Рішення

від 31.07.2013 по справі 2-1260-2011

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2135/13Головуючий по 1 інстанції Категорія : 27 Коваль А.Б. Доповідач в апеляційній інстанції Єльцов В. О. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Єльцов В. О. суддів Пальонний В. С. , Нерушак Л. В. при секретарі Котолуп А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ПАТ «ВіЕйБі Банк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», Уманського відділення №4 ПАТ «ВіЕйБі Банк», треті особи: Національний Банк України, Уманська районна державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Уманського міськрайонного управління юстиції, Орган опіки та піклування Уманської райдержадміністрації, ОСОБА_9 про визнання незаконним збільшення відсоткової ставки по кредитному договору, визнання недійсним договору іпотеки та позовом ОСОБА_9 до ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», треті особи: ОСОБА_6, Національний Банк України, Уманська районна державна нотаріальна контора, Орган опіки та піклування Уманської райдержадміністрації про визнання правочину недійсним.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про те, що 24 вересня 2007 року між нею та ПАТ «ВіЕйБі Банк», укладено споживчий кредитний договір № U073 відповідно до якого вона отримала кредит в сумі 50000 доларів США, що являлось еквівалентом 252500 грн., за курсом НБУ на момент отримання кредиту, зі сплатою 13% річних, строком до 24 вересня 2017 року. В заяві ОСОБА_6 вказала, що відповідачем незаконно видано кредит в іноземній валюті та просила суд визнати кредитний договір від 24.09.2007 року № U073 - недійсним; визнати недійсною додаткову угоду від 23. 06. 2008 року до кредитного договору про збільшення річної процентної ставки до 17 %; визнати недійсним похідний договір від кредитного, тобто іпотечний договір від 24. 09. 2007 року; виключити з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна житловий будинок, загальною площею 125,9 кв. м. та господарські прибудинкові споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2013 року позов було задоволено. Визнано неправомірним збільшення ПАТ «Всеукраїнській Акціонерний Банк» відсоткової ставки до 17 % річних, починаючи з 09 грудня 2008 року по кредитному договору № Ш73 від 24 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк». Визнано недійсним договір іпотеки серії ВЕХ № 995953, укладений 27 вересня 2007 року між ОСОБА_9 та ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на житловий будинок з прибудовами, розташований по АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою. Знято заборону щодо відчуження нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1, належного ОСОБА_6 та ОСОБА_9 Виключено з Державного реєстру іпотек запис за порядковим номером 4337 від 24.09.2007 року про обтяження нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1, належного ОСОБА_6 та ОСОБА_9 Стягнуто з ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на користь ОСОБА_6 сплачений судовий збір в сумі 161 грн. 20 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «ВіЕйБі Банк» - ОСОБА_10 просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2013 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачам в задоволенні їхніх позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_6 - ОСОБА_11, представника ПАТ «ВіЕйБі Банк» - ОСОБА_10, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з слідуючих підстав.

Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, дане рішення суду вказаним вимогам не відповідає.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З матеріалів справи вбачається, що 24 вересня 2007 року між ОСОБА_6 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» було укладено кредитний договір №U073, згідно якого ОСОБА_6 було надано кредит в розмірі 50 000 доларів США зі сплатою 13 % річних з кінцевим строком повернення 22 вересня 2017 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між ОСОБА_9 і ПАТ «ВіЕйБі Банк», було укладено договір іпотеки серії ВЕХ № 395949 на житловий будинок загальною площею 125,9 кв.м., розташований по АДРЕСА_1, розташований на приватизованій земельній ділянці, розміром 0,0883 га.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека, це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленого законом.

Майновий поручитель, це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.

Оскільки відповідно до статті 11 Закону майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодежателем за невиконання боржником свого зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, то збільшення обсягу відповідальності боржника за зобов'язанням не тягне за собою припинення іпотеки.

Посилаючись на викладене, колегія суддів не може погодитися з висновком районного суду стосовно задоволення позовних вимог з приводу визначення договору іпотеки недійсним у зв'язку із збільшенням в односторонньому порядку банком процентної ставки за користування кредитом.

Судом встановлено, що кредитний договір між сторонами був укладений під 13 % річних. З умов вказаного договору вбачається, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними органами України законів, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, Банк має право ініціювати зміну розміру процентної ставки за користування кредитом. Крім цього, судом встановлено з умов кредитного договору визначено порядок погодження сторонами зміни розміру процентної ставки відповідачем в односторонньому порядку.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо підвищення процентної ставки відповідачем в односторонньому порядку, тому колегія суддів дійшла до висновку, що позивач, ставлячи питання про визнання договору іпотеки недійсним з підстав порушення прав дитини, не довів суду право власності дитини на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.

В іпотеку було передано житловий будинок загальною площею 125,9 кв.м., розташований по АДРЕСА_1, розташований на приватизованій земельній ділянці, розміром 0,0883 га., що належать позивачу на праві приватної власності, тобто є його особистою власністю і він має право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Установлено, що ОСОБА_9 має неповнолітнього сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак майнові права у сина на спірній будинок відсутні.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, як зазначено у частині шостій статті 203 ЦК України, у протилежному випадку такий правочин є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від Імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Згідно з частиною третьою статті 177 Сімейного кодексу України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

- укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

- видавати письмові зобов'язання від імені дитини;

- відмовлятися від майнових прав дитини.

Таким чином, оскільки одним з правочинів, які не можуть вчиняти батьки або особи, які їх замінюють, без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до статті 177 Сімейного Кодексу України, статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" та частини третьої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням, у випадках, коли з поданих нотаріусу документів, зокрема зі змісту правоустановлювального документу, довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини, вбачається, що право власності або право користування цим майном належить дитині, нотаріусом обов'язково вимагається згода органів опіки та піклування.

Щодо визначення права дитини на проживання в житловому приміщенні, що передається батьками в заставу (іпотеку) то слід зазначити, що згідно з положеннями частин третьої та четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Згідно з частиною другою статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до положень Житлового кодексу України до членів сім'ї власника житлового приміщення віднесено дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла в подружжя не виникло право спільної власності), їхніх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство (частина друга статті 64 і частина перша статті 156 Житлового кодексу УРСР).

Згідно зі статтею 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Враховуючи наведене, нотаріуси, для встановлення факту користування нерухомим майном, витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації.

Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину. При цьому, нотаріусом при його посвідченні роз'яснюється зміст статті 176 Сімейного кодексу України щодо зобов'язання батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

В такому ж порядку мають посвідчуватись правочини за участю дітей віком від чотирнадцяти років, оскільки особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина друга статті 29 Цивільного кодексу України.

З наведеного випливає, що зняття з реєстрації за фактичним місцем проживання неповнолітнього ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1 і перереєстрація його за іншим місцем проживання з одним з батьків, навіть з метою отримання кредиту, з передачею в іпотеку житлового будинку, що належить одному з батьків чи їм обом на праві приватної власності, ніяким чином не може впливати на його право на користування жилим приміщенням, ураховуючи, що у відповідності до ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, підписаною Україною 21.02.90 року, ратифікована Україною 27.02.91 року, набрала чинності для України 27.09.91 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

В наданій представником позивача довідці Родниківської сільської ради за № 374 від 2 жовтня 2012 року, чітко зазначено, що ОСОБА_6, 1960 р.н. та її син ОСОБА_12, 1997 р.н. були зареєстровані з 26 липня 2007 року по 18 жовтня 2007 року по АДРЕСА_2 ( договір іпотеки був укладений 24 вересня 2007 року), тому на момент укладення договору не був зареєстрований в будинку, що є об'єктом іпотеки.

Виходячи з викладеного вбачається, що будь-яких порушень чинного законодавства при укладенні іпотечного договору між ОСОБА_9 та ВАТ «ВіЕйБі Банк» не встановлено, а тому висновок про задоволення позовних вимог про визнання іпотечного договору недійсним є неправильним та підлягає скасуванню.

Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекдержателя після укладання договору іпотеки (наприклад реєстрація неповнолітньої;дитини в житловому будинку, народження дитини після укладання договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним з підстав невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку , що суд першої інстанції неправильно встановив факти і відповідно їм правовідносини, ухваливши рішення без дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачів.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 314, 316, 317, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ «ВіЕйБі Банк» - задовольнити.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», Уманського відділення №4 ПАТ «ВіЕйБі Банк», треті особи: Національний Банк України, Уманська районна державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Уманського міськрайонного управління юстиції, Орган опіки та піклування Уманської райдержадміністрації, ОСОБА_9 про визнання незаконним збільшення відсоткової ставки по кредитному договору, визнання недійсним договору іпотеки та позов ОСОБА_9 до ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», треті особи: ОСОБА_6, Національний Банк України, Уманська районна державна нотаріальна контора, Орган опіки та піклування Уманської райдержадміністрації про визнання правочину недійсним скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог до ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», Уманського відділення №4 ПАТ «ВіЕйБі Банк», треті особи: Національний Банк України, Уманська районна державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Уманського міськрайонного управління юстиції, Орган опіки та піклування Уманської райдержадміністрації, ОСОБА_9 про визнання незаконним збільшення відсоткової ставки по кредитному договору, визнання недійсним договору іпотеки.

Цим же рішенням відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 до ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», треті особи: ОСОБА_6, Національний Банк України, Уманська районна державна нотаріальна контора, Орган опіки та піклування Уманської райдержадміністрації про визнання правочину недійсним.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий :

Судді :