Постанова

від 24.07.2013 по справі 801/880/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 липня 2013 р. (15:30) Справа №801/880/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Шуміло В.В., розглянувши за участю представників позивача - Баришнікової О.В. (довіреність від 18.02.13, паспорт серії НОМЕР_7), Місечко В.М. (паспорт серії НОМЕР_8) у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біляус Агро"

до Державної податкової інспекції у Чорноморському районі АР Крим Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Біляус Агро" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Чорноморському районі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 08 січня 2013 року № 0000011701, № 0000012200, № 0000022200.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки проведеної відповідачем перевірки, в результаті якої встановлено порушення позивачем податкового законодавства та на підставі яких відповідачем прийняте оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є необґрунтованими, оскільки позивачем, в ході здійснення господарської діяльності були проведені реальні господарські операції з контрагентами, здійснені розрахунки та складені відповідні первинні бухгалтерські та податкові документи, в результаті чого у нього виник обов'язок відображення відповідних показників у податковій звітності. А також позивач зазначає, що безпідставним є збільшення грошового зобов'язання з ПДФО.

Представник відповідача у судове засідання 24.07.2013р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Під час розгляду справи проти позову заперечував, в обґрунтування своєї позиції надав письмові заперечення, в яких, зокрема зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте правомірно за порушення позивачем приписів Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, збільшено грошове зобов'язання та застосовані штрафні (фінансові) санкції по податку з доходів фізичних осіб, збільшено грошове зобов'язання та застосовані штрафні (фінансові) санкції по податку на додану вартість, а також зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.02.13 призначено у справі судово-економічну експертизу та зупинено провадження у справі до отримання висновків експертизи.

09.07.13 до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшли матеріали адміністративної справи разом із висновком судово-економічної експертизи у зв'язку із чим,

суд ухвалою від 10.07.2013 поновив провадження по справі та продовжив судовий розгляд.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, надані докази, заслухавши пояснення представників позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

З 26.11.2012 по 04.12.2012, а також протягом наступних 5 днів, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача, код за ЄДРПОУ 34533457 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.10.2012, за результатами якої складено акт від 18.12.2012 № 23/22-00/34533457 (далі - акт перевірки).

Відповідно до висновків названого акта перевірки відповідачем встановлено порушення:

- пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.5, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4., пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та пп. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 5.12.5 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 09.07.1997 року № 250/2054, "Про затвердження форми податкової декларації а Порядку її заповнення і подання" за період з 01.07.2010 по 31.10.2012, в результаті чого зменшено значення рядку 24 "Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" на вартість у сумі 1705683,00 грн., у т.ч. жовтень 2010 року у сумі 61214,00 грн., грудень 2010 року у сумі 23295,00 грн., вересень 2011 року у сумі 572936,00 грн., листопад 2011 року у сумі 21138,00 грн., грудень 2011 року у сумі 627931,00 грн., січень 2012 року у сумі 399169,00 грн.;

- п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, подання податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за 1, 2, 3, 4 квартал 2011 року, за 2, 3 квартал 2012 року з помилками;

- п. 177.8 ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, Листа ДПА України № 1085/К/17-0714 від 03.02.2011: виплата доходу фізичним особам-підприємцям від операцій, яка здійснюється поза меж обраних ними (підприємцями) видів діяльності, без утримання податку з доходів фізичних осіб у 2011 році.

На підставі названого акта перевірки податковим повідомленням-рішенням від 08 січня 2013 року № 0000011701 збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 8679,36 грн., з яких 1735,86 грн. - штрафні (фінансові) санкції; податковим повідомленням-рішенням від 08 січня 2013 року № 0000012200 зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 444111 грн. за 10 місяць 2012 року відповідно до поданої 14.11.2012 податкової декларації № 9071343931; податковим повідомленням-рішенням від 08 січня 2013 року № 0000022200 збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 1869032,25 грн., з яких 411117,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Під час розгляду справи представник відповідача пояснив, що в Акті перевірки були допущені технічні помилки та надав аркуші Акту з виправленням. (т. 2 а.с. 159-162).

Заперечуючи проти висновків акта перевірки, на підставі якого прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, платник податків, звернувшись до адміністративного суду із позовом, предметом позову визначив скасування вище зазначених рішень відповідача.

Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіряючи обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов наступних висновків.

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню (п. 14.1.165 ПКУ).

Згідно п.п.14.1.178 ст. 14 ПКУ податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу п. 14.1.191 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 138 ПКУ визначений склад витрат та порядок їх визнання, зокрема витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 ПКУ).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на

віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п.198.4 ст. 198 ПКУ).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у

такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Матеріали справи свідчать про те, що у періоді, що був охоплений перевіркою, між позивачем та контрагентами, зокрема ТОВ "АПЕЛЛА КОНСАЛТ", ТОВ "Краєвид Інвест", ТОВ "АВТОКОМ" існували господарські взаємовідносини, укладено низку певних угод (договорів).

Проведені господарські операції знайшли своє відображення у податковому обліку, підписані та видані позивачу податкові накладні, суми ПДВ з яких віднесено до складу податкового кредиту.

Разом з тим, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).

Під час розгляду справи судом призначено судово-економічну експертизу, висновок якої № 77/13 від 08.07.2013 залучений до матеріалів справи, який суд вважає повним обґрунтованим та приймає в якості доказу по справі.

У вказаному висновку зазначено, що відповідно до наданих первинних бухгалтерських та податкових документів ТОВ "Біляус Агро" правильно формувався рядок 24 податкової звітності за період з 01.07.2010 по 31.10 2012, у тому числі за жовтень 2012

року у розмірі 444 111,00 грн. Висновки акту перевірки № 23/22-00/34533457 від 18.12.2012 щодо заниження податку на додану вартість у сумі 1457915,00 грн. документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ТОВ "Біляус Агро" не підтверджується.

Такі висновки експерта, як вбачається з мотивувальної частини висновку судово-економічної експертизи зроблені експертом виходячи з того, що податковий кредит, що було не визнано ДПІ у Чорноморському районі, сформований на підставі податкових накладних, що відповідають вимогам податкового законодавства, заниження податкового кредиту ТОВ "Біляус Агро" є безпідставним.

Розбіжність дослідження із актом перевірки у розмірі донарахування ПДВ, що підлягає сплаті у розмірі 1457915,00 грн. та залишку від'ємного значення з ПДВ, після бюджетного відшкодування у розмірі 444 111,00 грн. виникло за рахунок не визнання податкового кредиту у розмірі 200994 грн., що неправомірно занижено та не визнання від'ємного значення відображеного у рядку 23.4 збільшено/зменшено залишок від'ємного значення за результатами перевірок у розмірі 1839866 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та акту перевірки, у попередньому акті планової перевірки ТОВ "Біляус Агро" від 29.09.2010 № 14/23-01/34533457, на порушення пп. 7.2.1, пп. 7.2.6, пп. 7.5.1 п. 7.5, абз. "а" пп. 7.7.2 п. 7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було завищено заявлену суму бюджетного відшкодування. Зазначена сума бюджетного відшкодування була віднесена ТОВ "Біляус Агро" до рядка 23.4 податкової декларації за лютий 2011 року.

Законом України "Про податок на додану вартість" (чинний до 01.01.2011р.), а саме пп. 7.7.7, передбачено що якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів;

Отже у відповідності до Закону України "Про податок на додану вартість", який діяв на час здійснення зазначеної операції, ТОВ "Біляус Агро" правомірно відображено суму від'ємного значення ПДВ.

У відповідності до пп. 5.12.5. п.п.5.12.4. Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 «Про затвердження форми Податкової декларації та Порядку її заповнення і подання» Рядок 23.4 передбачений для відображення збільшення або зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26) за результатами камеральної чи документальної перевірки, проведеної податковим органом. А отже, ТОВ "Біляус Агро" вірно віднесено від'ємне значення до рядка 23.4 Декларації.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, (пункт 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така

сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Таким чином, ТОВ "Біляус Агро" правильно формувався рядок 24 податкової звітності за період з 01.07.2010 по 31.10.2012, у тому числі за жовтень 2012 року у розмірі 444111,00 грн.

Виходячи із наведеного вище, висновки акту перевірки № 23/22-00/34533457 від 18.12.2012 щодо заниження податку на додану вартість у сумі 1457915,00 грн. документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ТОВ "Біляус Агро" не підтверджується.

Стосовно тверджень відповідача щодо нікчемності угод, суд зазначає наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Законодавством України також не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи

мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ані Акт перевірки, ані заперечення не тільки не містять таких посилань, а й не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентами до суду не подано.

Щодо зазначених відповідачем порушень п. 177.8 ст. 177 Податкового кодексу України, лист ДПА України №1085/К/17-0714 від 03.02.2011, в частині виплати доходу фізичним особам-підприємцям від операцій, які здійснені ними поза меж обраних видів діяльності, без утримання податку з доходів фізичних осіб у 2011 р., а саме ФОП ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_5, та ОСОБА_5 ідентифікаційний номер НОМЕР_6, суд зазначає.

З положень п. 177.8. ст. 177 ПК України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Як убачається з акту перевірки та пояснень представників позивача виплачуючи ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 винагороди, ТОВ "Біляус Агро" не утримувало податок з доходу фізичних осіб, з огляду на те, що послуги надані підприємцями здійснено в межах обраних підприємцями видів діяльності.

Зокрема, предметом договору підряду від 01.10.2011 № 58/2 на виконання сільськогосподарських робіт, ФОП ОСОБА_4 зобов'язався надавати ТОВ "Біляус Агро" послуги зі збору в полі каміння, а ТОВ "Біляус Агро" їх прийняти та оплатити.

Як убачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17.11.2011 серії АД № 172905 одним з видів економічної діяльності яку має право здійснювати ФОП ОСОБА_4, є 01.41.0 за КВЕД - надання послуг у рослинництві; облаштування ландшафту. Згідно Державного класифікатору видів економічної діяльності 009:2005 вказана послуга включає надання послуг у рослинництві, передпосівну підготовку полів. Збір каміння у полі, що виконував ФОП ОСОБА_4 за договором підряду на виконання сільськогосподарських робіт, відноситься до послуг у рослинництві та здійснюється при передпосівній підготовці поля.

Водночас, відповідно до договору укладено ТОВ "Біляус Агро" з ФОП ОСОБА_5 про надання послуг від 10.06.2011 № 25, ФОП ОСОБА_5 зобов'язався надати ТОВ "Біляус Агро" послуги з розвантаження вантажів на ст. Євпаторія вантажна, а ТОВ "Біляус Агро" прийняти їх та оплатити. За актом прийому-передачі робіт № 1/06 від 14.06.2011, № 3/06 від 21.06.2011 ФОП ОСОБА_5 надав ТОВ "Біляус Агро" послуги з розвантаження вагонів з амофосом (добривом) на ст. Євпаторія вантажна в обсязі 128 тонн та 320 тонн. Вказаний вантаж належить до категорії великовагових і за технологією розвантаження вагонів повинен бути розвантажений механізованим способом за допомогою транспортних засобів. Так, згідно витягу з ЄДР серії АБ № 895171 від 18.01.2013, одним з видів економічної діяльності, яку має право здійснювати ФОП ОСОБА_5, за Державним класифікатором 009:2010, що набрав чинності з 01.01.2012 є 49.42 за КВЕД - Надання послуг перевезення речей (переїзду), що за Державним класифікатором 009:2005 чинним у 2011 році, значився як 60.24.0 Діяльність автомобільного вантажного транспорту, до складу якого включалось надання послуг з перевезення різних вантажів, у тому числі великовагових та небезпечних.

Таким чином, доводи відповідача про порушення вимог податкового законодавства, зазначені в акті перевірки, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, наданими позивачем.

Отже, висновки відповідача про заниження платником податків податку на додану вартість, завищення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, заниження податку з доходів фізичних осіб є упередженими, неспроможними та безпідставними.

Зокрема, оскільки судом встановлено відсутність підстав зменшення суми податку на додану вартість, то й відсутні підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій, які застосовані відповідачем на підставі п. 123.1 ст. 123, ст. 127 Податкового кодексу України.

За таких підстав, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 08 січня 2013 року № 0000011701, № 0000012200, № 0000022200.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це

повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 08 січня 2013 року № 0000011701, № 0000012200, № 0000022200 не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.

В адміністративному позові позивач просить суд лише скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.01.2013 № 0000011701, № 0000012200, № 0000022200 без вимоги про визнання їх протиправними.

В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.01.2013 № 0000011701, № 0000012200, № 0000022200.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 24.07.2013.

У повному обсязі постанову складено та підписано 29.07.2013.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 11, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити адміністративний позов повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Чорноморському районі АР Крим Державної податкової служби від 08.01.2013 № 0000011701, № 0000012200, № 0000022200.

3. Стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у Чорноморському районі АР Крим Державної податкової служби (ідентифікаційний код юридичної особи 34051676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біляус Агро" (ідентифікаційний код юридичної особи 34533457, юридична адреса: 96423, АР Крим, Чорноморський район, с. Кіровське, вулиця Ворошилова, будинок 12) витрати зі сплати судового збору у сумі 2 294,00 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частини постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд АР Крим протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Євдокімова О.О.