Рішення

від 30.07.2013 по справі 922/2740/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2013 р.Справа № 922/2740/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інкотекс-Україна", 03127, місто Київ, проспект Голосіївський, 100/2, код ЄДРПОУ 35077475; до товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Енергомир", 61003, місто Харків, проспект Московський, 21, офіс 2, код ЄДРПОУ 35474817; про стягнення 287047, 26 грн. за участю представників:

позивача - Гончарук В.П., довіреність від 12.07.2013р.;

відповідача - не з'явився.

Представнику позивача роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкотекс-Україна" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Енергомир" простроченої заборгованості за наданні позивачем послуги згідно договору №0512/11 від 12.05.2011р., з урахуванням штрафних санкцій визначених чинним законодавством України, в розмірі 287047,26грн.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 30.07.2013р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить суд позов задовольнити, підтримав пояснення №158-01 від 23.07.2013р., надані до суду 29.07.2013р. за вх.№27445, в яких ним уточнено, з яких сум складається 287047,26грн. заявлених до стягнення з відповідача: заборгованість за наданні позивачем послуги згідно договору №0512/11 від 12.05.2011р., розмір якої складає 274425,00грн.; штрафні санкції у вигляді нарахованого індексу інфляції на суму заборгованості, розмір яких складає 2187,13грн., 3% річних в розмірі 10435,13грн. Разом з поясненнями надано докази направлення цих пояснень відповідачу та документи для долучення до матеріалів справи, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Відповідач документально обґрунтованого відзиву на позов суду не надав, свого повноважного представника у судове засідання не направив, хоча про час та місце розгляду даної справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, а саме відміткою на поштовому повідомленні про вручення судової ухвали про порушення провадження у справі відповідачу 22.07.2013р., проте відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, тому суд вважає, що ним виконано вимоги процесуального Закону щодо повідомлення сторін належним чином про час та місце слухання справи і реалізовано право учасника судового процесу на судовий захист

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Інкотекс-Україна" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Енергомир" (покупець) 12.05.2011р. укладено договір поставки №0512/11, згідно умов якого продавець зобов'язався передати товар у власність покупця в обумовлений договором строк, а покупець зобов'язався оплатити і прийняти товар на умовах договору. Найменування, кількість і ціни на товар визначаються угодою сторін і вказуються у специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору (п.1.2. договору).

Пунктом 11.1. договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язань. Договір автоматично пролонгується на кожен наступний рік, якщо жодна зі сторін не виявила наміру розірвання договору у встановлений строк.

Відповідно до ст. 3 ЦК України однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно з ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В контексті зазначених приписів законодавства та з врахуванням фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що договір поставки №0512/11 від 12.05.2011р. не припинив свою дію, доказів розірвання договору в судовому порядку сторонами не надано, не міститься таких доказів і в матеріалах справи.

Сторони відповідно до умов договору 12.058.2011р. підписали специфікацію №1 до договору, де визначили найменування, кількість і ціни на товар, що буде поставлятись по договору.

На виконання умов зазначеного договору позивачем поставлено відповідачу товар на суму 333200,00грн.:

- лічильники електроенергії "Меркурій 202.22" у кількості 400 штук, загальною вартістю 136000,00грн., що узгоджується з специфікацією №1 від 12.05.2011р. до договору поставки №0512/2011 від 12.05.2011р. (арк.спр.15), а відповідачем прийнято цей товар. Факт поставки товару підтверджується матеріалами справи - видаткова накладна №РН-0001434 від 05.12.2011р. на суму 136000,00грн., у т.ч. ПДВ 22666,67грн., та довіреністю до неї за №91 від 05.12.2011р., виписану на ім"я Качанової Валентини Василівни (арк.спр.18), податковою накладною №33 від 05.12.2011р. (арк.спр. 19), виставлено рахунок-фактуру №СФ-0001595 від 05.12.2011р. (арк.спр.16) (І поставка);

- лічильники електроенергії "Меркурій 202.22" у кількості 580 штук, загальною вартістю 197200,00грн., а відповідачем прийнято цей товар. Факт поставки товару підтверджується матеріалами справи - видаткова накладна №РН-0000349 від 30.03.2012р. на суму 197200,00грн., у т.ч. ПДВ 32866,66грн., та довіреністю до неї за №33 від 29.03.2012р., виписану на ім"я Качанової Валентини Василівни (арк.спр.22), податковою накладною №132 від 30.03.2012р. (арк.спр. 23), виставлено рахунок-фактуру №СФ-0000386 від 30.03.2012р. (арк.спр.20) (ІІ поставка).

За змістом п.4.2. договору передбачена відстрочка оплати 50% вартості товару визначеного у рахунку-фактурі строком на 21 календарний день, проте за першою поставкою відповідачем сплачено лише 58775,00грн. (19.12.2011р. - 18839,00грн. 16.08.2012р. - 6336,00грн. підтверджено виписками банку, наданими до суду 29.07.2013р., та 33600,00грн. - взаємозалік за поверненням товару - видаткова накладна (повернення) №ВП-0000001 від 26.09.2012р.), а за другою поставкою не сплачено вартість отриманого товару взагалі.

Таким чином, за твердженнями позивача залишився неоплаченим товар на суму 274425,00грн.

Як вбачається зі змісту вищезазначеного договору, останній по своїй правовій природі є договором поставки, і на підставі ст. 712 ЦК України до нього застосовуються загальні положення про купівлю - продаж.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного Кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як стверджує позивач, відповідач не сплатив вартість отриманого товару ані у строк встановлений п.4.2. договору, ані після порушення провадження у даній справі, доказів оплати отриманого від позивача товару відповідачем до суду не надано.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 274425,00грн.

При цьому суд зазначає, що позивачем в прохальній частині позовної заяви та уточнень зазначено про стягнення боргу за надані послуги згідно договору №0512/11 від 12.05.2011р., який міститься в матеріалах справи, досліджений судом і є договором поставки, по якому відбувається стягнення боргу по не оплаті поставленого товару, що і було підставою звернення з даним позовом до суду, що свідчить про технічну помилку при виготовленню тексту вказаних матеріалів.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді 2187,13грн. інфляційних втрат (за І-ою поставкою у період з січня 2012 року по червень 2013 року в сумі 1003,92грн., за ІІ-ою поставкою у період з травня 2012 року по червень 2013 року в сумі 1183,20) та 10435,13грн. 3% річних (за І-ою поставкою з 27.12.2011р. по 25.06.2013р. в сумі 3465,60грн., за ІІ-ою поставкою з 21.04.2012р. по 25.06.2013р. в сумі 6969,53грн.).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов'язання. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Поряд з цим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зазначає, що позивач помилково визначив правову природу інфляційних та річних як штрафних санкцій, водночас такі заявлені до стягнення з посиланням на ст.. 625 ЦК України, при цьому судом встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, а відтак вимоги про стягнення з нього 2187,13грн. інфляційних втрат та 10435,13грн. 3% річних заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати з цієї справи покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Енергомир" (61003, місто Харків, проспект Московський, 21, офіс 2, код ЄДРПОУ 35474817) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інкотекс-Україна" (03127, місто Київ, проспект Голосіївський, 100/2, код ЄДРПОУ 35077475) 274425,00грн боргу, 2187,13грн. втрат від інфляції, 3% річних в розмірі 10435,13грн. та 5740,95грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 01.08.2013 р.

Суддя Френдій Н.А.