Постанова

від 25.07.2013 по справі 826/5645/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5645/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача Завойська Т.В.,

від відповідача Коваленко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електронікс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електронікс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.11.2012р. №0001872220 та №0001882220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову суду - скасувати, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електронікс» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Укрземстрой» (код ЄДРПОУ 36588445), ТОВ «Леміш Груп» (код ЄДРПОУ 36521019) за період з 01.09.2009р. по 30.06.2012р.

Результати перевірки відображено в акті від 19.10.2012 р. №3647/22-222-32611674, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п.1. п.5 ст.203, п,1. п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Сеа Електронікс» з зазначеним у акті перевірки постачальником за період з 01.09.09 по 30.06.12; п. 5.1 ст.5. пп. 5.2.1 п.5.2 п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 176 050грн., у тому числі за 3 квартали 2009 року на суму 130 010грн., за 2009 рік на суму 372 628грн., за 1 квартал 2010 року на суму 642 314грн., за півріччя 2010 року на суму 803 422грн., за 3 квартали 2010 року па суму 803 422грн. та за 2010 рік на суму 803 422грн.; п.п. 7.2.4 п.7.2. пп.7.4.1 та п.п.7.4.5 п.7.4. пп.7.5.1 п.7.5. п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму ПДВ 940 840грн., у тому числі за вересень 2009 року на суму 104 008грн., за жовтень 2009 року на суму 152 514грн., за листопад 2009 року на суму 19 305грн., за грудень 2009 року па суму 22 275грн., за січень 2010 року на суму 17 325грн., за лютий 2010 року на суму 349 531грн., за березень 2010 року на суму 146 995грн., за квітень 2010 року на суму 82 889грн. та за травень 2010 року на суму 45 997грн.

На підставі акта перевірки податковим органом 07.11.2012р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0001882220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 1 411 260 грн., у тому числі основний платіж - 940 840грн. та штрафні санкції - 470 420грн. та №0001872220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 764 075грн., в тому числі основний платіж - 1 176 050 грн. та штрафні санкції - 588 025грн.

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення - рішення залишені без змін.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 07.11.2012р №0001882220 та №0001872220 протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Укрземстрой» та ТОВ «Леміш Груп» за наслідками яких сформовано податкові зобов'язання в періоді, що перевірявся, не мали реального характеру у зв'язку з тим, що судовими вироками встановлено фіктивність створення ТОВ «Укрземстрой» (код ЄДРПОУ 36588445), ТОВ «Леміш Груп» (код ЄДРПОУ 36521019).

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Перевіркою встановлено, що в періоді, який перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини, зокрема, з ТОВ «Укрземстрой» та ТОВ «Леміш Груп».

З матеріалів справи вбачається, що вироком Подільського районного суду міста Києва у справі №1-596/11 від 09.08.11 року встановлено, що ТОВ «Укрземстрой» (код ЄДРПОУ 36588445) зареєстроване в органах державної влади як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа. ОСОБА_4 взяла участь у його створенні з корисливих мотивів, з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України, що регулюють діяльність суб'єктів підприємницької діяльності.

Враховуючи вищевикладені обставини, Подільський районний суд міста Києва засудив ОСОБА_4 та визнав винною у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст.205 Кримінального кодексу України

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва у праві №1-2005/11 від 24.01.12 року, встановлено, що ОСОБА_5, усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому невстановленою особою дій, а саме за грошову винагороду придбати на своє ім'я суб'єкт підприємницької діяльності ТОВ «Леміш Груп» та в подальшому внести відповідні зміни в органах державної влади, достовірно знаючи, що підприємство буде реєструватися на його ім'я з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, ОСОБА_5 з корисливих мотивів погодився на таку пропозицію.

Внаслідок злочинних дій ОСОБА_5 було придбане фіктивне підприємство ТОВ «Леміш Груп» з метою прикриття незаконної діяльності.

Враховуючи вищевикладені обставини, Шевченківський районний суд міста Києва засудив ОСОБА_5 та визнав винним у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

У зв'язку з викладеним відповідач дійшов висновку, що позивачем відображені в податковій звітності господарські взаємовідносини з ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Укрземстрой» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Суд першої інстанції погодився з висновком податкового органу про те, що господарські операції ТОВ «СЕА Електронікс» з ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Укрземстрой» є фіктивними правочинами у зв'язку з існуванням вироків суду.

При цьому, суд першої інстанції посилався на ч. 1 ст. 72 КАС України, згідно з якою обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ч. 1 ст. 72 КАС України у зв'язку з тим, що вирок суду не є рішенням суду в адміністративній, цивільній або господарській справі.

Частиною 4 ст. 72 КАС України передбачено, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також відповідність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, вимогам законодавства.

За результатами розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що первинні документи, які б підтверджували господарські взаємовідносини документи позивача з ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Укрземстрой» відсутні, на підставі чого суд прийшов до висновку, що право позивача на податковий кредит та віднесення витрат по операціях з цими контрагентами до валових не підтверджене.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що первинні документи по господарських операціях позивача з ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Укрземстрой», а саме: рахунок-фактура 04/250909 від 25.09.09.; видаткова накладна № 15 від 05.10.09; податкова накладна № 04/300909 від 30.09.09; податкова накладна №04/290909 від 29.09.09.; податкова накладна №15/051009 від 05.10.09.; рахунок-фактура 07/081009 від 08.10.09.; видаткова накладна № 7 від 08.10.09.; податкова накладна № 07/081009 від 08.10.09, видаткові накладні: накладна № 3 від 10.02.10; накладна № 7 від 14.04.10; накладна № 3 від 21.05.10; накладна № 3 від 01.03.10; накладна № 4 від 02.02.10 ; накладна № 2 від 05.02.10; податкові накладні: накладна № 03/100210 від 10.02.10; накладна № 07/1401410 від 14.04.10; Накладна № 03/210510 від 21.05.10; накладна № 03/010310 від 01.03.10; накладна № 04/020210 від 02.02.10 ; накладна № 02/050210 від 05.02.10. були вилучені у ТОВ «СЕА Електронікс» згідно протоколу обшуку від 16.12.2011 року та протоколу виїмки та огляду від 03.02.2010 року (а.с. 196-201, том 1).

На численні запити про витребовування вказаних документів у правоохоронних органів, що містяться в матеріалах справи (а.с. 96-103, том 10) з метою підтвердження виконання господарських операцій з контрагентами ТОВ «СЕА Електронікс», документи правоохоронними органами надані не були.

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії щодо надання первинних документів, які були вилучені у позивача та перелік яких наведений у протоколі обшуку від 16.12.2011 року та протоколі виїмки та огляду від 03.02.2010 року, які підтверджують господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Укрземстрой».

При цьому, в матеріалах справи містяться виписки банку, що підтверджують оплату товарів, отриманих від ТОВ «Леміш Груп» (а.с. 168-185, том 1), матеріальні звіти руху ТМЦ за періоди з жовтня 2009 року по травень 2010 року (том 1-3), якими підтверджується отримання ТМЦ від контрагентів, книги обліку та реєстрації довіреностей, в якій зазначено відомості по ТОВ «Леміш Груп» (а.с. 73-84, том 3), картка рахунку по ТОВ «Укрземстрой», платіжні доручення по ТОВ «Укрземстрой» (а.с. 88-95, том 3), виписка банку.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи (том 4- 10), позивачем надано суду первинні документи на підтвердження подальшого використання отриманих від зазначених контрагентів товарів в господарській діяльності з метою отримання прибутку, а саме: виписки банку по операціях з ПП «Артон», ЗАТ «Вентиляційні системи», ТОВ «НВФ Венбест ЛТД», ТОВ «НВО «Вертікаль», ТОВ «Дискові системи», ВАТ «СКБ Електронмаш», ТОВ «НВО «Істок-Південь», ДП ВО «Київприлад», ПП «Компанія Крокус-Ком», НВП «Моторад», ПП «НВП «Промекс», ПП «Потенціал-система», ПП «Хартрон-плант лтд», видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, виписки по рахунку, акти виконаних робіт.

Ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 Господарського кодексу України, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент спірних правовідносин) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Виходячи з аналізу встановлених фактичних обставин справи в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку, що позивачем підтверджено документально фактичне постачання товарів по договорах з ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Укрземстрой» та використання їх в господарській діяльності.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Втім, вищезазначені обставини відповідачем не доведені.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відхилення доводів податкового органу про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, чого відповідачем не вчинено.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів або відсутності у них статусу платника ПДВ.

Натомість в матеріалах справи наявна первинна бухгалтерська документація, яка в сукупності підтверджує факти реального постачання товарів сторонами по договорах та, відповідно, підтверджує правомірність формування позивачем сум валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

До 01.01.2011 року порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті було передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Таким чином, з аналізу встановлених обставин справи та положень законодавства вбачається, що відносячи суму до податкового кредиту, сплачену в складі ПДВ по договорах з ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Укрземстрой», позивач відповідно до вимог законодавства.

Податковим повідомленням-рішенням №0001872220 позивачу за порушення вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 764 075грн., в тому числі основний платіж - 1 176 050грн. та штрафні санкції - 588 025грн.

Колегія суддів зазначає, що підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Оскільки, як зазначено вище, господарські операції позивача з ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Укрземстрой» мали реальний характер та підтверджуються первинними документами, які містяться в матеріалах справи і тими, що були вилучені правоохоронними органами, віднесення сум до валових витрат по даних операціях відповідає вимогам закону.

Таким чином, виходячи з аналізу встановлених фактичних обставин справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем незаконно.

Суд першої інстанції наведене не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат зі сплати судового збору .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА-Електронікс» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА-Електронікс» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 07.11.2012 року № 0001872220 та № 0001882220.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА-Електронікс» (код ЄДРПОУ 32611674, п/р 26004012233761 в філії ПАТ «Укресімбанк», МФО 380333) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні, 00 коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О.Беспалов О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 29.07.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Губська О.А.