Постанова

від 31.07.2013 по справі 805/3653/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2013 р. Справа №805/3653/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11:50

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., при секретарі судового засідання Максімчук М.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:

Державного підприємства «Макіїввугілля» (м. Макіївка)

до

Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Міндоходів у Донецькій області (м. Макіївка)

про

визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000692330 від 18.09.2012 року,

за участю представників сторін:

від позивача:Гладкова Л.М. за дов. №08-81 від 02.01.2013 року,

від відповідача: Іванченко В.А. за дов. №249/10/10.3-13 від 04.07.2013 року,

від відповідача: Батула Н.І. за дов. №865/10/05-18-10-01 від 15.07.2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Макіїввугілля» звернулось до суду з позовною заявою до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання повністю недійсними податкові повідомлення-рішення №0000692330 від 18.09.2012 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.07.2013 року за клопотанням відповідача, замінено неналежного відповідача Макіївську об'єднану державну податкову інспекцію Донецької області Державної податкової служби, на належного - Макіївську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки Державного підприємства "Макіїввугілля" з питань виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення податкового, валютного та іншого законодавства по господарським відносинам із ТОВ "Укртехпоставка" (код ЄДРПОУ 31206273) за період 01.06.2011 по 31.07.2011 року та ТОВ «УТП Інвест» (код ЄДРПОУ 34500201) за період з 01.02.2011 року по 31.03.2011 року, з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року, встановлені порушення діючого законодавства та складено акт за № 4120/22-4/32442295 від 31.08.2012 року. На підставі акту перевірки, в зв'язку з виявленими порушеннями, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000692330 від 18.09.2012 року, що є предметом оскарження у даній справі. Спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3668127.47 гривень.

Не погоджується зі спірним податковим повідомленням-рішенням та вважає його таким, що підлягає скасуванню, оскільки висновки акту перевірки щодо порушень встановлених з боку позивача є надуманими та такими,що не відповідають фактичним обставинам. Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, надала суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві (том 1 а.с. 3-6) та додаткових поясненнях.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях (том 1, а.с. 93-95) та наданих письмових доповненнях до заперечень (том 1, а.с. 137-137), просили суд відмовити позивачу в задоволенні позову у повному обсязі. За змістом наданих заперечень, в обґрунтування їх зазначили, що доводи адміністративного позову не спростовують встановлених порушень з боку позивача. Вважають висновки акту перевірки, складеного податковим органом за № 4120/22-4/32442295 від 31.08.2012 року документально обґрунтованими і такими, що відповідають дійсним обставинам справи, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення, таким, що прийнято правомірно.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуваються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, заслухавши представника позивача та представників відповідача, суд встановив наступне.

Позивач, Державне підприємство "Макіїввугілля" (далі за текстом- ДП "Макіїввугілля") є юридичною особою, зареєстроване Виконавчим комітетом Макіївської міської ради та ключено в ЄДРПОУ за №32442295, знаходиться на обліку в Макіївської ОДПІ з 15.05.2003 року за №58, що підтверджується довідкою за формою 4-ОПП. Згідно отриманого свідоцтва за №06516407 є платником податку на додану вартість.

Відповідач - Макіївська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Донецькій області( далі за текстом - Макіївська ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області) є суб'єктом владних повноважень.

Макіївською ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області, за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ДП "Макіїввугілля" щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "Укртехпоставка" (код ЄДРПОУ 31206273), ТОВ « УТП Інвест» (код ЄДРПОУ 34500201) їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.02.2011 року по 31.07.2011 року, встановлені порушення та складено акт № 4120/22-4/32442295 від 31.08.2012 року (далі - акт перевірки) (том 1 а.с.30-57).

На підставі акту перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000692330 від 18.09.2012 року, що є предметом оскарження у даній справі (далі, спірне рішення)( том1 а.с. 29).

Спірним податковим-повідомленням рішенням на підставі п.п. 54.3.2 п. 54.3 статті 54, абз. 4 п. 123.1 статті 123 п. 7 Підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України (далі - ПКУ) за порушення п.п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198 ПКУ, ДП "Макіїввугілля" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1309343,00 гривень, де 1106153,00 гривень донараховане основне зобов'язання та штрафна-фінансова санкція на суму 203190,00 гривень.

Згідно висновків акту перевірки з боку ДП "Макіїввугілля" встановлено наступні порушення.

На порушення ч. 1 статті 201, ч. 1-6 статті 203, статті 215, статей 228,626,629,662,655,656 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених ДП "Макіїввугілля" при придбанні товарів.

На порушення п.п. 14.1.185 п. 14.1 статті 14, п. 185.1 статті 185, п. 188.1 статті 188, п. 198.2 п. 198.3 п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ, на вартість товару по податковим накладним , отриманим від ТОВ «Укртехпоставка» на суми ПДВ за червень 2011 року у розмірі 212300,00 грн., за липень 2011 року у розмірі 276874,00 грн. та ТОВ «УТП Інвест» на суми ПДВ за лютий 2011 року на суму 174578,00 гривень, березень 2011 року на суму 312901,00 гривень, липень 2011 року на суму 129500,00 гривень у зв'язку з не підтвердженням факту придбання товарів при здійсненні нікчемного правочину. Зазначено порушення призвело до заниження суми податку на додану вартість,що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 1 106153,00грн. за періоди лютий 2011р.-174578,00 грн., березень 2011р.-312901,00 грн., червень 2011р.-212300,00грн.,липень 2011р.-406374,00 грн.(том 1, а.с. 30-57). Вказаний акт підписаний позивачем із запереченнями.

Позивачем на запити Макіївської ОДПІ №9271/10/22-4 та №9272/10/22-4 від 11.07.2012 року було надано документи на підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей і використання їх у виробництві за лютий, березень, серпень 2011 року. Однак, в описовій частині акту перевірки зазначено, що підприємством не надано до перевірки документи, що підтверджують транспортування товарів від ТОВ «Укртехпоставка» та ТОВ «УТП Інвест», товарно-транспортні накладні, що підтверджують реальність здійснення перевезень, а також сертифікати якості.

На думку відповідача, позивач в порушення вимог п. 44.1. статті 44 ПКУ, положень Порядку та Інструкції № 281, щодо приймання нафти та нафтопродуктів під час надходження автомобільним транспортом, сформував показники податкової звітності на підставі даних, які не підтверджені первинними документами. При проведенні перевірки не було надано доказів оприбутковування нафти та нафтопродуктів у складському обліку та відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку в підзвіт матеріально відповідальних осіб. Крім того, до перевірки не надано сертифікатів відповідності, паспортів якості за формою № 11-НК та товаро-транспортних накладних,в підтвердження факту транспортування товару.

Макіївська ОДПІ Донецької області ДПС за наслідками розгляду заперечень позивача, залишила висновки акту перевірки без змін, а заперечення ДП "Макіїввугілля" без задоволення.

Рішенням про результати розгляду скарги від 20.11.2012 року за № ДПС у донецькій області залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 0000692330 від 18.09.2012 року, скаргу платника без задоволення. (том 1, а.с.61-79).

Суд не погоджується з висновками відповідача, виходячи з наступного.

За період з травня 2011 року по липень 2011 року Відокремленим підрозділом «УМТЗ» ДП «Макіїввугілля» укладено договори поставки продукції гірничо-шахтного обладнання, металопродукції та паливно-мастильних матеріалів з ТОВ «Укртехпоставка» (зареєстровано в ЄДРПОУ за №31206273) та за період з лютого 2011 року по березень 2011 року, червень 2011 року по липень 2011 року на поставку гірничо-шахтного обладнання та паливно-мастильних матеріалів з ТОВ «УТП Інвест» (зареєстровано в ЄДРПОУ за №34500201).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що ДП "Макіїввугілля" укладено угоди, що суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено. Норми Податкового кодексу України в частини оподаткування податком на додану вартість не ставлять в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Макіївська ОДПІ, здійснюючи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на фіктивність договірних відносин, які вчинені без наміру створення наслідків. Укладання таких видів договорів та їх невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, відповідач виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочинів (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Однак, за змістом статті 228 ЦК, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце порушення відповідного закону, яке може не визнаватися нікчемним в судовому порядку. Жодним нормативно-правовим актом не надано право податковому органу самостійно надавати оцінку укладеним договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.

Згідно приписів статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів наявності судових рішень щодо визнання укладених позивачем правочинів недійсними представниками відповідача суду не надано.

Суд зазначає, що на момент укладання та виконання договорів з контрагентом, стосовно якого ведеться у даній справі, позивач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності.

На підтвердження цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи (статті 91, 92 ЦК України) контрагентом було надано (до договорів): копію статуту підприємства; копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи; копію довідки про внесення до ЄДРПОУ; копію довідки про взяття на облік платника податків; копію свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Відповідно до статті 18 Закону України від 15.05.2003р. №755 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Суду надані витяги з ЄДРПОУ станом на 24.04.2013 року відповідно до яких, контрагенти позивача знаходяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а записів, щодо зміни місцезнаходження, виключення з державного реєстру не внесено.

Щодо відсутності фактів реального виконання зобов'язань за договорами, укладеними між ДП "Макіїввугілля" та контрагентами на підставі відсутності товарно-транспортних накладних спростовується наступним.

Факт реального виконання зобов'язань за договорами, укладеними між ДП "Макіїввугілля" та контрагентом, а саме реальність здійснення господарських операцій (отримання товарно-матеріальних цінностей та здійснення оплати за отримані ТМЦ), підтверджені бухгалтерськими документами, а саме податковими накладними, видатковими накладними, рахунками на оплату, прибутковими ордерами, актами приймання товарів на склад, платіжними дорученнями, якими на виконання договорів перераховані грошові кошти в оплату товару, що придбавався, а також картками складського обліку ТМЦ, лімітними картами, що підтверджують факт передачі ТМЦ зі складу на виробничу дільницю підприємства.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно зі статті 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, дані осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, одиниці виміру господарської операції, що до осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, факт здійснення господарської операції щодо отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника та оприбуткування їх у покупця може бути підтверджено не лише товарно-транспортними накладними, а й іншими документами первинного бухгалтерського обліку, що відповідають вищезазначеним критеріям.

Податковим органом не враховано, що за приписами статей 655, 689 ЦК України прийняття покупцем товару є обов'язком (незалежно від факту надання постачальником ТТН), окрім випадків, коли він має право вимагати заміну товару або має право відмовитися від договору.

Єдиними правовими наслідками невиконання продавцем обов'язку передати покупцеві документи, що стосуються товару, є право (а не обов'язок) покупця відмовитись від договору купівлі-продажу та повернути товар покупцеві (ч. 1 та 2 ст. 666 ЦК України).

Посилання відповідача, на п. 11 Правил оформлення документів на перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, зареєстрованим в Мінюсті України 20.02.1998 р. за №128/2568, яким визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля, взагалі не відносяться безпосередньо до ведення податкового обліку, оскільки зазначені Правила регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників. Тобто, ці акти не регулюють питань податкового обліку. Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997р. № 363,суд наголошує на тому, що ці Правила визначають права, обов'язки і відповідальність перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів-замовників. Згідно із п.1 цих Правил замовник-вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів, тобто цей нормативний акт регулює правовідносини, які випливають з договору перевезення та не регулює випадки перевезення товару власним транспортом. В даному випадку ДП «Макіївугілля» не є ні перевізником,а ані замовником, тому вимоги Правил не розповсюджуються на позивача.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні норми містяться у статті 180 Господарського кодексу України, згідно із якою господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Суд зазначає, що ТОВ "Укртехпоставка" та ТОВ «УТП Інвест» уклали угоди з позивачем в яких зазначається, що постачальник (ТОВ "Укртехпоставка" та ТОВ «УТП Інвест» зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець (ДП "Макіїввугілля") прийняти та оплатити продукцію. Продукція чи її окрема партія повинна бути поставлена постачальником протягом 10-ти днів з моменту отримання заявки від покупця, на умовах DDP (Інкотермс 2000) на склад "ПОКУПЦЯ". Терміном поставки продукції буде вважатися дата прийняття продукції на склад "ПОКУПЦЯ". Право власності на продукцію переходить до "ПОКУПЦЯ" з моменту її прийняття. Тобто, аналізуючи укладені угоди та умови на яких вони укладені на покупця не покладено обов'язків щодо транспортування товару до його отримання.

В пункті 2.7. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, не має прямої вказівки на те, що первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на основі яких ведеться бухгалтерський облік. Норма зазначеного пункту звучить наступним чином: "Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм".

У період, що перевірявся, в Україні не існувало нормативно-правового акту, який встановлював би порядок застосування товарно-транспортних накладних та їх типову або спеціалізовану форму: наказ Мінстату, Мінтрансу України від 29.12.95р. № 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" не пройшов реєстрацію у Мінюсті, у зв'язку з чим не має обов'язкової сили. Товарно-транспортна накладна є доказом факту перевезення, а не факту передавання товару та відповідно, набуття права власності на нього.

Факт передавання товару (набуття платником права власності) підтверджується наявними видатковими накладними. Зазначені видаткові накладні повністю відповідають вимогам до первинних документів, які пред'являються, пункту 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України №88 від 24.05.95р.

Також у позивача є в наявності власні автотранспортні засоби, в тому числі і перевізник паливно-мастильної продукції, що підтверджується відповіддю №9/1-2994 від 02.03.2013 року, наданою Відділом РЕР м. Макіївки при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області

Таким чином, суд зазначає, що збільшення податкового кредиту по придбаному у ТОВ «Укртехпоставка» та ТОВ «УТП Інвест» товару та переданому за видатковими накладними, відповідає статті 198 Податкового кодексу України, а факт оформлення таких видаткових накладних беззаперечно свідчить про товарність правочинів, укладених позивачем із ТОВ "Укртехпоставка" та ТОВ «УТП Інвест» та відповідно, про його дійсність.

За приписами п. 138.2 статті 138 Податкового кодексу України до складу витрат належать будь-які витрати, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. При цьому у п. 140.5 статті 140 ПКУ зазначено, що установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому кодексі, не дозволяється. Податковим кодексом України, який регулює правила ведення податкового обліку, ніяких вимог щодо форми та змісту документів, які використовуються для підтвердження віднесення витрат до валових, не встановлено. Тобто, видаткові накладні є належним документом, що свідчить про валові витрати платника.

Правила податкового обліку не визначають конкретного переліку первинних документів, відповідно до яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми чи виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. За таких обставин, факт виконання договорів суб'єктом господарювання-платником ПДВ, також може підтверджуватись податковими накладними, видатковими накладними, рахунками на оплату, прибутковими ордерами, актами приймання товарів на склад, платіжними дорученнями, якими на виконання договорів перераховані грошові кошти в оплату товару, що придбавався, а також картками складського обліку ТМЦ, лімітними картами, що підтверджують факт передачі ТМЦ зі складу на виробничу дільницю підприємства.

В даному випадку, окрім наявності вищезазначених документів, факт реальності здійснення господарських операцій підтверджено також наявністю отриманих за укладеними угодами товарно-матеріальних цінностей на складах ВП "УМТП" ДП "Макіїввугілля", із яких: ТМЦ передано іншим відокремленим підрозділам ДП "Макіїввугілля" для здійснення ними господарської діяльності, що підтверджується відповідними бухгалтерськими документами (картонки інвентарного обліку, лімітні карти, заборні карти, журнали обліку довіреностей, що наявні у матеріалах справи); ТМЦ знаходяться на складах ВП "УМТП" ДП "Макіїввугілля", що також підтверджується відповідними бухгалтерськими документами.

Відповідно до приписів п.20.1.5 статті 20 Податкового кодексу України, під час проведення перевірки, податковий орган міг скористатися наданим правом вимагати від платника податків, що перевіряється, провести інвентаризацію основних фондів, ТМЦ, коштів, у тому числі і зняття залишків ТМЦ, що дало би змогу підтвердити факт наявності ТМЦ на складах і довести факт реального здійснення господарських операцій. Відповідач не скористався наданим йому правом, що також ставить під сумнів об'єктивність та правомірність висновків Акту перевірки.

Відповідачем не наведені докази факту невикористання придбаних ДП "Макіїввугілля" у контрагентів товарно-матеріальних цінностей в господарській діяльності, не оприбутковування товарів. Оприбутковування в бухгалтерському обліку підтверджено відповідачем і в акті перевірки.

Відповідачем не прийнято до уваги, що здійснення перевірки щодо наявності або відсутності документів, посвідчуючих якість та комплектність поставлених товарно-матеріальних цінностей у платника податку, взагалі виходить за межі повноважень податкового органу, визначених статті 20 Податкового кодексу України. Податкове законодавство України не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку-покупця за правильність визначення платником податку-продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше. У разі випадку, коли контрагент не виконав свої зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це не тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, відповідно до статті 198.6. ПКУ, на підставі якої встановлено порушення у податковому повідомлені - рішенні, що оскаржується, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу). Позивачем були надані відповідачу і під час перевірки, а також залучені до матеріалів справи, копії податкових накладних, які виписувалися при здійсненні постачання по усім договорам, що були укладені позивачем з ТОВ «Укртехпоставка» та ТОВ «УТП Інвест».

На момент здійснення спірних операцій порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту визначались статтями 185, 188, 200, 201 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 185.1 статті 185 Кодексу, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 188.1 статті 188 Кодексу, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 198.1 статті 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, в тому числі, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.п. 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 статті 200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 201.1 статті 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Про факт реальності та товарності господарських операцій позивача з його контрагентами свідчить наявні в матеріалах справи отримані податкові накладні. Сплата коштів за придбані товари підтверджена відповідними видатковими накладними.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкової накладної контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Зазначене спростовує твердження відповідача про завищення суми податкового кредиту, оскільки приписами статті 198 Податкового кодексу України чітко передбачено випадки виникнення права платника податку на податковий кредит. Таке право підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції та з метою формування штучного податкового кредиту та мінімізації податкових зобов'язань.

Відповідачем в ході перевірки не встановлено, та не доведено суду, що відомості, які містяться в податкових накладних, а також в інших первинних документах, є недостовірними, або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання відповідача на формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість з метою мінімізації податкових зобов'язань, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до п. 123.1. статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства з податку на додану вартість, застосування до нього штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням з ПДВ є безпідставним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що представниками відповідача в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Міндоходів у Донецькій області про визнання повністю недійсним податкового повідомлення-рішення №0000692330 від 18.09.2012 року - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000692330 від 18.09.2012 року Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Міндоходів у Донецькій області про донарахування грошового зобов'язання за основним платежем та штрафних санкцій у загальному розмірі 1309343,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Макіїввугілля» судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 31 липня 2013 року.

Повний текст постанови складений 05 серпня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Троянова О.В.