Рішення

від 06.08.2013 по справі 918/1016/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" серпня 2013 р. Справа № 918/1016/13

за позовом Приватного підприємства "Енерготопімпекс"

до відповідача ДП "Рівненський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення в сумі 45 346 грн. 30 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: Масюк Е.І., дов від 23.07.2013 року

від відповідача: Ковальчук І.В., дов. № 18-12 від 03.01.2012 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У липні 2013 року Приватне підприємство «Енерготопімпекс» (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Дочірнього підприємства «Рівненський облатодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - відповідач) про стягнення 45 346,30 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

12.09.2011 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 12/09 (надалі - договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у встановлений строк у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити наступний товар: знаки дорожні.

Позивачем на виконання своїх зобов'язань поставлено відповідачу товару на суму 58 806,24 грн., з яких відповідачем оплачено 15 000,00 грн.

Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем становить 43 806,24 грн.

За порушення строків розрахунків за поставлений товар позивач нарахував пеню, розмір якої склав 797,16 грн., 3% річних на суму 655,29 грн. та інфляційні на суму 87,61 грн.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 530, 625, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Ухвалою суду від 08.07.2013 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 16.07.2013 року.

Ухвалою суду від 16.07.2013 року розгляд справи відкладено на 30.07.2013 року.

Ухвалою суду від 30.07.2013 року розгляд справи відкладено на 06.08.2013 року.

06.08.2013 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній з вимогами позивача не погоджується з огляду на те, що по-перше, поставка товару була позадоговірною, оскільки у видаткових накладних не міститься посилань на договір купівлі-продажу № 12/09 від 12.09.2011 року, по-друге, нарахування 3% річних, інфляційних та пені є безпідставним, оскільки відсутній чітко встановлений момент вимоги; по-третє, нарахування пені є безпідставним, оскільки поставка була позадоговірною.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.09.2011 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 12/09 (надалі - договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у встановлений строк у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити наступний товар: знаки дорожні (п. 1.1. договору).

Згідно з п. 3.3. договору номенклатура, кількість та ціна за товар визначається у специфікаціях на кожну партію товару (одиниця виміру - 1 (одна) шт.), яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до специфікацій №№ 1, 2 сторонами погоджено товар, його кількість та ціну.

За п. 5.5. договору після передачі товару між сторонами оформлюється акт приймання-передачі товару, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 58 806,24 грн., що стверджується видатковими накладними № ЕТІ-0039 від 16.09.2011 року на суму 16 844,64 грн., № ЕТІ-0040 від 16.09.2011 року на суму 41 961,60 грн., актами приймання-передачі № 1 від 16.09.2011 року на суму 16 844,64 грн., № 2 від 16.09.2011 року на суму 41 961,60 грн. на суму 41 961,60 грн.

Пунктами 4.1., 4.3. договору передбачено, що розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця покупцем після отримання від продавця рахунку на оплату товару та підписання сторонами акту приймання-передачі товару і передачі документів, зазначених п. 4.2. договору, або поетапної оплати покупцем поставлених товарів відповідно до додаткової домовленості сторін. Сторони свідчать, що покупець зобов'язується розрахуватися з продавцем за отриманий товар протягом 30 календарних днів з моменту отримання від продавця рахунку за поставлену партію товару та документів відповідно до п. 4.2. цього договору.

Як вбачається судом із наявних матеріалів справи, відповідач провів часткові розрахунки за поставлений товар, перерахувавши позивачу 15 000,00 грн., про що свідчить банківська виписка від 21.09.2011 року. Згідно з призначенням платежу оплата проведена згідно з рахунком № ЕТІ-0050 від 09.09.2011 року.

Отже, відповідач отримав від позивача рахунок для проведення оплати. Крім того, про направлення позивачем відповідачу рахунків свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та опис вкладення у цінний лист.

Відтак, розмір основного боргу відповідача перед позивачем складає 43 806,24 грн.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за поставлений товар в розмірі 43 806, 24 грн.

Щодо заперечень відповідача, про те, що поставка була позадоговірною, оскільки видаткові накладні не містять посилань на договір, то суд вказані заперечення не приймає як необґрунтовані, виходячи з такого.

Так, суд, проаналізувавши зміст правочину, специфікації, в яких міститься посилання на договір, а також накладні та акти приймання-передачі, які по переліку товару, його кількості та вартості, повністю відповідають специфікаціям, дійшов висновку, що вказані документи оформлювалися сторонами саме на виконання договору № 12/09 купівлі-продажу від 12.09.2011 року. Тому підстав у суду вважати, що поставка здійснювалася не на виконання вказаного договору, немає.

Крім того, позивачем нараховано пеню, розмір якої склав 797,16 грн., 3% річних на суму 655,29 грн. та інфляційні на суму 87,61 грн.

Нарахування штрафних санкцій та відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних розпочинається з наступного дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Як зазначалося, за п. 4.3. договору покупець зобов'язався розрахуватися з продавцем за отриманий товар протягом 30 календарних днів з моменту отримання від продавця рахунку за поставлену партію товару та документів відповідно до п. 4.2. цього договору.

Разом з тим, позивачем не надано доказів направлення і, відповідно, отримання відповідачем рахунку станом на період, за який позивачем проведено нарахування пені, 3% річних та інфляційних.

Відтак, суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахувань, проведених позивачем.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановляє наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами початкового моменту та періоду для нарахування пені, 3% річних та інфляційних, відтак суд не вбачає підстав для їх задоволення.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати за послуги адвоката в розмірі 5 200,00 грн.

Відповідно до п. 2.1. договору № 1/05/13про надання адвокатських послуг від 15.05.2013 року, укладеного між позивачем (замовник) та адвокатом Масюк Е.І. (виконавець), виконавець бере на себе зобов'язання з вивчення матеріалів, підготовки претензій, замовлення оригіналу витягу (виписки) з ЄДРЮОФОП про включення підприємства до реєстру, підготовки та подання позовної заяви та додатку документів до неї, представництво інтересів замовника в господарському суді за позовом замовника до відповідача про стягнення боргу за поставку товару.

За п. 5 договору вартість адвокатських послуг складає 5 200,00 грн.

29.07.2013 року сторонами підписано акт здачі-прийому.

Згідно з платіжними дорученнями № 107 від 11.06.2013 року на суму 1 200,00 грн. та № 145 від 29.07.2013 року позивач перерахував адвокату грошові кошти в загальному розмірі 2 200,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК.

У розумінні ст.ст. 48 та 49 ГПК України судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статтях 13, 14, 15 вказаного Закону.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Водночас, п. 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що незалежною професійною діяльністю є участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

За змістом наведених норм адвокати не можуть займатись підприємницькою діяльністю. Їх діяльність віднесена відповідно до незалежної діяльності.

Відповідно до листа Національного банку України від 25.07.2006 року № 11-111/2790-7749, Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (п. 4.5), яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року № 492 (зі змінами), встановлено окремий порядок відкриття поточних рахунків адвокатам для здійснення їх професійної діяльності, а також передбачено, що кошти за цими рахунками використовуються згідно з порядком, установленим для використання коштів за поточними рахунками суб'єктів господарювання. Відповідно до п. 11 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 280, кошти адвокатів відображаються у класі 2 Плану рахунків і обліковуються за балансовим рахунком 2620 "Кошти на вимогу фізичних осіб" (роз'яснення надано листом Національного банку України від 29.04.2005 року № 25-111/668-4449).

З наведених норм вбачається, що у адвоката має бути відкритий балансовий рахунок 2620, на який і має перераховуватись його гонорар.

Як встановлено судом з платіжних доручень та не заперечувалося представником позивача, сплата 2 200,00 грн. відбувалася не на рахунок адвоката, а на рахунок підприємця Масюк Е.І.

Отже, Масюк Е.І. виступав у відносинах із позивачем у двох різних статусах: як адвокат, що надає правові послуги, та як суб'єкт господарювання, що отримує від довірителя кошти.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 280 (в редакції із змінами згідно з постановою Правління НБУ № 227 від 08.06.2012 року), призначення рахунку класу 2600 - "кошти на вимогу суб'єктів господарювання".

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що 2 200 грн. сплачені Масюку Е.І. не як адвокату, а як приватному підприємцю. При цьому для того, щоб гонорар адвоката був віднесений до складу судових витрат, такий гонорар має бути сплачено саме адвокату, а не підприємцю. Оскільки позивачем сплачено 2 200,00 грн. не адвокату, то вказана сума не може бити віднесена до судових витрат та не підлягає розподілу між сторонами спору за правилами ст. 49 ГПК України.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вул. Остафова,7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 31994540) на користь Приватного підприємства «Енерготопімпекс» (вул. Київська,34/107, м. Рівне, 33000, код ЄДРПОУ 36565234) 43 806,24 грн. основного боргу, 1 662,00 грн. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 06.08.2013 року

Суддя Андрійчук О.В.