Рішення

від 25.07.2013 по справі 910/12444/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12444/13 25.07.13 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ілая"

до приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ"

про стягнення 247500 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Афанасьєв Ю.О.(дов. від 25.06.2013)

Від відповідача: Пшеничний С.І.(дов. від 08.01.2013)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні № 24 від 23.03.2011 та № 28/01/13 від 01.01.2013 у розмірі 247 500,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.07.2013 порушено провадження у справі №910/12444/13 та призначено до розгляду на 16.07.2013.

Представник відповідача в судове засідання 16.07.2013 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 16.07.2013 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 25.07.2013.

В судове засідання 25.07.2013 прибули представники позивача та відповідача, дали додаткові пояснення.

Представник позивача подав суду заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на все майно та всі грошові суми, що належать відповідачу.

Розглянувши клопотання позивача, суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно(в т.ч. грошові кошти, цінні папери, тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 "Про деякі питання практики застосування забезпечення позову"у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного роз'яснення у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір відчужити майно, на яке позивач просить накласти арешт.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб., права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на майно відповідача, унеможливить подальшу господарську діяльність відповідача, а тому суд відмовляє в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Представник відповідача подав суду заяву про розстрочку виконання рішення суду по стягнення з відповідача 247 500,00 грн. основного боргу і судового збору строком на чотири місяці рівними частками.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що вищезазначена заява приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" належним чином не обґрунтована та така що не підлягає задоволенню у зв'язку з наступним:

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках , залежно від обставин справи , може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Як вбачається з вимог ст. 121 ГПК України, задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення(стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо).

У поданій відповідачем заяві про розстрочку виконання рішення не вказано, які саме виняткові випадки/обставини має бути враховано судом, та не доведено наявність таких обставин, що вказує на її безпідставність.

Відповідно до п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Аналогічною є практика розгляду справ про відстрочку/розстрочку Вищим господарським судом України (зокрема, Постанова від 12.01.2011 справі N 30/325), який прийшов до висновку, що „законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення". При цьому, на думку Вищого господарського суду України, тяжке фінансове становище та нерентабельність господарської діяльності не є тими виключними обставинами, які дають підстави для розстрочення виконання судового рішення, якщо важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин .

При цьому, відповідно до п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У зв'язку з наведеним , надання відповідачу розстрочки виконання Рішення суду про стягнення на користь позивача грошових коштів є безпідставним , а тому суд відмовляє в задоволенні даної заяви .

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між товариством з обмеженою відповідальністю «ІЛАЯ» (надалі - Позивач, Перевізник) та Закритим акціонерним товариством «Холдингова компанія «Бліц-інформ» (надалі - Відповідач, Замовник) 23 березня 2011 року був укладений договір за номером 24 на перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (падалі - Договір 1).

В подальшому, 14.10.2011 у зв'язку з перейменуванням Відповідача на Приватне акціонерне товариство «Бліц-інформ» до договору 1 було підписано Додаткову угоду, посвідчену сторонами по справі.

Пунктом 7,1 розділу 7 Договору 1 було передбачено пролонгацію вищевказаного договору на 1(один) календарний рік, якщо сторони письмово не заявлять про розірвання договору на 30 календарних днів до закінчення строку дії договору. Таким чином, дія Договору 1 продовжувалась у 2012 році.

01.01.2013 між сторонами по справі був укладений договір за номером 28/01/13 на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні (надалі - Договір 2).

Обидва договори, укладені між ТОВ «ІЛАЯ» та ПАТ «Бліц-Інформ», є ідентичними за своїми умовами.

Згідно з умовами п. 1.1. Договору І та Договору 2 Перевізник зобов'язувався здійснювати перевезення вантажів Замовника в міжнародному сполученні на підставі письмових заявок, а Замовник повинен надавати вантажі для перевезення та оплачувати послуги, надані Перевізником.

Відповідно до п. 2.1. Договору І та Договору 2 перевезення вантажів виконується перевізником на підставі заявок на перевезення вантажів, які подаються замовником письмово(факсова копія має силу оригінала).

Як свідчать матеріали справи та не заперечувалося представником відповідача свої зобов'язання за умовами Договору 1 та Договору 2 ТОВ «ІЛАЯ» виконував в повному обсязі, з належною якістю надання послуг, претензій щодо якості виконуваних послуг від ПАТ «Бліц-Інформ» не надходило.

Підтвердженнями наданих позивачем відповідачу послуг являються:

- рахунки-фактури: № СФ-0000237 від 25.10.2012, № СФ-0000247 від 06.11.2012, № СФ-0000248 від 08.11.2012, № СФ-0000253 від 13.11.2012, № СФ-0000254 від 14.11.2012, № СФ-0000259 від 20.11.2012, № СФ-0000260 від 22.11.2012, № СФ-0000263 від 24.11.2012 та інші(копії в матеріалах справи);

- акти здачі-прийняття виконаних робіт(надання послуг): від 25.10.2012, від 06.11.2012, від 12.11.2012, від 13.11.2012, від 14.11.2012, від 20.11.2012, від 22.11.2012, 27.11.2012, від 04.12.2012 та інші(копії в матеріалах справи);

- CMR: № 584757, № 584750, № 714558, № 714557 та інші(копії в матеріалах справи);

- податкові накладні за період з 25.10.2012 по 03.04.2013;

- заявками на транспорний засіб за період з 22.10.2012 по 29.03.2013.

У відповідності до п. 4.2 розділу 4 Договору 1 та Договору 2 оплата за перевезення вантажів здійснюється на підставі виставленого Перевізником рахунку, Акту виконаних робіт та CMR з відміткою отримання вантажів, протягом 15 (Договір 1) та 30 (Договір 2) банківських та календарних днів відповідно, з моменту підписання оригінальних документів.

Вартість послуг, наданих Позивачем Відповідачу, по актах виконаних робіт та акту звірки станом на 01.05.2013 складала 263 600,00 грн. При цьому Відповідач за 2011 рік розрахувався повністю, у 2012 році було надано послуг на 161 600,00 грн., а у 2013 році - на 102 000,00 грн.

Станом на 23.05.2013 заборгованість ПАТ «Бліц-Інформ», перед ТОВ «ІЛАЯ» складала 263 600,00 грн., що підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаємних розрахунків від 01.05.2013.

Матеріали справи свідчать, що з метою досудового врегулювання спору, Позивач звернувся до Відповідача з письмовою претензією, яка була отримана Відповідачем 24.05.2013 вх. №249/9.

Відповідач частково сплатив заборгованість позивачу, а сааме 30.05.2013 на розрахунковий рахунок ТОВ «ІЛАЯ» надійшли кошти від ПАТ «Бліц-інформ» в сумі 10 100,00 грн. та 05.06.2013 надійшли кошти в сумі 6 000,00 грн.

Отже, станом на день розгляду справи залишок по заборгованості ПАТ «Бліц-інформ» перед ТОВ «ІЛАЯ» становить 247 500,00 грн., про що Відповідач був проінформований листом від 07.06.2013.

Відповідач в судовому засіданні заборгованість визнав.

Отже, спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 247 500,00 грн.

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

У статтях 638 та 639 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначає стаття 181 ГК України. У частині 1 цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також підтвердження до виконання замовлення.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 247 500,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо судового збору за подачу заяви про забезпечення позову, то дані витрати покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні даної заяви.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Ілая" в задоволенні заяви про забезпечення позову.

2. Відмовити приватному акціонерному товариству "Бліц-Інформ" у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду по стягненню з відповідача 247 500,00 грн. основного боргу і судового збору строком на чотири місяці рівними частками.

3. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ілая" задовольнити повністю.

4. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" (02156, м. Київ, Деснянський район, вул. Кіото, буд. 25, код ЄДРПОУ 20050164) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ілая" (08523, Київська обл., Фастівський район, с. Мала Снітинка, вул. Гагаріна, буд 129, код ЄДРПОУ 37237459) основний борг в розмірі 247 500(двісті сорок сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп., судовий збір в розмірі 4 950(чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят) грн. 50 коп.

5. Видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 30.07.2013