Постанова

від 17.06.2013 по справі 814/1390/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

17 червня 2013 року Справа № 814/1390/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Миколаїв Інісс» (юридична адреса: вул. Генерала Карпенка, 20, м. Миколаїв, 54038; фактична адреса: вул. Чкалова, 20, кв. 418, м. Миколаїв, 54038)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Г.Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029)

про: скасування податкового повідомлення - рішення від 20.03.2013р. № 0000252202, від 20.03.2013р. № 0000242202,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Миколаїв Інісс» (далі - позивач, ТОВ «ФК Миколаїв Інісс») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС з вимогами визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- № 0000252202 від 20.03.2013 року про визначення позивачу зобов'язань за податком на прибуток на суму 402023,00 грн. основного платежу та 83298,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000242202 від 20.03.2013 року про визначення позивачу зобов'язань за податком на додану вартість на суму 331803,00,00 грн. основного платежу та 83047,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

Свої вимоги позивач обґрунтував безпідставністю зроблених відповідачем висновків щодо нікчемності господарських операцій позивача з контрагентами-постачальниками ТОВ «Будівельна індустрія півдня» (ТОВ «БІП»), ТОВ «Будівництво Укр-М», ТОВ «Центргаз», ТОВ «Соборное-1».

Відповідач позов не визнав, надав письмові заперечення, які обґрунтував тим, що позивачем порушено норми законодавства, що діяло на період виникнення спірних відносин. При цьому відповідач посилається на те, що господарські операції позивача з ТОВ «Будівельна індустрія півдня», ТОВ «Будівництво Укр-М», ТОВ «Центргаз», ТОВ «Соборное-1» з виконання робіт мають ознаки безтоварних оскільки вищевказані постачальники мали правові відносини з іншими підприємствами без мети настання реальних наслідків внаслідок відсутності у останніх основних засобів, трудових ресурсів, залишків запасів ТМЦ та інших умов для впровадження відповідної господарської діяльності.

Представниками сторін подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Приймаючи рішення по справі судом взято до уваги наступне.

ТОВ «Фінансова компанія Миколаїв Інісс» зареєстроване виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та перебуває на обліку в ДПІ як платник податків.

У період з 19 лютого по 21 лютого 2013 року відповідачем відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.75.1 ст.75, п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст.79, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України (далі ПК України) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Фінансова компанія Миколаїв Інісс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «БІП» (код за ЄДРПОУ 36579357) за червень-серпень 2010 року, ТОВ «Будівництво Укр-М» (код за ЄДРПОУ 37031516) за жовтень-листопад 2010 року, квітень-травень 2011 року, ТОВ «Центргаз» (код за ЄДРПОУ 31946188) за січень, березень-квітень 2012 року, ТОВ «Соборное-1» (код за ЄДРПОУ 34851859) жовтень-листопад 2011 року, за результатами якої складений відповідний акт від 28 лютого 2013 року за № 691/22-200/20874215 (т. 1 а.с. 8-28).

Згідно вищевказаного акту відповідачем встановлене порушення позивачем норм п.3.1 ст.3, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР та норм статей 134, 138, 139 ПК України, що встановлюють порядок формування валових витрат для цілей визначення об'єкту оподаткування за податком на прибуток, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 402023,00 грн. (п.1 висновку акта перевірки), а також норм пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР та норм статей 198, 200 ПК України, що встановлюють порядок формування податкового кредиту з ПДВ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 331803,00 грн. (п.2 висновку акта перевірки).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000252202 від 20.03.2013 року про визначення позивачу зобов'язань за податком на прибуток на загальну суму 485321,00 грн., у тому числі 402023,00 грн. основного платежу та 83298,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0000242202 від 20.03.2013 року про визначення позивачу зобов'язань за податком на додану вартість на загальну суму 414850,25 грн., у тому числі 331803,00 грн. основного платежу та 83047,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій (т. 1 а.с. 41-44).

Обґрунтовуючи висновки акту перевірки відповідач посилається на те, що позивач неправомірно відніс суми угод з вказаними контрагентами-постачальниками у розмірі 1659015,00 грн. до валових витрат, в результаті чого податок на прибуток було занижено на 402023,00 грн.; безпідставне сформував податковий кредит з ПДВ у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ всього у розмірі 331803,00 грн. на підставі отриманих від ТОВ «Будівельна індустрія півдня», ТОВ «Будівництво Укр-М», ТОВ «Центргаз», ТОВ «Соборное-1» податкових накладних.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. А статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

З системного аналізу положень Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в тому числі тих, про порушення яких з боку ТОВ «Фінансова компанія Миколаїв Інісс» зазначає відповідач в акті № 691/22-200/20874215 та податкових повідомленнях-рішеннях №№ 0000252202 і 0000242202 від 20.03.2013 р. вбачається наступне.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Згідно з частиною четвертою пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Проте, п. 5.10 ст. 5 Закону заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

У ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Слід зазначити, що вимоги до первинного документу встановлені ст. 9, а правила ведення податкового обліку - ст. 11 зазначеного Закону. Однак ст. 11 не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно із пп. 11.2.1 п. 11.2 статті 11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Крім того, у відповідності до п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010, № 2755-VI, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом. Пункт 1.8 ст.1 цього закону встановлює, що бюджетним відшкодуванням є сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

В підпункті 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» наводиться перелік позицій, які повинна містити податкова накладна при її заповненні.

Згідно до п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Як вбачається з акту перевірки договори субпідряду, акти виконаних робіт, податкові накладні, банківські виписки, що свідчать про сплату позивачем ПДВ в ціні робіт, були надані при перевірці, чим спростовуються доводи відповідача про не надання даних документів.

Слід зазначити, що механізм підтвердження платниками податків реальності тих господарських операцій, по яким були сформовані валові витрати та податковий кредит з ПДВ, законодавством України не визначений. Законодавство про оподаткування податком на прибуток та ПДВ визначає лише вимоги щодо документального підтвердження задекларованих господарських операцій, які, як зазначено вище, позивачем дотримані.

Податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту та валових витрат від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства, тим більше тих суб'єктів господарської діяльності, з якими платник податків не мав прямих господарських зв'язків. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, не є підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит з ПДВ по операціям з такими контрагентами.

Податковий кодекс України та інші положення законодавства України не встановлюють та не передбачають відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД-фізичних осіб.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Судом в судовому засіданні досліджено усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальників робіт, придбання яких є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартості. При цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.

Так, як вбачається з матеріалів справи, при перевірці надавались договори субпідряду позивача з ТОВ «Будівельна індустрія півдня», ТОВ «Будівництво Укр-М», ТОВ «Центргаз», ТОВ «Соборное-1», акти виконаних робіт, які підписані уповноваженими особами позивача і його контрагентів-постачальників, податкові накладні, отримані позивачем від постачальників робіт, платіжні доручення про сплату коштів за виконані роботи на адресу постачальників (т. 1 а.с. 192-240).

Суд звертає увагу на те, що позивач повністю розрахувався з переліченими вище постачальниками робіт.

Не заперечуючи проти факту перерахування позивачем вказаних сум відповідач посилається на відсутність фактичного отримання від вказаних контрагентів робіт. В той же час відповідач не наводить будь-якого логічного обґрунтування таким платежам, вказуючи лише, що позивач тим самим «штучно» формує свої валові витрати та податковий кредит. Однак такі пояснення не можна вважати достатньо обґрунтованими, оскільки витрачання позивачем грошових коштів, з яких лише 20% може бути заявлено до податкового кредиту, позбавлено будь-якого сенсу.

Логічним поясненням таких платежів може бути лише незаконна конвертація коштів на банківському рахунку у готівку, шляхом їх перерахування на рахунки контрагентів за фіктивними угодами з подальшим повернення цими контрагентами готівкових коштів їх платнику.

Такі операції дійсно суперечать інтересам держави і суспільства, направленні на ухилення від сплати податків, є злочинними та передбачають кримінальну відповідальність як особи, що перераховує кошти, так і особи, яка конвертує їх у готівку.

У випадку, що розглядається, відповідач в акті перевірки не посилається на факти вчинення позивачем та його контрагентами таких злочинних дій, і не надає докази притягнення посадових осіб позивача та осіб, які причетні до діяльності вищевказаних контрагентів, до кримінальної відповідальності за такі дії.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками Позивача фіктивних господарських операцій та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з придбання товарів, які передбачені правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, як то видаткові та податкові накладні, рахунки, платіжні доручення, документи по перевезенню та зберіганню тощо, висновок Відповідача про завищення Позивачем валових витрат та податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Судом встановлено, що всі контрагенти-постачальники позивача на момент здійснення угод були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платників ПДВ, видані в встановленому законодавством порядку.

Згідно ч.1 ст.16 та ч.1 ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003р. № 755-IV (із змінами і доповненнями) з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців створено Єдиний державний реєстр, відомості з якого є відкритими і загальнодоступними.

Відповідно до ст.18 цього закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Згідно ст. 59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. № 436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб-засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

На момент укладання договорів субпідряду та виконання на їх підставі відповідних робіт контрагенти позивача (ТОВ «Будівельна індустрія півдня», ТОВ «Будівництво Укр-М», ТОВ «Центргаз», ТОВ «Соборное-1») були зареєстровані, не припинені та не виключені з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, мали господарську правосуб'єктність, а саме - визнану державою за певним суб'єктом господарювання можливість бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання й мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень).

Посилання відповідача на відсутність у постачальників позивача трудових та матеріальних ресурсів (умов для впровадження відповідної господарської діяльності) необґрунтовані у зв'язку з їх не підтвердженням. Крім того, суд враховує те, що вказані постачальники мали можливість вступити в господарські правовідносини з приводу оренди майна (обладнання), залучення трудового персоналу за договорами цивільно-правового характеру. Позивач в силу закону не зобов'язаний перевіряти наявність у контрагента вказаних ресурсів. У свою чергу контрагент не зобов'язаний надавати таки дані позивачу (наприклад, свої звіти контролюючим органам за формою 1-ДФ тощо).

До іншого відсутність умов для впровадження постачальниками діяльності спростовується наявністю у ТОВ «Будівництво Укр-М» та ТОВ «Центргаз» ліцензій на впровадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Вказана неможливість виконання зобов'язань контрагентами Позивача базується виключно на припущеннях Відповідача, в той час як висновок про це повинний підтверджуватися достовірно встановленими фактами за допомогою беззаперечних доказів.

Матеріали справи не містять доказів, за допомогою яких можливо встановити порушення позивачем норм податкового законодавства, що встановлюють порядок формування валових витрат в цілях визначення об'єкту оподаткування за податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість.

До іншого позивачем надано докази використання отриманих від постачальників робіт в межах своєї господарської діяльності, що свідчить про наявність у нього ділової мети.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку, що валові витрати та податковий кредит з ПДВ позивача на підставі договорів з ТОВ «Будівельна індустрія півдня», ТОВ «Будівництво Укр-М», ТОВ «Центргаз», ТОВ «Соборное-1», безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю та підтвердженні належним чином оформленими первинними документами, з урахуванням чого у відповідача були відсутні належні правові підстави для висновку про порушення позивачем законодавства про оподаткування прибутку та податок на додану вартість та, відповідно, для винесення спірних податкових повідомлень-рішень № 0000252202 від 20.03.2013 р. та № 0000242202 від 20.03.2013 р.

Таким чином, на підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позивач правомірно сформував валові витрати та валових дохід, податковий кредит та податкові зобов'язання з ПДВ, та сплатив податки.

Суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятих податкових рішень. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000252202 від 20.03.2013 року про визначення (збільшення) Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Миколаїв Інісс» (вул. Генерала Карпенка, 20, м. Миколаїв, 54038; код ЄДРПОУ 20874215) зобов'язань за податком на прибуток на загальну суму 485 321,00 грн., у тому числі 402 023,00 грн. основного платежу та 83 298,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

3. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000242202 від 20.03.2013 року про визначення (збільшення) Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Миколаїв Інісс» (вул. Генерала Карпенка, 20, м. Миколаїв, 54038; код ЄДРПОУ 20874215; код ЄДРПОУ 20874215) зобов'язань за податком на додану вартість на загальну суму 414 850,25 грн., у тому числі 331 803,00 грн. основного платежу та 83 047,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Миколаїв Інісс» (код ЄДРПОУ 20874215) шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 34034315) судовий збір у сумі 2 294,00 грн., сплачений за платіжним дорученням № 66 від 28.03.2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих