Постанова

від 25.07.2013 по справі 805/3540/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Христофоров А.Б.

Суддя-доповідач - Сухарьок М.Г.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2013 року справа №805/3540/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії

головуючого судді Сухарька М.Г., суддів Гаврищук Т.Г., Білак С.В.,

секретар судового засідання Костроміна Г.С.,

за участю сторін: від позивача Гладкова Л.М., від відповідача Іванченко В.А., Батула Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Державного підприємства «Макіїввугілля» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року по справі №805/3540/13-а за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000762330 від 21.11.2012 року , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся з позовом до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000762330 від 21.11.2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1030631,50 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з постановою суду і подав апеляційну скаргу, в якій вказав на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права приходить до наступного.

Макіївською ОДПІ Донецької області, за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Макіїввугілля» з питань виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення податкового, валютного та іншого законодавства по господарським відносинам із ТОВ «Укртехпоставка» (код ЄДРПОУ 31206273) за лютий, березень, серпень 2013 року, встановлені порушення та складено акт перевірки від 06.11.2012 року № 6210/22-4/32442295 (далі - акт перевірки).

На підставі акта перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000762330 від 21.11.2012 року, на суму 1030631,50 грн., що є предметом оскарження у даній справі.

Спірним рішенням за приписами п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, абз. 4 п. 123.1 ст. 123 п. 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України (далі ПКУ) за порушення п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПКУ, Державному підприємству «Макіїввугілля» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1030631, 50 гривень, з якої 9800658,00 гривень основний платіж, штрафна-фінансова санкція на суму 49973,50 гривень.

Згідно висновків акту перевірки з боку ДП «Макіїввугілля» встановлено наступні порушення. На порушення ч. 1 ст. 201, ч. 1-6 ст. 203, ст. 215, ст. 228, ст.ст. 626, 629, 662, 655, 656 ЦКУ в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених ДП «Макіїввугілля» при придбанні товарів у ТОВ «Укртехпоставка». В порушення п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2 п. 198.3 п. 198.6 ст. 198 ПКУ занижено суму ПДВ, що підлягає до сплати в бюджет на загальну суму 980658,00 гривень, у т.ч. по періодах: лютий 2011 року на суму 532393,00 гривень, березень 2011 року на суму ПДВ 348322,00 гривень, серпень 2011 року на суму 99942,00 гривень, у зв'язку з не підтвердженням факту придбання товарів при здійсненні нікчемного правочину.

26.10.2012 року позивачем на запит Макіївської ОДПІ було надано документи на підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей і використання їх у виробництві за лютий, березень, серпень 2011 року. Однак, в описовій частині акту перевірки зазначено, що підприємством не надано до перевірки документи, що підтверджують транспортування товарів від ТОВ «Укртехпоставка», товарно-транспортні накладні, що підтверджують реальність здійснення перевезень, а також сертифікати якості.

Суд першої інстанції погодився з позицією податкового органу і не прийняв доводи позивача, що до неврахування та не відображення в акті перевірки первинних документів. Суд вважав, що у даному випадку мали бути дії з надсиланням запитуваних документів, надання безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копій таких документів засвідчених печаткою платника податків. На думку суду, позивач в порушення вимог п. 44.1. ст. 44 ПКУ, положень Порядку та Інструкції № 281, щодо приймання нафти та нафтопродуктів під час надходження автомобільним транспортом, сформував показники податкової звітності на підставі даних які не підтверджені первинними документами. На думку суду, при розгляді справи не було надано доказів оприбутковування нафти та нафтопродуктів у складському обліку та відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку в підзвіт матеріально відповідальних осіб. Крім того, до перевірки не надано сертифікатів відповідності, паспортів якості за формою № 11-НК.

Судова колегія з висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що ДП «Макіїввугілля» укладено угоди, що суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено. Норми Податкового кодексу України в частини оподаткування податком на додану вартість не ставлять в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Макіївська ОДПІ, здійснюючи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинені без наміру створення наслідків. Укладання таких видів договорів та їх невиконання, на чому наполягав податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, відповідач виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочинів (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Однак, за змістом статті 228 ЦК, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися нікчемним в судовому порядку. Жодним нормативно-правовим актом не надано право податковому органу самостійно надавати оцінку укладеним договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.

Згідно приписів ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Судова колегія констатує, що на момент укладання та виконання договорів з контрагентом, стосовно якого ведеться у даній справі, позивач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності.

На підтвердження цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи (статті 91, 92 ЦК України) контрагентом було надано (до договорів): копію статуту підприємства; копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи; копію довідки про внесення до ЄДРПОУ; копію довідки про взяття на облік платника податків; копію свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Відповідно до статті 18 Закону України від 15.05.2003р. №755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Висновок суду першої інстанції щодо відсутності фактів реального виконання зобов'язань за договорами, укладеними між ДП «Макіїввугілля» та контрагентами (зроблений на підставі відсутності товарно-транспортних накладних) спростовується наступним.

Факт реального виконання зобов'язань за договорами, укладеними між ДП «Макіїввугілля» та контрагентом, а саме реальність здійснення господарських операцій (отримання товарно-матеріальних цінностей та здійснення оплати за отримані ТМЦ), були підтверджені бухгалтерськими документами, а саме податковими накладними, видатковими накладними, рахунками на оплату, прибутковими ордерами, актами приймання товарів на склад, платіжними дорученнями, якими на виконання договорів перераховані грошові кошти в оплату товару, що придбавався, а також картками складського обліку ТМЦ, лімітними картами, що підтверджують факт передачі ТМЦ зі складу на виробничу дільницю підприємства.

Відповідно до частини 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно зі ст.9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, дані осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, одиниці виміру господарської операції, що до осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, факт здійснення господарської операції щодо отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника та оприбуткування їх у покупця може бути підтверджено не лише товарно-транспортними накладними, а й іншими документами первинного бухгалтерського обліку, що відповідають вищезазначеним критеріям.

Податковим органом не враховано, а судом першої інстанції підтримано помилкову позицію, що за приписами статей 655, 689 ЦК України прийняття покупцем товару є обов'язком (незалежно від факту надання постачальником ТТН), окрім випадків, коли він має право вимагати заміну товару або має право відмовитися від договору.

Єдиними правовими наслідками невиконання продавцем обов'язку передати покупцеві документи, що стосуються товару, є право (а не обов'язок) покупця відмовитись від договору купівлі-продажу та повернути товар покупцеві (ч. 1 та 2 ст. 666 ЦК України).

Посилання відповідача, на п. 11 Правил оформлення документів на перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, зареєстрованим в Мінюсті України 20.02.1998 р. за №128/2568, яким визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля, взагалі не відносяться безпосередньо до ведення податкового обліку, оскільки зазначені Правила регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників. Тобто, ці акти не регулюють питань податкового обліку. Відповідно до преамбули Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997р. № 363, на які посилається суд першої інстанції у своєму рішенні, як на підставу обов'язкової наявності документу під назвою «товарно-транспортна накладна», позивач наголошує на тому, що ці Правила визначають права, обов'язки і відповідальність перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів-замовників. Згідно із п.1 цих Правил замовник-вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів, тобто цей нормативний акт регулює правовідносини, які випливають з договору перевезення та не регулює випадки перевезення товару власним транспортом.

Крім того, судова колегія зазначає, що ТОВ «Укртехпоставка» уклав спірні угоди з позивачем в яких зазначається, що постачальник (ТОВ «Укртехпоставка» зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець (ДП «Макіїввугілля») прийняти та оплатити продукцію. Продукція чи її окрема партія повинна бути поставлена постачальником протягом 10-ти днів з моменту отримання заявки від покупця, на умовах DDP (Інкотермс 2000) на склад «ПОКУПЦЯ». Терміном поставки продукції буде вважатися дата прийняття продукції на склад «ПОКУПЦЯ». Право власності на продукцію переходить до «ПОКУПЦЯ» з моменту її прийняття.

За приписами DDP (Інкотермс 2000)

Б.4. Принятие поставки

Покупатель обязан принять поставку товара, когда она осуществлена в соответствии со статьей А.4.

А.4. Поставка

Продавец обязан предоставить товар в распоряжение покупателя или другого лица, указанного покупателем, в неразгруженном виде на любом прибывшем транспортном средстве, в названном месте назначения, в согласованную дату или в пределах согласованного для поставки срока.

ОБЯЗАННОСТИ ПОКУПАТЕЛЯ

Б.1. Уплата цены

Покупатель обязан уплатить предусмотренную договором купли-продажи цену товара.

Б.2. Лицензии, свидетельства и иные формальности

Покупатель обязан по просьбе продавца оказать последнему за его счет и на его риск полное содействие в получении, если это потребуется (6), любой импортной лицензии или другого официального свидетельства, требуемого для импорта товара.

(6) См. Введение п. 14.

Б.3. Договоры перевозки и страхования

А) Договор перевозки

Нет обязательств (7).

Б.4. Принятие поставки

Покупатель обязан принять поставку товара, когда она осуществлена в соответствии со статьей А.4.

Виходячи з аналізу приведених даних, у покупця не існувало обов'язків щодо транспортування товару до його отримування.

В пункті 2.7. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, не має прямої вказівки на те, що первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на основі яких ведеться бухгалтерський облік. Норма зазначеного пункту звучить наступним чином: «Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм».

У період, що перевірявся, в Україні не існувало нормативно-правового акту, який встановлював би порядок застосування товарно-транспортних накладних та їх типову або спеціалізовану форму: наказ Мінстату, Мінтрансу України від 29.12.95р. № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» не пройшов реєстрацію у Мінюсті, у зв'язку з чим не має обов'язкової сили. Товарно-транспортна накладна є доказом факту перевезення, а не факту передавання товару та відповідно, набуття права власності на нього.

Факт передавання товару (набуття платником права власності) підтверджується наявними видатковими накладними. Зазначені видаткові накладні повністю відповідають вимогам до первинних документів, які пред'являються, пункту 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України №88 від 24.05.95р.

Таким чином, судова колегія зазначає, що збільшення податкового кредиту по придбаному у ТОВ «Укртехпоставка» товару та переданому за видатковими накладними, відповідає ст.198 Податкового кодексу України, а факт оформлення таких видаткових накладних беззаперечно свідчить про товарність правочинів, укладених платником із ТОВ «Укртехпоставка» та відповідно, про його дійсність.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України до складу витрат належать будь-які витрати, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. При цьому у п. 140.5 ст. 140 ПКУ зазначено, що установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому кодексі, не дозволяється. Податковим кодексом України, який регулює правила ведення податкового обліку, ніяких вимог щодо форми та змісту документів, які використовуються для підтвердження віднесення витрат до валових, не встановлено. Тобто, видаткові накладні є належним документом, що свідчить про валові витрати платника.

Правила податкового обліку не визначають конкретного переліку первинних документів, відповідно до яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми чи виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. За таких обставин, факт виконання договорів суб'єктом господарювання-платником ПДВ, також може підтверджуватись податковими накладними, видатковими накладними, рахунками на оплату, прибутковими ордерами, актами приймання товарів на склад, платіжними дорученнями, якими на виконання договорів перераховані грошові кошти в оплату товару, що придбавався, а також картками складського обліку ТМЦ, лімітними картами, що підтверджують факт передачі ТМЦ зі складу на виробничу дільницю підприємства.

В даному випадку, окрім наявності вищезазначених документів, факт реальності здійснення господарських операцій підтверджено також наявністю отриманих за укладеними угодами товарно-матеріальних цінностей на складах ВП «УМТП» ДП «Макіїввугілля», із яких: ТМЦ передано іншим відокремленим підрозділам ДП «Макіїввугілля» для здійснення ними господарської діяльності, що підтверджується відповідними бухгалтерськими документами (картонки інвентарного обліку, лімітні карти, заборні карти, журнали обліку довіреностей, що наявні у матеріалах справи); ТМЦ знаходяться на складах ВП «УМТП» ДП «Макіїввугілля», що також підтверджується відповідними бухгалтерськими документами.

Відповідно до приписів п.20.1.5 ст. 20 Податкового кодексу України, під час проведення перевірки, податковий орган міг скористатися наданим правом вимагати від платника податків, що перевіряється, провести інвентаризацію основних фондів, ТМЦ, коштів, у тому числі і зняття залишків ТМЦ, що дало би змогу підтвердити факт наявності ТМЦ на складах і довести факт реального здійснення господарських операцій. Відповідач не скористався наданим йому правом, що також ставить під сумнів об'єктивність та правомірність висновків Акту перевірки.

Відповідачем не наведені докази факту невикористання придбаних ДП «Макіїввугілля» у контрагента товарно-матеріальних цінностей в господарській діяльності, не оприбутковування товарів. Оприбутковування в бухгалтерському обліку підтверджено відповідачем в акті перевірки та не спростовано судом першої інстанції.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що здійснення перевірки щодо наявності або відсутності документів, посвідчуючих якість та комплектність поставлених товарно-матеріальних цінностей у платника податку, взагалі виходить за межі повноважень податкового органу, визначених ст. 20 Податкового кодексу України. Податкове законодавство України не містить у собі норми, яка б покладала

відповідальність на платника податку-покупця за правильність визначення платником податку-продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше. У разі випадку, коли контрагент не виконав свої зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це не тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ст. 198.6. Податкового Кодексу України, у податковому повідомлені - рішенні, що оскаржується, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу). Позивачем були надані відповідачеві і під час перевірки, а також залучені до матеріалів справи, копії податкових накладних, які виписувалися при здійсненні постачання по усім договорам, що були укладені позивачем з ТОВ «Укртехпоставка».

Таким чином, судова колегія зазначає, що сукупність досліджених доказів свідчить про реальність господарських договорів укладених між ДП «Макіїввугілля» та ТОВ «Укртехпоставка».

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення першої інстанції не відповідає вимогам матеріального та процесуального права і повинно бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 195, ст. 196, ст.198 ч. 1 п. 3, ст. 202 ч.1 п.4, 205 ч.2, 207, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Макіїввугілля» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року по справі №805/3540/13-а за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 21.11.2012 року №0000762330, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 980 658, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 49973,50 грн. - задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року по справі №805/3540/13-а - скасувати.

Позовні вимоги Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000762330 від 21.11.2012 року - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2012 року №0000762330.

Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 24 липня 2013 року, в повному обсязі постанова буде виготовлена 29 липня 2013 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Сухарьок М.Г.

Судді: Гаврищук Т.Г.

Білак С.В.