Постанова

від 11.02.2009 по справі 19/109-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

19/109-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 11 лютого 2009 р.                                                                                    № 19/109-07  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Л.І. Рогач –головуючогоН.О. ВолковицькоїС.В. Бакуліної

за участю представників:скаржника

Комиляй Ю.В., дов. від 13.09.2007р.

позивачаФурман Д.М., кер.

відповідача

прокуратуритретьої особиНе з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)Громадський С.Єрко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  та касаційне поданняСлужби безпеки України

Генеральної прокуратури України

на рішеннягосподарського суду Київської області від 31.05.2007 року

у справі№ 19/109-07 Господарського суду Київської області

за позовомПриватного підприємства Адвокатська компанія "Армор"

до

третя особаВідкритого акціонерного товариства "Броварський завод Будівельних конструкцій"Закрите акціонерне товариство "Оксамит"

за участюпроГенеральної прокуратури України

визнання права власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Адвокатська компанія "Армор" звернулось до господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Броварський завод Будівельних конструкцій" про визнання за позивачем права власності на квартири №№ 70, 141 по вул. Грушевського, 17/1 в м. Бровари Київської області.

Позивач послався на статті 317, 328, 329, 331, 334, 386, 392, 512, 513, 514, 516, 517, 518, 519, 525, 656 Цивільного кодексу України, статті 134, 135, 144, 173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, статті 4, 7 Закону України "Про власність" та на виникнення у нього майнових прав та права власності на спірні квартири на підставі цивільно-правової угоди, що породжує відповідні правові наслідки; позивач зазначив у позові, що його права порушуються неможливістю оформити належні документи про право власності на квартиру, а його звернення про врегулювання спору до відповідача залишились без відповіді.

Відповідач та третя особа визнали позов.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.05.2007 року (суддя Карпечкін Т.П.) позов задоволено повністю; визнано за Приватним підприємством Адвокатська компанія "Армор" право власності на квартири № 70, 141 у будинку № 17/1 по вул. Грушевського в м. Бровари Київської області загальною площею 186,6кв.м. згідно інвестиційного договору № 11/09-98 від 18.12.2003р. про будівництво житлового будинку № 17/1 за адресою м. Бровари, вул. Грушевського та договору переуступки прав вимоги від 17.12.2004р.; стягнуто з відповідача на користь позивача 4023грн. судових витрат.

Судове рішення вмотивовано статтями 316, 328, 512, 513, 514, 516 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України та встановленими обставинами справи щодо набуття позивачем прав кредитора у зобов'язанні, відтак відповідач є зобов'язаним внести нового кредитора до переліку інвесторів, що подаються у виконавчий комітет; правочин щодо заміни кредитора є чинним; позивач набув право власності на  квартири на підставах, що не заборонені законом, відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України.

Апеляційний перегляд даної справи не здійснювався.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулась Служба Безпеки України, як особа, яка вважає, що прийняте рішення стосується її права щодо спірного нерухомого майна, натомість її не було залучено до участі у справі; скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва та направити справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

При цьому скаржник вказує, що внаслідок прийняття оскарженого рішення його позбавлено права на захист своїх законних інтересів на майно, визнане за позивачем на праві власності, та стягнення зазначеної квартири на свою користь в порядку виконавчого провадження.

Генеральна прокуратура України підтримала подану касаційну скаргу, зазначивши у своїх поясненнях, що судом не досліджувалися обставини щодо наявності інших осіб, які мають права на спірне майно, а також відповідність угоди про уступку права вимоги нормам чинного законодавства, в тому числі вимогам статті 228 Цивільного кодексу України.

Також Генеральна прокуратура України подала касаційне подання, в якому просить рішення місцевого господарського суду скасувати та передати справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області. Крім доводів, викладених у поясненнях до касаційної скарги, Генеральна прокуратура України зазначила про невідповідність судового рішення статті 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішення про визнання права власності на спірне майно прийнято без дослідження у якості доказів відповідних правовстановлюючих документів.

Обґрунтовуючи звернення з касаційним поданням, Генеральна прокуратура України послалась на наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави шляхом внесення відповідного подання відповідно до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру"; порушення інтересів держави вбачається у порушенні незаконним рішенням суду державної політики у сфері захисту права власності, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу; усно в судовому засіданні відхилив також  доводи касаційного подання; просить залишити оскаржене рішення без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, вважає, що доводи касаційної скарги є безпідставними та суперечать дійсним обставинам справи, оскільки скаржник не  має законних прав на спірний об'єкт, йому було відомо про розгляд судових справ щодо квартир, однак він не скористався належними йому процесуальними правами. Також, позивач вказав на порушення вимог Господарського процесуального кодексу України при оформленні матеріалів касаційної скарги, підписання її неуповноваженою особою.

Відповідач не направив відзив на касаційну скаргу та касаційне подання, усно в судовому засіданні заперечив їх доводи; третя особа підтримала доводи касаційного подання та касаційної скарги, за винятком наявності будь-якого незаконного умислу при вчиненні угоди.

Позивач у судовому засіданні 27.01.2009р. заявив клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, виклик у судове засідання фізичних осіб для надання пояснень та про відкладення у зв'язку з цим розгляду справи; клопотання було відхилено судовою колегією з огляду на відсутність відповідних правових підстав за нормами Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні від 10.02.2009р. було оголошено перерву 11.02.2009р. до 13год 10хв. для виготовлення та оголошення повного тексту постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників скаржника, сторін та Генеральної прокуратури, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає приймає до уваги таке.

Частиною першою статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Згідно з частиною третьої цієї статті звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб є лише однією з форм такого представництва.

Водночас частиною першою статті 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. Аналогічні положення містять частина перша статті 35 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, та частина третя статті 36-1 цього Закону, відповідно до якої формою представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді є внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Касаційне подання Генеральної прокуратури подано відповідно до вказаних вище положень законодавства та містить визначення, в чому саме полягає порушення інтересів держави, тобто, є підставою для перегляду судового рішення в касаційному порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом про визнання права власності, посилаючись на статті 317, 328, 329, 331, 334, 386, 392, 512, 513, 514, 516, 517, 518, 519, 525, 656 Цивільного кодексу України, статті 134, 135, 144, 173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, статті 4, 7 Закону України "Про власність", та на відсутність дій з сторони відповідача та Виконавчого комітету Броварської міської ради щодо належного оформлення майнових прав позивача.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем та Закритим акціонерним товариством "Оксамит" 17.12.2004р. було укладено договір переуступки права вимоги, за яким позивач набув права вимоги на дві квартири № 70 та № 141 в будинку № 17/1 по вул. Грушевського в м. Бровари, Київської області, загальною площею 187,67кв.м., належні Закритому акціонерному товариству "Оксамит" на підставі  інвестиційного договору від 18.12.2003р. № 11/09-98 про будівництво житлового будинку № 17/1 за адресою м. Бровари, вул. Грушевського від відповідача –Відкритого акціонерного товариства "Броварський завод будівельних конструкцій".

Також суд встановив, що на виконання договору уступки права вимоги сторонами підписано акт приймання-передачі документів, акт передачі прав на незавершене будівництво, еквівалентне квартирам за адресою м. Бровари, Київська область, вул. Грушевського, 17/1, додаткову угоду № 1, зміни до додаткової угоди № 1, додаткову угоду № 2 від 18.12.2004р.; також  Закрите акціонерне товариство "Оксамит" повідомило відповідача про здійснення переуступки права вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що будинок прийнято до експлуатації за актом Державної приймальної комісії від 22.12.2004р., однак, незважаючи на наявні повідомлення первісного кредитора та нового кредитора за інвестиційним договором, позивача не включено до переліку інвесторів, а Закрите акціонерне товариство "Оксамит" знаходиться у цьому переліку на підставі інвестиційного договору щодо квартир № 2, № 70, № 72, № 141.

Задовольняючи позов, суд виходив з набуття позивачем права власності на квартири, що є предметом позову, на підставах, не заборонених законом, та відповідності обраного позивачем способу захисту порушеного права підставам, на яких ґрунтується позов.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Момент набуття права власності визначається статтями 331 та 334 Цивільного кодексу України (в залежності від підстав набуття права власності). При цьому слід мати на увазі, що набуття права власності за договором можливе тоді, коли відповідне право власності існувало у контрагента за договором, оскільки не можна передати в результаті правочину неіснуюче право.

Визнання права, як спосіб судового захисту права, передбачено статтею 392 Цивільного кодексу України, за якою з позовом про визнання права власності може звертатися власник майна, чиї права не визнаються, порушуються чи оспорюються. Тобто, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків; при цьому судові рішення можуть бути підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства (наприклад, визнання права власності на самочинно збудоване майно).

Визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою його виникнення. Судове рішення про визнання права власності не може підміняти собою правочин щодо переходу права власності.

Натомість судове рішення не містить аналізу відповідності наведених позивачем правових підстав звернення з позовом про визнання права власності підставам, визначеним статтею 392 Цивільного кодексу України, та встановлених обставин справи, що є істотними для вирішення такого спору, а також змісту самого права, визначеного позивачем, як порушене  (має місце порушення права власності чи неможливість належно оформити правовстановлюючі документи на квартири) та особу, що його порушила.

Оскільки суд не встановив дійсні майнові права позивача щодо спірних квартир, то поза увагою суду залишилися обставини щодо наявності інших осіб, які мають рівне з позивачем право на спірне майно, а також відповідність угоди про уступку права вимоги нормам чинного законодавства, в тому числі вимогам статті 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв постанову, яка стосується прав і обов'язків сторін, які не були залучені до участі у справі.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржене рішення не може  вважатись законним та обґрунтованим, оскільки прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм  матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на це, рішення господарського суду підлягає скасуванню, а справа -  направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

         Касаційне подання Генеральної прокуратури України та касаційну скаргу Служби безпеки України задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2007р. у справі № 19/109-07 Господарського суду Київської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Головуючий                                                                                  Л. Рогач

Судді :                                                                                            Н. Волковицька   

                                                                                                       С. Бакуліна