Рішення

від 29.07.2013 по справі 916/1587/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2013 р.Справа № 916/1587/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е.Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Саінчина А.А.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Одеса" до Приватного підприємства з іноземною інвестицією „Агенція з спеціальних авіаційних послуг Авіаспецсервіс" про стягнення 995,62 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство „Міжнародний аеропорт Одеса" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства з іноземною інвестицією „Агенція з спеціальних авіаційних послуг Авіаспецсервіс" про стягнення 995,62 грн. заборгованості за договором про надання послуг з опалення, водокористування та водовідведення № 349/06 від 01.04.2006 р., посилаючись на наступне.

Між КП „Міжнародний аеропорт Одеса" та ПП з іноземною інвестицією „Агенція з спеціальних авіаційних послуг Авіаспецсервіс" було укладено договір про надання послуг з опалення, водокористування та водовідведення від 01.04.2006 р. за № 349/06.

Наразі позивач вказує, що з боку відповідача неодноразово були затримки по оплаті за вищезазначеними послугами , що підтверджується відповідними листами та претензіями на адресу ППІІ „АСАП Авіаспецсервіс" № 34-16-1320 від 17.06.2011 р., № 17-271 від 06.02.2012 р. та № 34-16-1098 від 23.05.2011 р. з вимогою погасити заборгованість.

Так, позивачем було відмічено, що відповідно до умов договору № 349/06 від 01.04.2006 р. позивач надає послуги відповідачу з подачі питної води по своїх системах з міського водопроводу за рахунок власних лімітів і розрахункових нормативів, приймає стічні води, що скидаються споживачем за договором в систему міської каналізації в об'ємах спожитої води та відпускає відповідачу теплову енергію в опалювальний період.

За ствердженням позивача, з боку КП „Міжнародний аеропорт Одеса" всі послуги надані належним чином в повному обсязі, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт № ОУа-001306 від 31.01.2012 р., який підписано повноваженими представниками сторін.

Наразі, позивач зазначив, що на підставі акту здачі-прийняття робіт №ОУа-001306 від 31.01.2012 р., відповідачу було виставлено рахунки № СФ-0000873 від 31.03.2012 р. на суму 226,68 грн., № СФ-0000642 від 29.02.2012 р. на суму 226,68 грн., № СФ-0001240 від 30.04.2012 р. на суму 136,01 грн., для оплати за фактично наданими послугами за договором № 349/06.

Однак, як зазначає позивач, вказані рахунки не були сплачені відповідачем, на підставі чого у відповідача виник борг в розмірі 854,19 грн., тому відповідно до чинного законодавства України та умов договору за невиконання або неповне виконання обов'язків за договором позивачем розраховано суму штрафних санкцій за несвоєчасну оплату за договором про надання послуг з опалення, водокористування та водовідведення № 349/06 від 01.04.2006 р., зокрема сума пені складає 71,24 грн.

Також позивач, посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, здійснив нарахування індексу інфляції в сумі 55,95 грн. і 3% річних в сумі 14,24 грн.

Таким чином, позивач стверджує, що з урахуванням штрафних санкцій загальна суму боргу складає 995,62 грн., яка підлягає стягненню .

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.06.2013 р. позовну заяву Комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Одеса" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1587/13, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином за юридичною адресою, зазначеною в позовній заяві та договорі, що також значиться Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, про що свідчать наявні в матеріалах поштові повідомлення про вручення ухвал суду (а.с. 94, 97).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Між Комунальним підприємством „Міжнародний аеропорт Одеса" та Приватним підприємством з іноземною інвестицією „Агенція з спеціальних авіаційних послуг Авіаспецсервіс" існували орендні правовідносини згідно договору оренди нежитлового приміщення № 347/06 від 01.04.2006 р., за яким відповідачу було передано у користування нежиле приміщення на другому поверсі готелю (кімнати № 13, 15), загальною площею 19,4 кв.м, яке перебуває на балансі позивача, розташоване за адресою: Одеса-54, Аеропорт ЦА. Вказані приміщення використовувались відповідачем під офіс (п. 1.2 договору оренди).

З метою використання орендованого приміщення, 01 квітня 2006 року між Комунальним підприємством „Міжнародний аеропорт Одеса" та Приватним підприємством з іноземною інвестицією „Агенція з спеціальних авіаційних послуг Авіаспецсервіс" було укладено договір про надання послуг з опалення, водокористування та водовідведення № 349/06 (а.с. 30-33), відповідно до умов якого позивач надає послуги відповідачу з подачі питної води по своїх системах з міського водопроводу за рахунок власних лімітів і розрахункових нормативів, приймає стічні води, що скидаються споживачем за договором в систему міської каналізації в об'ємах спожитої води та відпускає відповідачу теплову енергію в опалювальний період.

Відповідно до п. 3.3 договору оплата послуг з водокористування і водовідведення здійснюється за тарифами, затвердженими у встановленому чинним законодавством порядку, з урахуванням експлуатаційних витрат „Аеропорту" і за кожен місяць складає: розрахунковий норматив витрат води - 3,20 куб.м., прийом стічних вод в об'ємах спожитої води - 3,20 куб.м. На момент укладення договору діють наступні тарифи за 1 куб.м.: вартість води і каналізаційних стоків за тарифами „Інфоксводоканала" - 3,07 грн., вартість експлуатації водопровідних і каналізаційних мереж - 1,80 грн, вартість послу в місць складає - 15,57 грн.

Згідно п. 4.1 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. При цьому щомісяця позивач виставляє відповідачу рахунки за послуги з опалення, водокористування і водовідведення на протязі 5-ти банківських днів місяця наступного за звітним. Оплата здійснюється впродовж 6 банківських дні з дня отримання рахунку (п. 4.2 договору).

В п. 4.4 договору передбачено, що зміни по оплаті наданих послуг доводяться споживачу у письмовому вигляді за 15 днів до їх введення та відображаються у додатках до договору, які повинні бути узгоджені та підписані обома сторонами і являються невід'ємною частиною договору.

Як передбачено п. 5.2 договору, споживач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати послуги в установлені договором строки, забезпечувати ощадливе і раціональне витрачання води, не допускати її витоку, проводити скидання стоків, якість яких не перевищує граничнодопустимі концентрації встановлені „Правилами прийому стічних вод", вчасно й в повному обсязі оплачувати надані послуги з подачі питної води й прийому стічних тощо.

П. 5.4 закріплює обов'язки позивача, відповідно до яких останній зобов'язаний забезпечувати вчасне надання послуг згідно із законодавством та умовами договору, забезпечувати по своїх мережах відведення стічних вод, ставити споживача у відомість про припинення подачі води і прийому стоків не менше, ніж за одну добу до відключення у зв'язку з проведенням планового ремонту водопровідно-каналізаційних мереж тощо.

Строк дії договору встановлено в п. 10.1 договору, який набирає чинності з 01.04.2006 р. та діє до 31.08.2006 р. Договір може бути продовженим на той строк і на тих же умовах, за підписаною двома сторонами додатковою угодою.

Як було з'ясовано судом, протягом 2006-2011 рр. між сторонами було укладено додаткові угоди до вказаного договору № 349/06 від 01.04.2006 р. (а.с. 36-46), якими вносились зміни в частині діючих тарифів на місяць у договорі та визначався момент дії додаткових угод.

Згідно ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 згідно ч. 2 ст. 901 цього ж Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Так, укладений між сторонами по справі договір надання послуг є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Як вказує позивач, ним надавались відповідачу послуги з подачі питної води по своїх системах з міського водопроводу за рахунок власних лімітів і розрахункових нормативів, приймає стічні води, що скидаються споживачем за договором в систему міської каналізації в об'ємах спожитої води та відпускав відповідачу теплову енергію в опалювальний період. Зокрема, про надання КП „Міжнародний аеропорт Одеса" вказаних послуг відповідачу свідчать акти здачі-прийняття робіт № ОУа-004038 від 31.03.2012 р. на суму 226,68 грн. (а.с. 77) та № ОУ-а-005369 від 30.04.2012 р. на суму 136,01 грн. (а.с. 70), які підписані лише позивачем.

Наразі посилання позивача в позовній заяві в якості доказів надання послуг за спірним договором на акт здачі-прийняття робіт №ОУа-001306 від 31.01.2012 р. на суму 6926,51 грн. (а.с. 51) судом до уваги не приймаються, оскільки з вказаного акту вбачається про постачання відповідачу електроенергії, що не входить в перелік послуг за спірним договором.

При цьому, як з'ясовано судом, на підставі вказаних актів здачі-прийняття робіт від 31.03.2012 р. та від 30.04.2012 р. відповідачу для оплати за фактично надані послуги за договором № 349/06 були виставлені рахунки № СФ-0000873 від 31.03.2012 р. на суму 226,68 грн. (а.с. 48, 75) і № СФ-0001240 від 30.04.2012 р. на суму 136,01 грн. (а.с. 50, 67) відповідно.

Як було встановлено судом, вказані рахунки разом з актами здачі-прийняття робіт від 31.03.2012 р. та від 30.04.2012 р. були направлені на адресу відповідача супровідним листом КП „Міжнародний аеропорт Одеса" № 14-374 від 25.05.2012 р. (а.с. 47).

Між тим в силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем від позивача наданих останнім послуг з опалення, водокористування та водовідведення за договором № 349/06 від 01.04.2006 р. є підставою виникнення у останнього зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства, що не було здійснено відповідачем.

Так, за ствердженнями позивача, у відповідача існує зобов'язання по оплаті наданих за спірним договором послуг в сумі 854,19 грн. згідно рахунків № СФ-0000873 від 31.03.2012 р. на суму 226,68 грн. (а.с. 48), № СФ-0000642 від 29.02.2012 р. на суму 226,68 грн. (а.с. 49), № СФ-0001240 від 30.04.2012 р. на суму 136,01 грн. (а.с. 50). Однак, вказані ствердженням позивача судом оцінюються критично, оскільки загальна сума, яка підлягає сплаті відповідачем за вказаним рахунками становить 589,37 грн. (226,68 грн. + 226,68 грн. + 136,01 грн.), а не 854,19 грн., як стверджує позивач.

Більш того, доказів надання відповідачу послуг водовідведення і водопостачання в лютому 2012 року на суму, що вказана в рахунку № СФ-0000642 від 29.02.2012 р., позивач не надав, як і не надав доказів виставлення відповідачу вказаного рахунку для оплати. Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд доходить до висновку, що позивач не здійснив передбачених договором та законодавством дій, з якими пов'язано виникнення у відповідача обов'язку щодо сплати послуг за водопостачання і водовідведення за лютий 2012 року.

Відтак, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про існування у відповідача обов'язку сплатити рахунки № СФ-0000873 від 31.03.2012 р. на суму 226,68 грн. і № СФ-0001240 від 30.04.2012 р. на суму 136,01 грн., що разом складає 362,69 грн. Щодо моменту виникнення у відповідача вказаного обов'язку суд зазначає наступне.

За умовами п. 4.2 договору оплата мала здійснюватись відповідачем впродовж 6 банківських днів з дня отримання рахунку.

Однак, як вбачається з наявної в матеріалах копії поштового конверту з поштовим повідомленням (а.с. 83-84), в якому відповідачу направлялись рахунки № СФ-0000873 і № СФ-0001240 на оплату разом з супровідним листом № 14-374 від 25.05.2012 р., поштове відправлення було повернуто відповідачу 03.07.2012 р. без вручення. При цьому згідно наявної на вказаному конверті довідки Укрпошти ф.20 поштове відправлення було повернуто позивачу без вручення з поштовою відміткою „за закінченням терміну зберігання".

Разом з тим слід зазначити, що позивачем виконано в повному обсязі вимоги договору та чинного законодавства щодо виставлення відповідачу рахунків на оплату послуг. Однак, неотримання відповідачем зазначених рахунків обумовлено виключно ігноруванням листа останнього, відповідно не може бути доказом порушення позивачем порядку пред'явлення вимоги щодо оплати вказаних рахунків.

За таких обставин, вказані рахунки № СФ-0000873 і № СФ-0001240 на загальну суму 362,69 грн. вважаються належним чином врученими відповідачу, а відтак останні мали бути сплачені відповідачем.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором .

З огляду на вказане, суд вважає, що несплатою відповідачем вказаних рахунків за договором № 349/06 від 01.04.2006 р. про надання послуг з опалення, водокористування та водовідведення відповідач порушив умови цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. В свою чергу вказані обставини є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 362,69 грн., яка була встановлена судом.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, п. 3 ч. 6 договору № 349/06 передбачено, що за несвоєчасне внесення плати споживач за договором сплачує абоненту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором про надання послуг позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 71,24 грн. (а.с. 52), виходячи з існуючої суми боргу згідно рахунків № СФ-0000873 від 31.03.2012 р. на суму 226,68 грн., № СФ-0000642 від 29.02.2012 р. на суму 226,68 грн., № СФ-0001240 від 30.04.2012 р. на суму 136,01 грн. у певний період, а також виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідний період. Проте, дослідивши здійснений позивачем розрахунок вказаної суми пені, суд вважає його невірним з огляду на встановлення судом іншої суми боргу та моменту вручення відповідачу рахунків. Зокрема, враховуючи те, що позивачем було направлено відповідачу два рахунки-фактури, а саме № СФ-0000873 від 31.03.2012 р. на суму 226,68 грн. та № СФ-0001240 від 30.04.2012 р. на суму 136,01 грн., та про несплату вказаних рахунків (порушення зобов'язання відповідачем) позивачу стало відомо 03.07.2012 р. (дата повернення поштової кореспонденції), відповідно сума пені має бути розрахована саме на суму боргу в розмірі 362,69 грн. за цими рахунками, починаючи саме з 04.07.2012 р., протягом 6 місяців, тобто по 04.01.2013 р. У зв'язку з цим судом здійснено перерахунок пені з урахуванням того, що в період з 04.07.2012 р. до 04.01.2013 р. облікова ставка НБУ становила 7,5% річних, що складає 27,50 грн. (362,69 грн./100% х 2х7,5%/366 дн. 185 дн.).

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення пені в сумі 27,50 грн., що розрахована судом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних мають враховуватися рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних, які надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ". Так, згідно вказаних рекомендацій індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць, тому сума боргу за період з 01 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 число відповідного місяця, то розрахунок інфляційних здійснюється з наступного місяця. При цьому при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції.

Враховуючи вищевказані рекомендації Верховного Суду України, суд вважає невірним здійснений позивачем розрахунок інфляційних збитків в сумі 55,95 грн. за період з лютого 2012 року по січень 2013 р. (а.с. 54), оскільки позивач обрав не середній індекс інфляції за даними Державного комітету статистики України та вказаний розрахунок здійснено на суму боргу, яка не мала місце у вказаний період. Наразі, враховуючи встановлений судом період прострочення сплати рахунків № СФ-0000873 від 31.03.2012 р. на суму 226,68 грн. та № СФ-0001240 від 30.04.2012 р. на суму 136,01 грн., тобто з 04.07.2012 р. і обраний позивачем кінцевий строк нарахування інфляції - січень 2013 року, судом розраховано сукупний індекс інфляції, який за вказаний період складає 0,999 (0,998 х 0,997 х 1,001 х 1,000 х 0,999 х 1,002 х 1,002/100), тобто інфляція за вказаний період відсутня, оскільки вказаний показник не перевищує 100%. За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача інфляційних збитків.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 14,24 грн., суд зазначає наступне.

Згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі від 01.04.2006 р. не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). Визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором про надання послуг позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 14,24 грн. (а.с. 53), виходячи з існуючої суми боргу згідно рахунків № СФ-0000873 від 31.03.2012 р. на суму 226,68 грн., № СФ-0000642 від 29.02.2012 р. на суму 226,68 грн., № СФ-0001240 від 30.04.2012 р. на суму 136,01 грн. у відповідний період. Між тим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок річних, суд вважає його невірним з огляду на встановлення судом іншої суми боргу та встановлений судом період прострочення сплати рахунків № СФ-0000873 від 31.03.2012 р. на суму 226,68 грн. та № СФ-0001240 від 30.04.2012 р. на суму 136,01 грн. У зв'язку з цим судом здійснено перерахунок 3% річних на суму боргу в розмірі 362,69 грн. за вказаними рахунками за період з 04.07.2012 р. (початок порушення зобов'язання) по 01.02.2013 р. (обраний позивачем кінцевий строк розрахунку), що складають 6,35 грн. (362,69 грн. /100% * 3%/365 дн.* 213 дн.).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 396,54 грн. (362,69 грн. основного боргу + 27,50 грн. пені + 6,35 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Одеса" частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам (396,54 грн.), виходячи із заявленої до стягнення суми (995,62 грн.). Так, з огляду на те, що за заявленими позовними вимогами сума судового збору складає 1720,50 грн., відповідно до стягнення з відповідача підлягає 685,24 грн. (396,54 грн. х 1720,50 грн. /995,62 грн.).

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Одеса" до Приватного підприємства з іноземною інвестицією „Агенція з спеціальних авіаційних послуг Авіаспецсервіс" про стягнення 995,62 грн. частково задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства з іноземною інвестицією „Агенція з спеціальних авіаційних послуг Авіаспецсервіс" (67800, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Кірова, 35; код ЄДРПОУ 32478557) на користь Комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Одеса" (65054, м. Одеса-54, Аеропорт ЦА; код ЄДРПОУ 30441902, р/р 26004114404865 у ПАТ „Фінбанк" м. Одеси, МФО 328685) суму боргу за договором № 349/06 від 01.04.2006 р. у розмірі 362/триста шістдесят дві/грн. 69 коп., пеню в сумі 27/двадцять сім/грн. 50 коп., 3% річних в сумі 6/шість/грн. 35 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 685/шістсот вісімдесят п'ять/грн. 24 коп.

3. В задоволенні решти частини вимог Комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Одеса" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 02.08.2013 р.

Суддя Петров В.С.