Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
16 липня 2013 р. № 820/4775/13-а
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Горшкової О.О.,
при секретарі судового засідання - Чепурній Т.В.,
за участю представників сторін: позивач - Жданова О.М, Котляр Н.В., відповідач - Горошко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛІОН" до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЛІОН", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення: форми "В4" №0000072301 від 29.01.2013 року, форми "Р" №00000062301 від 29.01.2013 року та №0000052301 від 29.01.2013 року. В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для зменшення позивачу розміру від'ємного значення з податку на додану вартість та визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що підприємством у перевіряємий період було безпідставно завищено суму витрат, що формують собівартість реалізованих послуг на суму орендної плати по транспортним засобам, які фактично не використовувались у господарській діяльності; витрат із заміни шин, пробіг яких не відповідає нормам експлуатаційного перебігу; витрат по паливо-мастильним матеріалам по первинним документам, не оформленим відповідно до вимог діючого законодавства; витрат на компенсацію ж/д тарифу, що не підтверджені відповідними первинним документами та витрат на поліпшення та ремонт основних фондів, внаслідок перевищення 10-відсоткового ліміту сукупної балансової вартості всіх основних фондів на початок звітного року. Вказує, що оскільки податковим органом фактично не оскаржується реальність господарських операцій, які проводились підприємством у перевіряємий період, а наявні у позивача первинні документи реально засвідчують правомірність формування собівартості реалізованих послуг, в т.ч. на підставі понесених підприємством витрат, які на думку податкового органу є непідтвердженими та необґрунтованими, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу витрат, що формують об'єкт оподаткування та формування на їх підставі суми податкового кредиту з податку на додану вартість.
Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що за наслідками проведеної перевірки було встановлено, що підприємство у перевіряємий період безпідставно завищило суму витрат, що формують собівартість реалізованих послуг на суму орендної плати по транспортним засобам, які фактично не використовувались у господарській діяльності. Також, підприємством було безпідставно включено до складу витрат, що увійшли до складу сформованої собівартості послуг, вартість заміни шин на орендовані транспорті засоби, через відсутність документів, які б підтверджували перебіг орендованих позивачем транспортних засобів. Крім того, за наслідками перевірки був встановлений факт безпідставного віднесення до складу витрат вартості списаного палива на орендовані вантажні автомобілі, в зв'язку з тим, що первинні документи були оформлені з порушенням вимог діючого законодавства, а саме, невірне заповнення подорожніх листів вантажного автотранспорту (не зазначені номера товарно-транспортних накладних, кількість перевезених тон; норми списання ПММ), в актах приймання-передачі техніки в оренду (графа показники спідометра) проставлені прочерки та відсутні товарно-транспортних накладних. Також позивачем було безпідставно включено до витрат, що формують собівартість реалізованих товарів (цементу в асортименті), які придбані на підставі укладених із ВАТ «Євроцемент-Україна» договорів поставки цементної продукції № 01 05 від 22.02.11 року та № 01-05/12 від 10.01.12 року, та реалізовані на умовах «самовивозу», витрати щодо компенсації залізничного тарифу, що не підтверджені відповідними первинними документами та фактично не були понесені. Окрім того, при розрахунку 10-відсоткового ліміту -сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, позивачем було невірно визначено сукупну балансову вартість всіх груп основних засобів станом на 01.01.11 року та визначені витрати на ремонт й поліпшення об'єктів основних засобів у періоді, в якому вони були здійснені, що, як наслідок, призвело до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування собівартості реалізованих послуг та витрат на поліпшення і ремонт основних засобів. Враховуючи наведене, відповідач вказує, що встановлені за наслідками проведеної перевірки висновки перевіряючих про завищення позивачем витрат, що формуються при визначенні об'єкта оподаткування є обґрунтованими, в зв'язку з чим, прийняті контролюючим органом спірні податкові повідомлення-рішення про зменшення позивачу розміру від'ємного значення з податку на додану вартість та визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, є правомірними.
У судових засіданнях представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.
Ухвалою суду від 09.07.2013 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, проведено заміну первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Балаклійському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби замінено на належного - Державну податкову інспекцію у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, ТОВ "ГАЛІОН" зареєстроване як юридична особа 02.07.2009 року та перебуває на податковому обліку як платник податків та зборів в ДПІ у Балаклійському районі.
У період з 14.11.2012 року по 11.12.2012 року співробітниками ДПІ у Балаклійському районі проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ГАЛІОН» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом податків та зборів за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року, за наслідками якої складено Акт №10/22-047/35902411 від 10.01.2013 року.
Під час перевірки було встановлено порушення ТОВ «ГАЛІОН» вимог діючого законодавства, а саме:
1.1. На порушення вимог п. 44.1 ст. 44 розділу II, п. 135.1, п.135,2, п.135.4 ст.135, та п.137.1 ст. 137 розділу III Податкового кодексу України (далі - ПК України) ТОВ «ГАЛІОН» за період з 01.04.2011 по 30.09.2012 року безпідставно завищено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у 1 646 788,00 грн., у т.ч. за II квартал 2011 року у сумі 20 000,00 грн.; за III квартал 2011 року у сумі 309 999,00 грн.; за ІV квартал 2011 року у сумі 659 000,00 грн.; за II квартал 2012 року у сумі 651703,00 грн.; за III квартал 2012 року у сумі 86,00 грн.;
1.2. На порушення вимог п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14 п.п., п.138.2 п. 138.4, п. 138.6, 138.10.3 п. 138.10 ст.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, абз. 3 п. 144.1 ст. 144, п. 146.11, п. 146.12 ст. 146, п. 153.7 ст. 153 розділу ІІІ ПК України ТОВ «ГАЛІОН» за період з 01.04.2011 по 30.09.2012 року безпідставно завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 3 626 751,00 грн., у т.ч.: за II квартал 2011 року на суму 964 472,00 грн., за III квартал 2011 року на суму 1 304 852,00 грн., за ІV квартал 2011 року на суму 902 784,00 грн., за І квартал 2012 року на суму 4062,00 грн., за II квартал 2012 року на суму 304 774,00 грн., за III квартал 2012 року на суму 145 807,00 грн.;
13. Як наслідок вищенаведеного за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «ГАЛІОН» збільшений об'єкт оподаткування за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року на суму 1 985 963,00 грн., у т.ч. за II квартал 2011 року на суму 944 472,00 грн.; за III квартал 2011 року на суму 994 852,00 грн.; за ІV квартал 2011 року на суму 243 785,00 грн.; за І квартал 2012 року на суму 4062,00 грн.; за II квартал 2012 року на суму 346 929,00 грн.; за III квартал 2012 року на суму 145 721,00 грн.;
1.4. За результатами перевірки ТОВ «ГАЛІОН» за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року встановлено заниження податку на прибуток у сумі 460 714,00 грн. у т.ч.: за II квартал 2011 року на суму 217228,00 грн., за III квартал 2011 року на суму 228816,00 грн., за ІV квартал 2011 року на суму 56071,00 грн., за І квартал 2012 року на суму 853,00 грн., за II квартал 2012 року на суму 72855,00 грн., за III квартал 2012 року на суму 30601,00 грн.;
2. В порушення вимог п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 , п. 189.1 ст. 189, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, п. 193.1 ст. 193, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200, п.10 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України ТОВ «ГАЛІОН» занижено податку на додану вартість на суму 94 006,00 грн., а саме: за червень 2011 року на суму 15554,00 грн., за липень 2011 року на суму 16818,00 грн.,за серпень 2011 року на суму 24491,00 грн., за вересень 2011 року на суму 17500,00 грн., за жовтень 2011 року на суму 19643,00 грн. Крім того, встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування, включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 24) на суму 109 757,00 грн.
Позивач, не погодившись із встановленими за наслідком перевірки порушеннями, 18.01.2013 року звернувся до податкового органу із запереченням на акт перевірки (вих. №15), за наслідками розгляду яких, листом від 24.01.2013 року (вих. №193/10/22-0-14) відповідач надав відповідь, якою повідомив, що висновки акту перевірки є обґрунтованими.
На підставі вищезазначеного акту, 29.01.2013 року ДПІ у Балаклійському районі були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- форми «В4» №0000072301, яким ТОВ «ГАЛІОН» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 109757,0 грн., у т.ч. за основним платежем - 109757,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 0 грн.;
- форми «Р» №0000062301, яким ТОВ «ГАЛІОН» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 113620,0 грн., у т.ч. за основним платежем - 94006,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 19614,0 грн.;
- форми «Р» №0000052301, яким ТОВ «ГАЛІОН» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 468577,50 грн., у т.ч. за основним платежем - 460714,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 7863,5 грн.
Позивач, не погодившись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх в адміністративному порядку, шляхом подачі до ДПС у Харківській області відповідної скарги №32 від 08.02.2013 року.
Рішенням ДПС у Харківській області було скасовано податкове повідомлення-рішення №0000072301 від 29.01.2013 року в частині зменшення розміру від'ємного значення ПДВ на 21 824 грн., в іншій частині вказане рішення та податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000062301 від 29.01.2013 року та форми «Р» №0000052301 від 29.01.2013 року залишено без змін. Збільшено грошове зобов'язання з ПДВ, визначене у податковому повідомленні-рішенні форми «Р» №0000062301 від 29.01.2013 року на загальну суму 27 368,75 грн. (основний платіж - 21 895 грн., штрафні санкції - 5 473,75 грн.
25.04.2013 року позивачем було направлено скаргу за №85 до ДПС України, яка рішенням Міністерства доходів і зборів України № 5505/6/99-99-10-01-15 від 25.06.2013 року було залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.
Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для зменшення позивачу розміру від'ємного значення з податку на додану вартість та визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували висновки контролюючого органу про те, що підприємством у перевіряємий період було безпідставно завищено суму витрат, що формують собівартість реалізованих послуг на суму орендної плати по транспортним засобам, які фактично не використовувались у господарській діяльності; витрат із заміни шин, пробіг яких не відповідає нормам експлуатаційного перебігу; витрат по паливо-мастильним матеріалам по первинним документам, не оформленим відповідно до вимог діючого законодавства; витрат на компенсацію ж/д тарифу, що не підтверджені відповідними первинним документами та витрат на поліпшення та ремонт основних фондів, внаслідок перевищення 10-відсоткового ліміту сукупної балансової вартості всіх основних фондів на початок звітного року.
Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як насідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.
Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).
Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).
Враховуючи, що предметом оскарження в даній справі є правомірність нарахування суми податкового зобов'язання за декілька правопорушень, суд дійшов висновку про необхідність перевірки законності та обґрунтованості винесення податкового повідомлення-рішення окремо по кожному із них.
Так, перевіряючи правомірність висновків податкового органу про безпідставне завищення позивачем у спірний період суми витрат, що формують собівартість реалізованих послуг на суму орендної плати по транспортним засобам, які фактично не використовувались у господарській діяльності у розмірі 395264,18 грн., суд дійшов висновку про наступне.
Як було встановлено під час розгляду справи, та підтверджується наявними в ній матеріалами, 17.03.2011 року між ТОВ «Галіон» (Орендар) та ВАТ «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА» (Орендодавець) було укладено Договір оренди транспортної техніки №05 04, відповідно до умов якого, Орендодавець зобов'язаний передати в оренду автотранспортні засоби у кількості 14 шт.(серед яких 12 самоскидів БелАз-7540А, автонавантажувач та один тягач БелАЗ-7523.), а Орендар ТОВ «Галіон» прийняти в оренду зазначені транспортні засоби на строк, зазначений у даній угоді. Орендна плата відповідно умов договору становила 186 769,96 грн. на місяць в т.ч. ПДВ 31128,33 грн.
17.03.2011 року між сторонами Договору було укладено Додаткову угоду №3 від 01.08.2011 року, згідно із якою, Орендодавець передає в оперативну оренду Орендарю додатково до вищезазначених - транспортні засоби у кількості 5 шт., серед яких 4 самосвали Катерпіллер-730 та поливомиєчна машина БелАЗ-7523. Орендна плата становить 58405,51 гри. на місяць в т.ч. ПДВ 9734,25 грн.
Передача майна в оренду оформлено актами прийому-передачі транспортних засобів. Витрати по орендній платі акумулювалися ТОВ «Галіон» на бух. рахунку 2311 «Виробництво».
Орендарем було повернуто, а Орендодавцем прийнято всі раніше орендовані транспортні засоби 30.12.2011 року, про що було складено акт повернення обладнання.
Як було встановлено під час проведеної перевірки, відповідно до наданих позивачем заправочних відомостей по складу № 73 вбачається, що в деякі місяці не проводилось заправки орендованих транспортних засобів, крім того встановлено що на ці одиниці транспортних засобів також не виписувались подорожні листи за ці місяці.
Враховуючи наведене, контролюючий орган дійшов висновку, що оскільки деякі одиниці транспорту не використовувались у господарській діяльності щомісячно (факту перевезення вантажу не було), то позивачем було безпідставно завищено витрати що формують собівартість реалізованих послуг на суму орендної плати по транспортним засобам які не використовувались у господарській діяльності, що призвело до завищення задекларованого показника у рядку 05 Декларацій за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року у сумі 395 264,18 грн.
Перевіряючи обґрунтованість даних висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суми грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про наступне.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи Довідки з ЄДРПОУ серії АБ №427197, одним із основних видів діяльності ТОВ «ГАЛІОН» є вантажний автомобільний транспорт (49.41 - код за КВЕД-2010).
Згідно із наявною в матеріалах справи ліцензією Міністерством транспорту та зв'язку України серії АГ №502350 вбачається, що ТОВ «ГАЛІОН» у період з 02.11.2010 року надано право на здійснення господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, відповідно до якої підприємству дозволено здійснювати внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.
З метою забезпечення безперервного та належного виконання договорів з надання послуг по перевезенню вантажів замовникам Наказом по підприємству №31 від 18.03.2011 року затверджено забезпечення наявності чергових одиниць техніки в технічно справному стані, а саме автонавантажувач, тягач, поливомоєчний автомобіль. Встановлено, що така техніка призначена для виконання транспортних послуг у випадку необхідної заміни автотранспортної техніки, яка в процесі надання послуг вимагає термінового ремонту, або для переміщення її за місцем дислокації. Крім того, даним Наказом №31 від 18.03.2011 року передбачено забезпечення в технічно справному стані резервних автомобілів для перевезення вантажів.
Як було зазначено під час розгляду справи представником позивача, необхідність укладення вищезазначеного Договору оренди транспортної техніки була зумовлена відсутністю на підприємстві достатньої кількості власних транспортних засобів, які б забезпечували виконання статутних завдань щодо перевезення вантажів та здійснення господарської діяльності позивача.
Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у тому числі до них включені загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
У відповідності до положень п.п. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
Аналогічна норма закріплена і в п. 15.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318.
Згідно з п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно з нормами п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Так, матеріалами справи підтверджено, що 17.03.2011 року між ТОВ «ГАЛІОН» (Виконавець) та ВАТ «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА» (Замовник) було укладено Договір про надання послуг №12 42, відповідно до умов якого, Виконавець зобов'язується відповідно до Заявок Замовника здійснювати перевезення сировини та розкривних порід Замовника. Відповідно до положень Розділу 2 Договору вбачається, що Виконавець зобов'язаний забезпечити своєчасне подання справного та придатного для здійснення перевезень автомобільного рухомого складу до всіх пунктів навантаження відповідно до заявок Замовника. Пунктом 4.3 Договору передбачено, що за ненадання автомобілів для перевезення вантажу Виконавець зобов'язаний сплатити Замовнику неустойку у розмірі 10% від вартості заявленого до перевезення в поточному місяці вантажу.
Також, 01.07.2011 року між ТОВ «ГАЛІОН» (Виконавець) та ТзОВ з ІІ «Хенкель Баутехнік (Україна)» (Замовник) було укладено Договір на погрузну та доставку річного піску №GL/01/07/2011, згідно з яким Виконавець, в строки, по маршруту, в асортименті та кількості, вказаних у заявках Замовника, приймає на себе обов'язки здійснити погрузну та доставку автомобільним транспортом пісок річний, що належить Замовнику, із пункту відправлення в пункт призначення та передати вантаж особі, уповноваженій Замовником на отримання вантажу, а Замовник приймає на себе обов'язки здійснити оплату вартості послуг Виконавця. Відповідно до Інструкції з безпеки дорожнього руху, що є додатком №2 до Договору, зокрема, п.п.2.2. п. 2 встановлено, що Водію забороняється заїжджати на територію відділення під навантаження, розвантаження: з несправностями гальм; з несправними підлогами, дверима, бортами і замками кузова автомобіля або причепа; в забрудненому автомобілі, із сміттям в салоні фургону (причепу); з витіканням (капанням) мастил з автомобіля на землю; з технічними несправностями, що можуть привести до ДТП і травмування людей тощо.
Суд зауважує, що податковим органом як під час проведення перевірки, так і під час судового розгляду фактично не заперечувався факт виконання позивачем вищезазначених господарських операцій по укладеним із ВАТ «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА» та ТзОВ з ІІ «Хенкель Баутехнік договорам перевезення вантажів та використання саме орендованих транспортних засобів.
Спірним в даному випадку є факт того, що в певні місяці деякі транспортні засоби не використовувались підприємством, тобто відсутній дохід від реалізації наданих послуг, що на думку податкового органу свідчить про відсутність у позивача права на віднесення їх до складу витрат, що формують собівартість реалізованих послуг, оскільки орендар має право включати до складу витрат орендні платежі, тільки, якщо об'єкт оренди використовується у господарській діяльності.
Суд не погоджується з даними твердженнями податкового органу виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до визначення, що закріплено у нормах ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», транспортним засобом спеціального призначення є транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (наприклад, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).
Згідно ст. 47 Закону України «Про автотранспорт» до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування. Правила технологічних перевезень вантажів транспортними засобами затверджуються керівництвом виробничого об'єкта.
Згідно із абз. 28 Розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, закріплено визначення поняття «транспортна послуга», що включає в себе перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов'язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до норм п. 8.1 вказаних Правил типи та кількість рухомого складу, потрібного для виконання перевезень вантажів, визначаються Перевізником залежно від обсягу і характеру перевезень.
Крім того, згідно з нормами п. 8.2 Правил перевізник зобов'язаний забезпечувати своєчасну подачу справного рухомого складу, придатного для перевезення вантажів відповідно до заявки (разового договору) та такого, що відповідає санітарним нормам.
Як пояснив під час розгляду справи представник позивача, враховуючи покладений на позивача нормами чинного законодавства та положеннями вищевказаних Договорів обов'язок забезпечити своєчасне подання справного автомобільного рухомого складу під навантаження, а також забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення та до моменту видачі у пункті призначення вантажоотримувачу, підприємством, окрім автотранспортних засобів, що забезпечують безпосереднє перевезення вантажів, було також орендовано транспортні засоби спеціального призначення, а саме: автонавантажувач, тягач-буксирувальник БелАЗ-7523 та поливомоєчна машина БелАЗ.
Вказані транспортні засоби використовувались в господарській діяльності ТОВ «ГАЛІОН» кожен за своїм призначенням, а саме, за допомогою тягача-буксирувальника перевізник мав змогу транспортувати несправні самоскиди, що потребували ремонту, автонавантажувач був необхідний для виконання робіт з завантаження-розвантаження вантажів у разі переміщення вантажів з несправної техніки на справну, а поливомоєчна машина для забезпечення безпеки транспортних робіт та покращення екологічних умов в умовах підвищеного утворення промислового пилу під час вантажних перевезень, а також для підтримання орендованого автомобільного транспорту у належному санітарно-гігієнічному стані.
Судом встановлено, що Наказом директора №30 від 17 березня 2011 року були затверджені Правила здійснення перевезень вантажів в межах проммайданчика ВАТ «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА».
Відповідно до положень п. 4.2.7 даних Правил у випадках, якщо є необхідність у перенавантаженні вантажу з транспортного засобу, що вийшов з ладу, на резервний справний автомобіль, такі операції здійснюються Перевізником самостійно за допомогою наявної у нього техніки. Саме з цією метою Позивачем був орендований автонавантажувач, як спеціальний автомобіль, призначений для виконання робочих функцій з навантаження та розвантаження вантажів.
Те ж саме стосується й використання поливального автомобіля БелАЗ та тягача-буксирувальника, наявність яких в розпорядженні Позивача обумовлена господарською необхідністю підтримання у належному стані рухомого складу транспортних засобів (п. п. 3.4, 4.1.7, 4.2.7 Правил здійснення перевезень).
Таким чином, вищевказана техніка спеціального призначення використовувалась ТОВ «Галіон» по мірі виникнення необхідності, а сам факт перебування її у розпорядженні підприємства став запорукою справної роботи рухомого складу вантажного автотранспорту.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність включення позивачем до складу витрат, що формують собівартість реалізованих послуг, витрати з орендної плати транспортних засобів, у т.ч. і тих, які фактично не використовувались підприємством у спірний період.
З огляду на зазначене, враховуючи, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд дійшов висновку, що нарахована податковим органом за дане порушення сума грошового зобов'язання є незаконною, та як наслідок спірні податкові повідомлення-рішення в цій частині підлягають скасуванню.
Перевіряючи правомірність висновків податкового органу про безпідставне завищення позивачем у спірний період суми витрат, що формують собівартість реалізованих послуг на суму витрат із заміни шин у розмірі 111 350,0 грн., пробіг яких не відповідає нормам експлуатаційного перебігу, суд дійшов висновку про наступне.
Як було встановлено під час проведеної перевірки, на підставі перевірених суцільним порядком документах встановлено заміну шин на орендованих позивачем у ВАТ «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА» транспортних засобах без зазначення пробігу.
В свою чергу, податковий орган, з посиланням на норми Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Мінтрансу України від 30.03.1998 №102, вказує, що операції із заміни шин згідно з нормами експлуатаційного пробігу належать до технічного обслуговування автомобільного транспорту, і витрати, пов'язані з їх придбанням, є витратами з утримання основних засобів, які на підставі норм ст.138 Податкового кодексу України враховуються у складі загальновиробничих, адміністративних витрат або витрат на збут.
В свою чергу, операції із заміни шин, пробіг яких не відповідає нормам експлуатаційного пробігу, не належать до техобслуговування, відноситься до операцій з ремонту (поліпшення) основних засобів, в зв'язку з чим, вони мають обліковуватись з урахуванням норм п. 146.11 та 146.12 ст. 146 ПК України.
Враховуючи наведене, перевіряючи дійшли висновку, що оскільки позивачем не було надано доказів того, що пробіг шин, які були замінені, відповідає нормам експлуатаційного пробігу, то підприємством в порушення вимог п. 146.11, п. 146.12 ст.146 ПК України, було безпідставно завищено витрати що формують собівартість реалізованих послуг на суму витрат із заміни шин, пробіг яких не відповідає нормам експлуатаційного пробігу, що призвело до завищення задекларованого показника у рядку 05 Декларацій за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року у сумі 111 350,00 грн.
Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як насідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до п.п. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
Суд зауважує, відповідно до п. 3.2 Експлуатаційних норм середнього ресурсу пневматичних шин колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі, затверджені Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 20 травня 2006 року №488 норми застосовують для списання пневматичних шин, якщо фактичний пробіг пневматичних шин досягає установлених норм.
В свою чергу, суд зауважує, що вказана обставина не є єдиною умовою для списання автомобільних шин.
Так, в разі виявлення експлуатаційних чи виробничих дефектів, з якими пневматичні шини не допускають до експлуатації з огляду на небезпечність їхнього технічного стану або не ремонтують через неприйнятні витрати, шини списують на підставі акта, складеного за вимогами чинних правил експлуатації шин, незалежно від того, чи відповідає їхній фактичний ресурс Нормам.
Як вже було встановлено під час судового розгляду, позивач у спірний період орендував ВАТ «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА» транспортні засоби.
Як пояснив під час розгляду справи представник позивача, зв'язку з пошкодженням автомобільних шин внаслідок експлуатації транспортних засобів, що позбавляє підприємство можливості використовувати транспортні засоби за їх призначенням, підприємством були виконані роботи з їх заміни.
На підтвердження вказаних обставин позивачем було надано та долучено до матеріалів справи копії відповідних актів визначення технічного стану, актів на списання автомобільних шин, актів виконаних робіт з технічного обслуговування основних засобів, актів списання.
Суд, оцінивши вищезазначені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, дійшов висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.
В послідуючому, вказані витрати були акумульовані підприємством на бух. рахунку 2311 «Виробництво» та увійшли до складу сформованої собівартості послуг по перевезенню сипучих матеріалів.
Суд зауважує, що податковим органом як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду не ставиться під сумнів реальність проведених позивачем робіт з приводу заміни автомобільних шин.
Спірним у даному випадку, є посилання податкового органу на те, що вказані роботи повинні відноситься до операцій з ремонту (поліпшення) основних засобів, в зв'язку з чим, вони мають обліковуватись з урахуванням норм п. 146.11 та 146.12 ст. 146 ПК України.
З даного приводу суд зазначає, що згідно із вимогами п. 3.19 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 30 березня 1998 року №102 визначено, що операції щодо заміни на дорожніх транспортних засобах шин та акумуляторних батарей не належать до реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшення ДТЗ.
Таким чином, враховуючи вищезазначені Положення, суд дійшов висновку, що вказані операцій підпадають під визначення ремонту, як комплексу операцій щодо відновлення справності або працездатності виробів, та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин, а тому, обґрунтовано були включені до складу загальновиробничих витрат.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає помилковими послання податкового органу, на те, що операції із заміни шин згідно з нормами експлуатаційного пробігу належать до технічного обслуговування автомобільного транспорту, і витрати, пов'язані з їх придбанням, є витратами з утримання основних засобів, які на підставі норм ст.138 ПК України враховуються у складі загальновиробничих, адміністративних витрат або витрат на збут.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до наданої позивачем Декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року, вбачається, що відповідно до Таблиці 2 (Розрахунок амортизаційних відрахувань) сукупна балансова вартість на початок розрахункового кварталу складає 2 450 719,0 грн. Тобто, 10 відсотків від балансової вартості складає 245 072,0 грн., що є більшим ніж витрати із заміни шин - 111 350,0 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що сума витрат, яка пов'язана з заміною шин на п'яти транспортних засобах, не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність включення позивачем до складу витрат, що формують собівартість реалізованих послуг, витрати із заміни шин.
З огляду на зазначене, враховуючи, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд дійшов висновку, що нарахована податковим органом за дане порушення сума грошового зобов'язання є незаконною, та як наслідок спірні податкові повідомлення-рішення в цій частині підлягають скасуванню.
Перевіряючи правомірність висновків податкового органу про безпідставне завищення позивачем у спірний період суми витрат, що формують собівартість реалізованих послуг на суму витрат по паливо-мастильним матеріалам у розмірі 2 345 369,85 грн., по первинним документам, не оформленим відповідно до вимог діючого законодавства, суд дійшов висновку про наступне.
Як було встановлено під час розгляду справи, облік руху та списання на підприємстві пального, придбаного та витраченого для роботи вантажного автомобіля, проводився на підставі відповідних подорожніх листів.
При обробці всіх подорожніх листів по роботі вантажних автомобілів, витрати на паливо мастильні матеріали акумулювались підприємством на бух. рахунку 2311 «Виробництво». У бухгалтерському обліку ТОВ «ГАЛІОН» списання пального для роботи вантажних автомобілів у кар'єрі відображено в сумі 2 345 369,85 грн.
В свою чергу, за наслідком проведеної податковим органом у суцільному порядку перевірки наданих позивачем подорожніх листів був встановлений факт їх неправомірного заповнення, а саме не вказані номера товарно-транспортних накладних у подорожніх листах (крім того ТТН не прикладені до подорожніх листів, а окремо до перевірки не надавались), не вказано кількість перевезених тон (у графі 44). Крім того, встановлено, що відповідно до подорожніх листів нормативні витрати палива на автомобілі Бєлаз 7540 становлять 128 л. на 100 км., а згідно затверджених наказів про затвердження норм витрат ПММ по підприємству, затверджені норми на автомобілі Белаз 7540 становлять 144 л на 100 км, що впливає на правомірність списання ПММ. Також встановлено, що відповідно до актів приймання-передачі техніки в оренду по всіх одиницях техніки у графі «Показники спідометра» проставлені прочерки.
Враховуючи наведене, контролюючий орган дійшов висновку про понаднормове списання підприємством ПММ по автотранспорту, що в свою чергу, не може вважатись використаним у господарській діяльності.
Таким чином, відповідач вказує, що позивачем в порушення вимог п. 138.2, ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, було безпідставно завищено витрати що формують собівартість реалізованих послуг на суму витрат по паливо мастильним матеріалам по первинним документам не оформленим відповідно до вимог, встановлених діючим законодавством, що призвело до завищення задекларованого показника у рядку 05 Декларацій за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року у сумі 2 345 369,85 грн.
Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як насідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до норм п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, та інших витрат, визначених, згідно з положеннями Податкового кодексу України.
Витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати (п.п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України).
Під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу (п.п. 14.1.228. п. 14.1. ст. 14 ПК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.
Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Так, відповідно до Розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтрансу від 14.10.1997 № 363 первинним документом про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство, є подорожній лист.
Суд зауважує, що форма подорожнього листа вантажних автомобілів затверджена спільним Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95 N488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», та використовувалася позивачем для фіксації роботи автотранспорту, в тому числі витрат паливно-мастильних матеріалів.
Оцінивши вищезазначені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд дійшов висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.
Щодо посилання податкового органу на те, що форма наданих позивачем подорожніх листві не відповідає типовій формі, яка затверджена наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.95 р. № 488/346, суд зауважує наступне.
Так, вищезазначеним наказом було закріплено лише типову форму подорожнього листа, проте не закріплено за нею статусу документа суворої звітності.
Крім того, суд зауважує, що вказаний наказ не пройшов процедури державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, в зв'язку з чим, відповідно до положень п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою КМ України, від 28.12.1992 № 731, вважається таким, що не набрав чинності.
Враховуючи наведене, закріплена вказаним Наказом типова форма подорожнього листа не є обов'язковою для застосування підприємствами, установами та організаціями в якості первинного документу.
В свою чергу, суд зауважує, що як було встановлено під час розгляду справи, Наказом ТОВ «ГАЛІОН» № 1 від 04.01.2011 р. «Про оформлення первинними документами господарських операцій при наданні автотранспортних послуг з перевезення вантажів для відображення у бухгалтерському та податковому обліку» було затверджено власну форму подорожнього листа, що містить всі обов'язкові реквізити, передбачені для оформлення первинних документів положеннями ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до норм п. 2.7. ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що надані позивачем подорожні листи оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та внутрішніх розпорядчих документів, що дає підстави позивачу використовувати ці подорожні листи в якості первинних документів бухгалтерського обліку господарських операцій та формувати на підставі них показники своєї податкової звітності.
Відсутність у подорожніх листах номерів товарно-транспортних накладних не позбавляє їх статусу «належно оформлених» та не лишає позивача права формування на їх підставі показників податкової звітності.
Крім того, дослідивши у судовому засіданні надані позивачем копії товарно-транспортних накладних, суд дійшов висновку, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження та містять необхідні реквізити, у т.ч. номери подорожніх листів.
Суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне зауважити на тому, що податковим органом не ставиться під сумнів сам факт проведення підприємством господарських операцій, за наслідками яких складені відповідні подорожні листи та товарно-транспортні накладні.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про безпідставність посилання податкового органу, як на підставу встановленого завищення позивачем витрат, що формують собівартість реалізованих послуг на суму витрат по паливо мастильним матеріалам, на те, що первинні документи не оформленим відповідно до вимог діючого податкового законодавства.
З приводу посилання податкового органу на понаднормове списання ПММ по автотранспорту, суд зауважує наступне.
Так, відповідно до Загальних положень, затверджених Наказом Мінтрансу України «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» від 10.02.98 р. № 43, нормування витрат палива - це встановлення допустимої міри його споживання в певних умовах експлуатації автомобілів, для чого застосовуються базові лінійні норми, встановлені щодо моделей (модифікацій) автомобілів, та система нормативів і коригуючих коефіцієнтів, які дають змогу враховувати виконану транспортну роботу, кліматичні, дорожні та інші умови експлуатації.
Суд зауважує, що списання паливно-мастильних матеріалів у бухгалтерському обліку повинно здійснюватися згідно з фактичною кількістю витрачених паливно-мастильних матеріалів автомобіля з урахуванням норм витрат, що не повинна перевищувати затверджених Наказом №43 нормативів.
Положеннями п. 1.3 затверджених Наказом №43 Норм, керівникам підприємства надано право встановлення конкретних величин норм витрат палива на виконання транспортної роботи у регламентованих межах надається керівникам підприємств та затверджується наказом (розпорядженням) по підприємству.
Відповідно до затверджених Наказом Мінтрансу України «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» від 10.02.98 р. № 43 базових лінійних норм витрат палива для автомобілів загального призначення, для автомобілів модифікації БелАЗ-75401 встановлено норму витрат ПММ 150 л/100 км, а також норма на їздку з вантажем - додатково 1л на їздку.
Наказами №51Н від 21.04.11р., №62Н від 23.05.11р., №126Н від 29.07.11р., №138Н від 04.08.11р., №195Н від 12.10.11р., №279Н від 31.12.11р., №19Н від 01.03.12р., №40Н від 20.04.12р Позивача про затвердження норм витрат ПММ по підприємству, норми витрат палива на автомобілі БелАЗ 7540 (одна із модифікацій БелАЗ-75401) були встановлені в розмірі 144 л/100 км, що не перевищує встановлених Наказом №43 норм. Наказом №36П від 30.03.11р затверджено заходи з енергозбереження і забезпечення зменшення собівартості продукції, робіт та транспортних послуг, згідно якого зменшено норми витрат палива на автомобілі БелАЗ 7540 на 11%.
Судом встановлено, що списання ПММ, витраченого для роботи БелАЗ 7540, здійснювалося в межах встановлених підприємством норм із врахуванням наказу №36П від 30.03.11р., а тому висновки податкового органу щодо понаднормового списання ПММ по автотранспорту є необґрунтованими.
З приводу посилання податкового органу на ненадання позивачем на перевірку товарно-транспортних накладних, суд зазначає наступне.
Згідно п.5.2, 6.4 Розділу II, п.1 Розділу III Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010р., «у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства необхідно відобразити в акті перевірки або факти надання пояснень та копій документів, підстав для їх отримання та додати їх до акта перевірки, або факти відмови надання пояснень та копій документів з додаванням акта, що засвідчує факт відмови.
Суд зауважує, що в акті перевірки відсутні посилання на той факт, що контролюючий орган на виконання вимог п.п.85.4-85.8 ст.85 ПК України звертався до позивача з вимогою надати копії товарно-транспортних накладних, засвідчені підписом посадової особи та скріплені печаткою, або надати письмові пояснення.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Згідно із п. 44.7 ст. 44 ПК України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).
Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.
У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.
У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.
Як було встановлено під час розгляду справи, позивач, не погодившись із виявленими під час перевірки порушеннями, 18.01.2013 року звернувся до податкового органу із запереченням на акт перевірки (вих. №15). До заперечень позивачем було надано копії товарно-транспортних накладних, що також підтвердив під час розгляду справи представник відповідача.
В свою чергу, податковим органом при прийнятні спірних податкових повідомлень-рішень не було взято до уваги вказану обставину.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність включення позивачем до складу витрат, що формують собівартість реалізованих послуг, суму витрат по паливо-мастильним матеріалам.
З огляду на зазначене, враховуючи, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд дійшов висновку, що нарахована податковим органом за дане порушення сума грошового зобов'язання є незаконною, та як наслідок спірні податкові повідомлення-рішення в цій частині підлягають скасуванню.
Перевіряючи правомірність висновків податкового органу про безпідставне завищення позивачем у спірний період суми витрат, що формують собівартість реалізованих послуг на суму витрат на компенсацію ж/д тарифу у розмірі 581881,00 грн., що не підтверджені відповідними первинним документами, суд дійшов висновку про наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ „ГАЛІОН" у спірний період здійснювало також діяльність з оптової реалізації будівельних матеріалів.
Так, між ТОВ «Галіон» (Покупець) та ВАТ «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА» (Продавець) було укладено Договори поставки цементної продукції №01-05/12 від 10.01.2012 року та №01 05 від 22.02.2011 року, відповідно до умов яких, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця цементну продукцію (далі - Товар) в асортименті, кількості та строки, визначені даним Договором, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар на умовах та в порядку, визначених даним Договором.
Відповідно до п.п 1.5. п.1 Договорів вантажоодержувачем є особа вказана Покупцем, в адресу якої належить здійснити поставку Товару.
Підпунктом 3.1 п. 3 Договору зазначені умови поставки, відповідно до яких, поставка Товару проводиться залізничним транспортом, на умовах (базис поставки) СРТ (фрахт/ перевозка оплачені до (назва місця призначення зазначається у Специфікації), в редакції ІНКОТЕРМС 2010 року, якщо інше не передбачено Додатками (Специфікаціями) до дійсного договору. Станція відгрузки - станція Шебелинка Харківської області (або станція Краматорськ Донецької області). Місце призначення - зазначається в Заявці Покупця. Датою поставки (переходу права власності на товар) вважається дата календарного штемпеля станції відправника в перевізних документах, засвідчуючи про приймання товару залізною дорогою до перевезення (п.п. 3.5. Договору).
Відповідно до п.п. 5.1 п.5 договору, ціна і вартість товару встановлюється в Специфікації (Додаток № 2 до договору) на умовах поставки, обумовленій діючим договором. В ціну Товару включаються витрати до моменту його поставки, витрати на транспортування Товару відповідно до умов договору (базиса) поставки, інші витрати, пов'язані з доставкою Товару до місця призначення, указаного Покупцем у Заявці.
Під час перевірки податковим органом було встановлено, що ТОВ «Галіон» проводить реалізацію цементу придбаного по договору № 01 05 від 22.02.2011 року, та № 01-05/12 від 10.01.2012 року не лише на умовах поставки ж/д вагонами, але і на умовах самовивозу.
Також, в ході перевірки, були перевірені всі наявні до вказаного договору Спеціфікації відповідно до яких, поставка Товару проводиться залізничним транспортом, на умовах (базис поставки) СРТ (фрахт/перевозка оплачені до (назва місця призначення зазначається у Специфікації), крім того специфікації складені окремо до кожного місця поставки (ж/д станції).
При досліджені специфікацій було встановлено, що ціни товару в розмірі марок абсолютно ідентичні та не враховано те, що доставка товару проводиться на різні відстані, різні ж/д вилки, різні напрямки тощо, тобто відповідно до вказаних специфікацій витрати на транспортування які входять до ціни товару не посилаються на вартість перевезень до конкретної станції, а розраховані в середньому на 1 тону.
В ході перевірки у суцільному порядку були перевірені всі видаткові накладні на придбання цементу, заявки (в яких вказаний конкретний вантажоотримувач, на кожну партію товару) та видаткові накладні на реалізацію цементу, товарно-транспортні накладні, а також всі копії ж/д накладних .
Враховуючи, що в ціну товару входять витрати на транспортування без посилання на вартість перевезень до конкретної станції, а розраховані в середньому на 1 тону, то в ході перевірки податковим органом було зроблено розрахунок ж/д тарифу в вартості 1 тони цементу згідно якого вартість ж/д тарифу в вартості 1 тони цементу становить 31,30 грн. без ПДВ.
З огляду на вищевикладене, контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем до витрат, що формують собівартість реалізованих товарів (цементу в асортименті), які придбані згідно договору № 01 05 від 22.02.2011 року, та № 01-05/12 від 10.01.2012 року, а реалізовані на умовах «самовивозу», було безпідставно включені витрати щодо компенсації ж/д тарифу, що не підтверджені відповідними первинними документами та фактично не були понесені.
Таким чином, відповідач вказує, що позивачем в порушення вимог п. 138.6 ст. 138 ПК України, було безпідставно завищено витрати що формують собівартість реалізованих послуг на суму ж/д перевезень по товарам, реалізацію яких проведено з франко складу, тобто на умовах самовивозу від виробника, що призвело до завищення задекларованого показника у рядку 05 Декларацій за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року у сумі 581 881,00 грн.
Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як насідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.
Так, як вбачається із укладених між сторонами Додаткових угод від 12.01.2012 року та від 14.03.2011 року до Договору №01-05/12 від 10.01.2012 року визначено, що оскільки поставка Товару Продавцем Здійснюється на підставі Заявок Покупця, у випадку відсутності у Заявці інформації, необхідної для здійснення поставки на умовах СРТ, а саме: місце призначення, кількість та тип вагонів, номер гілки, код станції та код отримувача Товару, продавець здійснює поставку замовленого Покупцем Товару шляхом надання його в розпорядження покупцю на майданчику Продавця.
Умови поставки - EXW в редакції Інкотермс - 2010 (п.1 Додаткової угоди).
При цьому, пунктом 2 зазначених Додаткових угод встановлено, що у випадку здійснення поставки на обумовлених у п.1 даної Додаткової угоди умовах ціна Товару, узгоджена Сторонами в Специфікаціях до Договору поставки цементної продукції залишається незмінною та застосовується у всіх випадках по ставки по даному Договору.
При цьому, дослідивши всі наявні Специфікації до Договору №01 05 від 22.02.2011 року, судом встановлено, що у всіх Специфікаціях визначено, що ціни вказані на умовах EXW, СРТ (фрахт/перевозка сплачені до станції призначення, вказаної у письмовій заявці).
Отже, судом встановлено, що у Заявках на поставку продукції Позивач зазначав марку та кількість необхідного Товару, дату поставки, реквізити отримувача Товару. За умови необхідності поставки Товару залізничним транспортом у Заявках, в тому числі, зазначалася кількість та тип необхідних залізничних вагонів, станція призначення, коди станції та отримувача Товару, номер гілки.
З урахуванням домовленостей Сторін поставка товару по даним Договорам здійснювалась Продавцем на умовах СРТ (залізничний транспорт) та/або EXW (майданчик Продавця) в редакції Інкотермс 2010.
Як пояснив під час розгляду справи представник позивача, подальша реалізація придбаного Товару здійснювалася на умовах поставки, ідентичних умовам придбання. Якщо позивач придбавав партію Товару на умовах СРТ (залізничний транспорт), подальша реалізація такого Товару здійснювалася позивачем на умовах СРТ (залізничний транспорт), а за умови придбання позивачем партії Товару на умовах EXW (площа ВАТ «Євроцемент - Україна»), подальша реалізація такого Товару здійснювалася Позивачем на умовах EXW (площа ВАТ «Євроцемент - Україна»).
Суд вказує, що згідно із умовами Інкотермс 2010 (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 року), термін базис поставки на умовах СРТ відповідно означає, що продавець здійснює поставку товару перевізнику чи іншій особі, призначеній продавцем, в узгодженому місці, та несе витрати на перевезення.
В свою чергу, базис поставки EXW згідно з правилами Інкотермс 2010 означає, що продавець здійснив поставку в момент, коли товар наданий у розпорядження покупця на площах підприємства продавця чи в іншому названому місці.
Суд зауважує, що відповідно до положень чинного законодавства України договір поставки одним із різновидів договору купівлі-продажу.
Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 ЦК України).
Виходячи із суб'єктного складу сторін угоди договір поставки є господарським договором.
Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частина 7 ст. 179 ГК України передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який означає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Однією з форм реалізації принципу свободи договору є можливість самостійного визначення сторонами ціни договору, крім випадків, коли сторони використовують ціни, що мають особливий режим регулювання.
Ціна є істотною умовою господарського договору та визначається у порядку, встановленому Господарським кодексом, іншими законами, актами КМ України (ч. 5 ст. 180 ГК України).
Як зазначено ст. 189 ГК України, ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Таким чином, з урахуванням вищенаведених норм, суд зауважує, що ціни на цементну продукцію є вільними, та можуть визначатися суб'єктами господарювання на власний розсуд за спільною згодою сторін у договорі купівлі-продажу (поставки), або самостійно виробником такої продукції.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач та ВАТ «ЄВРОЦЕМЕНТ-УКРАЇНА», укладаючи Договори поставки №01 05 від 22.02.2011 року, №01-05/12 від 10.01.2012 року та відповідні Додаткові угоди до них, мали встановлене законом право використовувати єдину ціну Товару, закріплену в Специфікаціях, як для випадків поставки на умовах СРТ, так і в разі поставки на умовах EXW, закріпивши при цьому в п. 5.1. Договорів, що в ціну Товару включаються витрати на транспортування Товару у відповідності до умов базису поставки.
З урахуванням досліджених матеріалів справи та на підставі вищезазначених норм права, суд встановив, що за умови поставки Товару позивачу шляхом надання його на площах Продавця на умовах EXW ціна Товару не включала в себе транспортні витрати у зв'язку з їх відсутністю.
На підтвердження здійснення операцій поставки цементної продукції, в тому числі її транспортування, відповідно до умов Договорів між ВАТ «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА» і ТОВ «ГАЛІОН» №01 05 від 22.02.2011 року та №01-05/12 від 10.01.2012 року, позивач надав належним чином оформлені видаткові накладні і товарно-транспортні накладні.
При цьому, суд зауважує, що відповідач в підтвердження власної правової позиції не послався та не надав жодних документів, які підтверджували б факт включення в ціну Товару, поставленого позивачу на умовах EXW (площі Продавця), та в подальшому реалізованого позивачем на умовах EXW (площі Виробника), будь-яких транспортних витрат, в тому числі і залізничного тарифу.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що податковим органом, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду не ставився під сумнів факт реальності проведених господарських операцій.
Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність первинних документів хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування
Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність включення позивачем до складу витрат, що формують собівартість реалізованих послуг, суму витрат на компенсацію ж/д тарифу.
З огляду на зазначене, враховуючи, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд дійшов висновку, що нарахована податковим органом за дане порушення сума грошового зобов'язання є незаконною, та як наслідок спірні податкові повідомлення-рішення в цій частині підлягають скасуванню.
Перевіряючи правомірність висновків податкового органу про безпідставне завищення позивачем у спірний період суми витрат, що формують собівартість реалізованих послуг на суму витрат на поліпшення та ремонт основних фондів у сумі 193 186,00 грн., внаслідок перевищення 10-відсоткового ліміту сукупної балансової вартості всіх основних фондів на початок звітного року, суд дійшов висновку про наступне.
Як було встановлено під час розгляду справи, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугували висновки податкового органу про те, що позивачем у період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року в порушення вимог п. 138.2 , п. 138.4 ст.138, абз. 3 п. 144.1 ст. 144, п. 146.12 ст. 146 ПК України було безпідставно завищено витрати що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 193 186,00 грн. у зв'язку з невірним відображенням у витратах що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування (податкової звітності) собівартості реалізованих послуг, та витрат на поліпшення та ремонти основних засобів.
Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як насідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.
У податковому обліку до поліпшень основних засобів згідно з нормами п. 144.1 ст.144 Податкового кодексу України відносяться витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, які підлягають амортизації, на початок звітного року.
Відповідно до норм п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України сума витрат, пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного податкового періоду, в якому такі ремонт та поліпшення були здійснені.
Так, дослідивши акт перевірки №10/22-047/35902411 від 10.01.2013 року, суд зауважує, він не містить будь-яких посилань на первинні або інші документи, які підтверджували б наявність з боку ТОВ «ГАЛІОН» виявлених порушень.
Суд зауважує, що відповідно до п. 6 розділу 1, п. 5.2 розділу 2 оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №984 від 22.12.2010 року факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зокрема зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.
В свою чергу, під час судового розгляду справи відповідачем також не було надано жодних доказів, на підтвердження своєї правової позиції по справі відносно виявлених під час перевірки порушень.
Відповідно до ч.ч. 4,6 ст. 71 КАС України встановлено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
З огляду на наведені норми права, в зв'язку з ненаданням позивачем належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів, суд дійшов висновку, про необхідність вирішення справи на підставі наявним в матеріалах справи доказів.
Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не забезпечив належної реалізації владної управлінської функції.
З огляду на вищезазначене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що встановлені за наслідком перевірки порушення позивачем вимог п.138.2, п.138.4 ст.138, абз.3 п.144.1 ст.144, п.146.12 ст.146 ПК України в наслідок чого, позивачем було безпідставно завищено витрати що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 193 186,00 грн. у зв'язку з невірним відображенням у витратах що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування (податкової звітності) собівартості реалізованих послуг, та витрат на поліпшення та ремонти основних засобів.
Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оспорюванні податкові повідомлення-рішення були прийняті не на підставі законодавства.
Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок а не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛІОН" до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми "В4" №0000072301 від 29.01.2013 року, форми "Р" №00000062301 від 29.01.2013 року та №0000052301 від 29.01.2013 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛІОН" (Проммайданчик ВАТ "ЄВРОЦЕМЕНТ УКРАЇНА", м.Балаклія, Балаклійський район, Харківська область, 64200, код ЄДРПОУ 35902411) судовий збір в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 22.07.2013 року.
Суддя Горшкова О.О.
Суд | Харківський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 16.07.2013 |
Оприлюднено | 05.08.2013 |
Номер документу | 32772849 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Харківський окружний адміністративний суд
Горшкова О.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні