Постанова
від 28.03.2013 по справі 2а-6513/12/1470
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

м. Миколаїв

28 березня 2013 року Справа № 2а-6513/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,

представника позивача: Кочубей О.В., довіреність № 1/12 від 12.12.12р.,

представника позивача: Гламазда П.В., довіреність № 1/12 від 12.12.12р.,

представника відповідача: Могутов А.М., довіреність № 3/9/10-013 від 01.03.13р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубін Компанія» (пр. Героїв Сталінграду, 4-б, м. Миколаїв, 54025)

до відповідача : Державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)

про: скасування податкового повідомлення - рішення від 06.12.2012р. № 0019852220,

Керуючись ст.ст. 94, 98, 158-163 КАСУ, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0019852220 від 06.12.2012 року, прийняте державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва на підставі акту перевірки від 20.11.2012 року № 822/22-200/36486839, - скасувати.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

28 березня 2013 р. Справа № 2а-6513/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,

представника позивача: Кочубей О.В., довіреність № 1/12 від 12.12.12р.,

представника позивача: Гламазда П.В., довіреність № 1/12 від 12.12.12р.,

представника відповідача: Могутов А.М., довіреність № 3/9/10-013 від 01.03.13р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубін Компанія» (пр. Героїв Сталінграду, 4-б, м. Миколаїв, 54025)

до відповідача : Державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)

про: скасування податкового повідомлення - рішення від 06.12.2012р. № 0019852220,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рубін Компанія» (далі - позивач, ТОВ «Рубін Компанія») звернувся до суду з вимогою про скасування прийнятого Державною податковою інспекцією в Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) податкового повідомлення-рішення № 0019852220 від 06.12.2012 року.

В обґрунтування позову ТОВ «Рубін Компанія» послалось на безпідставність висновку ДПІ про неправомірність включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість (далі - ПДВ), сплачених Товариством на виконання господарських операцій, що, на думку ДПІ, не мали товарного характеру, і на недоведеність відповідачем факту порушення позивачем Податкового кодексу України.

У письмових запереченнях проти позову відповідач зазначив, що зважаючи на відсутність доказів, які підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, податкові накладні, надані ним, не можуть бути підставою для податкового кредиту з ПДВ. Відповідно - податковий кредит з ПДВ по взаємовідносинам позивача із наведеними контрагентами сформований неправомірно, тому податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності до законодавства.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 28.03.2013 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.

20.11.2012 року Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Рубін Компанія» (код ЄДРПОУ 36486839) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків контрагентами-постачальниками ТОВ «ЕЛЕКТРОМОНТАЖ-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 32004632), ПП «НОЛЬГА» (код ЄДРПОУ 36880724) у жовтні 2011 року, ПП «АРТКАТ» (36944709) у серпні 2012 року та контрагентами-покупцями за період жовтень 2011 року, серпень 2012 року.

За результатами перевірки було складено Акт № 822/22-200/36486839 від 20.11.2012 року (арк. спр. 35 -65). у якому, зокрема, встановлено порушення платником податків вимог:

1) п. 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього в сумі 4 631,00 грн. за жовтень 2011 року;

2) ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах здійснених ТОВ «РУБІН КОМПАНІЯ» за періоди жовтень 2011 року та серпень 2012 року, а саме:

а) з контрагентами - постачальниками на загальну суму ПДВ 128 128,24 грн.:

- ПП «НОЛЬГА» (код ЄДРПОУ 36880724) у жовтні 2011 року на суму ПДВ 22508,33 грн.;

- ПП «АРТКАТ» (36944709) у серпні 2012 року на суму ПДВ 105 619,91 грн.;

б) з контрагентами - покупцями на загальну суму ПДВ 144 330,83 грн.:

- ТОВ «ЮЖДОР ЛТД» (код ЄДРПОУ 31981573) у жовтні 2011 року на суму ПДВ 23 129,00 грн.;

- ПАТ «СЕВАСТОПОЛЬСЬКЕ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНЬОГО БУДІВНИЦТВА» (код ЄДРПОУ 3450614) у серпні 2012 року на суму ПДВ 20 336,00 грн.;

- МПП ВКФ «КОРАЛ» (код ЄДРПОУ 13584178) у серпні 2012 року на суму ПДВ 100 869,83 грн.

На підставі вказаного Акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0019852220 від 06.12.2012 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на 4 631,00 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 2 315,50 грн. (арк. спр. 10).

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ «РУБІН КОМППНІЯ» та його контрагентами (ПП «НОЛЬГА», ТОВ «ЕЛЕКТРОМОНТАЖ-ТРЕЙД» та ПП «АРТКАТ») існували господарські операції щодо придбання товарів з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності позивача.

Стосовно всіх партій придбаного нафтопродукту (бітуму нафтового дорожнього, пічного палива нафтового) у позивача є повний пакет документів: договори поставки, документи підтверджуючі проведення розрахунків між продавцем та покупцем, товаро-транспортні накладні з відмітками про пункт навантаження, розвантаження, автотранспортний засіб, найменування товару, який перевозився, дату транспортування, передачу та отримання товару, а також інших документів, що підтверджують факт перевезення та передачі товару (арк. спр. 82 - 100, 104 - 147).

За таких обставин суд вважає, що він має право на податковий кредит, сплачений на користь цих підприємств, а спірне податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість за періоди жовтень 2011 року та серпень 2012 року.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів.

У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що фінансово-господарські операції позивача є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, у зв'язку з цим суд зазначає, що згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст. 228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.