Постанова

від 25.07.2013 по справі 826/8297/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 липня 2013 року справа № 826/8297/13-а

о 16 год. 40 хв.

приміщення суду за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 10

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А.,

при секретарі судового засідання Макаренко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катран»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного

управління Міндоходів у місті Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.05.2013 року

№ 0003172220 та № 0003182220,

за участю представників сторін:

від позивача Бондаренка В.Б.,

від відповідача Оксененко К.П., -

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Катран» (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.05.2013 року №0003172220 та №0003182220.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 12.08.2011 року між позивачем та ТОВ «Домес» укладений договір № 17 на поставку товару та складені всі первинні документи, які підтверджують факт виконання сторонами своїх договірних зобов'язань, а саме: накладна, специфікація, податкові накладні, подорожній лист, товарно-транспортна накладна, виписки з банківських рахунків на оплату товару, які були надані відповідачу під час проведення документальної перевірки. Перевезення товару було здійснено на автомобілі позивача, про що свідчить подорожній лист. Контрагент ТОВ «Домес» на момент здійснення господарської операції, зафіксованої в договорі, не мало ознак фіктивності та було діючим підприємством. Позивач наголошує, що вказані документи недійсними не визнавались, є дійсними та валові витрати підприємства по взаємовідносинах з ТОВ «Домес» підтверджуються документами первинного обліку. Крім того, зазначає позивач, податкова накладна, отримана позивачем від ТОВ «Домес» на суму 115 200,00грн., у т.ч. ПДВ 19 200,00грн., яка була включена до складу податкового кредиту у серпні 2011 року складена відповідно до чинного законодавства України, тому на думку позивача підлягає включенню до складу податкового кредиту з податку на додану вартість. Так, вказує позивач, зобов'язання за договором № 17 від 12.08.2011 року були сторонами виконані повністю та всі первинні документи оформлені згідно чинного законодавства і підтверджують факт виконання зобов'язань та реальність угоди. На думку позивача, не мають правових підстав та є незаконними висновки відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Домес».

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, надав до матеріалів справи письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Катран» перевіряючим встановлено заниження податку на прибуток підприємств за 3 квартал 2011 року на суму 22080,00грн. та заниження податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 19200,00грн., у зв'язку з придбанням товару у ТОВ «Домес», по якому актом перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС від 22.12.2011 року було встановлено, що у ТОВ «Домес» відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт, торгівельне обладнання та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. За результатами проведення документальної перевірки не підтверджено реальність поставки товарів від ТОВ «Домес» на користь позивача. Отже, на думку представника відповідача, фактично контрагентом позивача проводились безтоварні операції, спрямовані на мінімізацію податкових зобов'язань контрагентам-покупцям. (а.с.92)

Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Катран» відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Катран», зареєстровано як юридична особа Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією 03.06.1993 року № 10671200000002439, ідентифікаційний код юридичної особи 21482782, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якому зазначено, що до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема: 36.12.1 виробництво меблів для офісів та магазинів. (а.с.78, 103)

На час розгляду справи товариство з обмеженою відповідальністю «Катран» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 21.07.1997 року (індивідуальний податковий номер - 214827826033), номер свiдоцтва платника ПДВ - 35569172, що підтверджується даними з Реєстру платників ПДВ, розміщеному на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України (www.sts.gov.ua).

Відповідач - Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві є контролюючим органом, який в розумінні п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролює податки, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. (п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України)

П.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 кодексу, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності обставини, а саме, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Приписами п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. (п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України)

Керуючись вищезазначеними нормами податкового законодавства та на підставі наказу в.о. начальника ДПІ від 15.03.2013 року № 632 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», повідомлення про проведення перевірки від 15.03.2013 року №4917/10/22-211, державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість і податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Домес» за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року. За наслідками перевірки було складено акт від 21.03.2013 року № 1021/22-221-21482782. (а.с.11-37, 125-126)

Під час проведення документальної перевірки перевіряючим встановлено, що в серпні 2011 року ТОВ «Катран» придбано у ТОВ «Домес» товар на загальну суму 115 200,00грн., у тому числі ПДВ - 19 200,00грн. на підставі договору № 17 від 12.08.2011 року.

Для роботи відповідачем був використаний акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС від 22.12.2011 року № 908/15-2/37496916 про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Домес», згідно якого встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) підприємством, отже, податковий орган зазначив, що договори відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст.216 названого кодексу не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Крім того, в висновках акту перевірки зазначено, що враховуючи те, що у ТОВ «Домес» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно до ч.1, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215 та ст.228 Цивільного кодексу України, угоди мають ознаки нікчемності.

Відповідач за результатами перевірки прийшов до висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Катран» з ТОВ «Домес» носять характер нікчемного правочину, оскільки даний правочин не відповідає обов'язковим умовам чинності правочину, а саме: ч.1, 3 та 5 ст.203 Цивільного кодексу України, так як суперечать моральним засадам суспільства, волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

У висновках акту зазначено, що документальною позаплановою перевіркою встановлені порушення:

п. 138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 22 080,00грн. за ІІІ квартал 2011 року;

п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 та п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 19 200,00грн. за серпень 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 23.05.2013 року:

№0003172220 яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 та п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 22 080,00грн. (а.с.38)

№0003182220 яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 та п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 24 000,00грн. з якої основний платіж 19 200,00грн. та штрафна санкція 4 800,00грн. (а.с.39)

Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договору про постачання товару від 12.08.2011 року № 17, оскільки сторони договору не мали наміру на реальне настання наслідків, а позивач мав мету на збільшення валових витрат та податкового кредиту при відсутності фактичного постачання товарів.

Відповідно до вимог ст.67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарської операції між ТОВ «Катран» та ТОВ «Домес», мету придбання товару, обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Статтею 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Цивільні відносини у сфері поставки регулюються вимогами Цивільного кодексу України, а саме главою 54 «Купівля-продаж».

Відповідно до ст.712 цього кодексу, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як підтверджують матеріали справи, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Домес» (Постачальник) 12.08.2011 року укладено договір № 17, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити, змонтувати і передати у власність Замовнику меблі відповідно до специфікації, а Замовник зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору. Відповідно до п.2.3 днем поставки товару вважається дата підписання накладної на відпуск товару. Згідно п.3.1, 3.2 замовник оплачує поставлений товар за ціною, вказаною в специфікації. Загальна сума за договором складає 115200,00грн. в т.ч. ПДВ 19200,00грн. Відповідно до п.4.1 договору, розрахунки здійснюються у безготівковій формі. Прийом продукції здійснюється Замовником при наявності товаросупровідних документів (товарної та податкової накладних). Представник Замовника при прийнятті товару зобов'язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в рахунку - фактурі або накладній, розписатися за отримання товару і видати представнику Постачальника доручення на отримання даної партії товару. (п.п.5.1. 5.2 договору) В п.8.1 договору вказано, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного його виконання. (а.с.44)

Відповідно до п.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Договір № 17 від 12.08.2011 року підписаний директорами ТОВ «Катран» і ТОВ «Домес» та скріплений печатками.

На виконання умов договору сторонами підписана специфікація на товар: лава для одягання 1150*290*200 у кількості 72 штук по ціні 500,00грн. за штуку на суму 36 000,00грн. та лава для одягання (кож.зам) 1150*290*200 у кількості 100 штук по ціні 600,00грн. за штуку на суму 60000,00грн., всього на загальну суму 115200,00грн. у т.ч. ПДВ 19200,00грн. (а.с.45)

Також, сторонами підписана накладна № 171 від 17.08.2011 року, в якій зазначено: постачальник ТОВ «Домес», отримувач ТОВ «Катран», товар: лава для одягання 1150*290*200 у кількості 72 штук по ціні 500,00грн. за штуку на суму 36000,00грн. та лава для одягання (кож.зам) 1150*290*200 у кількості 100 штук по ціні 600,00грн. за штуку на суму 60000,00грн., всього на загальну суму 115200,00грн. у т.ч. ПДВ 19200,00грн. Підписи особи від ТОВ «Домес» який відвантажив товар та особи від позивача який отримав зазначений товар. Підписи скріплені печатками. (а.с.42)

В зазначеній накладній відображено, що Постачальник відвантажив, а Замовник прийняв товар на суму 115200,00грн.

Крім того, ТОВ «Домес» була виписана податкова накладна від 17.08.2011 року № 171 на вищевказаний товар на загальну суму 115200,00грн. у т.ч. ПДВ 19200,00грн. (а.с.43), яка в подальшому була включена позивачем до складу податкового кредиту за звітний період серпень 2011 року.

Розрахунок між названими суб'єктами господарювання за товар проводився у безготівковій формі. Позивачем до матеріалів справи надані платіжне доручення від 17.08.2011 року № 433 на суму 115200,00грн. та виписка з банківського рахунку за 17.08.2011 року, які підтверджують перерахування позивачем грошових коштів на рахунок ТОВ «Домес» за меблі згідно договору № 17 від 12.08.2011 року, у т.ч. ПДВ 19200,00грн. (а.с.40-41)

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 за позивачем зареєстрований автомобіль HYUNDAI, HD 65, вантажний фургон-с, реєстраційний номер НОМЕР_3. (а.с.47)

Перевезення товару здійснювалося позивачем на власному транспорті HYUNDAI НОМЕР_3 водієм ОСОБА_3, про що свідчить подорожній лист вантажного автомобіля № 246259 від 17.08.2011 року. (а.с.46)

У судовому засіданні дав свідчення свідок ОСОБА_3, який пояснив суду, що він працює на підприємстві позивача водієм та 17.08.2011 року він особисто завантажив лави у кількості приблизно 170 штук та привіз їх до складу позивача, де вони були розвантажені, перераховані та прийняті ОСОБА_4

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що ТОВ «Катран» здійснює діяльність, зокрема виробництво меблів для офісів та магазинів.

Для здійснення господарської діяльності у позивача наявне у власності виробниче приміщення площею 1755,60 м 2 розташоване за адресою: місто Київ, вул. Магнітогорська, 1, яке було придбано позивачем по договору купівлі-продажу № 11-03 від 14.05.2003 року. Право власності підтверджено реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 19.06.2003 року, яке посвідчує, що нежиле приміщення площею 1755,60 м 2 зареєстроване за ТОВ "Катран" на праві колективної власності та записано в реєстрову книгу. (а.с.124-127)

Судом встановлено, що придбані у ТОВ «Домес» меблі позивачем реалізовано на адресу третьої особи ТОВ «Завод Офісних та Спеціальних Меблів» на підтвердження чого позивач надав суду товарно-транспортну накладну № 411.2 від 26.08.2011 року, податкові накладні та банківські виписки. (а.с.48-51, 107-118)

Згідно бухгалтерської довідки щодо реалізації товарів, отриманих від ТОВ «Домес», позивач зазначає, що, товар придбаний у ТОВ «Домес» на суму 115 200,00грн. було реалізовано ТОВ «Завод Офісних та Спеціальних Меблів» на суму 126 120,00грн., у зв'язку з чим отримано доходу у розмірі 10 920,00грн.

З наведеного слідує, що господарська операція між ТОВ «Катран» та ТОВ «Домес» здійснювалася в межах звичайної господарської діяльності позивача, є реальною, відповідає дійсному економічному змісту для отримання доходу та підтверджується необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаної операції.

За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У свою чергу в акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших первинних документів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Домес», оскільки вказаний документ не позбавляє юридичного значення складених ТОВ «Домес» первинних документів.

Відповідач також не надав суду доказів, які б свідчили, що ТОВ «Домес» не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірній операції та не здійснювало фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.

Стосовно висновків акта перевірки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та підприємством-контрагентом, суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того, висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено ним без використання наданих законодавством повноважень, щодо встановлення суб'єктивної сторони намірів сторін, тобто умислу. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірної господарської операції ТОВ «Домес» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що свідчить витяг з реєстру. Запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи за судовим рішенням у зв'язку з визнанням її банкрутом внесена лише 21.12.2012 року, тобто через рік і 4 місяця після здійснення господарської операції. (а.с.81-83)

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших первинних документів, а також використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, висновок акту перевірки про порушення норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є помилковим, а збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток - протиправним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України передбачено, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з додатку 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації, позивач за серпень 2011 року відобразив в складі податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ «Домес», у зв'язку з придбанням товару. (а.с.52-54) Крім того, ці податкові накладні відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2011 року. (а.с.55-59)

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України)

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада за № 1333/20071, (далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Згідно з п. 6.2 Порядку податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Обставина фактичної поставки товару підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вищеперелічені специфікація, накладна, податкова накладна, подорожній лист мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних кількісних одиницях, вартості, найменування, дат.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Суд бере до уваги, що перевіряючим податкового органу під час дослідження податкової накладної, виписаної ТОВ «Домес» на адресу позивача, не виявлено відсутність будь-яких реквізитів, передбачених ст. 201 ПК України, або інші недоліки в їх оформлені.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкової накладної, серпень 2011 року, контрагент позивача - ТОВ «Домес» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку (індивідуальний податковий номер - 374969110087, номер свідоцтва платника ПДВ - 100339633, видане 06.06.2011 року). Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Домес» анульовано 24.10.2011 року, причина анулювання - до ЄДР внесено запис про вiдсутнiсть за місцезнаходженням, а тому зазначене підприємство мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару/послуг; в свою чергу, податкова накладна, на підставі якої позивач формував податковий кредит, та копія якої знаходиться в матеріалах справи, відповідає вимогам встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що підтверджується даними з Реєстру платників ПДВ, розміщеному на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України (www.sts.gov.ua). (а.с.71, 86)

Враховуючи викладене, на думку суду, ТОВ «Катран» правомірно формувало податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Домес», а висновки акту перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, тому, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 23.05.2013 року №0003172220 та №0003182220 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочину - договору про поставку товару від 12.08.2011 року № 17 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Катран».

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив :

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Катран» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.05.2013 року №0003172220 та №0003182220 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003172220 від 23.05.2013 року, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у сумі 22 080,00грн. та податкове повідомлення-рішення № 0003182220 від 23.05.2013 року, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 24 000,00грн. з якої основний платіж у розмірі 19 200,00грн. та штрафна санкція у розмірі 4 800,00грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Катран» витрати по сплаті судового збору у розмірі 460 гривні 81 копійок.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 25 липня 2013 року.

Постанову у повному обсязі складено 01 серпня 2013 року.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст.ст.185-187 цього Кодексу.

Суддя О.А. Соколова