Постанова

від 05.08.2013 по справі 905/2038/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

05.08.2013р. справа №905/2038/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді (доповідача): Будко Н.В.

Суддів: Манжур В.В., М'ясищева А.М.

Секретар: Лебеденко В.В.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Рєпіна В.О. по дов.;

від третьої особи: не з'явився.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний Гуллівер», м. Донецьк

на рішення господарського суду Донецької області від 17.05.2013р. (повний текст від 20.05.2013р.) у справі №905/2038/13 (суддя Зекунов Е.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування», м. Київ

до відповідачів: 1) Приватного акціонерного товариства Українська акціонерна страхова компанія «Аска», м. Донецьк, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний Гуллівер», м. Донецьк

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, м. Донецьк

про стягнення 65 833,73грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування», м. Київ, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідачів, Приватного акціонерного товариства Українська акціонерна страхова компанія «Аска», м. Донецьк, Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний Гуллівер», м. Донецьк, про стягнення з ПрАТ «УАСК «Аска» затрат по виплаті страхового відшкодування в розмірі 50 000,00грн., а з ТОВ «Чарівний Гуллівер» - затрат по виплаті страхового відшкодування в розмірі 15 833,73грн.

Ухвалою від 26.03.2013р. господарський суд Донецької області порушив провадження у справі №905/2038/13 та в порядку ст. 27 ГПК України залучив до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, м. Донецьк.

Заявою від 16.05.2013р. №214 позивач на підставі ст.22 ГПК України збільшував позовні вимоги відносно другого відповідача та просив суд стягнути з ТОВ «Чарівний Гуллівер» 18 572,35грн., а рішення щодо розміру суми, належної до стягнення з ПрАТ «УАСК «Аска» просив прийняти на підставі наявних у справі документів.

17.05.2013р. господарським судом було прийнято рішення у справі №905/2038/13, яким частково задоволено заявлені вимоги, стягнуто з ПрАТ УАСК «Аска» суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 47 261,38грн., а з ТОВ «Чарівний Гуллівер» - суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 15 833,73грн. В задоволенні решти позову відмовлено. При цьому, господарський суд не прийняв уточненої позовної заяви №214 від 16.05.2013р.

Висновок про часткове задоволення позову господарський суд обґрунтував посилаючись на те, що матеріалами справи підтверджений факт завдання страхувальником відповідача-1 матеріальних збитків страхувальнику позивача, факт виконання позивачем своїх обов'язків за договором страхування, а отже отримання ним права регресної вимоги до відповідачів по відшкодуванню здійснених витрат. При цьому, оскільки ліміт відповідальності відповідача-1 обмежений сумою 50 000,00грн., 2 738,62грн. вже було виплачено ним потерпілому самостійно, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог відносно відповідача-1 в сумі 47 261,38грн. Різниця між розміром фактично заподіяної шкоди та страховим відшкодуванням, що повинно було бути сплачено відповідачем-1, за висновком суду, підлягає відшкодуванню другим відповідачем в сумі 15 833,73грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач-2, ТОВ «Чарівний Гуллівер», звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з другого відповідача 15 833,73грн. виплаченого страхового відшкодування та судових витрат.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що по-перше, відповідач-2 не був обізнаний про розгляд господарським судом даної справи, оскільки процесуальні документи суду не надсилались на його адресу, що позбавило останнього можливості скористатись своїми процесуальними правами та надати необхідні заперечення.

Крім того, заявник посилається на невірне застосування судом першої інстанції норм ст.1194 ЦК України та зазначає, що ТОВ «Чарівний Гуллівер» не має відповідної ліцензії на здійснення страхової діяльності , тому не може виконувати ті договірні обов'язки, які взяла на себе ПрАТ «Просто-страхування» відносно ОСОБА_3, тобто платити не різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а страхову виплату.

До того ж, скаржник наголошує на наявності рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 26.04.2013р. про стягнення з ТОВ «Чарівний Гуллівер» на користь ОСОБА_3 різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) в сумі 2 738,62грн., а також зазначає, що господарський суд невмотивовано застосував до правовідносин з відповідачем-2 приписи ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також про те, що подача в порядку регресу позову до юридичної особи, яка володіє транспортним засобом, що був учасником ДТП, статтею 38 вищевказаного Закону не передбачена.

Вищевикладене, на думку заявника, є підставою для відмови у позові відносно другого відповідача, а відтак - скасування незаконного та необґрунтованого рішення суду першої інстанції.

02.08.2013р. на адресу апеляційного господарського суду надійшло клопотання другого відповідача про залучення до матеріалів справи копії ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24.07.2013р. Зазначене клопотання судовою колегією задоволено, документи до матеріалів справи долучено, проте правової оцінки їм не надано з огляду на приписи ст.101 ГПК України.

Представники позивача, першого відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились з невідомих підстав, про час та місце його проведення були повідомлені належним чином. Враховуючи, що ухвалою про порушення апеляційного провадження від 17.07.2013р. явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника відповідача-2, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно довідки Відділу ДАЇ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області №9053705 від 28.08.2012р., 10.08.2012р. в 9.05год. по вул. Купріна-Жуковського в Ленінському районі міста Донецька сталось ДТП за участю автомобіля НОМЕР_1, що належить ТОВ «Чарівний Гуллівер», під кермуванням ОСОБА_4, та автомобіля Тойота НОМЕР_3, що належить ОСОБА_5

Згідно вказаної довідки, ДТП від 10.08.2012р. сталась внаслідок порушення ОСОБА_4 правил додержання дистанції. Крім того, з відомостей довідки вбачається, що автомобіль НОМЕР_1 застрахований ПрАТ «УАСК «Аска» (поліс АВ6598306).

Постановою Петровського районного суду м. Донецька від 05.09.2012р. у справі №0540/3926/2012 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00грн.

З матеріалів справи вбачається, що на момент дорожньо-транспортної пригоди діяв укладений 30.08.2011р. договір добровільного страхування транспортних засобів НОМЕР_2, за умовами якого АТ «Просто-страхування» застрахувало ОСОБА_3 автомобіль Тойота НОМЕР_3

Страховою сумою за вказаним договором є 547 725,00грн., страховим ризиком згідно п.1.8.1 договору є пошкодження, безумовна франшиза - 0,5% від страхової суми.

Відповідно до звіту №181/8-12 від 28.08.2012р. про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного ФОП ОСОБА_6 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №13221/12 від 13.04.2012р.), вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Тойота НОМЕР_3, та вартість його відновлювального ремонту складає 81 457,18грн.

Згідно ремонтної калькуляції №181/8-12 від 20.08.2012р., вартість ремонту вказаного транспортного засобу з ПДВ складає 81 457,18грн. (67 880,98грн. без ПДВ), однак відповідно до рахунків-договорів №СФ-АГ-12/08209 від 16.08.2012р. та №СФ-АГ-12/09399 від 19.09.2012р., вартість ремонту було визначено як 67 741,29грн. та 831,06грн. відповідно.

Страховими актами та розрахунками страхового відшкодування від 30.08.2012р. та від 27.09.2012р. позивач визначив, що ТДП від 10.08.2012р. є страховим випадком, а також вирахував належну до сплати суму страхового відшкодування в розмірі 65 002,67грн. та 831,06грн.

Статтею 979 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди від 10.08.2012р., за умовами вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі страхових актів від 30.08.2012р. та від 27.09.2012р. перерахував на рахунок ТОВ «Автогалс» за ремонт автомобіля Тойота НОМЕР_3 ОСОБА_3 65 833,73грн. страхового відшкодування (платіжні доручення №27023 від 06.09.2012р. на суму 65002,67грн. та №29686 від 28.09.2012р. на суму 831,06грн.).

Статтею 993 ЦК України закріплено положення, згідно з яким до страховика (позивача), який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», страховик має право вимагати компенсацію здійснених виплат від особи, відповідальної за заподіяний збиток у повному обсязі.

Крім того, відповідно до ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи.

Таким чином, як випливає із приписів вищенаведених правових норм, перехід прав страхувальника до страховика після виплати страхового відшкодування, здійснюється на підставі договору, за яким страхувальник на добровільній основі фактично передає свої права страховику і приймає на себе зобов'язання сприяти останньому в здійсненні його суброгаційних прав. При цьому, право вимоги передається у тому ж обсязі, в якому воно могло б бути здійснено самим страхувальником.

З матеріалів справи вбачається, що власником автомобіля, яким кермував винуватець ТДП від 10.08.2012р., є відповідач-2 - ТОВ «Чарівний Гуллівер», та на момент ТДП діяв поліс №АВ/6598306, за умовами якого ПрАТ «УАСК «Аска» (відповідач-1) застрахувало другому відповідачу автомобіль НОМЕР_1.

Пунктом 2 вказаного полісу встановлено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

Згідно п.п.4,5 полісу, ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану майну - 50 000,00грн., франшиза - 0%.

Згідно з матеріалами справи, позивач звертався до відповідача-1 із регресною вимогою №04-8032 від 08.11.2012р. на суму 65 833,73грн., та згідно з матеріалами справи страховим актом №6410 від 14.11.12р. відповідач-1 погодився із виплатою страхового відшкодування в сумі 47 261,38грн. Разом з цим, доказів перерахування зазначеної суми на рахунок позивача до матеріалів справи не надано.

Крім того, в матеріалах справи наявні докази звернення потерпілої особи у ДТП - ОСОБА_3, до відповідача-1 із заявою про страхове відшкодування від 10.10.2012р. Страховим актом №7368 від 28.12.2012р. перший відповідач погодився із виплатою заявнику 2 738,62грн., які були перераховані останньому платіжним дорученням №4039 від 04.04.2013р.

Однак, оскільки на теперішній час сума здійсненої страхової виплати позивачу не відшкодована, останній звернувся до господарського суду з відповідним позовом. Крім того, заявою від 16.05.2013р. позивач збільшував позовні вимоги відносно другого відповідача.

Як вже зазначалось вище, суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, при цьому, не прийняв до уваги вищевказаної заяви в порядку ст. 22 ГПК України.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, судова колегія погоджується з таким висновком з наступних підстав.

По-перше, згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення збільшити розмір позовних вимог, проте за умови дотримання встановленого ст.5 ГПК порядку досудового врегулювання спору. Однак, згідно з матеріалами справи, звернувшись до суду з відповідною заявою, позивач не надав доказів її направлення на адресу відповідачів, у зв'язку з чим господарським судом було обґрунтовано залишено її без задоволення.

Крім того, згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 8 Закону України «Про страхування», страхова компанія при настанні страхового випадку сплачує страхувальнику страхове відшкодування.

Відповідно до ст.988 ЦК України, страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно положень ст. 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

За матеріалами справи, позивач виконав зобов'язання перед своїм страхувальником, та на підставі страхових актів від 30.08.2012р. та від 27.09.2012р. перерахував на рахунок ТОВ «Автогалс» за ремонт автомобіля Тойота НОМЕР_3 ОСОБА_3 65 833,73грн. страхового відшкодування.

Статтею 1166 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, а саме: майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. При цьому, під шкодою розуміється зменшення або втрата певного особистого чи майнового блага.

Таким чином, згідно з ст.27 Закону України «Про страхування», ст. 993 ЦК України до позивача, як до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат, перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з матеріалами справи, на підставі п.17 ст. 9 Закону України «Про страхування», згідно якого страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник, відповідач-1 виплатив страхувальнику позивача 2 738,62грн., ліміт відповідальності страховика відповідача-2 згідно полісу складає 50 000,00грн., та страховим актом №6410 від 14.11.2012р. ПрАТ «УАСК «Аска» вирахувало розмір належної до відшкодування позивачу страхової виплати в сумі 47 261,38грн.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог відносно ПрАТ «УАСК «Аска» в сумі 47 261,38грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача-2 залишку страхового відшкодування в сумі 15 833,73грн., судова колегія зазначає наступне.

Частиною 2 ст.1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст.1194 ЦК України).

Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що оскільки страхове відшкодування - це виплата, яка здійснюється страховиком в межах страхової суми, а страхова сума - це максимально можливий розмір виплати по страхуванню (ст. 9 Закону України «Про страхування»), страхового відшкодування може бути недостатньо для покриття всіх збитків потерпілої особи. В такому випадку потерпілий вправі звернутися безпосередньо до страхувальника (завдавача шкоди, відповідальної особи) з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.

Враховуючи те, що згідно з умовами полісу №АВ/6598306 ліміт відповідальності відповідача-1 складає 50 000,00грн., для повного відшкодування здійснених позивачем страхових виплат на відповідача-2 за умовами ст.ст.993, 1187, 1191 ЦК України підлягає віднесенню решта невідшкодованої його страховиком суми - 15 833,73грн.

Отже, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову відносно відповідача-2 в повному обсязі.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, рішення господарського суду Донецької області від 17.05.2013р. у справі №905/2038/13 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін.

Що стосується посилань другого відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невмотивоване покладення на нього відповідальності за завдану позивачу шкоду, апеляційний господарський суд зазначає, що заявником здійснено невірне тлумачення приписів ст.1194 ЦК України без врахування приписів ст.ст.993, 1187, 1191 ЦК України, ст.27 Закону України «Про страхування».

Відносно тверджень заявника про порушення господарським судом норм процесуального права шляхом неповідомлення останнього про хід розгляду справи, чим порушено його право на участь у судових засіданнях та подання необхідних доказів і заперечень по суті спору, судова колегія зазначає, що згідно даних, зокрема, апеляційної скарги, юридичною адресою ТОВ «Чарівний Гуллівер» є м. Донецьк, вул. Складська,5, та 19.07.2013р. представником заявника за зазначеною адресою отримано процесуальний документ Донецького апеляційного господарського суду (поштове повідомлення №04734939).

Згідно з матеріалами справи, процесуальні документи господарського суду Донецької області також направлялись відповідачу-2 за зазначеною адресою, проте повертались на адресу суду із відміткою «за зазначеною адресою не проживає». Вищевикладене підтверджує, що господарським судом було вжито необхідних заходів для повідомлення другого відповідача у справі №905/2038/13 про хід її розгляду, що спростовує посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права та неналежне повідомлення останнього про судові засідання з розгляду даної справи.

Також, до апеляційної скарги заявником, відповідачем-2, було додано рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 26.04.2013р. у справі №2/260/238/2013, яким з ТОВ «Чарівний Гуллівер» на користь ОСОБА_3 було стягнуто, зокрема, 2 738,62грн. матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП. Крім того, клопотанням від 02.08.2013р. заявник надав апеляційному господарському суду копію вступної та резолютивної частини ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24.07.2013р. у справі №0532/10756/2012. Судова колегія не приймає зазначені документи в якості додаткових доказів, оскільки відповідачем-2 не було додержано порядку, визначеного ст.101 ГПК України, крім того, вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що франшизою є частина збитків, яка не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Як вбачається з тексту наданого рішення районного суду, ОСОБА_3 звертався до ТОВ «Чарівний Гуллівер» з позовом про стягнення, зокрема, 2 738,62грн. матеріальної шкоди посилаючись на те, що вказана сума є франшизою, яку ПрАТ «Просто-страхування» за умовами договору страхування не виплатила своєму страхувальнику, і яку останньому довелось сплатити за ремонт пошкодженого автомобіля самостійно.

Зі змісту ж позовних вимог у даній справі вбачається, що предметом позову є стягнення з відповідачів в регресному порядку здійснених страхових виплат ПрАТ «Просто-страхування», до суми яких згідно страхових актів від 30.08.2012р. та від 27.09.2012р. не увійшла сума франшизи за договором в розмірі саме 2 738,62грн. Тобто, вищевказане рішення районного суду, навіть за умови дотримання заявником приписів ст.101 ГПК України, не може бути прийнято судовою колегією в порядку ст.35 ГПК України, оскільки розмір заявленої до стягнення суми, що є предметом розгляду у даній справі, вказаної суми франшизи в собі не містить.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, тому судовою колегією до уваги не приймаються.

Судові витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги згідно ст.49 ГПК України підлягають віднесенню на заявника.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. 99, ст.101, ст.102, ст.103, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 17.05.2013р. (повний текст від 20.05.2013р.) у справі №905/2038/13 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний Гуллівер», м. Донецьк, на рішення господарського суду Донецької області від 17.05.2013р. (повний текст від 20.05.2013р.) у справі №905/2038/13 - залишити без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач): Н.В. Будко

Судді: В.В. Манжур

А.М. М’ясищев

Надруковано примірників-8

1-у справу

1-позивачу

3-відповідачам

1-третій особі

1-господарському суду

1-ДАГС