Ухвала

від 29.07.2013 по справі 820/1843/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2013 р.Справа № 820/1843/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бартош Н.С.

Суддів: Чалого І.С. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Бутенко Ю.О.

за участю представників: позивача - Андросова А.О., відповідача - Джиджавадзе Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2013р. по справі № 820/1843/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська деревновугільна компанія"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська деревновугільна компанія", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ Московського району м. Харкова Харківської області ДПС від 28.11.2012 року №0000271540, яким ТОВ "Українська деревновугільна компанія" було визначено суму бюджетного відшкодування у розмірі 233594,00грн. та суму штрафних санкцій у розмірі 58399,00грн.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 14.05.2013 року позовні вимоги задовольнив.

Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Українська деревновугільна компанія" зареєстровано як юридична особа Виконавчим комітетом Харківської міської ради з 10.08.2010 року за №14801020000047466, , ідентифікаційний код юридичної особи - 37191210 та перебуває на обліку як платник податків в Державній податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби з 11.08.2010 року, є платником ПДВ згідно Свідоцтва 07.09.2010 року №100300367.

Позивач має наступні види діяльності за КВЕД: неспеціалізована оптова торгівля, лісозаготівлі, виробництво інших основних органічних хімічних речовин, виробництво духових шаф, печей і пічних пальників, виробництво інших машин і устаткування загального призначення, н. в. і. у., оптова торгівля хімічними продуктам.

Фахівцями ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ "Українська деревновугільна компанія", код ЄДРПОУ 37191210, з питань правомірності нарахування ТОВ "Українська деревновугільна компанія" бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за серпень 2012 року.

За результатами перевірки було складено акт від 19.11.2012р. №2953/15-413/37191210 (том 1 а.с.22-61), відповідно до висновків якого перевіркою встановлено, що в порушення п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010р. зі змінами та доповненнями завищено суму податкового кредиту на загальну суму 237868,80 грн., в тому числі по податкових періодах:

- червень 2011 року на - 13017,01 грн.;

- липень 2011 року на - 14804,27 грн.;

- серпень 2011 року на - 23863,38 грн.;

- вересень 2011 року на - 92978,41 грн;

- жовтень 2011 року на - 35362,57 грн;

- листопад 2011 року на - 28057,3 грн;

- грудень 2011 року на - 26765,2 грн;

- січень 2012 року на - 3020,67 грн.;

На думку Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби порушено п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2012 року у сумі 233594,00грн.

На підставі акту перевірки від 19.11.2012р. №2953/15-413/37191210 начальником ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС 28.11.2012 року було винесено податкове повідомлення - рішення №0000271540, яким ТОВ "Українська деревновугільна компанія" визначено суму завищення бюджетного відшкодування у розмірі 233594 грн.00 коп., та зобов'язано сплатити суму штрафних санкцій у розмірі 58399 грн.00 коп (том 1 а.с.96).

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив зазначене повідомлення-рішення в адміністративному порядку, відповідно до приписів ст.56 ПК України.

За результатами розгляду скарги Державна податкова служба України своїм рішенням від 25.02.2013р. №2825/6/10-2115 залишила податкове повідомлення - рішення від 28.11.2012р. №0000271540 без змін, а скаргу без задоволення (том 1 а.с.22-61).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення ДПІ Московського району м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0000271540 від 28 листопада 2012 року є таким, що винесено податковим органом з порушенням вимог п. 3 ст. 2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Статтями 75, 76 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Пунктом 75.1.2 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Згідно п.п.79.1 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Судовим розглядом встановлено, що мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов судження про порушення позивачем діючого податкового законодавства є те, що товар отримано від контрагента, який по другій ланці має основного постачальника ТОВ "Аарон Україна", який припинено, але не знятого з обліку, що свідчить про можливе формування штучного кредиту.

Також зазначено про відсутність документів на переміщення товару, зберігання та оприбуткування товару на складі, в зв'язку з чим відсутність частини документів свідчить про відсутність доказів фактичного відвантаження, переміщення, транспортування та отримання товару по договору поставки 01\06-02 від 01.06.2011р., а тому при проведені операцій ТОВ "Торгівельний союз Реальто" з ТОВ "Українська деревновугільна компанія", порушено вимоги п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту червень 2011 р. в сумі 2480 грн., липень 2011 р. в сумі 2396, 67 грн. серпень 2011 р. в сумі 4903, 33 грн., вересня 2011 року в сумі 8161,66 грн., жовтень 2011 р. в сумі 8240 грн., листопад 2011 р. в сумі 6883,33 грн., грудень 2011 р. в сумі 6601, 67 грн., січень 2012 р. в сумі 3020, 67 грн., в результаті чого завищено податковий кредит на вказані суми.

Такі висновки податковий орган зробив на підставі того, що ТОВ "Торгівельний союз Реальто" визнано банкрутом, а по другій ланці він має основного постачальника ТОВ "Аарон Україна", який припинено, але не знятого з обліку.

Як зазначається в акті перевірки, послуги на підставі договору №01\06-1 від 01.06.2011 р. укладено з контрагентом ТОВ Астон Плюс", який по другій ланці має основного постачальника ТОВ "Аарон Україна", який припинено, але не знятого з обліку, що свідчить про можливе формування штучного кредиту. Також зазначено, що ТОВ Астон Плюс" не мало на момент виконання послуг власних основних фондів, які у разі наявності повинні відображатись в податковій звітності в додатку К1\1, а тому у зв'язку з відсутністю основних засобів (власної техніки) ТОВ "Астон Плюс" не мало можливості здійснювати послуги по договору №01\06-1 від 01.06.2011р.

Право на податковий кредит у ТОВ " Українська деревновугільна компанія" не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права- виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено ст.185, п. 198.3 ст.198 Податкового Кодексу України.

Між ТОВ "Торгівельний союз Реальто" та ТОВ "Українська деревновугільна компанія" 01 червня 2011 р. укладено договір за №01\06-02, згідно якого ТОВ "Торгівельний союз Реальто" взяло на себе обов'язки з поставки продукції - паливо та запчастини, а ТОВ "Українська деревновугільна компанія" зобов'язався в повному обсязі оплатити отриманий товар. (том 1 а.с.130)

Колегія суддів зазначає, що спірний правочин укладений між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, зазначений договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України.

Суд також зазначає, що згідно ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.1.2 договору поставки №1/06-02 від 01.06.2011 року номенклатура та кількість товару визначається накладними на поставку окремої партії товару.

Судовим розглядом встановлено, що на виконання зазначеного договору поставки постачальником покупцю поставлено товар, що підтверджено видатковими накладними, які вміщують перелік товару, їх кількість і ціну, по якій вони поставлені покупцеві а також податковими накладними виписаними на користь позивача (том 1 а.с.134-167).

Вартість придбаного товару була оплачена позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Торгівельний союз Реальто", що підтверджується копіями платіжних доручень з відміткою банківської установи, які знаходяться в матеріалах справи.

Також 01 червня 2011 р. між ТОВ "Астон Плюс" та ТОВ " Українська деревновугільна компанія" укладено договір надання послуг за №01\06-1, згідно якого ТОВ "Астон Плюс" взяло на себе обов'язки з трельовання трактором ДТ-75; лісосічні роботи на умовах субпідряду; зачистка від хмизків, а ТОВ "Українська деревновугільна компанія" зобов'язався в повному обсязі оплатити надані послуги. (том 1 а.с.170-171)

Судом встановлено, що ТОВ "Астон Плюс" повністю виконало умови договору надання послуг №01\06-1, про що свідчать податкові накладні, акти приймання-передачі послуг (том 1 а.с.175-192).

Досліджені в ході судового розгляду справи копії платіжних документів на перерахування коштів на адресу контрагентів позивача, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті товарів та вартості робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання в матеріалах справи немає.

Також судом встановлено, що придбаний товар у ТОВ "Торгівельний союз Реальто" використаний позивачем у власній господарській діяльності при виконанні договорів, укладених з ДП "Вовчанське лісове господарство" № 80/1 від 9 червня 2011року; №14 від 07 червня 2011року; №4 від 10 січня 2012 року; №5 від 11 січня 2012 року.

Суд зазначає, що у власності позивача знаходяться необхідне обладнання та техніка для виконання зазначених вище договорів. Встановлено, що придбана позивачем у ТОВ "Торгівельний союз Реальто" паливно-змащувальні матеріали та запчастини використовувалися позивачем у власній господарській діяльності, що відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України є одним з основних видів діяльності позивача.

Тому колегія суддів приходить до висновку, що позивачем та його контрагентом ТОВ "Торгівельний союз Реальто" виконано договір поставки, товарно-матеріальні цінності були поставлені позивачу та використані останнім у власній господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи, також позивачем та його контрагентом ТОВ "Астон Плюс" було виконано договір надання послуг, послуги згідно договору виконані останнім у повному обсязі та прийняті позивачем повністю, що підтверджується матеріалами справи.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість, податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, платника податку на прибуток, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договору, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Судом в ході розгляду справи було встановлено, що ТОВ "Торгівельний союз Реальто" та ТОВ "Астон Плюс" на момент здійснення господарських операцій, висновок про нереальність яких став підставою для винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, перебували зареєстрованими у встановленому порядку як юридичні особи.

Разом з тим, податковий орган не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договорів.

Відповідно до п.п.14.1.181. п.14.1. ст.4 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п.14.1.18 п.14.1. ст.4 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу;

Згідно п.198.1. ст. 198 ПК України, який набрав чинності з 01.01.2011 року, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Колегією суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про реальність здійснених операцій між ТОВ "Українська деревновугільна компанія" та його контрагентами - ТОВ "Торгівельний союз Реальто" та ТОВ "Астон Плюс", наявність у позивача первинних документів, які є підставою для формування податкового кредиту з ПДВ по господарським операціям з придбання товарів, а також документів, що підтверджують використання вказаних товарів у власній господарській діяльності та як наслідок визначення суми бюджетного відшкодування на суму 233594,00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність порушень в діях позивача при формуванні податкового кредиту з ПДВ по господарським операціям з придбання товарів у ТОВ "Торгівельний союз Реальто" та послуг у ТОВ "Астон Плюс" та що позивачем було правомірно віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ по товарам та послугам, отриманим від контрагентів", у повній відповідності до вимог ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідачем до суду не надано доказів, що укладений між позивачем та контрагентами у спірних правовідносинах договори в судовому порядку оспорювались, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання перелічених договорів недійсними.

Аналізуючи положення ст.ст.54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суд приходить до висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень - рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Суд зазначає, що в акті перевірки №2953/15-413/37191210 від 19.11.2012 р. суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагентів позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманого товару, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про порушення ТОВ "Українська деревновугільна компанія" вимог діючого податкового законодавства.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при її прийнятті суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2013р. по справі № 820/1843/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Бартош Н.С. Судді Чалий І.С. Старостін В.В.

Повний текст ухвали виготовлений 02.08.2013 р.