Рішення

від 08.08.2013 по справі 910/13076/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13076/13 08.08.13

За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю "Амплітуда Груп"

про стягнення 31708,43 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - ОСОБА_2.(дов. від 14.05.2013)

Від відповідача: не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору про надання послуг з перевезення вантажів № 20 від 20.06.2012 у розмірі 31 708,43 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.07.2013 порушено провадження у справі №910/13076/13 та призначено до розгляду на 25.07.2013.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 25.07.2013 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, відповідач причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Позивач через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи відкладено на 08.08.2013.

Представники відповідача в судове засідання 08.08.2013 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, відповідач причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання прибув представник позивача та дав поясненян по справі.

Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду та повідомленням про вручення поштового відправлення № 04070 2010737 8, яке отримане уповноваженими представником 22.07.2013.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

20 червня 2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АМПЛІТУДА ГРУП» (надалі - Відповідач) було укладено факсову копію Договору № 20 на надання послуг перевезення вантажів (надалі - Договір, копія в матеріалах справи).

У відповідності до умов Договору, Позивач виступає Виконавцем, а Відповідач - Експедитором. Згідно п. 1.1. Договору Експедитор доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання щодо забезпечення доставки вантажів автомобільним транспортом по території України, та на території іноземних держав згідно заявок Експедитора. Номенклатура, кількість, спосіб перевезення та вимоги до транспортного засобу, особливі умови та інші умови виконання послуг оговорюються в Заявках, які додаються до Договору, і є невід'ємною частиною Договору.

20 червня 2012 року Відповідач звернувся до Позивача із Заявкою № 21 (надалі - Заявка № 21, копія в матеріалах справи), якою вони зокрема погодили дату надання транспортного засобу під завантаження, тип автомобіля, маршрут перевезення, вартість перевезення, умови оплати, нормативний простій та розмір відповідальності за понаднормативний простій.

Згідно умов Заявки та CMR автомобіль НОМЕР_1/НОМЕР_3 рефрижератор 87 м.куб. був завантажений в Paseo Principe de Asturias Сох та в подальшому вантаж був доставлений вантажоодержувачу ТОВ «Гермес Фрут» (копія CMR в матеріалах справи).

Отже, Позивач виконав свої зобов'язання перед Відповідачем в повній мірі та належним чином, на умовах зазначених в Заявці. З дня розвантаження автомобіля, тобто закінчення надання транспортних послуг та на день подання позовної заяви жодних претензій по даному перевезенню до Позивача не надходило.

Згідно Заявки вартість даних послуг складає 50 462,00 грн. та сплачуються протягом 14 банківських днів після отримання документів.

Після завершення надання транспортних послуг, Позивач відправив на адресу Відповідача пакет документів для здійснення оплати за надані послуги. А саме, наступні оригінали документів: два примірники акту № 118 прийому-передачі виконаних робіт від 03.07.2012р., рахунок № 118 від 03.07.2012, CMR, податкова накладна, два примірники Договору № 20 від 20.06.2012. Дані документи були отримані Відповідачем, однак, у зв'язку з помилками в акті, рахунку та податковій накладній, Позивач надіслав повторно вказані документи із виправленням, які Позивач отримав 23.08.2012р. (копії документів та поштового повідомлення в матеріалах справи).

На підставі вищенаведеного та відповідно до Заявки Відповідач був зобов'язаний в повному обсязі здійснити оплату послуг наданих Позивачем по CMR, протягом 14 банківських днів після отримання документів. Факт отримання Відповідачем документів підтверджується, зокрема частковими оплатами послуг, а саме:

1. 18.07.2012 Відповідач оплатив 8000 грн.;

2. 19.07.2012 - 6000 грн.;

3. 09.08.2012 - 6000 грн.;

4. 11.04.2013 - 3000 грн.;

5. 16.04.2013 - 2000 грн. (копії виписок з рахунку в матеріалах справи).

У зв'язку із неможливістю вказати дату первинного (до виправлення помилок) отримання документів Відповідачем, Позивач у позовній заяві строк 14 банківських днів відраховує від дати проведення першої часткової оплати послуг, а саме з 18.07.2012р., тобто останній день оплати припадав на 06.08.2012р.

Отже, враховуючи часткову оплату заборгованості, основна заборгованість Відповідача становить: 50462 грн. - 8000 грн. - 6000 грн. - 6000 грн. - 3000 грн. - 2000 грн. = 25462 грн.

Окрім того, Відповідач не повернув оригінали підписаних зі своєї сторони: Акту № 118 прийому-передачі виконаних робіт від 03.07.2012 та Договору № 20 від 20.06.2012.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема перевезення, які регламентуються главами 63-64 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідачем не надано до суду документів за період до подання позивачем до суду позову, які б свідчили про заперечення відповідачем наданих позивачем послуг чи зауваження щодо їх якості.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 25 462,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 25 462,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 3977,65 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 4.6. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати послуг з перевезення, експедитор сплачує виконавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки оплати до повного розрахунку.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 3977,65 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Оскільки відповідачем було порушено грошові зобов'язання по сплаті за отримані послуги, керуючись ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на суму основного боргу позивачем нараховано три відсотки річних 791,02 грн. та інфляційні збитки в сумі 177,76 грн., розрахунок яких додається до позовної заяви.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 791,02 грн., інфляційні збитки - 177,76 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 1 300,00 грн.

В підтвердження вказаних витрат позивач надав суду:

Договір про надання правової допомоги № 90 від 01.07.2013, копію платіжного доручення №319 від 02.07.2013 на суму 1 300,00 грн. за надання правової допомоги, оригінал довіреності представника.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" - витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

У зв'язку з наведеним суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 1 300,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Амплітуда Груп" (01030, м. Київ, Шевченківський район, вул. Пирогова, буд. 2/37, код ЄДРПОУ 37025036) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 код НОМЕР_2) суму основного боргу в розмірі 25 462(двадцять п'ять тисяч чотириста шістдесят дві) грн. 00 коп., пеню в розмірі 3977 (три тисячі дев'ятсот сімдесят сім) грн. 65 коп., 3% річних в сумі 791(сімсот дев'яносто одна) грн. 02 коп., інфляційні збитки в сумі 177(сто сімдесят сім) грн. 76 коп., судовий збір в сумі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 09.08.2013