Постанова

від 24.07.2013 по справі 2а-7986.1/11/0170/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 липня 2013 р. (17:09)м.Сімферополь Справа №2а-7986.1/11/0170/22

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Радчука А.А., за участю секретаря судового засідання Шуміло В.В., представників сторін:

від позивача - Джемілова А.Н.,

від відповідача ТОВ «Техно Компас» - Мишинський О.Ю., Козачок Г.О.,

від відповідача ПП "Вітмар" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі АР Крим ДПС

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Компас", Приватного підприємства "Вітмар"

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Суть спору. Державна податкова інспекція в Бахчисарайському районі АР Крим (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Компас" (далі- відповідач 1) та Приватного підприємства "Вітмар" (далі- відповідач 2) в якому просять стягнути в дохід державного бюджету з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Компас" все отримане за нікчемним правочином в сумі по 63882грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між відповідачами укладено договори про надання послуг не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що підтверджується зібраними матеріалами в рамках кримінальної справи №110001 порушеної 05.01.2011 прокуратурою м. Севастополя за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), зробленого невстановленими особами, тобто створення, придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичних осіб) - ПП «Вітмар-М», ПП «Финанс Знерджи Групп», ПП «Сангри», ПП «Граскон», ПП «Таури», ПП «Авил», TOB «Партнерторгтранс» з метою прикриття незаконної діяльності по ознаках складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 205 КК України.

Так, в ході вказаного досудового слідства встановлено, що в період з липня 2009 року по дійсний час на території м.Севастополя і м.Києва невстановлені особи, з метою прикриття незаконної діяльності і ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, без відповідних на те повноважень, організували створення підприємств - юридичних осіб і зареєстрували останні на ім'я ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в тому числі і ПП «Витмар-М». При реєстрації вищевказаних підприємств невстановленими особами використовувався цивільний паспорт на ім'я ОСОБА_6 НОМЕР_1, виданий 23.06.2005 Поліським PO ГУ МВС України в Київській області. Однак, відповідно до зібраної в ході перевірки інформації, ОСОБА_6 помер у 2007 році. Отже, якщо фактичного здійснення господарської операції не було та відповідачами оформлено документи без мети реального настання правових наслідків, з метою несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємств призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, чим порушені інтереси держави.

Ухвалами суду від 06.07.2011 відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 26.10.2011 провадження у даній справі зупинено та відновлено 22.10.2012.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 18.12.2012 дану позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду АР Крим від 04.06.2013, зазначену вище ухвалу Окружного адміністративного суду АР Крим скасовано, а справу направлено до суду для продовження розгляду справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 02.07.2012 справу прийнято та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи позивача Державну податкову інспекцію в Бахчисарайському районі АР Крим було реорганізовано у Державну податкову інспекцію в Бахчисарайському районі АР Крим ДПС, яка є її правонаступником.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві та просила останні задовольнити.

Представники відповідача 1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях. По суті вимог пояснили, що угода яка є предметом спору була укладена та виконана сторонами належним чином, про що надані відповідні документи. Що ж стосується смерті засновника відповідача 2, то останнє не свідчить про не виконання між сторонами умов договору.

Представник відповідача 2 в судове засідання жодного разу не з'явився, про день, місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Вислухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 4 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1,3 статті 4 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (в редакції на час подання даного позову, далі- Закон №509) Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону № 509 державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Отже, спір у даній справі стосується реалізації суб'єктом владних повноважень своїх повноважень, що встановлюються між цим органом, суб'єктом господарювання, і пов'язані з його компетенцією щодо здійснення відповідних управлінських функцій. Зазначені повноваження податкового органу визначають його статус у даних відносинах як владного суб'єкта, а суб'єктів господарювання -як підпорядкованих суб'єктів. Відтак, вказані відносини є відносинами влади та підпорядкування (субординації) і за способом виникнення та характером є адміністративними. Таким чином, аналіз суб'єктного складу та характеру правовідносин свідчить, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції, оскільки податковий орган у даному випадку у розумінні п. 7 ст. 3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, а відтак, посилання відповідача, що зазначена справа підлягає розгляду в порядку Господарсько-процесуального кодексу України, є безпідставним.

Судом встановлено, що відповідачі є юридичними особами та є суб'єктами господарювання, юридичними особами, зобов'язані виконувати обов'язки, покладені на них законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, у тому числі стосовно належного нарахування та сплати податків.

Посадовими особами позивача проведена невиїзна позапланова перевірка відповідача1 щодо підтвердження відомостей отриманих від особи яка мала правові відносини з платником податків з ПП «Вітмар-М» (ЄДРПОУ 34766135) за вересень - жовтень 2010 року. За результатам перевірки складено Акт №92/23/35948587 від 20.04.2011 в якому встановлено, зокрема порушення ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків та відповідно є нікчемним.

В основу висновків податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування покладено наступні обставини, встановлені під час проведення перевірки.

Висновки перевірки обґрунтовані зібраними матеріалами в рамках кримінальної справи №110001 порушеної 05.01.2011 прокуратурою м.Севастополя за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), зробленого невстановленими особами, тобто створення, придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичних осіб) - ПП «Вітмар-М», ПП «Финанс Знерджи Групп», ПП «Сангри», ПП «Граскон», ПП «Таури», ПП «Авил», TOB «Партнерторгтранс» з метою прикриття незаконної діяльності по ознаках складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 205 КК України.

В ході досудового слідства по вказаній справі встановлено, що в період з липня 2009 року по дійсний час на території м.Севастополя і м.Києва невстановлені особи, з метою прикриття незаконної діяльності і ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, без відповідних на те повноважень, організували створення підприємств - юридичних осіб і зареєстрували останні на ім'я ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в тому числі і ПП «Витмар-М». При реєстрації вищевказаних підприємств невстановленими особами використовувався цивільний паспорт на ім'я ОСОБА_6 НОМЕР_1, виданий 23.06.2005 Поліським PO ГУ МВС України в Київській області. Однак, відповідно до зібраної в ході перевірки інформації, ОСОБА_6 помер у 2007 році. Тому вважають, що здійснення господарської операції не було, а відповідачами оформлено документи без мети реального настання правових наслідків, з метою несплати податків. У зв'язку з цим, дії підприємств призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, чим порушено інтереси держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у відповідачів.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно до п. 2 ст. 3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідачами при проведені господарських операцій оформлені первинні документи, які відображені в податковому обліку відповідача 1, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, встановлено факти сплати позивачем заборгованості, в тому числі ПДВ в ціні послуг.

Відповідно до частини 1,2 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно усних договорів про надання послуг в вересні-жовтні 2010 року відповідач 2 на користь відповідача 1 провів огляд місяця для установки, демонтував, відремонтував, змонтував та установив світодіодний екран в м.Севастополі. Загальна сума вказаних правовідносин склала 75 044,40 грн.

В судовому засіданні беззаперечно встановлено, та не оскаржено представником позивача, що на виконання вказаних зобов'язань про надання послуг між відповідачами були складені первинні бухгалтерські документи, а саме: акти здачі-приймання робіт, розрахункові документи та податкові накладні. Представником позивача заперечувалось та наголошувалось на тому, що останні є фіктивними, тобто без настання реальних наслідків за угодою.

Відповідно до п. 198.1 а) ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, па вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того приписами п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України також встановлено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

В акті ж перевірки відсутні відомості про те, що надані позивачем під час перевірки первинні документи та податкові накладні не відповідають вимогам діючого законодавства та не наведено перелік нормативно-правових актів, які порушені під час їх складення.

Судом також встановлено та ніким не оскаржено той факт, що обидва відповідачі в перевіряємий період часу були зареєстровані у якості юридичних осіб та являлись платниками ПДВ.

За таких обставин суд вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Що ж стосується наданих пояснень відносно порушення кримінальної справи, то суд останні до уваги не приймає з огляду на ст.70 КАС України і не доведеності належності доказів.

Суд зазначає, що саме порушення кримінальної справи не є беззаперечним фактом визнання винними конкретних осіб у вчинені будь-якого кримінального злочину, а також доведеності певних обставин, щодо фіктивності підприємництва в даних конкретних випадках, а також намагання ухилення від сплати податків, тощо.

Також суд зазначає, що надана копія довідки про смерть засновника ПП «Вітмар-М» ОСОБА_6 в 2007 році, по-перше в силу ст.70 КАС України не є належним та беззаперечним доказом, оскільки останнім є свідоцтво про смерть, а по-друге не підтверджує не можливість продовження діяльності самого підприємства.

Як же встановлено в судовому засіданні провести перевірку ПП «Вітмар-М» не виявилось можливим, проте самим позивачем зазначено, що податкова звітність ним в спірний період часу подавалась.

Крім зазначеного, в посиланнях самого представника позивача, та наданих суду копіях матеріалів кримінальної справи вбачаються висновки досудового слідства про те, що при реєстрації ПП «Вітмар-М» невстановленими особами використовувався цивільний паспорт на ім'я ОСОБА_6 НОМЕР_1, виданий 23.06.2005 Поліським PO ГУ МВС України в Київській області. Між тим, даний факт відповідним чином не доведений та належні і допустимі докази у вигляді процесуального рішення по кримінальній справі (вироку, тощо), яке набрало законної сили, суду не надано.

З огляду на викладене, у суду, а також і у позивача, відсутні підстави вважати доведеними та посилатись на ті обставини, що ПП «Вітмар-М» створено з метою фіктивного підприємництва та на підставі тільки цього стверджувати про нікчемність угод між відповідачами.

Надаючи оцінки вимогам позивача із посиланням на конкретні правові норми, то суд зазначає, що норми ч.1,3 ст.228 ЦК України в новій редакції ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України набрали чинності з 01.01.2011 року згідно Закону України від 02.12.2010 р. N 2756-VI.

Враховуючі зазначене, при застосуванні ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 02.12.2010 р. N 2756-VI слід приймати до уваги норми

статті 58 Конституції України та дію нормативних актів у часі.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Також згідно з пунктом 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Виходячи з системного аналізу наведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що норма ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України від 02.12.2010 р. N 2756-VI), яка набрала чинності з 01.01.2011 року, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин які вчинені та виконані до 01.01.2011 року.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки спірний договір був укладений до введення в дію ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України від 02.12.2010 р. N 2756-VI), наслідки, встановлені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а саме: визнання угоди недійсною у зв'язку з порушенням інтересів держави, не розповсюджуються на договори, які були укладені та виконані до набрання нею чинності.

Що ж стосується ст.208 Господарського кодексу України, то останньою встановлено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З огляду на дану правову норму, позивачем не обґрунтовано, в кого саме із відповідачів була мета на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також застосування відповідних наслідків цього. З огляду на характер заявлених вимог, на думку позивача вказана мета була тільки у ТОВ «Техно Компас» оскільки позивач просить стягнути одержане за договором тільки із нього. Між тим, за положеннями ст.208 ГК України повинно стягуватись в дохід держави одержане останнім або належне йому на відшкодування виконаного.

Отже позивачем взагалі не обґрунтовано, у зв'язку із чим стягненню підлягає сума тільки із ТОВ «Техно Компас», та крім того не обґрунтована і сама сума, яка підлягає сплаті, стягненню оскільки за угодою між відповідачами загалом сума із ПДВ склала 75044,40грн., в той час як стягується 63 882грн., за актом же перевірки виявлено суму тільки 62 000 грн.

Згідно із ч.5 ст.94 КАС України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Оскільки про компенсацію судових витрат відповідачами не заявлялось, останні на їх користь судом не стягувались.

Під час судового засідання, яке відбулось 24.07.2013 оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено 29.07.2013.

Керуючись ст.ст. 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Радчук А.А.