Постанова

від 22.07.2013 по справі 2а-12846/12/0170/12

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 липня 2013 р. 12:43 Справа №2а-12846/12/0170/12

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря Бездушної І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Джанкойський завод «Залізобетон»

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.10.12р. №0022532200 та №0022542200,

за участю представників:

позивача - Османов Е.Р., довіреність №б/н від 10.10.12р.;

відповідача - Лукпанова К.В., довіреність №1907/9/9/10 від 01.03.13р.;

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Джанкойський завод «Залізобетон» (далі - позивач, ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС (далі - відповідач, Джанкойська ОДПІ АР Крим ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.10.12р. №0022532200, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 19894,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 4326,50грн., №0022542200, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 15660,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 3391,00грн.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.11.12р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, наведених у запереченнях від 06.12.12р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Джанкойський завод «Залізобетон» 26.08.09р. зареєстроване державним реєстратором Виконавчого комітету Джанкойської міської ради АР Крим у якості юридичної особи (а.с. 67, том 1).

Відповідно до Довідки про включення до ЄДРПОУ видами діяльності ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон» є:

23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва;

23.69 Виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу;

46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту;

46.73 Оптова торгівля деревино, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням;

68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;

41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (а.с. 69, том 1).

Суд зазначає, що при вирішенні цієї справи він керувався положеннями нормативних актів, у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

У період з 07.09.12р. по 13.09.12р. посадовими особами відповідача була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з КП «Альянс» за період 01.09.09р. по 30.04.11р. За результатами перевірки було складено акт від 19.09.12р. №2595/22-00/30605538 (а.с.14-51, том 1).

Перевіркою було встановлено порушення позивачем:

- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 19894,00грн., в т.ч.: за 3 квартали 2009 року - в сумі 354,00грн.; за 2009 рік - в сумі 797,00грн.; за півріччя 2010 року - в сумі 3140,00грн.; за 3 квартали 2010 року - в сумі 8046,00грн; за 2010 рік - в сумі 16505,00грн., за 1 квартал 2011 року - в сумі 2208,00грн., за 2 квартал 2011 року - 384,00грн.;

- п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ в загальній сумі 15660,00грн., в т.ч.: за жовтень 2009 року - в сумі 637,00грн., за квітень 2010 року - 992,00грн., за травень 2010 року - 708,00грн., за червень 2010 року - 813,00грн., за серпень 2010 року - 1017,00грн., за вересень 2010 року - 2642,00грн., за жовтень 2010 року - 2167,00грн., за листопад 2010 року - 3250,00грн., за грудень 2010 року - 1333,00грн., за січень 2011 року - 167,00грн., за лютий 2011 року - 333,00грн., за березень 2011 року - 1267,00грн., за квітень 2011 року - 333,00грн.

На підставі зазначених порушень відповідачем, були винесені податкові повідомлення-рішення від 02.10.12р. №0022532200, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 19894,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 4326,50грн. (а.с. 10, том 1), №0022542200, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 15660,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 3391,00грн. (а.с. 12, том 1).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, сформованих за рахунок господарських відносин позивача щодо отримання товару і послуг від КП «Альянс», на загальну суму 79707,00грн. та завищення податкового кредиту на загальну суму 15660,00грн.

Відповідачем вказується, що порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, у тому числі, контрагента позивача - КП «Альянс». Зазначено, що діяльність вказаного контрагента позивача була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій, надання податкової ї вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру. До того ж, зазначений контрагент не має основного стану.

Такі висновки відповідач зробив на підставі акту від 11.04.12р. №36/22/32468182 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки КП «Альянс», з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.»;

Крім того, відповідачем до матеріалів справи доданий вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.13р. по справі №123/3318/13-х, яким засновника КП «Альянс» визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України (а.с. 191-192, том 3).

Як наслідок, відповідачем зроблено висновок про те, що КП «Альянс» проводить діяльність, спрямовану на отримання податкової вигоди шляхом формування штучного податкового кредиту з ПДВ.

При чому в акті перевірки використані матеріали досудового слідства по вказаній кримінальній справі.

У зв'язку з зазначеним, відповідачем правочини між позивачем так контрагентом визнано нікчемними відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 203, ч.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, як такі, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, а також моральним засадам суспільства, при цьому як зазначає Відповідач визнання таких правочинів судом не вимагається.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону (п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

П.п. 5.3.9 п.5.3 т. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.11р.) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість, ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку і здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послу у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Кодексу встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані контрагентом, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагентів за укладеними договорами, а також надані видаткові накладні.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість».

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні положення викладені в нормах Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) пері оду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почеши використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженим и зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Здійснення господарських правовідносин, у періоді з 01.09.09р. по 30.04.11р. , між ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон» (Покупець) та КП «Альянс» (Продавець) щодо придбання щебеню на загальну суму 91824,40грн. (в т.ч. ПДВ 15304,06грн.) підтверджується податковими та видатковими накладними, а сплата отриманого товару - банківськими виписками (а.с. 96-189, том 1).

Використання придбаного товару у контрагента позивачем у своїй господарській діяльності (виготовлення залізобетонних конструкцій із подальшим їх продажем покупцям) підтверджується обліком сировини та матеріалів, відомостями втрат матеріалів на виробництві, видатковими накладними, виписаними позивачем своїм покупцям (а.с. 3-153, том 2).

Судом було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагентів позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ, що підтверджується виписками з банку та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 21.01.13р. по справі було призначено судову експертизу, проведення якої доручили ТОВ «Кримське експертне бюро».

На розгляд експерта були поставлені питання:

1) чи підтверджується, в тому числі, документами бухгалтерського та податкового обліку ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон» придбання, перевезення до місця зберігання, використання у власній господарській діяльності, сплати вартості товарів та виконання послуг за господарськими операціями, вказаними в акті перевірки від 19.09.12р. №2595/22-00/30605538, якщо так, то якими саме документами це підтверджується?

2) чи підтверджується документами первинного складського та бухгалтерського обліку ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон» об лікування та оприбуткування щебеню 5Х10 та 5Х20, придбаного у КП «Альянс» протягом 2009-2011 років, з урахуванням наявних залишків та виробничих потужностей позивача (які саме виробничі потужності має позивач для зберігання щебеню)?

3) чи підтверджується первинними документами ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон» виготовлення продукції з використанням щебеню 5Х10 та 5Х20, придбаного у КП «Альянс» з урахуванням технологічних норм виготовлення продукції по видам та наявних залишків, придбаних в інших періодах та в інших контрагентів, якщо так, то на які саме вироби використано придбаний щебінь?

27.05.13р. до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов висновок судової експертизи від 24.05.13р. №16/13 (а.с. 149-181, том 3).

Вказаним висновком експерта встановлено:

1) Наявними в матеріалах справи та додатковими документами бухгалтерського та податкового обліку ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон», а саме: видатковими накладними, платіжними дорученнями, отриманими податковими накладними, ж/о по рахунку 201 «сировина та матеріали», підтверджується придбання, використання у власній господарській діяльності, сплати вартості товарів, вказаних в акті перевірки від 19.09.12р. №2595/22-00/30605538.

2) Наявними в матеріалах справи та додатковими документами бухгалтерського та податкового обліку ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон» підтверджується об лікування та оприбуткування щебеню 5Х10 та 5Х20, придбаного у КП «Альянс» за період з 01.09.09р. по 30.04.11р., з урахуванням наявних залишків та виробничих потужностей позивача.

3) Наявними в матеріалах справи та додатковими документами бухгалтерського та податкового обліку ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон», за період з 01.09.09р. по 30.04.11р., підтверджується виготовлення продукції з використанням щебеню 5Х10 та 5Х20, придбаного у КП «Альянс» з урахуванням технологічних норм виготовлення продукції по видах та наявних залишків, придбаних в інших періодах та в інших контрагентів.

Відповідач не погодився з експертним висновком, зазначивши, що ним не підтверджений факт транспортування придбаного товару позивачем.

Суд зазначає, що в кожній видатковій накладній, виписаній КП «Альянс» своєму покупцю - ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон», зазначені прізвища працівників, через яких здійснювалось приймання придбаного товару, а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (а.с. 132-147, том 1), які також були допитані у судовому засіданні 21.01.13р. у якості свідків і підтвердили факт поїздок за вказаним товаром і його приймання.

ОСОБА_7, керівник виробництва ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон», який також був допитаний у судовому засіданні 21.01.13р. у якості свідка, підтвердив отримання щебеню та пояснив, що він особисто з керівником КП «Альянс» не знайомий.

Щодо ОСОБА_4, якого також було викликано у якості свідка і який не з'явився в судове засідання, то відповідно до Наказу від 29.10.10р. №27-к, його було звільнено за станом здоров'я (а.с. 137, том 3).

Судом встановлено, що зазначені вище особи, які були допитані у якості свідків, були працівниками ТОВ «АТК «Кримканалбуд», яке, як вбачається із копії статуту ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон», є одним із учасників позивача (а.с. 52-66, том 1), у зв'язку із чим, позивачем були виписані довіреності на отримання зазначеного товару ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які на той час були працівниками ТОВ «АТК «Кримканалбуд», про що свідчить журнал реєстрації довіреностей ТОВ Джанкойський завод «Залізобетон» (а.с. 111-116, том 3).

За таких підстав, суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.82 КАС України висновок експерта для суду не є обов'язковим, проте, враховуючи, що експертом було досліджено бухгалтерські документи позивача в повному обсязі, для чого потребувалось спеціальні знання, відповідно до ч. 1ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З викладеного вбачається, що позивачем сформовано та внесено до податкової звітності валові витрати за рахунок господарських операцій з КП «Альянс», на підставі належних документів бухгалтерського обліку, в яких відображається зміст господарської операції, таким чином у позивача відсутнє завищення валових витрат за період, що перевірявся.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальника - КП «Альянс», податкових накладних , які є належним чином оформленими.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Закон України «Про податок на додану вартість», а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України також передбачає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладним и чи митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 2 91 цього Кодексу).

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, булу дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 ГК України, також до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

У судовому засіданні що на підтвердження господарських операцій, що відбулися у перевіряємий відповідачем період, були надані копії відповідних банківських виписок та інших первинних документів. Всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та контрагентом вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд також враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків, що відображено в бухгалтерському обліку платника податків , що під час судового розгляду було доведено позивачем, а саме наданим документами оприбуткування придбаного товару та його подальше використання в господарські діяльності.

Щодо доводів відповідача стосовно вироку Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.13р. по справі №123/3318/13-х, яким засновника КП «Альянс» визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Вказана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Крім того, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно обставини, установлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки (наприклад, у постанові про закриття кримінальної справи), не можуть розглядатися як обов'язкові відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України.

Отже частина четверта статті 72 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб. Наприклад, не можна вважати обов'язковими обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду справи про її адміністративний проступок, при оцінці правомірності поведінки юридичної особи, працівником (представником) якої була ця фізична особа, якщо йдеться про відповідальність за порушення юридичною особою законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

При цьому, суд враховує, що вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.13р. по справі №123/3318/13-х, яким засновника КП «Альянс» визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України взагалі не може мати преюдиційного характеру в даній справі, оскільки він не містить жодних посилань на операції КП «Альянс» та позивача, та висновків щодо їх безтоварності, а також ним не встановлено протиправності дій посадових осіб позивача щодо формування показників податкової звітності.

Суд зазначає, що в даному випадку експертним висновком та матеріалами справи підтверджена зміна у стані активів позивача внаслідок операцій з контрагентами.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, суд зазначає, що у рішенні від 22.01.09р. по справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), що компанія-заявник (покупець) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок сплачувати ПДВ повторно разом з пенею (п.71 рішення).

Крім того Європейським судом з прав людини висловлюється думка про те, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника (покупця), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Також Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «ІНТЕРСПЛАВ проти України» (заява № 803/02) від 09.01.07р. зазначає, що платник податків, який добросовісно придбав товар у особи, яка порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності у тому випадку, коли здійснював реальну господарську операцію і не знав про дефекти правового статусу свого контрагента.

Крім того, у цьому ж рішенні суд зазначає, що можливість притягнути до відповідальності покупця може виникнути лише у разі обізнаності покупця, проте також зазначає, що отримання таких відомостей покупцем є можливим тільки у разі наявності у покупця відповідної компетенції (п. 37, 38 рішення).

Отже з урахування положень рішень цієї судової установи судом робиться висновок про те, що з наявності взаємовідносин між контрагентами не випливає обов'язок будь-якої сторони щодо перевірки дотримання іншою стороною податкової дисципліни.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового Кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, суд вважає, необґрунтованими висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за період,що перевірявся.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.10.12р. №0022532200, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 19894,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 4326,50грн., №0022542200, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 15660,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 3391,00грн.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи майновий характер спору,суд вважає за можливим стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 432,00грн. судових витрат.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

У зв'язку з чим, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 22.07.13р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст. 160 КАС України повний текст постанови виготовлено 26.07.13р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС від 02.10.12р. №0022532200, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 19894,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 4326,50грн., №0022542200, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 15660,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 3391,00грн.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Джанкойський завод «Залізобетон» (96100, АР Крим, м. Джанкой, вул. Промислова, 13, і.н. 30605538) шляхом безспірного списання з рахунків Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС (ЄДРПОУ 23191959) 432,00грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Котарева Г.М.