Постанова

від 29.07.2013 по справі 826/6740/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2013 року № 826/6740/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут економіки і права» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут економіки і права» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2012 № 0014622208, від 18.12.2012 № 0014632208, від 01.04.2013 № 0003882208.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки податкового органу про нікчемність господарських відносин ТОВ «Інститут економіки і права» з ТОВ «Адонісс» є протиправними та не відповідають дійсним обставинам справи, адже під час перевірки були надані усі первинні документи, що підтверджують реальність таких господарських відносин. Зазначив, що податковий кредит та валові витрати позивачем було сформовано у відповідності до норм чинного законодавства.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень посилався на пояснення директора ТОВ «Адонісс», який зазначив, що не має відношення до господарської діяльності даного товариства. За таких обставин, відповідач вважає висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства обґрунтованим, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Посадовими особами відповідача на підставі наказу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 03.12.2012 № 2009 та відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Інститут економіки і права».

За результатами перевірки складено акт № 1122/22-8/22973699 від 04.12.2012 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Інститут економіки і права» (ЄДРПОУ 22973699) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Адонісс» (код ЄДРПОУ 36853051) за період з 01.01.2011 по 30.09.2012 (далі - акт перевірки № 1122/22-8/22973699).

Відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «Інститут економіки і права» п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 39 418 грн., а також ст. 185, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 199 579,87 грн.

На підставі акту перевірки № 1122/22-8/22973699 відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0014622208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 59 127,00 грн., в т.ч. 39 418,00 грн. - основний платіж та 19 709,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція та податкове повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0014632208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 299 370,00 грн., в т.ч. 199 580,00 грн. - основний платіж та 99 790,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0014622208 та від 18.12.2012 № 0014632208 в порядку адміністративного оскарження, передбаченого ст. 56 Податкового кодексу України.

Рішенням Державної податкової служби у місті Києві № 2987/7/12-3-03 від 21.02.2013 скаргу позивача задоволено частково, податкове повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0014632208 та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0014622208 в частині нарахування штрафної санкції у розмірі 12 723,50 грн.

На підставі зазначеного рішення Державної податкової служби у місті Києві, відповідач виніс податкове повідомлення-рішення № 0003882208 від 01.04.2013, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 46 403,00 грн., в т.ч. основний платіж - 39 418,00 грн. та 6985,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Не погоджуючись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Суд встановив, що між ТОВ «Інститут економіки і права» (Покупець) та ТОВ «Адонісс» (Продавець) укладено Договір б/н від 25.08.2011, згідно умов якого Продавець передає, а Покупець приймає і оплачує товар - технологічне обладнання (далі - Договір від 25.08.2011).

Пунктом 2.1 Договору від 25.08.2011 встановлено, що загальна вартість даного договору складає 598 997,68 грн. Кількість, асортимент, одиниці виміру та ціна за одиницю товару встановлюється у специфікації (п. 1.2 Договору від 25.08.2011).

В ході виконання Договору від 25.08.2011 сторонами складено та підписано наступні первинні документи, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме: специфікація, акт приймання-передачі обладнання від 30.09.2011, податкова накладна № 0000037 від 30.09.2011.

Також, між ТОВ «Інститут економіки і права» (Покупець) та ТОВ «Адонісс» (Продавець) укладено Договір б/н від 26.08.2011, згідно умов якого Продавець передає, а Покупець приймає і оплачує товар - технологічне обладнання (далі - Договір від 26.08.2011).

Пунктом 2.1 Договору від 26.08.2011 встановлено, що загальна вартість даного договору складає 598 481,52 грн. Кількість, асортимент, одиниці виміру та ціна за одиницю товару встановлюється у специфікації (п. 1.2 Договору від 25.08.2011).

В ході виконання Договору від 26.08.2011 сторонами складено та підписано наступні первинні документи, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме: специфікація, акт приймання-передачі обладнання від 16.09.2011, податкова накладна № 0000026 від 16.09.2011.

На підтвердження проведення розрахунків за вищезазначеними договорами позивач надав копії банківських виписок та платіжні доручення № 279 від 15.09.2011 на загальну суму 598 997,68 грн. та № 280 від 16.09.2011 на загальну суму 598 481,52 грн.

За результатами господарських операцій з придбання у ТОВ «Адонісс» товару, позивач включив до складу податкового кредиту суму сплаченого в ціні товару податку на додану вартість у розмірі 199 579,86 грн. та включив до складу валових витрат суму у розмірі 1 197 487,20 грн.

Придбане у ТОВ «Адонісс» технічне обладнання позивач передав в оренду ТОВ «Компанія «Кінотур», на підтвердження чого позивач надав копію Договору оренди обладнання б/н від 26.09.2011 та акту приймання-передачі обладнання від 01.10.2011.

Крім того, згідно протоколу огляду від 03.01.2013 головним оперуповноваженим інспектором ГУБОЗ МВС України Дегтяренко Р.В. проведено огляд приміщення за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 1, кор. 4, кабінет з написом «кім 41». Згідно Договору оренди обладнання б/н від 26.09.2011, за вказаним приміщенням знаходиться ТОВ «Компанія «Кінотур».

Протоколом огляду від 03.01.2013 за вказаною адресою зафіксовано наявність технічного обладнання (письмово та зроблені фотознімки), яке згідно пояснень представника позивача, ТОВ «Інститут економіки і права» передало в оренду ТОВ «Компанія «Кінотур».

Також, позивач надав до матеріалів справи лист ТОВ «Компанія «Кінотур» від 28.05.2013 № 28.05.2013, наданий у відповідь на адвокатський запит представника позивача від 22.05.2013 № 47/89-13, яким ТОВ «Компанія «Кінотур» підтверджує отримання в оренду технічного обладнання та використання його у господарській діяльності.

Водночас, відповідач наполягав на тому, що ТОВ «Інститут економіки і права» відобразило в податковій звітності господарські взаємовідносини з ТОВ «Адонісс», які здійснені без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. На думку податкового органу, позивач порушив ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України щодо укладання правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним та відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

В обґрунтування правомірності висновків акту перевірки ТОВ «Інститут економіки і права» № 1122/22-8/22973699 відповідач посилався на пояснення ОСОБА_2 від 30.11.2012, отриманих старшим оперуповноваженим ГВПМ ДПІ у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби старшим лейтенантом податкової міліції Лозою М.В. (далі - пояснення від 30.11.2012).

Згідно пояснень від 30.11.2012, у червні 2011 року за грошову винагороду ОСОБА_2 погодився стати директором ТОВ «Адонісс». До його обов'язків входило тільки підписання чистих аркушів, які один раз на місяць надавав чоловік на ім'я ОСОБА_3, за що ОСОБА_2 отримував грошову винагороду. На початку 2012 року ОСОБА_3 повідомив йому, що підприємство тимчасово працювати не буде, після чого ОСОБА_2 більше не бачив ОСОБА_3. ОСОБА_2 зазначив, що не має відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Адоніс», чи виконувало дане товариство постачання товарів, надання послуг чи виконання робіт йому не відомо.

На підставі вищенаведених пояснень, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції позивача з контрагентом-постачальником ТОВ «Адонісс» не мали реального характеру та були лише задокументовані при цьому фактичного передання товару за договорами укладеними між даними товариствами не відбувалось.

Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що правочини між позивачем та ТОВ «Адонісс» є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались даними правочинами, суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а тому є нікчемними відповідно до ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Суд із наведеними доводами відповідача не погоджується виходячи з наступного.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування, укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття "незаконне заволодіння майном держави", що міститься у диспозиції частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

Отже, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що операції між позивачем та ТОВ «Адонісс» документально підтверджені та не мають ознак нікчемного правочину.

Крім того, у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом встановлено, що на момент підписання договорів купівлі-продажу, актів приймання-передачі, податкових накладних, контрагент позивача - ТОВ «Адонісс» знаходився у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, був зареєстрований як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, вироки суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивності вказаного підприємства, відсутні.

Згідно інформації з офіційного веб-сайту Міністерства доходів і зборів України свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Адонісс» було анульоване 30.04.2013, тобто на час вчинення правочинів дане підприємство було зареєстроване у встановленому порядку платником податку на додану вартість, а отже мало право видавати податкові накладні.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999.

Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1. ст.131 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України).

Згідно положень п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім цього, пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, податкові накладні, які досліджені відповідачем в ході перевірки та копії яких наявні в матеріалах справи, видані позивачу його контрагентом у відповідності з порядком, встановленим п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських відносин із ТОВ «Адонісс» за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та податку на прибуток оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Водночас, щодо оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0014622208, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Державної податкової служби у місті Києві № 2987/7/12-3-03 від 21.02.2013 було скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0014622208 в частині нарахування штрафної санкції у розмірі 12 723,50 грн.

У відповідності до абз. 2 п. 3.4 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 № 1236 (далі - Порядок № 1236), якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість зменшується, то до платника податків направляється податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, якому присвоюється номер та яке вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень у порядку, передбаченому пунктом 3.3 цього розділу.

На виконання вимог вказаного Порядку, відповідач направив позивачу податкове повідомлення-рішення від 01.04.2013 № 0003882208, яке містило зменшену суму податкового зобов'язання з податку на прибуток за результатами адміністративного оскарження.

Згідно з п. 5.1.2 Порядку № 1236, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо орган державної податкової служби зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

При цьому, відповідно до п. 5.3 Порядку № 1236, у випадку, визначеному підпунктом 5.1.2 пункту 5.1 цього розділу, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

Отже, з дня отримання позивачем податкового повідомлення-рішення від 01.04.2013 № 0003882208 податкове повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0014622208 вважається відкликаним, а отже у суду відсутні підстави для його скасування.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Беручи до уваги вищенаведене у сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині вимог визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2013 № 0003882208 та від 18.12.2012 № 0014632208.

Керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 97, 158, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут економіки і права» задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 18.12.2012 № 0014632208 та від 01.04.2013 № 0003882208.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2294 (дві двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут економіки і права» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський