Постанова

від 13.11.2008 по справі 2а-1554/08

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-1554/08

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

«12» листопада 2008 р.                                                                                                                  м.

Львів                                                                                                                   

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді                                                            

                       Костіва М.В.

при секретарі судового засідання                                                           Мельникович Л.В.                                                                                                                                                                    

з участю представників сторін:

від позивача : не з»явився;

від відповідача:  не з»явився;

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної

справи :

За позовом: ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському

районі м. Львова

про стягнення нарахування і виплату недоплаченої щомісячної державної

соціальної допомоги як «Дитині війни» в сумі 3 297гривень 30 копійок,

Встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного

адміністративного суду із позовом до Управління пенсійного Фонду України в

Шевченківському районі м. Львова про стягнення суми невиплаченої щомісячної

державної соціальної допомоги «Дітям війни» в розмірі 3 297 грн. 30 коп.

Ухвалою

Львівського окружного адміністративного суду від 13.08.2008 р. відкрито

провадження у справі та призначено її до судового розгляду.

В

позовній заяві Позивач вказує, що відповідно до Закону України “Про соціальний

захист дітей війни” вона є дитиною війни, якій належить щомісячна соціальна

допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак, така допомога за

2006 - 2007 рр. не виплачувалась в силу норм ст. ст. 77, 110 Закону України

“Про державний бюджет України на 2006 рік” та п. 12 ст. 71 Закону України “Про

державний бюджет України на 2007 рік”, якими призупинено дію ст. 6 Закону

України “Про соціальний захист дітей війни”. Рішенням Конституційного Суду

України від 09.07.2007 р. №6-рп/2007 ці положення були визнані

неконституційними. В 2008 році така допомога виплачувалась не в повному обсязі.

Клопотанням

від 30.10.2008 р. позивач просить розглянути справу без її участі, позов

підтримує в повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві.

Відповідач в запереченнях № 8156/06-14 від 30.09.2008 року вважає, що його

дії є правомірними, та просить застосувати строки звернення до суду. Зокрема,

представник Відповідача вказав, що Законом України «Про соціальний захист дітей

війни» передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться з

державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України. Крім того,

Відповідач зазначив, що частиною 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування» передбачено,

що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується

виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. З цього Відповідач робить висновок, що

зазначений мінімальний розмір пенсії

за віком для перерахунків чи підвищення пенсій не застосовується. Також зазначив, що жодним

законом не передбачено, які органи повинні виплачувати

підвищені пенсії, за рахунок яких коштів та джерел, в якому процедурному порядку

здійснювати призначення і яким чином обчислювати вказаний розмір. Виходячи із зазначеного,             Відповідач вважає, що він діяв в

межах своїх повноважень та не порушив вимоги чинного законодавства України.

Просить справу розглянути без участі представника

відповідача.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно

оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду

справи і вирішення спору по суті, суд приходить до

наступних висновків.

Згідно із ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дитина

війни - це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2

вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Виходячи з того, що Позивач є дитиною війни, що підтверджується паспортом

НОМЕР_1, виданим 14.12.1999 р. Шевченківським 

РВ УМВС України у Львівській області та посвідченням         НОМЕР_2 з відміткою  «Дитина війни», суд вважає, що неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України

«Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як

передбачено статтею 6

зазначеного Закону.

          Відповідно

до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у

жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового

мінімуму для осіб, які

втратили працездатність, визначеного законом.

При цьому статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком,

встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для

визначення розмірів пенсій, призначених згідно

з цим Законом. Водночас, суд вважає за можливе застосувати саме частину 1

статті 28 Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком

використовується не для визначення розміру

будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної

доплати до пенсії, передбаченої

Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей закон

передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії,

що на думку суду, не суперечить вимогам

частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

До того ж, у відповідності до вимог ч.7 ст. 9 КАС

України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд

застосовує закон, що регулює подібні правовідносини. Оскільки єдиною нормою,

яка б давала визначення поняття мінімального розміру пенсії за віком є ст. 28

Закону «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», суд вважає за необхідне

застосувати положення саме цієї норми.

          Суд звертає увагу сторін також на

те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке

базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин

нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена

у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади

на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається

до уваги. Так, наприклад, у справі «ОСОБА_2 проти України» Європейський Суд з прав

людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань,

оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як

на причину невиконання своїх зобов'язань.

          Дія положень ст. 6, які встановлюють

право дітей війни на отримання щомісячної надбавки до пенсії в розмірі 30%  мінімальної пенсії за віком, зупинялася на

2006 рік згідно зі ст. 77 Закону України від 20.12.2005 року №3235-ІV «Про державний бюджет на 2006 рік», а ст. 110 цього

Закону було викладено в новій редакції, а саме, встановлено, що пільги дітям

війни, передбачені статтею 6,

запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у

порядку, визначеному Кабінетом Міністрів

України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Однак,

порядок запровадження цих пільг встановлений не був, що з врахуванням

встановленої залежності цих виплат із результатами виконання бюджету у першому

півріччі 2006 р. та дотримання порядку, який визначений не був, унеможливлює

реалізацію норми ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у

2006 р. До того ж, відповідні положення Закону «Про державний бюджет на 2006

рік» не визнавалися неконституційними.

Пунктом

12 ст. 71 Закону України № 489 від 19.12.2006 р. “Про Державний бюджет України

на 2007 рік”, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим

законом, дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” було

обмежено: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна

допомога, що виплачується замість пенсії, підвищувались в меншому, ніж

визначено Законом №2195-VI, розмірі, і лише дітям війни-інвалідам: з 1-го січня

2007 року - на 19 грн.; з 1-го квітня 2007 року - на 20.30 грн.; з 1-го жовтня

2007 року - на 20.55 грн.

             Зупинення дії положень законів,

якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав

і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України,

вичерпний перелік яких закріплений у статті 

64. 

             Рішенням Конституційного Суду

України (справа про соціальні гарантії громадян) від 09 липня 2007 року №

6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є

неконституційними), зокрема, положення п.12 ст. 71 та ст. 111 Закону України

«Про Державний бюджет України на 2007 рік», за якими підвищення до пенсії або

щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка

виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни» 

виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія

Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у

розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Як

вбачається з п. 3 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007, зазначені

положення втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом

України, а отже, з цього часу відновлено дію статті 6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни».

Однак,

з матеріалів справи вбачається, що за період серпень - грудень 2007 р. виплата

державної соціальної допомоги позивачу у відповідності до ст. 6 Закону України

“Про соціальний захист дітей війни” не здійснювалась.

             Виходячи з мінімального розміру

пенсії за віком, визначеного у відповідності до ст. 62 Закону України «Про

Державний бюджет України на 2007 рік», ст. 28 Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивачу повинно бути

виплачено за цей період 619 грн. 62 коп. (серпень-вересень 2007 року: 410,06 х

30% х 2 = 246,03; жовтень-грудень 2007 року: 415,11 х 30% х 3  = 373,59. Всього: 246,02+373,59= 619,62).

Щодо

вимог позивача стосовно виплати щомісячної надбавки за січень-квітень 2008

року, то такі не підлягають 

задоволенню,  оскільки  відповідні положення Закону України «Про

Державний бюджет України на 2008 рік», якими введено в дію нову редакцію ст. 6

Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2008 рік, визнані такими,

що не відповідають Конституції України (є неконституційними)  Конституційним Судом України  з 22 травня 

2008 року і до того часу підлягали обов'язковому виконанню на всій

території України.

            Відповідно,

позовні вимоги позивача є обґрунтованими у загальній сумі 619 гривень 62

копійки. Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті

обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно

із ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та

законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких

надана Верховною Радою України.

Суд

звертає увагу позивача на ту обставину, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 99 КАС

України, адміністративний

позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим

Кодексом або

іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа

дізналася або повинна

була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У відповідності до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення

до адміністративного суду є підставою

для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому

наполягає одна із сторін. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач наполягає

на застосуванні строку звернення до адміністративного суду.

Враховуючи

вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому

задоволенню.

Щодо судових витрат, то у

відповідності до вимог ст.94 КАС України, зокрема, частин 1 та 3, судові витрати у

формі судового збору, присуджуються з Державного бюджету України на користь

позивача пропорційно до суми задоволених вимог.

Керуючись

ст.ст. 2, 11, 69-71, 86, 161-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.      Позов задовольнити частково.

2.      Стягнути з  Управління Пенсійного

фонду України в Шевченківському районі м. Львова                   (м. Львів, вул. Мазепи,5а)

на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) недоплачену

надбавку до пенсії як «Дитині війни» за період з  серпня по 

грудня 2007 року в сумі 619 гривень 62 копійки.

3.      В решті позовних вимог відмовити.

4.      Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1;

ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) 6 гривень 20 копійок судового збору.

Постанова набирає законної

сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного

судочинства України.

       Постанова

може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу

адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                                                  М.В.

Костів