Рішення

від 02.08.2013 по справі 22-ц-4258/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-4258/12 Головуючий у І інстанції Бабіша А.А. Провадження № 22-ц/780/36/13 Доповідач у 2 інстанції Білоконь Категорія 36 02.08.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

29 липня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів - Сержанюка А.С., Коцюрби О.П.,

з участю секретаря - Антіпова Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про поділ спадкового будинку в натурі, визнання права власності в порядку спадкування на частку земельної ділянки та встановлення порядку користування земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про виділення в натурі частини майна та усунення перешкод в його користуванні, -

встановила:

У травні 2005 року позивач за первісним позовом ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та просила суд: поділити житловий будинок АДРЕСА_1 в натурі, виділивши їй у користування та визнати за нею право власності на приміщення: 1-1,1-2,1-3,2-1,2-6,2-8, та надвірні будівлі: сараї«Б», «З», колодязь, душ «Д», туалет «Т»; та визнати за нею право власності на 1/3 частину спадкової земельної ділянки площею 0,052 розташованої в АДРЕСА_1 відповідно до державного акту, виданого на ім»я спадкодавця ОСОБА_5

Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтувала тим, що вона є власником 7/17 частин цього будинку згідно з договором дарування від 15.05.1972р., з дозволу міськради вона особисто добудувала приміщення № 1-1, крім того, 1/3 частину від 10/17 частин цього будинку вона успадкувала на підставі свідоцтва про право на спадщину 11 жовтня 2006 року.

Інші 2/3 частини від 10/17 частин цього будинку успадкували відповідачі.

У грудні 2005 року позивач отримала державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,037 га за цією ж адресою.

Відповідач ОСОБА_1 подала зустрічний позов, в якому також просила виділити їй в натурі 1/3 від 10/17 частин вказаного житлового будинку шляхом його переобладнання у трьохквартирний та переміщенням внутрішніх стін уздовж будинку, виділити їй земельну ділянку належної площі згідно з часткою у праві власності на житловий будинок та зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні належною їй 1/3 частиною спадкового майна.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що вона є спадкоємцем 1/3 майна після смерті її матері ОСОБА_5, яке складається з 10/17 частин житлового будинку в АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,052 за цією ж адресою.

Договір про порядок користування майном, що перебуває у спільній власності, не укладався, а на даний час виник спір про порядок користування їх частинами.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2012 року позовні вимоги позивачів за первісним та зустрічним позовами задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме: житловий будинок, господарсько-побутові будівлі та споруди, та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі по 1/3 частині кожній.

В іншій частині заявлених позовних вимог обох позивачів відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення про їх задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Ухвалюючи рішення про частково задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання за ними права власності на житловий будинок, господарсько-побутові будівлі та споруди та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі по 1/3 частині кожній, суд першої інстанції виходив з того, що вказане майно за життя належало ОСОБА_5, спадкоємцями якої є позивачі у справі.

Такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно з ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом достовірно встановлено та визнається сторонами у справі, що ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, яка за життя відповідно до договору дарування від 15 травня 1972 року подарувала своїй дочці ОСОБА_2 7/17 частин будинку по АДРЕСА_1 (а.с.6,7,9).

Також з матеріалів справи вбачається, що приміщення 1-1 площею 7,3 кв.м. до спірного будинку добудувала та узаконила ОСОБА_2 після отримання в дар 7/17 частин цього будинку.

11 жовтня 2006 року усі спадкоємці отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно - по 1/3 частині від 10/17 частин будинку по АДРЕСА_1, тобто кожен із спадкоємців в порядку спадкування отримав по 10/51 (1/3 :10/17) частин вказаного будинку ( а.с.10, 55).

За таких обставин, визнання судом першої інстанції права власності в порядку спадкування по 1/3 частин спірного будинку суперечить вказаним вимогам закону та матеріалам справи, оскільки на момент смерті спадкодавцю належав не цілий будинок, а лише 10/17 його частин за винятком приміщення 1-1 площею 7,3 кв.м., відповідно, в порядку спадкування ОСОБА_1 отримала 10/51 частин вказаного будинку за винятком приміщення 1-1 площею 7,3 кв.м., а ОСОБА_2, з урахуванням отриманих у дар 7/17 частин, отримала 31/51 частин будинку ( 10/51+7/17) за винятком приміщення 1-1 площею 7,3 кв.м.

Згідно ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" зазначено, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (ч. 1 ст. 126 ЗК України).

Сторони визнають та матеріалами справи підтверджується, що на момент смерті ОСОБА_5 не одержала державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,052 у АДРЕСА_1, відповідно, державна реєстрація акта не здійснена, тому відповідно до вищевказаних положень закону спадкодавець ОСОБА_5 не набула право власності на цю земельну ділянку.

Отже, з урахуванням вимог закону та встановлених у справі обставин вказана земельна ділянка, як об'єкт права власності не входить до складу спадщини спадкодавця, а відтак вимоги первісного та зустрічного позовів про визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за законом задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, дав неправильну оцінку встановленим по справі доказам, постановивши незаконне та необґрунтоване рішення.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки не застосував ст.ст. 125, 126 ЗК України, які підлягали застосуванню щодо моменту виникнення права власності на земельну ділянку.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовів, оскільки вимоги позивачів про виникнення у них права власності на земельну ділянку в порядку спадкування не ґрунтуються на приписах закону, так само як і вимога ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/3 частину спадкового будинку.

Відповідно до положень ст.ст. 112,113,116 ЦК УРСР, який діяв на час отримання в дар ОСОБА_2 7/17 частин спірного будинку, майно, яке належить двом громадянам із визначенням часток, є спільною частковою власністю, володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.

Відповідно до ст. 118, 119 ЦК УРСР, якщо учасники спільної часткової власності на жилий будинок за угодою між собою встановили порядок користування відособленими приміщеннями будинку (квартирами, кімнатами) відповідно до частки кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, то вона обов'язкова і для особи, яка згодом придбає частку в спільній власності на цей будинок.

Матеріали справи не містять даних, що ОСОБА_5 як власнико 10/17 частин будинку та ОСОБА_2 як власник 7/17 частин будинку виділили свою частку зі спільного майна за рішенням суду або уклали між собою угоду про порядок користування відособленими приміщеннями вказаного будинку відповідно до частки кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Отже, із вказаних матеріалів справи та вимог закону випливає, що на момент смерті ОСОБА_5 спірний будинок перебував у спільній частковій власності із ОСОБА_6, які за згодою між собою володіли, користувались та розпоряджались цим майном, не виділяючи своєї частки із спільного майна в натурі.

Після смерті ОСОБА_5 її права щодо будинку успадкували сторонни у справі у рівних частках.

Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ частки у натурі із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Відповідно до висновку додаткової судово-будівельної експертизи, виконаного експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 25 червня 2013 року, згідно вимог нормативних документів, які діють в галузі будівництва на території України, розділити житловий будинок по АДРЕСА_1 (за винятком приміщення 1-1 площею 7,3 кв.м.) відповідно до часток сторін у спільній частковій власності, враховуючи, що ОСОБА_2 належить 31/51 частина вказаного домоволодіння, а ОСОБА_4 та ОСОБА_1 належить по 10/51 його частин шляхом перепланування та влаштування трьох квартир не вбачається можливим ( а.с. 38-54, т.2)

Таким чином, при вирішенні позовних вимог первісного та зустрічного позовів про виділення в натурі часток спірного будинку, колегія суддів виходить з того, такий поділ є неможливим, ніхто із співвласників не висловив свою згоду на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки, тому в задоволенні цих позовних вимог позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 слід відмовити.

Доводи ОСОБА_2 про те, що виділ в натурі її частки у спірному будинку є можливим за умови об»єднання часток ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і перепланування бдуинку у двокартирний будинок колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки проти такого об»єднання їхніх часток заперечують співвласники ОСОБА_1 та ОСОБА_4, у випадку задовлення позовниих вимог ОСОБА_2 будуть порушені права інших співвласників.

Згідно із вимогами ст.ст. 3, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обгрнутовуються вимоги, а суд, зберігаючи об»єктивність і неупередженість створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав для предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

З огляду на вказане, не підлягають до задоволення і позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення порядку користування житловим приміщенням у спірному будинку та земельною ділянкою, оскільки вона не вказала свій варіант такого порядку, не конретизувала позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до положень ч.1 ст. 15, ч.2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст. 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов»язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні частиною будинку та земельною ділянкою також задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не наведено, яким конкретно способом вона просить захистити її право (вселити, надати ключі від вхідних дверей, поставити паркан і т.д.), крім того, її частина спадкової маси не виділена в натурі.

На підставі ст. 88 ЦПК України із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню документально підтверджені витрати по оплаті судових експертиз по 1575 грн.30 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст. 303 ,307, 309, 313-315, 317,319, ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про поділ спадкового будинку в натурі, визнання права власності в порядку спадкування на частку земельної ділянки та встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про виділення в натурі частини майна та усунення перешкод в його користуванні.

Стягнути із ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 1575 грн. 30 коп. з кожного в якості судових витрат по оплаті судових експертиз.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.

Головуючий

Судді: