Ухвала

від 12.08.2013 по справі 248/4580/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія 51 Головуючий в 1 інстанції Хомінець І.В.

Доповідач Дундар І.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2013 року м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Солодовник О.Ф.

суддів Дундар І.О., Барсукової О.І.

при секретарі Пасічній О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу з питань фізичної культури та спорту Виконавчого комітету Харцизької міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за час затримки її виплати, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та моральної шкоди

за апеляційною скаргою відділу з питань фізичної культури та спорту Виконавчого комітету Харцизької міської ради

на рішення Харцизького міського суду Донецької області від 03 липня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 03 липня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з Відділу з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Харцизької міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 1558,31 грн., компенсацію за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 19,19 грн., середній розмір заробітної плати за час затримки розрахунку в розмірі 5000 грн., моральну шкоду в розмірі 1000 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 500 грн., а всього 8077,50 грн.; стягнуто судовий збір на користь держави; в іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відділ з питань фізичної культури та спорту Виконавчого комітету Харцизької міської ради просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважають його незаконним, а саме, відсутнє законодавче обґрунтування вимог щодо виплати компенсацій за час затримки виплати заборгованості по заробітній платі, відсутні підстави щодо нарахування та виплати належних позивачу сум, в зв»язку з тим, що до Відділу не було надано наказу про звільнення та табелю обліку робочого часу працівників ДЮСШ за січень та лютий 2011 року, не доведено факт спричинення моральної шкоди діями відповідача, не враховано матеріальний стан відповідача, який є неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність за кошти, отримані від держави, при винесенні рішення судом першої інстанції не враховано правову позицію Верховного суду України при розгляді аналогічних справ.

Сторони в судове засідання не з»явилися, про день та час слухання справи повідомлялись належним чином - телефонограмами, які передані 06 серпня 2013 року та зареєстровані в Журналі телефонограм №1 за №№ 1287,1288,1289.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає відхиленню.

Судом при розгляді справи було встановлено, що позивач у період з 01 вересня 2008 року по 10 лютого 2011 року працювала прибиральницею у Дитячо-юнацькій спортивній школі м.Зугресу. За період з 01 січня 2011 року по 10 лютого 2011 року нарахована заробітна плата в сумі 1901,62 грн., у тому числі заробітна плата за січень - 1035,10 грн., за лютий 465,79 грн., компенсація за невикористану відпустку - 400,73 грн., утримання із нарахованого доходу складають 343,44 грн., компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату: за січень - 0,09 грн., лютий - 0,04 грн., залишок заробітної плати складає 1558,31 грн., розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 41,92 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача не було проведено своєчасний розрахунок, компенсація заробітної плати за несвоєчасну виплату відноситься до структури заробітної плати, тому вимоги щодо її стягнення не обмежені ніяким строком, спір між сторонами щодо розміру заробітної плати - відсутній, несвоєчасна виплата заробітної плати спричинила позивачу моральну шкоду.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

На підставі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Ці вимоги закону відповідачем дотримані не були, в день звільнення з позивачем не було проведено повний розрахунок, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі.

Відповідно до ст.ст.1, 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт порушення строків виплати заробітної плати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на отримання компенсації за порушення строків виплати заробітної плати.

При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку звернення до суду в цій частині, оскільки компенсаційні виплати входять до структури заробітної плати на підставі ч.3 ст.2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці», а відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На підставі п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В судовому засіданні встановлено, що заробітна плата зазначена в довідках відповідача, фактично позивачу не нарахована, що стало підставою для її невиплати. Дані обставини свідчать про наявність спору. Розмір сум належних позивачу під час звільнення був з'ясований під час судового розгляду справи, з позовом до суду позивач звернулася більше, ніж через рік після звільнення, а тому відповідно до положень ст. 117 КЗпП України суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що розмір відшкодування за час затримки розрахунку необхідно визначити з урахуванням істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.

Крім того, про наявність між сторонами спору про розмір належних сум свідчить те, що за позовною заявою (арк.спр.1-3) заявлений ОСОБА_1 до стягнення розмір заборгованості складає 1901,62 грн., проте судом стягнуто 1558,31 грн..

При цьому апеляційний суд визнає, що при обчисленні середньоденного заробітку суд на порушення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами та доповненнями, помилково прийняв до розрахунку відомості про середньоденну заробітну плату в розмірі 41,92 грн. на підставі довідки відповідача (арк..спр.17), не зваживши, що останніми двома місяцями, що передують звільненню, є грудень 2010 року та січень 2011 року, в яких позивач мала заробіток. Отже, середньоденний заробіток складає 40 грн. 18 коп. = (1035,10 грн. + 1014,20 грн.) : (24 роб.дн. + 27 роб.дн.), відповідно середній заробіток за час затримки розрахунку складе 22420,44 грн. (40,18 грн. х 558 дн.).

Однак враховуючи, що судом застосовано принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що визнано апеляційним судом обґрунтованим, допущена помилка на правильність висновків суду першої інстанції не впливає.

Вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з факту заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок порушення її прав у сфері трудових відносин.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України - відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Визначивши розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди 1000 гривень, суд навів в рішенні відповідні мотиви. Розмір моральної шкоди визначений з врахуванням характеру спричинених моральних страждань, їх тривалості та виходячи з засад розумності та виваженості, що відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.

Апеляційний суд вважає, що суд правильно оцінив докази, що надані сторонами, та дав їм належну правову оцінку. Підстави для переоцінювання наявних в матеріалах справи доказів відсутні.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б спростовували позовні вимоги.

За таких підстав суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення. Нові докази не досліджувались апеляційним судом.

Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційний суд на підставі ст.308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст.303, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу відділу з питань фізичної культури та спорту Виконавчого комітету Харцизької міської ради відхилити.

Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 03 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: