Ухвала

від 29.07.2013 по справі 820/3585/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2013 р.Справа № 820/3585/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2013р. по справі № 820/3585/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс+" в особі директора Муратова Сергія Володимировича

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс +" в особі директора Муратова Сергія Володимировича, звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.03.2013р. № 0000582201 та №0000572201.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що взаємовідносини позивача із контрагентами - ТОВ "ДОМОСТРОЙ" та ТОВ "Промтехноопт" не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою Харківського окружного адміністративного від 22.05.2013 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова від 28.03.2013 № 0000582201, №0000572201.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення ч. 1 ст. ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), п.п. 1.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94 - ВР від 28.12.1994р. (далі - Закон України № 334/94 - ВР), п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі - Закон України № 168/97-ВР), п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання. Так, за наслідками перевірки ТОВ "ДОМОСТРОЙ" (Акт ДПІ у Київському районі м. Харкова від 19.05.2012 року №289/22-4/32031160 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ДОМОСТРОЙ" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року») та ТОВ "Промтехноопт" (Акт ДПІ у Київському районі м. Харкова від 18.04.2012 р. № 69/15-314/37092055 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Промтехноопт" щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «АГРО-СИНЕРГЕТИКА» за період січень 2012 року») була встановлена неможливість реального здійснення ними фінансово-господарських операцій із контрагентами через відсутність у підприємств основних фондів, кваліфікованого персоналу та незнаходження за юридичною адресою. В зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ"ДОМОСТРОЙ" та ТОВ "Промтехноопт" із контрагентами, у т.ч. ТОВ "Мегаполіс +", та як наслідок, безпідставного віднесення позивачем сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість.

Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.

Представники позивача та відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс +", зареєстрований як юридична особа, перебуває на податкову обліку у ДПІ у Київському районі м. Харкова.

У період з 05.02.2013 року по 07.02.2013 року співробітниками ДПІ у Київському районі м. Харкова проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Мегаполіс +" з питання правильності визначення, повноти на рахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "ДОМОСТРОЙ", за період з 01.07.2010р. по 31.12.2010р., з ТОВ "ПРОМТЕХНООПТ", за січень 2012р., за наслідками якої складено Акт №659/22.1-07/32335307 від 15.02.2013 року.

Під час перевірки встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- ч. 1 ст. ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "МЕГАПОЛІС+" з ТОВ "ДОМОСТРОЙ" за липень - грудень 2010 р., з ТОВ "ПРОМТЕХНООПТ" за січень 2012 року;

- п.п. 1.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України №334/94-ВР, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України, в результаті чого донараховано податок на прибуток на загальну суму 16866грн., у тому числі за III квартал 2010 року на суму 15001 грн., за І квартал 2012 р. на суму 1365 грн.;

- п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР, п. 198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, яка зараховується до складу по даткового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за серпень 2010 р. на суму 12401грн. та занижено податок на додану вартість за січень 2012 року на суму 1300 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова 28.03.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000582201, яким ТОВ "Мегаполіс +" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1950,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 1300,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 650,00 грн.

- №0000572201, яким ТОВ "Мегаполіс +" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 21424,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 16866,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4558 грн.

Позивач, не погоджуючись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, використання послуг у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) тягне негативні наслідки лише до цієї особи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коди безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно ст.3. Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток , який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, на суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Разом з тим, відповідно до абз. 4 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. п.7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України № 168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду

Відповідно до п.п.7. 7. 2. п.7.7. ст. 7 вищезазначеного Закону (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З 01.01.2011 року порядок обчислення і сплати податків та зборів визначений ПК України.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Мегаполіс +" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ"ДОМОСТРОЙ" та ТОВ "Промтехноопт".

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість., колегія суддів зазначає дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між Департаментом комунального господарства Харківської міської ради (Замовник) та ТОВ "Мегаполіс +" (підрядник) було укладено Договори підряди, відповідно до умов яких, замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання робіт з реконструкції мереж зовнішнього освітлення (з урахуванням проектування), відповідно до умов договорів та проектно-кошторисної документації, а саме:

- за договором від 12.07.2010 року №56 по ДС №375 по пр. Тракторобудівників 128В в м. Харків;

- за договором від 01.07.2010 року №53 по внутрішньо квартально біля ж/б №89, 89А, 89Б, 93, 95, 95А по пр. Тракторобудівників; вул. Героїв Праці 60А, 60Б в м. Харків.

Укладення та виконання вищевказаних договорів підтверджується актами сдачі-приймання проектно-вишукувальних робіт, податковими накладними, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, локальними кошторисами, загальною відомістю, розрахунком загально виробничих витрат до локального розрахунку, виписками із банку (а.с.144-185).

Згідно із приписами ч. 1, ч. 2 та ч. 3 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.

Частиною 1 ст. 838 ЦК України передбачено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

З метою виконання вищезазначених правочинів, позивач використовував субпідрядні роботи на підставі договору №27/07-2010-С від 27.07.2010 року, укладеного між ТОВ "Мегаполіс+" (Генпідрядник) та ТОВ "ДОМОСТРОЙ" (Субпідрядник), відповідно до якого генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується виконати електромонтажні, будівельні і ремонтні роботи генпідрядника.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (а.с.115, 120), актами приймання виконаних будівельних робіт (а.с.116-119, 121-125).

Оплата за надані послуги проведена в безготівковій формі, про що свідчить платіжне доручення №74 від 06.09.2010 року.

Також, між ТОВ "Мегаполіс +" (Замовник) та ТОВ "ДОМОСТРОЙ" (Виконавець) було укладено Договір №27/07-2010-М від 27.07.2010 року, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується надати для виконання робіт по реконструкції мереж зовнішнього освітлення спецтехніку, вказану в специфікаціях, а Замовник оплатити на умовах договору.

Реальність виконаних робіт сторонами за даним договором підтверджується актами виконаних робіт від 31.08.2010 року (а.с.130-131)

Вартість наданих послуг була повністю сплачена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "ДОМОСТРОЙ", про що свідчить платіжне доручення №73 від 06.09.2010 року.

Крім, 01.09.2011 року між ТОВ "Мегаполіс +" (Орендар) та ТОВ "Промтехноопт" (Орендодавець) було укладено Договір найму (оренди) майнового устаткування №1/09, відповідно до умов якого, Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове користування наступне майно: електровимірювальні прилади і інше устаткування визначених в додатку до Договору.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: актом виконаних робіт від 31.01.2012 року (а.с.73), рахунком - фактурою від 31.01.2012 року №31/01-0112 (а.с.74), актами приймання - передачі устаткування 31.01.2012 року, від 03.01.2012 року (а.с.75-76).

Вартість наданих послуг була повністю сплачена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Промтехноопт", що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 21.02.2012 року №15 на суму 7800,00 грн. та актом звірки взаємних розрахунків №1 від 01.11.2011 року (а.с.77-78).

Доказів того, що отримані від контрагентів - ТОВ "ДОМОСТРОЙ" та ТОВ "Промтехноопт" роботи (послуги) не були використані позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо належного документального підтвердження позивачем реальності господарських операцій у спірних правовідносинах.

На виконання договірних відносин на адресу позивача було виписано податкові накладні, а саме:

- ТОВ "ДОМОСТРОЙ" №310838 від 31.08.2010 року на суму з ПДВ 25739,95 грн. та №310839 від 31.08.2010 року на суму з ПДВ 48.666,45 грн.;

- ТОВ "Промтехноопт" №408 від 31.01.2011 року на суму з ПДВ 7800,00 грн.

На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Згідно з п.1.8. ст. 1 Закону України № 168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку, і в момент, коли платник податку заявляє до відшкодування розраховану відповідно до закону про податок на додану вартість суму, вартість товару, яка містить в собі ПДВ повинна бути сплачена і підтверджена відповідними платіжними документами.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами - ТОВ "ДОМОСТРОЙ" та ТОВ "Промтехноопт" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Доводи апеляційної скарги про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами - ТОВ "ДОМОСТРОЙ" та ТОВ "Промтехноопт", в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та контрагентом угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами, та як наслідок, правомірність віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень -рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2013 року по справі №820/3585/13-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2013р. по справі № 820/3585/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Калитка О. М. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.