Рішення

від 29.07.2013 по справі 916/1510/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2013 р.Справа № 916/1510/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Саінчина А.А.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Одеса" до Приватного підприємства „Дана Маркет Юг" про стягнення 191831,95 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство „Міжнародний аеропорт Одеса" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Дана Маркет Юг" про стягнення 191 831,95 грн., у т.ч. 170953,65 грн. суми боргу із врахуванням індексу інфляції, 13974,27 грн. - 3% річних, 6904,03 грн. - пені., посилаючись на наступне.

09.06.2010 р. між Комунальним підприємством „Міжнародний аеропорт Одеса" (замовник) та Приватним підприємством „Дана Маркет Юг" (підрядник) укладено договір підряду № 635/10 від 09.06.2010 р., відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання по залізобетонному обгороджуванню ділянки № 2 території КП „Міжнародний аеропорт Одеса".

Так, позивач вказує, що згідно договору роботи виконуються підрядником із власних матеріалів, вартість яких включена в загальну вартість робіт.

Як зазначає позивач, ціна робіт по договору підряду склала 259256,36 грн., а з урахуванням ПДВ - 51851,27 грн. загальна вартість робіт - 311107,63 грн. Наразі позивач зазначає, що вказана ціна робіт була обговорена попередньо між сторонами та складена по поточним цінам станом на 02.06.2010 р., що підтверджується договірною ціною на будівництво залізобетонного обгородження ділянки № 2 території КП „Міжнародний аеропорт Одеса", що здійснюватиметься у 2010 році.

Пункт 4.1. вищевказаного договору підряду передбачено, що підрядник зобов'язується виконати роботи протягом 60 днів з дня надходження авансу на розрахунковий рахунок підрядника відповідно до п. 3.1. даного договору.

За ствердженнями позивача, на виконання умов вказаного договору КП „Міжнародний аеропорт Одеса" було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача (підрядника) ПП „Дана Маркет Юг" 155553,82 грн. (50% вартості робіт), що підтверджується платіжним дорученням № 1286 від 11.06.2010 р.

Проте, як стверджує позивач, роботи щодо залізобетонного обгороджування ділянки № 2 території КП „Міжнародний аеропорт Одеса" відповідачем за вказаним договором підряду не здійснювалися.

Так, позивач зазначає, що згідно приписів чинного законодавства КП „Міжнародний аеропорт Одеса" на адресу відповідача було надіслано лист-вимогу про розірвання договору підряду № 835/10 від 09.06.2010 р. в односторонньому порядку у зв'язку з невиконанням відповідачем умов вищевказаного договору. При цьому у зв'язку з розірванням договору підряду в односторонньому порядку КП „Міжнародний аеропорт Одеса" у відповідності з приписами ч. 4 ст. 653 ЦК України звернулось до відповідача з вимогою про повернення суми авансу.

Зокрема, 31.01.2013 р. відповідачу була направлена претензія № 34-72/3 про повернення суми заборгованості у розмірі 183448,94 грн. Вказана претензія направлялась відповідачу на адресу, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 65009, Одеська область, м. Одеса, вул. С. Варламова, буд. 5В, однак поштове відправлення було повернуто позивачу без вручення із поштовою відміткою „за зазначеною адресою не проживає".

Таким чином, оскільки відповідач, отримавши грошові кошти від позивача, не здійснив виконання зобов'язань за вказаним договором підряду № 635/10 від 09.06.2010 р. та не повернув грошові кошти у встановлені вимогою про повернення авансу та претензією строки, позивач стверджує, що станом на 07.06.2013 р. сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 170953,65 грн. суми боргу із врахуванням індексу інфляції, 13974,27 грн. - 3% річних, 6904,03 грн. - пені.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.06.2013 р. позовну заяву КП „Міжнародний аеропорт Одеса" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1510/13, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за адресою, зазначеною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Однак, згідно поштових повідомлень, що містяться в матеріалах справи, надіслана судом поштова кореспонденція разом з ухвалами суду повернута до суду з поштовою відміткою про відсутність адресату за вказаною адресою.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

09 червня 2010 року між Комунальним підприємством „Міжнародний аеропорт Одеса" (замовник) та Приватним підприємством „Дана Маркет Юг" (підрядник) укладено договір підряду № 635/10 (а.с. 31-33), згідно п. 1.1. якого позивач як замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання по залізобетонному обгороджуванню ділянки № 2 території КП „Міжнародний аеропорт Одеса".

П. 1.2 договору передбачено, що роботи виконуються підрядником зі своїх матеріалів, вартість яких включена в загальну вартість робіт.

Як зазначено в п. 2.1 договору, ціна і об'єм робіт визначається у відповідності з угодженою сторонами кошторисною документацією, складеною підрядником, що є невід'ємною частиною договору.

Ціна робіт вказана в п. 2.2 договору та складає 259256,36 грн., крім того ПДВ - 51851,27 грн. Відтак, загальна вартість робіт складає 311107,63 грн. (п. 2.3 договору).

Порядок розрахунків передбачено в розділі 3 договору. Зокрема, замовник на підставі виставленого рахунку здійснює авансовий платіж по безготівковому розрахунку в розмірі 30% від вартості робіт, вказаної в п. 2.2 договору, в сумі 77776,91 грн., крім того ПДВ 15555,38 грн., не пізніше 5 банківських днів з дати підписання договору. Всього авансовий платіж складає 93332,29 грн. Остаточний розрахунок по договору здійснюється замовником згідно отриманого рахунка впродовж 5 банківських днів після підписання сторонами акта приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2В і довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3 шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника.

Строк виконання обумовлених даним договором підряду робіт визначено в розділі 4 договору: підрядник зобов'язується виконати роботи впродовж 60 днів з дня надходження авансу на розрахунковий рахунок підрядника згідно п. 3.1 даного договору.

Відповідно до п. 6.1. договору результати робіт оформляються актом приймання виконаних робіт форми КБ-2в, довідки про вартість виконаних робіт КБ-3 впродовж 3-х робочих днів з моменту повідомлення замовника про завершення виконання робіт.

Строк дії вказаного договору встановлено з моменту його підписання останньою стороною і діє до повного виконання зобов'язань (п. 11.1 договору). За умовами п. 11.2 договору останній може бути достроково припинено за ініціативою однієї з сторін у разі неналежного виконання другою стороною прийнятих по договору зобов'язань.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

В свою чергу укладений між сторонами по справі договір підряду є підставою для виникнення у сторін за цим договором відповідних господарських зобов'язань згідно зі ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і є обов'язковим для виконання його сторонами у відповідності з положеннями ст. 629 ЦК України.

Відповідно до частини 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті, і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Частиною 4 ст. 879 Цивільного кодексу України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У відповідності до ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Положеннями ст.ст. 843, 844 ЦК України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами по справі було погоджено договірну ціну на будівництво залізобетонного обгородження ділянки № 2 території КП „Міжнародний аеропорт Одеса", що здійснюватиметься у 2010 році, до якої додані пояснювальна записка, дефектний акт, локальний кошторис № 2-1-1, локальний кошторис № 7-1-1 із відомістю ресурсів до цього локального кошторису, а також підсумкова відомість ресурсів. Виходячи із умов договірної ціни, загальна вартість будівельних робіт складає 311107,63 грн., розрахована по поточним цінам станом на 02.06.2010 р.

Так, як з'ясовано судом, відповідачем було виставлено позивачу рахунок № 08/02 від 09.06.2010 р. на оплату 50% вартості обумовлених вказаним договором підряду робіт, що складає 155553,82 грн.

В свою чергу на виконання умов вказаного договору КП „Міжнародний аеропорт Одеса" було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача (підрядника) згідно платіжного доручення № 1286 від 11.06.2010 р. суму в розмірі 155553,82 грн. (50% вартості робіт), що також підтверджується копію картки рахунку: 68 контрагента ПП „Дана Маркет Юг" станом на 12.03.2013 р.

Між тим, за ствердженнями позивача, роботи щодо залізобетонного обгороджування ділянки № 2 території КП „Міжнародний аеропорт Одеса", які обумовлені вищевказаним договором підряду, відповідачем не здійснювалися. Так, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов вищевказаного КП „Міжнародний аеропорт Одеса" на адресу відповідача було надіслано лист-вимогу від 31.01.2013 р. № 34-72/1 про розірвання договору підряду № 635/10 від 09.06.2010 р. в односторонньому порядку.

Наразі статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (ч. 4 ст. 188 ГК України).

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 і 3 ст. 849 Цивільного кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Також замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч. 4 ст. 849 ЦК України).

Наведеною нормою ч. 4 вказаної статті ЦК врегульований випадок, коли одностороння відмова замовника від договору підряду не ставиться в залежність від наявності порушення договірних відносин з боку підрядника, тобто, у даному випадку, одностороння відмова є безпідставною з точки зору закону.

Таким чином, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи і визначене цією нормою право не може бути обмежене.

Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.

В силу ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач саме на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України надіслав відповідачу лист-вимогу від 31.01.2013 р. № 34-72/1, яким повідомив відповідача, що розриває укладений з відповідачем договір підряду № 635/10 від 09.06.2010 р. (а.с. 34-35).

Вказаний лист-вимогу було надіслано позивачем 01.02.2013 р. на адресу відповідача, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 65009, Одеська область, м. Одеса, вул. С. Варламова, буд. 5В, про що свідчить наявний в матеріалах поштовий конверт з поштовим повідомлення, який було повернуто відповідачу 19.02.2013 р. без вручення. При цьому згідно наявної на вказаному конверті довідки Укрпошти ф.20 поштове відправлення було повернуто позивачу без вручення із поштовою відміткою „за зазначеною адресою не проживає".

Разом з тим слід зазначити, що позивачем виконано в повному обсязі вимоги закону щодо повідомлення відповідача про відмову від договору рекомендованим листом на адресу відповідача, погоджену ним в договорі підряду, яку внесено до ЄДРЮОФОП, тому про таку відмову від договору відповідач вважається повідомленим. При цьому неотримання відповідачем зазначеного листа обумовлено виключно ігноруванням останнього, відповідно не може бути доказом порушення позивачем порядку заявлення відмови від договору.

Враховуючи, що така одностороння відмова від договору (розірвання), з огляду на положення ст. ст. 653, 849 ЦК України, не потребує узгодження з відповідачем (підрядником), то договір підряду № 635/10 від 09.06.2010 р. є припиненим з 19.02.2013 р.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 23.05.2012 р. N 5010/1495/2011-18/65.

Отже, названі норми закону та обставини справи щодо наявної односторонньої відмови позивача від договору підряду та її одержання відповідачем, свідчать про припинення зобов'язань сторін, які виникли в силу укладеного між ними договору підряду.

До того ж разом з листом про розірвання договору позивачем в супровідному листі від 31.01.2013 р. № 34-72 було направлено вимогу від 31.01.2013 р. № 34-72/2 про повернення авансу за договором підряду від 09.06.2010 р. № 635/10 (а.с. 36-37) та претензію від 31.01.2013 р. № 34-72/3 щодо повернення авансового платежу (а.с. 38-39), які теж були повернуті без вручення 19.02.2013 р., що вбачається штампу відділення зв'язку на поштовому конверті.

Так, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми перерахованого авансу, що складає 155553,82 грн. за своєю суттю є фактично вимогами про повернення виконаного стороною у зобов'язанні.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні ;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави.

Також слід зазначити, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: коли є набуття або збереження майна; по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).

Так, підставою для сплати позивачем авансу був укладений сторонами вищевказаний договір підряду, який встановлював відповідне зобов'язання позивача. Однак, у зв'язку з припиненням цього договору підряду відбулось безпідставне набуття грошових коштів відповідачем, а саме з 19.02.2013 р.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про виникнення у відповідача з 19.02.2013 р. зобов'язання повернути суму грошових коштів позивачу в розмірі 155553,82 грн., що були останнім перераховані відповідачу як оплату за вищевказаним договором № 635/10 від 09.06.2010 р. За таких обставин, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми коштів.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 6904,03 грн., 3% річних в сумі 13974,27 грн., а також вказаної суми боргу із врахуванням індексу інфляції суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

У випадку спірних правовідносин, після перерахування позивачем відповідачу грошових коштів, вони знаходились у відповідача в користуванні.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, сплата процентів за користування чужими грошовими коштами є прямим обов'язком боржника на підставі положень ст. 536 ЦК України.

Під терміном "користування чужими грошовими коштами" слід розуміти не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов'язаннями. Виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами, а зважаючи на положення ст. 536 ЦК України, юридичні особи не можуть бути звільнені від цього обов'язку.

Отже, зважаючи на зазначені положення законодавства, кредитор має право вимоги від боржника сплати процентів за зберігання та користування ним грошовими коштами кредитора до моменту, коли такі кошти були повернуті або перераховані боржником кредитору.

Стаття 536 ЦК України сама по собі не встановлює розміру відсотків за користування грошовими коштами, віддаючи це на вирішення на рівні договору, закону, іншим актам цивільного законодавства.

Укладеним між сторонами договором не передбачений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами. Не встановлений він в даному випадку і законодавством, оскільки вказані в п. 6 ст. 231 і п. 4 ст. 232 ГК України проценти є саме штрафними санкціями за порушення договірних зобов'язань між сторонами, тоді як позивач вважає, що такі відносини відсутні, а грошові кошти отримані безпідставно.

Так, судом встановлено, що позивач невірно обрахував суму пені з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ за період з 20.02.2013 р. (наступний день з дня виникнення обов'язку по поверненню суми авансу) по 07.06.2013 р. (а.с. 47), яка заявлена до стягнення. Адже можливість нарахування пені, що відноситься до штрафних санкцій, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ визначена правилами частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, що регулює розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, тоді як проценти за користування грошима, передбачені статтями 536 і 1214 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою не є штрафними санкціями за порушення грошового зобов'язання.

Відтак, суд вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення пені в сумі 6904,03 грн.

Оскільки розмір процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами сторони не встановлювали, в даному випаду підлягають застосуванню до спірних відносин положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних мають враховуватися рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних, які надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ". Так, згідно вказаних рекомендацій індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць, тому сума боргу за період з 01 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 число відповідного місяця, то розрахунок інфляційних здійснюється з наступного місяця. При цьому при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції.

Між тим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок індексу інфляції (а.с. 46) та 3% річних (а.с. 48) за період з 11.06.2010 р. (з дати сплати позивачем авансу) по 07.06.2013 р., суд вважає його невірним, оскільки, як вже зазначалось вище, неповернення відповідачем позивачу суми авансу за своєю юридичною природою є простроченням виконання грошового зобов'язання у вигляді безпідставного збереження грошей, відповідно таке прострочення мало місце з моменту виникнення такого обов'язку щодо повернення грошових коштів, тобто з 20.02.2013 р. Тому судом здійснено перерахунок 3% річних на суму неповернутого авансу за період з 20.02.2013 р. по 07.06.2013 р.: 155553,82 грн./100% * 3%/365 дн.* 108 дн. = 1380,81 грн. Також судом перераховано суму інфляційних втрат, що складають за період з 20.02.2013 р. по 07.06.2013 р. 155,55 грн. , виходячи з сукупного індексу інфляції за вказаний період (100,1%): ((155553,82 грн. /100%*100,1%) - 155553,82 грн.).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 157090,18 грн. (155553,82 грн. боргу + 1380,81 грн. 3% річних + 155,55 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Одеса" частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам (157090,18 грн.), виходячи із заявленої до стягнення суми (191831,95 грн.). Так, з огляду на те, що за заявленими остаточними позовними вимогами сума судового збору складає 3836,64 грн., відповідно до стягнення з відповідача підлягає 3141,80 грн. (157090,18 грн. х 3836,64 грн. / 191831,95 грн.).

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Одеса" до Приватного підприємства „Дана Маркет Юг" про стягнення 191831,95 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Дана Маркет Юг" (65009, м. Одеса, вул. С. Варламова, буд. 5В; код ЄДРПОУ 35503072) на користь Комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Одеса" (65054, м. Одеса-54, Аеропорт ЦА; код ЄДРПОУ 30441902, р/р 26004114404865 у ПАТ „Фінбанк" м. Одеси, МФО 328685) суму боргу в розмірі 155553/сто п'ятдесят тисяч п'ятсот п'ятдесят три/грн. 82 коп., 3% річних в сумі 1380/одна тисяча триста вісімдесят/грн. 81 коп., інфляційні втрати в сумі 155/сто п'ятдесят п'ять/ грн. 55 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 3141/три тисячі сто сорок одна/грн. 80 коп.

3. В задоволенні решти частини вимог Комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Одеса" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 02.08.2013 р.

Суддя Петров В.С.