Постанова

від 22.07.2013 по справі 827/1006/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 липня 2013 року Справа №827/1006/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Прохорчук О.В.;

секретар судового засідання - Олійник С.О.,

за участю представників:

позивача - Рудько Роман Іванович, довіреність б/н від 04.06.2013,

відповідача - Євсєєв Павло Олександрович, довіреність № 2639/9/10-039 від 03.12.2012,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Севастополі адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Автоматика-М" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Автоматика-М" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом про: скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 18.12.2012 № 0000710222 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 15667,50 грн. та № 0000700222 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12535,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення винесені податковою інспекцією з порушенням норм чинного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 15.04.2013 відкрито провадження у адміністративній справі. Іншою ухвалою суду від 15.04.2013 закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 19.06.2013 провадження в адміністративній справі № 827/1006/13-а зупинено. 09.07.2013 провадження у справі поновлено.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував у повному обсязі з підстав викладених у запереченнях та поясненнях.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача по податку на прибуток та податку на додану вартість з питань взаємовідносин з постачальниками - Колективним підприємством "Альянс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бренд Строй" за період діяльності з 01.01.2009 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт № 134/22-2/36198316/9354/10 від 06.12.2012.

Під час перевірки Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби встановлено порушення Приватним підприємством "Автоматика-М" вимог чинного законодавства, а саме: частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого правочини, які укладені Приватним підприємством "Автоматика-М" за період з 01.06.2010 по 31.12.2010 з постачальниками Товариством з обмеженою відповідальністю "Бренд Строй" та Колективним підприємством "Альянс" мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Ці правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Встановлено порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме - завищення позивачем податкового кредиту за період з 01.06.2010 по 31.12.2010 всього у сумі 10027,33 грн., в тому числі у червні 2010 року у сумі 508,00 грн., у листопаді 2010 року в сумі 5291,6 грн., у грудні 2010 року в сумі 4227,73 грн.

На підставі інформації, викладеної у пунктах 3.1, 3.2 цього акту, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 14.1.27. пункту 14.1 статті 14 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме - завищення витрат за період з 01.06.2010 по 31.12.2010 у загальній сумі 50136,65 грн., у тому числі за 1 квартал 2010 у сумі 2540 грн., за півріччя 2010 року у сумі 2540 грн., за 3 квартали 2010 року у сумі 2540 грн., за 2010 рік. у сумі 50136,65грн., що призвело до заниження податку на прибуток у періоді, що перевірявся у загальній сумі 12534 грн. у тому числі за 1 квартал 2010 року у сумі 635 грн., за 4 квартали 2010 року у сумі 12534 грн.

На підставі акту перевірки № 134/22-2/36198316/9354/10 від 06.12.2012 Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0000710222 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 15667,50 грн. та № 0000700222 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12535,00 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв під час виникнення спірних правовідносин, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Пунктом 3.1 статті 3 вказаного Закону встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У частинах 1 та 2 статті 3 Господарського кодексу України господарську діяльність визначено як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За своїм змістом наведені норми законодавства встановлюють, що для віднесення витрат на валові витрати повинен бути факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків (використання у власній господарській діяльності придбаних (виготовлених) товарів (послуг) або ж призначення останніх для такого використання). При цьому, вказані обставини повинні бути підтверджені певними документами.

Також наведені норми законодавства передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Статтею 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено правила ведення податкового обліку, зокрема підпунктом 11.2.3 цій статті встановлено особливості відображення платником податку у податковому обліку валових витрат при здійсненні ним операцій з особами які є нерезидентами та резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством.

Так, згідно з наведеною нормою Закону датою збільшення валових витрат платника податку є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Згідно з нормами Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку із зайвою сплатою (нарахуванням) податку і незалежна від сплати даного податку до бюджету постачальником.

Пунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх одержувача, і є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону від 03.04.1997 № 168/97-ВР визначено, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту платника податків є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

З урахуванням принципу персональної відповідальності, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Судом встановлено, що між Колективним підприємством "Альянс" (підрядник) та Приватним підприємством "Автоматика-М" (замовник) укладено договір підряду від 25.10.2010 № 1996, предметом якого є виконання робіт з монтажу, налагодження секційних воріт, хвірток, тощо, для забезпечення виконавчих процесів Приватного підприємства "Автоматика-М".

На виконання даного договору сторонами було складено: акти здачі-приймання виконаних робіт від 02.11.2010, від 06.12.2010, від 12.12.2010, від 30.12.2010; податкові накладні від 02.11.2010 № 5904, від 06.12.2010 № 6201, від 12.12.2010 № 4996, від 30.12.2010 № 4997.

14.06.2010 Товариством з обмеженою відповідальністю "Бренд-Строй", відповідно до усного договору, був виставлений Приватному підприємству "Автоматика-М" рахунок-фактура № 0489, згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Бренд-Строй" взяло на себе зобов'язання на виконання монтажних робіт та товарів.

Також 14.06.2010 Товариством з обмеженою відповідальністю "Бренд-Строй" складена та передана позивачу видаткова накладна № 422.

30.06.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бренд-Строй" та Приватним підприємством "Автоматика-М" складено акт здачі-приймання виконаних робіт та податкову накладну № 842 від 30.06.2010.

Отже, зазначене свідчить про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема укладеним відповідно до вимог чинного законодавства договором, належним чином оформленими первинними документами у межах виконання господарських операцій, розрахунковими документами, тощо.

Щодо посилання відповідача в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту, на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, пункти 6, 7 якого встановлюють, що у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, необхідної для проведення зустрічної звірки, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби та особисто вручається суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку або надсилається суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Отже, лише результати проведеної зустрічної звірки, в ході якої співставляються данні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків, якими є довідка, можуть бути використані податковим органом при перевірці інших платників податків.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби довідок про проведення зустрічних звірок контрагентів позивача суду не надано.

Крім того, суд зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення було прийнято на підставі акту перевірки, висновки в якому зроблено, у тому числі, і з посиланням на матеріали кримінальної справи, порушеної за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності. При цьому, відповідачем не враховано, що оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер. Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду. Так, відповідно до частини 2 статті 2 Кримінального-процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набрав законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

На час проведення перевірки та прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень, вирок суду у зазначеній кримінальній справі був відсутній.

До матеріалів справи представником податкового органу надано вирок Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10.04.2013 у справі № 123/3318/13-к відносно ОСОБА_3, яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 22.03.2013 між старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України Карпалюк Р.М. та підозрюваною ОСОБА_3

Так, ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України та призначене їй узгоджене покарання за вказаною статтею у виді штрафу у розмірі 68 000 гривень.

Як зазначено в установчій частині вироку, впродовж 2009-2010 років ОСОБА_3, за попередньою змовою з іншою особою та іншими особами (досудове розслідування стосовно яких провадиться окремо), діючи умисно, здійснювала злочинну діяльність щодо створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності цих осіб. З цією метою, ОСОБА_5 без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, здійснила реєстрацію (придбання) ряду СПД (юридичних осіб) засновником яких вона була особисто, а саме: ВВП "Строитель плюс" (31263808), КП "Альянс" (32468182), ПП "Севелітстрой" (35096833), ПП "Кримторг" (32271261) та ПП "Кримспецтехнолоджи" (36693441).

Використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних ОСОБА_3 з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво службовим особам: - генеральному директору TOB "Союз КДС" ОСОБА_6, в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 693776,40 грн.; - головному бухгалтеру ПАТ "Крменерго" в період з вересня 2009 pоку по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 2326167,60 грн.; - директору ТОВ "Південна будівельна компанія" ОСОБА_7, за період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплата податків, внаслідок чого до державного бюджет України фактично не надійшло коштів на загальну суму 2656539,00 грн.; - директору ТОВ "Кримкомплекс" ОСОБА_8 та головному бухгалтеру даного підприємств ОСОБА_9 в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 46001,00 грн.; - директору TOB "Будком" ОСОБА_10, за період з квітня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 473320,38 грн.

Судом встановлено, що позивач у переліку підприємств, зазначених у вироку та якими вчинено ухилення від сплати податків, не значиться, а тому даний вирок не є обов'язковим для суду у даних спірних правовідносинах в силу частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також суд зазначає, що несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар у особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні доказі, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору, не пов'язаність витрат, понесених на отримання послуг, із господарською діяльністю позивача, факту узгодженості дій позивача з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд зазначає, що позивачем надані достатні докази, які свідчать про обґрунтованість його позовних вимог.

Доводи позивача не спростовані відповідачем, як того прямо вимагає частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби № 0000710222 від 18.12.2012 про визначення Приватному підприємству "Автоматика-М" грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 15667,50 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби № 0000700222 від 18.12.2012 про визначення Приватному підприємству "Автоматика-М" грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 12535,00 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Автоматика-М" (99003, місто Севастополь, вул.Л.Толстого, 26, ЄДРПОУ 36198316) витрати по сплаті судового збору у розмірі 290,00 грн. (двісті дев'яносто гривень).

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку, встановлені частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддяпідпис О.В. Прохорчук Постанову складено та підписано в порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 22 липня 2013 року.

З оригіналом згідно.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя О.В. Прохорчук