Постанова

від 09.08.2013 по справі 815/4287/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/4287/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2013 року

16 год. 10 хв.

У залі судових засідань № 31

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Балан Я.В.

при секретарі судового засідання - Давтян Л.Г.

за участю сторін:

представник позивача - Нєщадін-Шевцов Р.О. (за довіреністю)

представник позивача - Вронський С.В. (за довіреністю)

представник відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллірік» (код ЄДРПОУ 36344194) до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000612250 від 13.03.2013 року та № 0000622250 від 13.03.2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з адміністративним позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Іллірік» (надалі - ТОВ «Іллірік») до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі -ДПІ у Приморському районі м. Одеси) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000612250 від 13.03.2013 року та № 0000622250 від 13.03.2013 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Іллірік» вважає висновки податкового органу щодо безпідставного включення позивачем сум податку на додану вартість по взаємовідносинам із МП у вигляді ТОВ «Гамалс» (надалі - МП ТОВ «Гамалс») до складу податкового кредиту незаконними, безпідставними, оскільки правомірність формування ТОВ «Іллірік» податкового кредиту у лютому-квітні 2012 року за рахунок включення сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з вказаним контрагентом підтверджується наявними у позивача первинними документами, складеними відповідно до вимог діючого законодавства та які надавались до перевірки. За укладеним договором з контрагентом, позивач повністю сплатив вартість придбаних послуг з податком на додану вартість, отримав від контрагента накладні, які стали підставою для правомірного формування валових витрат та включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Таким чином, ТОВ «Іллірік» виконало всі передбачені законодавством вимоги необхідні для формування податкового кредиту та віднесення витрат по взаємовідносинам з МП ТОВ «Гамалс» до складу валових, а відтак позиція податкового органу є неправомірною й такою, що суперечить вимогам Податкового Кодексу України.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові та письмових поясненнях (аркуші справи 3-6, 52-54).

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи. Про причини неприбуття суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності або про відкладення розгляду справи до суду не надав.

Через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду за вхід. № 18156/13 від 19.06.2013 року від відповідача надійшли письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначає, що задоволені позовних вимог просить відмовити, мотивує тим, що неправомірно та безпідставно віднесено витрати, пов'язані із придбанням у контрагента МП ТОВ «Гамалс» послуг до складу валових витрат та віднесення сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з цим контрагентом до складу податкового кредиту на підставі того, що перевірками контрагента позивача встановлено відображення у бухгалтерському обліку безтоварних операцій з контрагентами-постачальниками, які не спрямовувались на настання реальних наслідків. (аркуші справи 37-38).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, а також обставини якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що у задоволені адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі Наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 339 від 06.02.2013 року та направлень № 000231/293 від 06.02.2013 року, № 000232/294 від 06.02.2013 року, відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 року (надалі - Податковий Кодекс України) посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Іллірік» щодо підтвердження взаємовідносин із платником податків МП у вигляді ТОВ «Гамалс» (код ЄДРПОУ 13918998) за період лютий-квітень 2012 року, за результатами проведення якої складено акт № 971/22-5/36344194 від 27.02.2013 року (аркуші справи 10-15).

На підставі вищезазначеного акту перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000612250 від 13.03.2013 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «Іллірік» з податку на додану вартість у розмірі 50 886 грн. 30 коп., з яких: за основним платежем - 40 709 грн. 00 коп.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 10 177 грн. 30 коп., за порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України (аркуш справи 8);

- № 0000622250 від 13.03.2013 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 53 431 грн. 25 коп., з яких: за основним платежем - 42 745 грн. 00 коп.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 10 686 грн. 25 коп., за порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України (аркуш справи 9).

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх, в порядку передбаченому ст. 56 Податкового Кодексу України до Державної податкової служби в Одеській області та Міністерства доходів і зборів України. За результатами розгляду скарг, прийнято рішення, якими скарги ТОВ «Іллірік» залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін (аркуші справи 49-63).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Іллірік», згідно договору № 01/2012 від 01.12.2011 року про надання послуг, укладеного з виконавцем - МП ТОВ «Гамалс», замовило інформаційні та мерчандайзингові послуги, а також послуги з стимулювання збуту товарів замовника, перелік яких визначено пп. 1.2 цього договору (аркуші справи 60-62).

У ході проведення перевірки було встановлено включення ТОВ «Іллірік» до складу податкового кредиту у лютому-квітні 2012 року за вищевказаною угодою сум податку на додану вартість за виписаними МП ТОВ «Гамалс» накладними, відображеними у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають задекларованим позивачем даним у податковій декларації за спірний період з додатками. Проте, згідно електронного журналу «Детальна інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено розбіжність між сумою податкового кредиту ТОВ «Іллірік» та сумою задекларованих контрагентом податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі: за лютий - 19 009 грн. 22 коп.; березень - 12 700 грн. 00 коп.; квітень - 9 000 грн. 00 коп.

На думку позивача, реальність виконання умов зазначеного договору та фактичність здійснення господарських операцій за цим договором підтверджуються податковими накладними та актами здачі прийняття-робіт (надання послуг), які містяться в матеріалах справи (аркуші справи 63-107).

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що податковим органом неправомірно зроблено висновок про фіктивний характер господарських операцій позивача з МП ТОВ «Гамалс», оскільки на момент укладення договорів, контрагент знаходився за юридичною адресою згідно реєстрації, крім того, позивачем виконано усі передбачені Податковим Кодексом України вимоги щодо виникнення права на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, наявні належним чином оформлені податкові накладні, отримані від контрагента, отримані послуги були повністю оплачені у ціні з податком на додану вартість, угоди позивача з контрагентом МП ТОВ «Гамалс» укладались з урахуванням норм Цивільного Кодексу України та не суперечать їм. Реальність вчинення господарських операцій з підтверджена податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт.

Відповідач в надісланих запереченнях зазначає також про те, що перевіркою встановлено безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат та суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з МП ТОВ «Гамалс» за період лютий - квітень 2012 року. На думку податкового органу угоди із зазначеним контрагентом укладались без мети настання реальних змін у майновому стані платників податків. Господарська діяльність МП ТОВ «Гамалс» велась із порушенням норм діючого законодавства, усі операції з цим контрагентом не спричиняють настання правових наслідків. Крім того, згідно результатів співставлення інформації по актам перевірки контрагента позивача з постачальниками встановлено, що МП ТОВ «Гамалс» за податковою адресою не знаходиться, документів по господарським відносинам до перевірки не надав, має стан 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Таким чином, відповідачем встановлено, що не маючи товару та інших потужностей для ведення господарської діяльності, МП ТОВ «Гамалс» не міг надавати позивачу відображені в накладних та актах послуги.

В наявних в матеріалах справи податкових накладних зазначено, що позивач придбав у МП ТОВ «Гамалс» такі послуги, як: консультації покупцям, інформація покупцям про місцезнаходження викладки товару, про його ціну і корисні властивості, контроль за терміном реалізації, проведення ротації, контроль товарного запасу, контроль зовнішнього вигляду продукції, контроль продажів, організація додаткових місць продажу, виготовлення постеру рекламного, вкладишу до меню, настільного флаєру кольорового до меню, буклету кольорового рекламного. Проте, з наданих актів виконаних робіт не вбачається де саме надавались консультаційні послуги покупцям, яким чином здійснювалась консультація, не вбачається також за яким видом товару здійснювався контроль, не зазначено його асортимент, не надані для огляду судом зразки рекламної продукції придбаної у контрагента.

Представники позивача в судовому засіданні не змогли пояснити суду про наявність торгових одиниць ТОВ «Іллірік», їх кількість, місцезнаходження, а також яким чином позивач використовує у своїй діяльності послуги з мерчандайзингу, зокрема використання у господарській діяльності постерів рекламних, вкладишів до меню, флаєрів кольорових рекламних та інші, які були придбані у МП ТОВ «Гамалс».

Крім того, відповідно до актів № 1913/22-34/13918998/97 від 23.10.2012 РОКУ «про неможливість проведення зустрічної звірки МП у вигляді ТОВ «Гамалс» код ЄДРПОУ 13918998 щодо підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Сітібуд Україна» код ЄДРПОУ 34348564 за період березень 2012 року» та № 1109/22-34/13918998/63 від 23.08.2012 року « Про неможливість проведення зустрічної звірки МП у вигляді ТОВ «Гамалс» код ЄДРПОУ 13918998 щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за жовтень 2012 року, лютий, квітень, травень 2012 року» встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування податкового кредиту; порушення вимог Цивільного Кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків; неможливість придбання товарів та у зв'язку із цим, неможливість їх продажу в подальшому на користь контрагентів-покупців (аркуші справи 41-51).

Таким чином, позивачем не доведено та не підтверджено належними письмовими доказами факту подальшого використання відображених у накладних та актах виконаних робіт послуг, виконуваних МП ТОВ «Гамалс», у власній господарській діяльності, що свідчить про безпідставне формування валових витрат та податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість сплачених за податковими накладними по взаємовідносинам з зазначеним контрагентом.

Відповідно до положень п.п. 198. 1, 198. 2 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (надалі - Податковий Кодекс України), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу ставкою, протягом такого звітного періоду, у зв'язку із здійсненням операцій, передбачених п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм вбачається, що податкові накладні та інші документи, мають силу первинних та можуть слугувати підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що навіть за обставини надання усієї необхідної первинної документації, яка фіксує факти здійснення господарських операцій та містить усі формальні реквізити у відповідності до Податкового Кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16 липня 1999 року, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку. За таких обставин, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

А відтак, твердження позивача про те, що «до складу валових витрат можуть бути віднесені будь-які витрати, здійснені (нараховані) як компенсація за отримані платником товари (послуги), пов'язані з його господарською діяльністю» у даному випадку є помилковим, оскільки наявними матеріалами справи не підтверджується фактичне здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, відсутні докази, які б свідчили про реальність виконання укладеної угоди, що свідчить про безтоварний характер цього договору. Відтак, витрати відображені позивачем в регістрах бухгалтерського обліку по безтоварній операції не можуть бути віднесені до складу валових витрат.

За приписами п. 138.2 ст. 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК).

Отже, предметом доказування у даному випадку є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

На думку суду, позивачем не доведено реального характеру укладеної угоди та настання наслідків по її виконанню.

Суд вважає, що позивачем повинні були бути виконані умови пп. 2.1.2 договору № 01/12 від 01.12.2011 року щодо надання виконавцем звітів у письмовій формі про надані послуги, іншу усну або письмову інформацію, які б відображали обсяги виконаних послуг, місце та інші істотні умови.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що з наданих позивачем під час розгляду справи актів виконаних робіт, податкових накладних, не вбачається місце надання послуг, терміни надання послуг, не можливо встановити яким чином, та на яких об'єктах замовника зазначені послуги надавались та їх результати.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінюючи надані у справу докази, виходить із принципів адміністративного судочинства - змагальність, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин справи, згідно із яким розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Іллірік» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 0000612250 від 13.03.2013 року та № 0000622250 від 13.03.2013 року є безпідставними та необґрунтованими, не підтверджені належними доказами, а тому у їх задоволенні слід відмовити у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись Податковим кодексом України, ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллірік» (код ЄДРПОУ 36344194, 65029, м. Одеса, вул. Кінна, 22) до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000612250 від 13.03.2013 року та № 0000622250 від 13.03.2013 року - відмовити в повному обсязі.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено та підписано суддею 09 серпня 2013 року.

Суддя Я.В. Балан