Постанова

від 09.04.2012 по справі 2а-2734/12/0170/7

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

09 квітня 2012 р. 11:32 Справа №2а-2734/12/0170/7

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Лотакові А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лунгомаре"

до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

від позивача - представники за довіреністю Барила К.В.

відповідач - представник за довіреністю Журенко В.О.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лунгомаре" звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим та просить визнати протиправним та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення - рішення від 14.11.2011р. №0004022301 та від 14.11.2011р. №0004032301. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті на підставі необґрунтованих висновків проведеної відповідачем перевірки, в ході якої було встановлено завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ та завишення валових витрат, внаслідок встановлення факту відсутності реальності господарських операцій проведених позивачем з його контрагентом. Таки висновки позивач вважає безпідставними та такими, що суперечать нормам податкового законодавства, оскільки господарські операції з контрагентом мали реальний характер і позивач дотримався норм податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та валових витрат у період, що перевірявся позивачем.

Відповідач проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказав, що висновки акту перевірки щодо встановлених порушень норм Податкового кодексу України є обґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення - рішення не підлягають скасуванню. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.191-195).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Ялта АР Крим була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Лунгомаре», з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10р. по 30.06.11р., за результатом якої складений акт перевірки №3131/23-1/36020440/216 від 04.11.2011р. (а.с.12-42).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлені порушення п.138.4 ст. 138, пп.139.1.1 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 445167грн., у тому числі за 2 квартал 2011р. у сумі 445167грн., а також п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ за червень 2011р. в сумі 390000грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 14.11.2011р. №0004022301 (а.с.10), яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 445167грн. та податкове повідомлення - рішення від 14.11.2011р. №0004032301 (а.с.11), яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 390000грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З акту перевірки вбачається, що висновок про вказані порушення відповідач зробив виходячи з наступного.

В основу висновків акту перевірки відповідача покладені висновки перевірки проведеної ДПІ у Голосіївському районі м. Києва щодо контрагента позивача ТОВ «Віаджіо», в результаті взаємовідносин з яким позивачем були сформовані податковий кредит та валові витрати на суму завищення яких встановлені у ході перевірки.

Так, в акті перевірки вказано, що до ДПІ у м. Ялта від ДПІ у. Голосіївському районі м. Києва надійшли матеріали перевірки по ТОВ «Віаджіо», код за ЄДРПОУ 37165380 (вх. №6981/7 від 18.10.11). Згідно акту про результати зустрічної звірки ТОВ «Віаджіо» №1128/3/23- 40-37119045 від 28.09.11р. за червень 2011 року встановлено нікчемність правочинів, здійснених ТОВ «Віаджіо» при придбанні та продажу товарів (послуг); відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за червень 2011 року; підприємствами - покупцями ТОВ «Віаджіо» безпідставно сформовано податковий кредит - за рахунок сум ПДВ згідно податкових накладних, виписаних ТОВ «Віаджіо», за відповідний період, в тому числі з контрагентом ТОВ «Лунгомаре». Посилаючись на акт про результати зустрічної звірки ТОВ «Віаджіо» №1128/3/23-40-37119045 від 28.09.11р., в акті перевірки вказано, що встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово - господарської діяльності ТОВ «Віаджіо». Загальна інформація про чісельність працюючих на ТОВ «Віаджіо» згідно бази даних ДПІ у Голосіївському районі м. Києва відсутня. У зв'язку з відсутністю розшифровок до декларації з податку на прибуток ТОВ «Віаджіо» та іншої податкової звітності неможливо було зробити висновок про наявність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, фіалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності. Крім цього, один із основних постачальників ТОВ «Віаджіо» було ТОВ «Астана К». За результатами проведених заходів Головного відділу податкової міліції у Шевченківському районі м.Києва встановлено, що засновником та директором ТОВ «Астана К», є громадянка ОСОБА_3, яка будучи питана пояснила, що вона не має відношення до діяльності підприємства, а саме підготовкою та оформленням реєстраційних документів підприємства займалась особа, яка назвала себе на ім'я Сергій (більше про нього вона не знає), до установчого фонду підприємства не вносила особисте майно та грошові кошти, реєстрацію карток на відкриття розрахункових рахунків в банківських установах здійснювала, банк знаходився в районі вул. Щербакова, угоду про оренду офісного приміщення не підписувала, в органи В держреєстрації не зверталася, до органів податкової інспекції з метою реєстрації даного підприємства не зверталася, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість не отримувала, наміру на ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Астана К» не мала, на ТОВ «Астана К» не працювала, хто здійснював оформлення бухгалтерських та фінансових документів не знає, фінансово-господарські угоди з підприємствами не укладала, не уповноважувала інших осіб на здійснення реєстрації та фінансово - господарської діяльності, місцезнаходження ТОВ «Астана К», їх печаток та фінансово - господарських документів не відоме та інше. За юридичною та фактичною адресою підприємство не знаходиться, про що складено акт за №1132/23-08 від 06.06.2011 року. З вищезазначених фактів вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Віаджіо» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності ТОВ «Віаджіо», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Віаджіо» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України (ЦКУ). Правочини, нібито укладені між ТОВ «Віаджіо» та підприємствами постачальниками та покупцями, не спричинили реального настання юридичних наслідків, виходячи із наступного.

Відповідно до баз даних ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, податкової звітності інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки ТОВ «Віаджіо», встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Крім того, операції ТОВ «Віаджіо» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих актів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим посадові особи ТОВ «Віаджіо» це могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Також, в ходжі проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від ТОВ «Віаджіо» до контрагентів-покупців, в тому числі ТОВ «Лунгомаре» у зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що посвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Оцінюючі правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України, виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.7 ст. 207 встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Згідно до п.п. 14.1.191. п. 14.1 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно до п.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового Кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 14.1.228 п.14.1 ст. 14 ПК України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Пунктом 138.2. ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Лунгомаре» та ТОВ «Віаджіо» був укладений договір на постачання товарів народного споживання від 01.09.2010р. №6 (а.с.43), згідно до умов якого продавець (ТОВ «Віаджіо») постачає покупцю (ТОВ «Лунгомаре») товари у кількості, асортименті та цінах вказаних у накладних.

Згідно до видаткової накладної від 01.06.2011р. (а.с.44-53) позивачу поставлено 726 найменувань товару у кількості 1396 одиниць на загальну суму 2340000грн., у тому числі ПДВ на суму 390000грн.

ТОВ «Віаджіо» виписано податкову накладну від 01.06.2011р. №5 на поставку товару на суму 2340000грн. у тому числі ПДВ у сумі 390000грн. (а.с.54-63).

З банківських виписок та платіжних доручень (а.с.64-71) вбачається, що позивачем перераховані кошти ТОВ «Віаджіо» в рахунок оплати за одяг, взуття та аксесуари за договором №6 від 01.09.2011р.

Слід вказати, що вказані документи були надані позивачем при проведенні перевірки, про що свідчить посилання на них в акті перевірки (а.с.23).

Отже укладення вказаного договору та направлення контрагентом позивачу податкової накладної підтверджується актом перевірки, в якому ці факти відображені.

Відповідно до положень частин 1,2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідного положень ч. 3 ст. 72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З матеріалів справи та викладених в акті перевірки фактів вбачається, що відповідач при проведенні перевірки вивчив вказані вище документи договір, податкову накладну та видаткову накладну.

Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 71,72 КАС України, обставини щодо отримання позивачем податкової накладної від контрагента на вказану в акті перевірки суму податкового кредиту, не викликає сумніву, отже ці обставини є такими, що не заперечуються сторонами та не підлягають доказуванню.

Слід відзначити, що матеріалами справи, у тому числі актом перевірки, не підтверджується, а з боку відповідача, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів порушень при оформленні податкової накладної та видаткової накладної виписаної контрагентом, у тому числі відсутності реєстрації контрагента позивача платником ПДВ.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначені документи (податкова накладна та видаткова накладна) є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, дані документи свідчать про вплив операції на стан майна, капіталу та зобов'язань позивача і є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Наявність у позивача належним чином оформленої податкової накладної, яка є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, в силу норм ПК України, є достатньою підставою для формування податкового кредиту з ПДВ.

Щодо підстав формування витрат, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в силу норм ПК України є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку. Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення сум до витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів витрат.

Щодо викладених в акті перевірки обставин, на підставі яких відповідач зробив висновок про порушення позивачем норм податкового законодавства суд зазначає наступне.

З матеріалів справи, вбачається, що контрагент позивача ТОВ «Віаджіо» на час укладення договору з позивачем та на час здійснення господарської операції був зареєстрований в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та зареєстрований як платники ПДВ (а.с.160-185).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України позивачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказане підприємство на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим було не наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК Ураїни).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Договір укладений між позивачем та контрагентом, виходячи з його змісту, спрямований не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товару покупцю і отримання коштів за товар продавцем.

Слід відзначити, що акт перевірки контрагента позивача ТОВ «Віаджіо» від 28.09.2011р. №1128/3/23-40-37119045, що складний ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, яким встановлені порушення податкового законодавства внаслідок здійснення господарських операції ТОВ «Віаджіо» з ТОВ «Астана К», не мають причинного зв'язку з господарською операцією між позивачем то ТОВ «Віаджіо», оскільки діяльність суб'єкта господарювання не обмежена відносинами лише з одним контрагентом. Більш того акт перевірки складений відповідачем не містить доказів прямого зв'язку між встановленими ДПІ у Шевченківському районі м. Києва фактами відсутності реального настання юридичних наслідків правочинів ТОВ «Віаджіо» з ТОВ «Астана К» та правочину укладеного ТОВ «Віаджіо» з позивачем.

Отже актом перевірки не встановлений, з посиланням на відповідні докази, прямий зв'язок між придбаним позивачем товаром у ТОВ «Віаджіо», та відносинами цього контрагента з вказаним вище підприємством, яке, відповідно до акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва вчинило фіктивні правочин.

Посилання відповідача на відсутність належних умов для здійснення господарської діяльності, зокрема через відсутність достатніх трудових ресурсів, технічного персоналу, складських приміщень та іншого майна, транспортних засобів, не дають підстав робити висновки про те, що позивачу не поставлялися товари за укладеним договором, оскільки юридична особа не обмежена діючим законодавством щодо залучення додаткових працівників, підрядників, вибору засобу транспортування вантажу та інше, а перелічені факти не мають причинного зв'язку з укладенням та виконанням господарських договорів.

Поряд з цим, докази, залучені до матеріалів справи свідчать про реальність виконання господарської операції між позивачем та ТОВ «Віаджіо», таки факти підтверджуються книгою обліку розрахункових операцій (а.с.72-97), в якій містяться дані про реалізацію позивачем товарів покупцям, а також документів, які свідчать про здійснення господарської діяльності позивачем: договір оренди приміщень від 01.06.2011р. укладеного позивачем з ТОВ «Кавицький», за яким позивач орендує приміщення під розташування магазину непродовольчих товарів, а також пояснення директора магазину та продавця - консультанта магазину позивача, їх посадові інструкції, що вказують на наявність у позивача трудового ресурсу для здійснення реалізації товарів.

Викладені факти свідчать про необґрунтованість висновків викладених в акті перевірки та протиправність прийнятих на їх підставі податкових повідомлень - рішень, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

З урахуванням вказаного суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.

В судовому засіданні оголошена вступна і резолютивна частина постанови, постанова складена в повному обсязі 13.04.2012р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта: від 14.11.2011р. №0004022301, від 14.11.2011р. №0004032301.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лунгомаре» (98600, АР Крим, м. Ялта, набережна ім. Леніна/вул.Морська, буд. 21/1) 2146грн. судового збору, шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.