cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"23" липня 2013 р. Справа № 918/762/13
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Трускавецького В.П.
при секретарі судового засідання Бердій Я.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України, в особі Військової частини А 1519, Рівненська область, м. Дубно
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК - 63", Рівненська область, м. Здолбунів
про стягнення 14 887 грн. 30 коп.
представники:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
від органу прокуратури - Чоп Ю.В. (пос. № 011892 від 29.10.12 року)
Представникам позивача та відповідача права і обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено. Заяв про відвід суду не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу учасниками судового процесу заявлено не було.
Обставини справи.
Заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України, в особі Військової частини А 1519, Рівненська область, м. Дубно (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК - 63" (далі - відповідач), Рівненська область, м. Здолбунів про стягнення коштів на суму 14 887 грн. 30 коп., з яких: 10 000 грн. 00 коп. - основний борг за надані послуги та 4 887 грн. 30 коп. - пені.
Позовні вимоги мотивовані тим зокрема, що відповідач не виконав належним чином умови договору № 03/01/12-01 та не провів оплату за надані військовою частиною А1519 послуги, і тим самим станом на 01.03.2013 р. у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 10 000 грн.00 коп.
Ухвалою господарського суду від 24 травня 2013 року порушено провадження у справі, позовну заяву прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 11.06.2013 року.
11 червня 2013 року у судовому засіданні суд перейшов до розгляду справи по суті. Представник прокуратури та позивача підтримали позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві, представник відповідача визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та заперечив в частині стягнення пені.
Розгляд справи відкладався з підстав, наведених в ухвалах суду від 11.06.2013року та від 09.07.2013року.
У судовому засіданні 09.07.2013 року прокурором було подано суду спільну заяву позивача і прокурора 20.06.2013 року № 2000 (а.с.59-60), в якій зазначено, що з врахуванням долученого до заяви розрахунку сума пені зменшилась і складає 2 649 грн. 15 коп., позивач та прокурор зменшили розмір позовних вимог і просили стягнути з відповідача по справі пеню в розмірі 2 649 грн. 15 коп. та основний борг у розмірі 10 000 грн. 00коп.
Вказана заява з врахуванням положень норм ст. 22 ГПК України прийнята судом до розгляду.
23 липня 2013 року прокурор в судовому засіданні подав суду заяву з додатком про долучення до матеріалів справи обґрунтованого розрахунку пені за період з 12.06.2012 року по 29.01.2013 року, відповідно до якого сума пені, заявлена до стягнення з відповідача, складає 728 грн. 57 коп.
Розрахунок доданий до вказаної заяви здійснений позивачем у справі.
У судовому засіданні прокурор просив суд розцінювати вказану заяву з розрахунком як заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені.
Враховуючи положення норм ст. 22 ГПК України, п. 3.11. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 року № 18, зі змінами та доповненнями, суд розцінює вказану заяву як заяву про зменшення позовних вимог і приймає її до розгляду
Таким чином, загальна сума пені заявлена до стягнення з відповідача становить 728 грн.57 коп.
В судове засідання призначене на 23.07.2013 року представники позивача та відповідача не з'явились.
Проте, 22.07.2013 року представником військової частини А1519 Сосна О.М. (далі - позивач) було подано заяву від 18.07.2013 року про розгляд справи без участі представника, в зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання призначене на 23.07.2013 року через зайнятість в іншому судовому процесі.
У судовому засіданні 23.07.2013 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням обґрунтованого розрахунку пені з урахуванням річного строку позовної давності (заяви про зменшення позовних вимог в частині стягнення пені).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу у судовому засіданні, суд встановив наступне.
Відповідно до Указу Президента України від 15.12.1999 року №1752/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади" та Закону України "Про джерела фінансування органів державної влади", до системи органів державної влади належать Кабінет Міністрів України, міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, департаменти, комісії, управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.
Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", абз. 2 п. 1, 6 "Положення про Міністерство оборони України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1080, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади і військового управління із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва, а також утворює, реорганізовує і ліквідує підприємства. Установи та організації, які забезпечують діяльність Збройних Сил, здійснюють управління закріпленим за ними державним військовим майном, контроль за їх діяльністю та проводить його інвентаризацію.
Згідно ч. 2 ст.10 цього ж Закону, Міністерство оборони України здійснює управління переданим військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджених Законом України "Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 року, надано повноваження органу виконавчої влади.
Військова частина А1519 є органом військового управління в системі Збройних Сил України, має самостійний баланс та печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та є юридичною особою.
Командир військової частини А1519 несе повну відповідальність перед Органом управління майном - Міністерством оборони України за стан та і діяльність переданого йому військового майна, його схоронністю та ефективністю використання закріпленої за частиною державною технікою.
Як у позовній заяві, так і в усних поясненнях під час судового засідання прокурором зазначено в чому саме полягає порушення інтересів держави, вказано на те, що згідно вимог ст.ст.58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 року, керівники військових частин (установ, організацій) є єдиноначальниками і несуть повну відповідальність перед державою за бойову та мобілізаційну готовність, стан та діяльність ввіреної йому частини (установи, організації), ефективне використання закріпленого за ним державного майна та грошових коштів, а також зобов'язані вживати заходів щодо відшкодування збитків, заподіяних: військовій частині (установі, організації).
Заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері діє згідно п. 2 ст. 121 Конституції України - звертається з позовом до господарського суду в інтересах Держави - Міністерства оборони України та військової частини А1519, як органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних питаннях, оскільки невідшкодування збитків, заподіяних військовій частині, спричинює збитки державі та порушує її інтереси.
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно пункту 3 частини 2 статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону, прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.
Частинами 1, 3 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 2 статті 2 ГПК України).
Згідно частини 2 статті 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № З-рп/99 визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині 2 статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 23.03.2012 року "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам", викладеної в новій редакції згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 2 від 16.01.2013 року "Про внесення змін до деяких постанов Пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі", господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Інтереси держави мають чітко формулюватися й мотивуватися прокурором.
Враховуючи вищенаведене та виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд вважає, що під час звернення до господарського суду Рівненської області з вищевказаним позовом Заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері діяв згідно вимог чинного законодавства України звернувся з позовом до господарського суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України, в особі Військової частини А 1519 .
Позовна заява Заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері підписана уповноваженою особою, у ній належно обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
03 серпня 2011 року між Військовою частиною А1519 (далі - позивач) та ТОВ "ПМК-63" (далі - відповідач) було укладено договір № 03/08/11/22 про надання послуг на строк до 31 грудня 2011 року 03 січня 2012 року зазначений договір пролонговано договором № 03/01/12-01 строком до 31 грудня 2012 року (п.4.4. договору). (надалі - договори; а.с. а.с. 8 - 12).
Вказані вище договори підписані повноважними представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток.
Відповідно до пункту 1.1. договору № 03/01/12-01 від 03 січня 2012 року виконавець (надалі-позивач), згідно з попередніми заявками, надає замовнику (надалі - відповідач) послуги спеціальною та автомобільною технікою. Час експлуатації спеціальної техніки визначається з моменту виїзду з парку військової частини і закінчується в момент повернення її в парк, якщо інше не обумовлено в заявці замовника.
Пунктом 1.6. договору передбачено, що послуги спеціальною технікою виконавець надає замовнику з водіями, працівниками ЗСУ, в робочі дні тижня, в робочий час ( з 8.00 до 18.00 год.) для пересування та роботи тільки на території України, в справному технічному стані.
Пунктом 1.5. визначено, що замовник проводить остаточну оплату за надані послуги щомісячно протягом п'яти календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт (наданих послуг) на розрахунковий рахунок виконавця до третього числа місяця, що настає після підписання акту виконаних робіт.
Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивач у повному обсязі виконав умови даного договору про надання послуг, про що свідчать акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток відповідача (а.с. а.с.16-26).
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договорами від 03.01.2012 року № 03/01/12-01 також свідчить Акт звірки взаєморозрахунків на суму заборгованості 10 000 грн. 00 коп. станом на 01.03.2013 року (а.с.13) скріплений підписами та печатками уповноважених представників сторін та відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем умов даного договору.
Проте, всупереч умовам договору відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості надання послуг у встановлений строк не виконав.
З метою досудового врегулювання спору Позивач направив претензію Відповідачу № 953 від 19 березня 2013 року про погашення даної заборгованості. На подану претензію була отримана відповідь № 23 від 10.04.2013 року про її часткове визнання на суму 10 000 грн. 00 коп.(а.с.50).
Однак, на момент вирішення спору, за відповідачем перед позивачем рахується основна заборгованість за надання послуг в сумі 10 000,00 грн.
Розглянувши матеріали справи, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що сума основного боргу за договором від 03 січня 2012 року № 03/01/12-01, яка складає 10 000 грн. 00 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, відповідно до Акту звірки взаєморозрахунків (а.с. 13), складеного 01.03.2013 року, за період з 01.01.2012 року по 06.11.2012 року по договору № 03/08/11/22 від 03.08.2011 року та договору № 03/01/12-01 від 03.01.2012 р, підписаного повноважними представниками та скріпленого печатками сторін, сума основного боргу відповідача перед позивачем за надання послуг станом на 01.03.2013 року становить 10 000 грн. 00 коп.
Акт звірки взаємних розрахунків є формою фіксації певних юридично-значимих дій сторін за цим актом, без укладання письмової угоди. Зокрема, актом звірки оформляється інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованості.
Акт звірки розрахунків, як зазначено в абзаці шостому Листа Міністерства фінансів України № 31053-2-4/4390 від 03.12.2001р., може служити підставою перерахування коштів.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу на суму 10 000 грн. 00 коп.
Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором, з урахуванням обґрунтованого розрахунку пені поданого в судовому засіданні 23.07.2013 року, позивач просив суд стягнути з останнього пеню у розмірі 728 грн. 57 коп.
Відповідно до п. 3.2 договору за несвоєчасний розрахунок з Виконавцем за надані послуги Замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки
На підставі цього позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 728 грн. 57 коп.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Перевіривши розрахунок штрафних санкцій у вигляді пені суд дійшов висновку про правильність та правомірність нарахування вказаних сум позивачем.
Оскільки відповідачем невчасно виконані умови Договору щодо оплати отриманих послуг, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 728 грн. 57 коп. підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, положення норм ст.ст.32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи у сукупності, господарський суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 000 грн. 00 коп. - основного боргу та 728 грн. 57 коп. - пені за невиконання умов договору є законними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1.Позов задоволити.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК - 63" (35705, Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Стефановича, 4, ідентифікаційний код 01273421) на користь Військової частини А 1519 (35600, Рівненська обл., м. Дубно, вул. Сурмичі, 58, ідентифікаційний код 07824230 р/р 31259273210163, ЗКПО 07824230, МФО 833017) 10 000 грн. 00 коп. - основного боргу та 728 грн. 57 коп. - пені за невиконання умов договору.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК - 63" (35705, Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Стефановича, 4, ідентифікаційний код 01273421) в доход державного бюджету 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.
4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Повне рішення складено 25.07.2013 р.
Суддя Трускавецький В.П.
Суд | Господарський суд Рівненської області |
Дата ухвалення рішення | 23.07.2013 |
Оприлюднено | 29.07.2013 |
Номер документу | 32632186 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Рівненської області
Трускавецький В.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні