Постанова

від 25.07.2013 по справі 926/203/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2013 року Справа № 926/203/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач) суддівГоголь Т.Г., Дроботової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Відділу капітального будівництва УМВС України у Чернівецькій області на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 27.05.13 у справі№926/203/13-г за позовомПрокурора міста Чернівці в інтересах держави в особі Відділу капітального будівництва УМВС України у Чернівецькій області доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-кераміка" проповернення майна Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 23.07.13 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: Добролюбова Т.В. - головуючий , Гоголь Т.Г., Дроботова Т.Б.

В судовому засіданні взяли участь представники: від позивача : Шевчук С.М. - за дов. від 24.01.13; від відповідача: Єфтемій Р.Ф. -за дов. від 16.03.13; від прокуратури: Томчук М.О. - прок. ГПУ, посв. №000606

Прокурором міста Чернівці в інтересах держави в особі відділу капітального будівництва УМВС України у Чернівецькій області у лютому 2013 року заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-кераміка" про зобов'язання відповідача повернути цеглу в кількості 100 000 шт. на суму 60 000,00 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказував на порушення відповідачем зобов'язань з повернення майна переданого на відповідальне зберігання за договором від 28.12.05 №8. При цьому, позивач посилався на приписи статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та умови договору зберігання.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 12.04.13, ухваленим суддею Гуриним М.О., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції вказав на відсутність підстав для повернення спірної цегли. Судом установлено, що підставою позову визначено умови договору від 28.12.05 №8. Судом також установлено, що дія договору закінчилась 31.12.07. Позивач не забрав цеглу після закінчення строку зберігання. Через повінь 2008 року цегла знищена під дією навколишнього середовища. Водночас, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про застосування строку позовної давності через відсутність порушення ним прав позивача. Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Мирутенко О.Л. - головуючого, Гриців В.М., Гнатюк Г.М., постановою від 27.05.13, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення. Відділ капітального будівництва УМВС України у Чернівецькій області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник не погоджується з висновком судів про припинення дії договору зберігання. Скаржник зауважує також на тому, що умовами договору сторони передбачили строк зберігання товару до першої вимоги про його повернення, яка була заявлена 26.09.12, не надавалось відповідачем і будь -яких заяв про необхідність забрати товар у розумний строк, як то визначено частиною 3 статті 938 Цивільного кодексу України. Не погоджується скаржник і з посиланням судів на інші постанови Вищого господарського суду України, оскільки вони ухвалені за інших обставин, при цьому, скаржник посилається на постанову Вищого господарського суду України від 04.11.10 у справі №6/68/10. Скаржник вважає хибним і висновок судів про те, що оскільки майно знищене під час паводку відсутні підстави для його повернення, однак договором не визначено форс - мажорних умов, відповідач не повідомляв про пошкодження майна внаслідок стихійного лиха, а докази надані відповідачем на підтвердження цих обставин, на думку скаржника, є неналежними. Від Прокуратури міста Чернівці, Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-кераміка" відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 1 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Прокурора міста Чернівці заявлена в інтересах держави в особі Відділу капітального будівництва УМВС України у Чернівецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-кераміка" про зобов'язання останнього повернути цеглу в кількості 100 000 шт. на суму 60 000,00 грн. Підставою позову визначено умови договору відповідального зберігання від 28.12.05 №8 та приписи статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України. Взаємовідносини сторін за договором зберігання регулюються главою 66 Цивільного кодексу України, при цьому, на них поширюються також норми глави 63 Цивільного кодексу України "Послуги. Загальні положення". Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання зазвичай є строковим, оскільки зберігальний обов'язок зберігача завжди обмежений у часі. Приписами статті 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ упродовж строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк. За приписами статті 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну. Отже, у разі здійснення безоплатного зберігання законодавством не встановлено для зберігача підвищених вимог, і для того, щоб вважати зберігача таким, що діє добросовісно і належно, достатньо з'ясувати, що він піклувався про річ, як про свою власну. Згідно зі статтею 948 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Статтею 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання. При цьому, за приписами статті 950 Цивільного кодексу України відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання наступає лише за наявності його умислу або грубої необережності. Як убачається з матеріалів справи, і це установлено судами попередніх інстанцій, 28.12.05 між Відділом капітального будівництва УМВС України у Чернівецькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-кераміка-2", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-кераміка", укладено договір відповідального зберігання №8, за умовами якого відповідач приймає на відповідальне безвідплатне зберігання будівельні матеріали, перелік, ціна, якість та кількість яких зазначаються в актах прийому-передачі, які є невід'ємною частиною цього договору. Згідно з пунктом 2.1.1 цього договору відповідач зобов'язався прийняти усі необхідні міри для забезпечення зберігання майна в належному стані в період дії цього договору . Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що позивач у будь-який час має право вимагати у відповідача повністю або частково майно, яке знаходиться на зберіганні, а пунктом 2.1.4 договору визначили обов'язок виконавця повернути майно за першою вимогою. Умовами вказаного договору сторони також передбачили відповідальність зберігача за знищення чи пошкодження, переданого на зберігання майна, зокрема, пунктом 4.1 договору визначили, що відповідач несе відповідальність за збереження та цілісність майна з дати передачі на зберігання і до дати повернення позивачеві. У випадку знищення або ушкодження майна, яке зберігається, або його частини, виконавець повинен за свій рахунок повернути позивачеві рівну кількість аналогічного майна в належному стані . Строк дії договору згідно з пунктом 7.1 визначено з моменту підписання до 31.12.06. Водночас, пунктом 7.2 договору сторони домовились, що у випадку коли жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір, даний договір вважається пролонгованим на строк 12 місяців. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання умов договору від 28.12.05 позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання цеглу в кількості 100 000 штук, про що свідчить акт прийому-передачі від 28.12.05. Судами обох інстанцій також установлено, що строк дії вказаного договору закінчився 31.12.07 . Отже, умови договору від 28.12.05, якими визначена відповідальність сторін, застосовуються при вирішенні спорів щодо виконання цього договору у разі коли порушення зобов'язання будь - якою із сторін за цим договором відбулось під час його дії, тобто до 01.01.08. Установлено судами і те, що позивач після 01.01.08 спірне майно зі зберігання не забрав, і відповідач продовжував його зберігати. Водночас, як установлено судами попередніх інстанцій, передана позивачем на зберігання цегла, і цегла, яка належить безпосередньо відповідачеві, попали в зону затоплення та постраждала внаслідок паводку, котрий стався у липні 2008 року , тобто після закінчення дії договору зберігання , про що свідчить довідка Карапчівської сільської ради від 26.03.13 №10 та Указ Президента України "Про оголошення окремих територій Вінницької, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської, Тернопільської та Чернівецької областей зонами надзвичайної екологічної ситуації" від 28.07.08 №682/2008, затверджений Законом України від 31.07.08 №338-IV, і в подальшому, як установлено судами, через повінь 2008 року цегла була знищена під дією навколишнього середовища. Враховуючи те, що суди установили факт припинення дії договору відповідального зберігання 31.12.07 , в тому числі і умов, котрими передбачена відповідальність відповідача за знищення чи пошкодження майна, висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову про повернення 100 000 штук цегли, пред'явленого саме на підставі вказаного договору, визнається обґрунтованим. Посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 04.11.10 у іншій справі №6/68/10 не може бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки названа постанова ґрунтується на законодавстві, котрим врегульовані орендні правовідносини, в той час, як спірні правовідносини виникли зі зберігання майна. Не можуть бути підставою для скасування постанови у справі інші доводи, викладені в касаційній скарзі, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.05.13 у справі № 926/203/13-г залишити без змін.

Касаційну скаргу Відділу капітального будівництва УМВС України у Чернівецькій області залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т. Дроботова