Ухвала

від 18.07.2013 по справі 2а-15607/10/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2013 року м. Київ К/9991/29510/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Блажівська Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011

у справі № 2а-15607/10/2070

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1.)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.11.2010 № 0104821801/0 та № 0104811701/0.

Судові акти по справі мотивовано тим, що позивачем дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту та витрат за спірними операціями, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Не погоджуючись з висновками попередніх судових інстанцій по справі, ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає про порушення судами положень підпункті 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та посилається на невідповідність наданої судами правової оцінки реальності виконання спірних операцій з поставки товару дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку СПД ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 01.11.2010 № 1545/17-0-25/НОМЕР_1 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.11.2010 № 0104821701/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 27546,75 грн. (у тому числі 18364,50 грн. за основним платежем та 9182,25 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 12.11.2010 № 0104811701/0 про донарахування СПД ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб у сумі 13700,63 грн.

Підставою для оспорюваних донарахувань стало невизнання податковою інспекцією права позивача на податковий кредит за операціями з придбання товару (вогнезахисних матеріалів) у товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська фірма «Макстрейд» та у товариства з обмеженою відповідальністю «СК Техспецбуд» у зв'язку з фіктивністю цих операцій.

При цьому відповідач посилається на те, що діяльність зазначених контрагентів мала ознаки вигодоформуючих підприємств, вони не задекларували та не сплатили до бюджету необхідну суму податків за наслідками поставки позивачеві спірної продукції, в подальшому їх реєстрацію (у тому числі і як платників ПДВ) було анульовано.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що підставою для формування податкового кредиту по ПДВ та зменшення оподатковуваного прибутку на суму понесених витрат є сукупність таких обставин, як придбання товарів (робіт, послуг) для використання в господарській діяльності, відображення їх в обліку покупця та наявність належним чином оформлених податкових накладних, первинних документів.

У справі, що переглядається, суди встановили, що факт поставки спірними контрагентами товару в адресу позивача підтверджується наявними у справі первинними документами - договорами, платіжними дорученнями, рахунками, видатковими накладними; транспортування товару здійснювалося транспортно-експедиційною компанією ФОП ОСОБА_2, що засвідчено договором, заявками на здійснення транспортування, актом виконаних робіт. В подальшому, як з'ясували суди, зазначений товар було продано позивачем третім особам, що підтверджується податковою накладною, видатковою накладною, довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей тощо.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та валових витрат.

Однак, як вірно зазначили суди, у розглядуваному випадку існування відповідних обставин податковим органом не доведено.

Правова позиція ДПІ, якою він обґрунтовує правомірність оспорюваних донарахувань, ґрунтується на порушеннях, допущених контрагентами платника. Доказів недобросовісності саме СПД ОСОБА_1 як платника податків ДПІ не подано.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання СПД ОСОБА_1 незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на валові витрати з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником податкових зобов'язань до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

На час виконання спірних господарських операцій названі контрагенти позивача мали необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, були зареєстровані в установленому порядку та виступали учасниками господарського обороту. Подальше скасування їх державної реєстрації та анулювання їх свідоцтв платників ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення цих осіб з державного реєстру, та не позбавляє правового значення складені ними до первинні документи.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою судами правовою оцінкою обставин справи щодо обґрунтованості позовних вимог.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011 у справі № 2а-15607/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Блажівська Є.А. Усенко