Постанова

від 26.07.2013 по справі 825/2480/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/2480/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Тищенко М.В.,

представника позивача Шеремет В.М.,

представника відповідача Біби Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техсервіс» до Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В:

02.07.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Техсервіс" (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - Корюківська ОДПІ) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Корюківської ОДПІ від 14.06.2013: № 0000092200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 1 235,00 грн. (823,00 грн. за основним платежем та 412,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0000112200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 298,00 грн. (865,00 грн. за основним платежем та 433,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Свої вимоги позивач мотивує тим, що в травні 2012 року останній мав господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" з приводу купівлі металевого виробу. Так, між позивачем та вищезазначеним контрагентом укладено договір від 07.05.2012 про купівлю металевого виробу. Сума коштів, сплачених позивачем за отримані товари (роботи, послуги), віднесена ним до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: видаткова накладна, податкова накладна, оборотна відомість аналітичного обліку до 631 рахунку та виписки банку. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар (роботи, послуги) був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Всі операції по договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, позивач вважає висновки, викладені в акті перевірки від 29.05.2013 № 219/22/32680313, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що Корюківською міжрайонною державною податковою інспекцією Державної податкової служби у Чернігівській області (далі - Корюківська МДПІ) проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" за період з 01.05.2012 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт від 29.05.2013 № 219/22/32680313. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: п.44.1, п.44.6 ст.44, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.1.2, п.2.7 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, а саме: за період з 01.04.2012 по 30.06.2012 у сумі 865,00 грн., у тому числі ІІ квартал 2012 року - 865,00 грн.; п.44.1, п.44.6 ст.44, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.1.2, п.2.7 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" в результаті чого позивачем не підтверджено податковий кредит за період з 01.05.2012 по 31.05.2012 на суму 823,00 грн., в тому числі травень 2012 року - 823,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 14.06.2013 № 0000092200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 1 235,00 грн. (823,00 грн. за основним платежем та 412,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0000112200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 298,00 грн. (865,00 грн. за основним платежем та 433,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями). Також податковий орган посилається на акт ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.01.2012-30.11.2012 від 04.04.2013 № 221/22-50/37675706, яким встановлено, що операції ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Таким чином, порушено ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України - зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб. В судовому засіданні представник відповідача підтримав вищезазначену позицію та вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Позивач (код ЄДРПОУ 32680313) зареєстрований в якості юридичної особи Щорською районною державною адміністрацією Чернігівської області 06.10.2003, основним видом економічної діяльності останнього є механічне оброблення металевих виробів (25.62), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.114-115).

Корюківською МДПІ на підставі направлення від 27.05.2013 № 130 (а.с.94), згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 24.05.2013 № 163 (а.с.93), проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" за період з 01.05.2012 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт від 29.05.2013 № 219/22/32680313 (а.с.19-27).

В акті перевірки від 29.05.2013 № 219/22/32680313 встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

п.44.1, п.44.6 ст.44, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.1.2, п.2.7 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, а саме: за період з 01.04.2012 по 30.06.2012 у сумі 865,00 грн., у тому числі ІІ квартал 2012 року - 865,00 грн.;

п.44.1, п.44.6 ст.44, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.1.2, п.2.7 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" в результаті чого позивачем не підтверджено податкового кредиту за період з 01.05.2012 по 31.05.2012 на суму 823,00 грн., в тому числі травень 2012 року - 823,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем 03.06.2013 подано до Корюківської МДПІ заперечення № 58 (а.с.28-30), однак листом від 12.06.2013 № 674/В/22-014 Корюківською МДПІ дані заперечення залишено без задоволення (а.с.31-33).

За висновками акта перевірки Корюківською МДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 14.06.2013:

№ 0000092200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 1 235,00 грн. (823,00 грн. за основним платежем та 412,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.14);

№ 0000112200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 298,00 грн. (865,00 грн. за основним платежем та 433,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.15).

Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.27. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що в травні 2012 року позивач мав господарські відносини з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" щодо придбання металевого виробу, а саме Кругу 30 12Х1МФ.

Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковою накладною № РН-0001315 від 11.05.2012 на суму з ПДВ 4 940,00 грн., податковою накладною від 07.05.2012 № 8 на суму з ПДВ 4 940,00 грн., журналом реєстрації довіреностей, випискою банку (а.с.34-38).

Вказана операція належними чином відображені в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 (а.с.39).

Як докази використання отриманого матеріалу у власній господарській діяльності позивачем надано акти переробки № 356 від 01.07.2012 на суму 11 773,76 грн., № 421 від 01.08.2012 на суму 27 722,39 грн., № 490 від 01.09.2012 на суму 27 874,99 грн., № 604 від 01.11.2012 на суму 14 980,93 грн., № 606 від 01.11.2012 на суму 12 321,76 грн., № 607 від 01.11.2012 на суму 4 828,92 грн., № 17 від 01.01.2013 на суму 2 074,97 грн. та № 81 від 01.02.2013 на суму 12 530,85 (а.с.40-47), відповідно до яких вищезазначений металевий виріб використано для виготовлення комплекту деталей до виробу "Майонез" № 795, комплекту деталей до виробу "Пасіка" № 805, комплекту деталей до виробу "Кофе" № 813, комплекту деталей до виробу "Туба" № 876, комплекту деталей ТРМ-9, комплекту деталей УТФ-ТРМ-5,20, комплекту деталей до виробу "Еко" № 958 та комплекту деталей до виробу "Напівавтомат" № 935.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентом правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлений ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з вищезазначеним контрагентом відповідач посилається на акт ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.01.2012-30.11.2012 від 04.04.2013 № 221/22-50/37675706, яким встановлено що операції ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Таким чином, порушено ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України - зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб (а.с.95-100).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків Корюківська ОДПІ жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин позивача з вищезазначеним контрагентом укладено позивачем з метою отримання послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлену податкову накладну, яка повністю відповідає вимогам Податкового кодексу України, та відображає зміст господарської операції, в результаті якої вона складена (а.с.35).

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своєму контрагенту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаній податковій накладній.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаної операції з отримання позивачем товару, невідповідність цієї операції дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті Корюківською МДПІ не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 114,70 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 114,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 373 від 18.06.2013 (а.с.3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюжету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 114,70 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Корюківської міжрайонної державної податкової інспекції від 14.06.2013 № 0000092200 та № 0000112200.

Стягнути з Державного бюджету України (УК у м. Чернігові, код 38054398, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Чернігівській області, код банку 853592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техсервіс» (код ЄДРПОУ 32680313) судовий збір в розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст.ст. 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Тихоненко