Ухвала

від 23.07.2013 по справі 2а-18284/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-18284/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Блажівська Н. Є. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Безименної Н.В.,

при секретарі - Меєчко К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Укрспецоборонсервис» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство «Укрспецоборонсервис» (далі - позивач або ПП «Укрспецоборонсервис») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі - відповідач або ДПІ у Святошинському районі міста Києва) про визнання такими, що не підлягають виконанню, недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 7 вересня 2011 року № 0002882350 та від 7 вересня 2011 року № 0002272350.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12 , ч. 1 ст. 41 , ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах справи та досліджені судом докази у своїй сукупності і взаємозв'язку підтверджують фактичність придбання позивачем товарів та правомірність визначення ним спірного податкового кредиту з ПДВ, правомірність прийняття свого рішення відповідачем не доведено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та як свідчать матеріали справи, податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності та правильності формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Аммо» за період з 30 березня 2010 року по 31 січня 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт № 245/23-50/35908759 від 26 серпня 2011 року, та встановлено порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , у результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього в сумі 29385,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 29385,00 грн.; підпункту 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 , підпункту 7.4.1, 7.4.4 , 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 23508,00 грн., в тому числі за жовтень 2010 року в сумі 6910 грн., та за грудень 2010 року у сумі 16598,00 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 7 вересня 2011 року № 0002272350, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПП «Укрспецоборонсервис» за платежем «Податок на прибуток»на суму 36731,25 грн. (29385,00 грн. за основним платежем, 7346,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 7 вересня 2011 року № 0002282350, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПП «Укрспецоборонсервис» за платежем «Податок на додану вартість»на суму 29385,00 грн. (23508,00 грн. за основним платежем, 5877,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Обговорюючи питання правомірності оспорюваних податкових повідомлень-рішень колегія суддів зазначає наступне.

При вирішенні даного спору, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права визначені п. 7.2, 7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» стосовно складання податкових накладних та правомірності складання податкового кредиту звітного періоду

Закон України «Про податок на додану вартість» передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7).

Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Так, станом на момент складання податкових накладних контрагент був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні, в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим п.п.7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому слід ураховувати вимоги ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом першої інстанції, між ПП «Укрспецоборонсервис» та ТОВ «Аммо» укладено відповідні договори купівлі-продажу та поставки на виконання яких було складено та підписано податкові накладні, видаткові накладні та виписки з банку.

Судом першої інстанції під час розгляду справи у суді першої інстанції належним чином досліджено вищевказані документи і заперечень щодо достовірності даних відображених у цих документах апелянт не має.

Що ж стосується твердження податкового органу про нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентом в силу норм ст.ст. 203, 216 ЦК України, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно положень ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Однак, податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладену позивачем угоду - нікчемним правочином.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновок відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України ґрунтується на аналізі характеру господарської діяльності контрагента позивача ТОВ «Аммо», зокрема, на підставі акту документальної невиїзної перевірки ТОВ «Аммо» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30.03.2010 року по 31.01.2011 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів звертає увагу, що вищевказаний акт перевірки ТОВ «Аммо» на який посилається відповідач, не є первинним документом, що фіксує та підтверджує господарські операції та не може бути єдиним підтвердженням правомірності та законності прийнятих відповідачем рішень.

Таким чином, позивачем дотримано всіх, передбачених Законами України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» передумов для формування податкового кредиту.

Крім того, не може бути підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з ПДВ порушення податкової дисципліни вчинені контрагентом платника податку, що узгоджується і з позицією Вищого адміністративного суду України викладеною в листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010р.

При цьому, відповідно до ч.2 ст. 8 КАС України суд першої інстанції цілком обґрунтовано застосував принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини та зазначив, що за таких обставин, покупець (позивач) не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства продавцем-контрагентом, за умови необізнаності Підприємства щодо таких порушень.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, оскільки відповідачем не надано належних доказів обґрунтування правомірності прийнятого рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу залишає без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів ,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: І.В. Федотов

Судді: Ю.А. Ісаєнко

Н.В. Безименна

.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Ісаєнко Ю.А.