Постанова

від 26.06.2013 по справі 826/8146/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 червня 2013 року 11:04 № 826/8146/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Погрібніченка І.М., при секретарі судового засідання Медведєвій А.С. та за участю представників: позивача - Бойчук О.Д., відповідача - Цюрупи Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анід-Пак» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 листопада 2011 року № 0012352310, -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Анід-Пак» (далі - ТОВ «Анід-Пак», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 листопада 2011 року № 0012352310.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки висновки за результатами перевірки складені без дослідження фінансово-господарської документації позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Хелдіг», ТОВ «Дерикторія», ТОВ «Авант-К» та ТОВ «Інформконсалт Плюс». Окрім цього, позивач зазначив, що жодні порушення з його боку відсутні, оскільки всі суми податку на додану вартість були включені останнім до податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних вищевказаними суб'єктами, які були зареєстровані платниками податку на додану вартість на момент проведення господарських операцій.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував та в обґрунтування своєї позиції посилався на те, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми по взаємовідносинах з ТОВ «Хелдіг», ТОВ «Дерикторія», ТОВ «Авант-К» та ТОВ «Інформконсалт Плюс», які не дають права на його формування, оскільки відповідні правочини є нікчемними, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Анід-Пак» (код ЄДРПОУ 32852159) відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, зареєстроване Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією 30 березня 2004 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 070 120 0000 003164. Місцезнаходження ТОВ «Анід-Пак»: 01010, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13.

ТОВ «Анід-Пак» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 02 квітня 2004 року за № 34932 та перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС.

До видів діяльності ТОВ «Анід-Пак» за КВЕД відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 17 лютого 2002 року серії АБ № 178312 відносяться: 51.46.0 Оптова торгівля фармацевтичними товарами, 52.31.0 Роздрібна торгівля фармацевтичними товарами, 24.42.0 Виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів, 85.12.0 Медична практика, 51.39.0 Неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, 51.43.1 Оптова торгівля електропобутовими приладами.

ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Анід-Пак» (код ЄДРПОУ 32852159) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період діяльності з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року в частині питань, визначених постановою слідчого з особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції ДПА України Осипчука С.В.», за результатами якої складено акт від 14 листопада 2011 року № 1472/23-10/32852159.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 380 333, 33 грн., у тому числі по періодам:

- за серпень 2009 року на суму 25 000, 00 грн.;

- за вересень 2009 року на суму 27 000, 00 грн.;

- за жовтень 2009 року на суму 60 000, 00 грн.;

- за листопад 2009 року на суму 80 000, 00 грн.;

- за грудень 2009 року на суму 52 000, 00 грн.;

- за квітень 2010 року на суму 86 000, 00 грн.;

- за липень 2010 року на суму 8 333, 33 грн.;

- за серпень 2010 року на суму 42 000, 00 грн.

30 листопада 2011 року на підставі акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0010652310, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями ТОВ «Анід-Пак» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 475 416, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 380 333, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 95 083, 00 грн.

Незгода з вказаним податковим повідомленням-рішенням обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з доводами ТОВ «Анід-Пак», виходячи з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин та визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Обов'язкові реквізити податкової накладної визначені в підпункті 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Абзацом першим підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до абзацу першого п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 23 червня 1997 року за № 233/2037, (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин)(далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом п'ятим Порядку передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість (п. 6.2 Порядку).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996 - ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996 - ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996 - ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996 - ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996 - ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

В силу п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваної операції, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів/податкових накладних або підписання цих документів не уповноваженою особою.

В підтвердження позовних вимог, позивачем надано:

- договір № 0107 від 01 липня 2010 року, укладений між ТОВ «ХЕЛДІГ» (Постачальник) та ТОВ «Анід-Пак» (Покупець) та додані до нього документи, а саме: рахунок-фактуру від 01.07.2010 р., видаткові накладні від 02.07.2010 р. № 02073, від 21.07.2010 р. № 21073, податкові накладні від 02.07.2010 р. № 0273, від 21.07.2010 р. № 21072, товарно-транспортні накладні;

- договір № 0508/1 від 05 серпня 2010 року, укладений між ТОВ «Анід-Пак» (Замовник) та ТОВ «АВАНТ-К» (Виконавець) та додані до нього документи, а саме: протокол № 1 погодження договірної вартості від 05.08.2010 р., акт № 1 здачі-приймання послуг від 31.08.2010 р., рахунок-фактуру № 3108/9 від 31.08.2010 р., видаткову накладну від 31.08.2010 р. № 3108/9, податкову накладну № 093108 від 31.08.2010 р., звіт по виконанню робіт;

- договір від 01 жовтня 2009 року, укладений між ТОВ «Анід-Пак» (Замовник) та ТОВ «ДЕРИКТОРІЯ» (Виконавець) та додані до нього документи, а саме: протокол № 1 погодження договірної вартості від 01.10.2009 р., № 2 від 02.11.2009 р., № 3 від 01.12.2009 р., № 4 від 03.01.2010 р., рахунки-фактури № 30103 від 30.10.2009 р., № 30115 від 30.11.2009 р., № 30121 від 30.12.2009 р., № 30112 від 30.04.2010 р., податкові накладні № 30103 від 30.10.2009 р., № 30115 від 30.11.2009 р., № 30121 від 30.12.2009 р., № 300412 від 30.04.2010 р., акти здачі-приймання послуг № 1 від 30.10.2009 р., № 2 від 30.11.2009 р., № 3 від 30.12.2009 р., № 4 від 30.04.2010 р., звіт виконаних робіт;

- договір № 1/10 про уступку права вимоги боргу від 01 жовтня 2010 року, укладений між ТОВ «ДЕРИКТОРІЯ» (Кредитор) та ТОВ «ХОРТКОМ» (Новий Кредитор), за умовами якого Кредитор відступає, а Новий Кредитор набуває право вимоги, належне Кредитору у відповідності з Договором від 01.10.2009 р. на надання інформаційно-консультаційних послуг (в подальшому Основний Договір), укладеного між Кредитором та ТОВ «Анід-Пак» в подальшому Боржник);

- договір від 03 серпня 2009 року, укладений між ТОВ «Анід-Пак» (Замовник) та ТОВ «ІНФОРМКОНСАЛТ ПЛЮС» (Виконавець) та додані до нього документи, а саме: протокол погодження договірної вартості № 1 від 03.08.2009 р., № 2 від 01.09.2009 р., рахунки-фактури від 28.08.2009р. № 28088, від 30.09.2009 р. № 28088, податкові накладні № 28088 від 28.08.2009 р., № 30911 від 30.09.2009 р., акти здачі-приймання послуг № 1 від 28.08.2009 р., № 2 від 30.09.2009 р., звіти про виконання інформаційно-консультаційних послуг.

На підтвердження оплати за вказаними договорами, позивачем надано банківські виписки по рахунку ТОВ «Анід-Пак».

Однак вказані документи судом не беруть до уваги, як належні докази, з огляду на наступне.

З досліджених судом вищевказаних договорів та доданих до них документів вбачається, зокрема, що від ТОВ «Хелдіг», ТОВ «Авант-К», ТОВ «Дерикторія» та ТОВ «Інформконсалт Плюс» останні підписані відповідно ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, перевірка позивача була здійснена у відповідності до постанови старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України про призначення документальної перевірки від 02 серпня 2011 року.

Підставою для винесення вказаної постанови було знаходження в провадженні слідчого управління податкової міліції ДПА України кримінальної справи № 69-110, порушеної за фактом створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі і ТОВ «Хелдіг», ТОВ «Дерикторія», ТОВ «Авант-К» та ТОВ «Інформконсалт Плюс», з метою прикриття незаконної діяльності щодо сприяння ряду суб'єктів підприємницької діяльності України в умисному ухиленні від сплати податків, скоєного повторно, за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло матеріальну шкоду державі у великих розмірах, відповідальність за які передбачено ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України.

Представником відповідача в підтвердження нікчемності укладених між позивачем та ТОВ «Хелдіг», ТОВ «Дерикторія», ТОВ «Авант-К» угод надано письмові докази - протоколи допиту свідка ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які рахувалися директорами вказаних товариств - контрагентів позивача.

З наданих протоколів допиту свідків ОСОБА_4 від 26.11.2010 р., ОСОБА_5 від 26.11.2010 р., ОСОБА_6 від 26.11.2010 р. вбачається, що останні до діяльності ТОВ «Хелдіг», ТОВ «Авант-К», ТОВ «Дерикторія» ніякого відношення не мають, реєстраційних та первинних документів вказаних товариств не підписували, доручень представляти інтереси товариств не видавали.

Окрім цього, з акту перевірки позивача вбачається, що за інформацією СВ ПМ ДПА України викладеній в протоколі допиту ОСОБА_7 (який згідно первинних документів є директором ТОВ «Інформконсалт Плюс») останній ніякого відношення до діяльності вказаного підприємства не має, документів бухгалтерського та податкового органу не вів.

Враховуючи викладене вище, надані позивачем договори та додані до них документи, суд вважає неналежними, оскільки належним чином оформлені (підписані невідомими особами) документи не можуть бути підставою для декларування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданих послуг та поставленого товару.

Окрім цього, за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких задекларовано податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на їх формування.

Вказана позиція, зокрема, підтверджується постановою Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а.

Виходячи з аналізу встановлених фактів, суд також зазначає наступне.

Згідно п. 83.1 ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є:

- документи, визначені цим Кодексом;

- податкова інформація;

- експертні висновки;

- судові рішення;

- інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року за № 2657-XII визначено, що податкова інформація - це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Джерела отримання податкової інформації, яка може бути використана Державною податковою службою для забезпечення її діяльності визначені ст. 72 ПК України.

Зокрема, відповідно до пп. 72.1.5 п. 72.1 ст. 72 ПК України податковою службою використовується інформація від підрозділів податкової служби та митних органів - за результатами податкового контролю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (у редакції чинній на момент спірних правовідносин) в державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція).

Враховуючи викладене, використання податковим органом під час проведення перевірки та складання за її результатами висновку матеріалів досудового слідства, що здійснюється органами податкової міліції, є правомірним, оскільки вони підтверджують або спростовують дані обліку суб'єкта господарювання, який перевіряється та отримані у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Водночас, згідно акту перевірки від 14 листопада 2011 року № 1472/23-10/32852159, за висновками якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідачем зроблено висновок про нікчемність правочинів позивача з контрагентами.

Доводи позивача щодо відсутності компетенції у податкового органу робити такі висновки судом не приймаються з огляду на таке.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається, в своєму акті податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Анід-Пак» при придбанні послуг. Послуги по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. ст. 662, 655 та 656 ЦК України.

Аналіз норм вищевказаного законодавства дає суду підстави вважати, що податковий орган та його посадові особи під час здійснення податкового контролю, в тому числі і у формі позапланової виїзної перевірки, вправі використовувати будь-яку податкову інформацію для складання відповідних висновків що стосується дотримання вимог податкового законодавства платниками податків. При цьому, такі висновки ґрунтуються на оцінці посадовою особою органу державної податкової служби певних фактів та відомостей. А тому, визнання в акті перевірки угод укладених позивачем із його контрагентами нікчемними не тягне за собою жодних юридичних наслідків до таких угод та є лише позицією податкового органу, яка за наявності підстав, має бути доведена в суді.

Відповідні докази неможливості виконання обов'язків за вказаними вище договорами контрагентами позивача податковим органом були надані, у зв'язку із чим вищевказані висновки відповідача знайшли своє підтвердження в суді.

Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 30 листопада 2012 року № 0012352310 ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому, скасуванню не підлягає.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Анід-Пак» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 01.07 .2013 р.