Постанова

від 31.07.2013 по справі 826/8171/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 липня 2013 року 10:37 № 826/8171/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Погрібніченка І.М., при секретарі судового засідання Медведєвій А.С. та за участю представників: позивача - Опаріної О.Л., відповідача - Калашникової О.В., Грембовського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного малого підприємства «Модус» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 лютого 2013 року № 0002572280, № 0002582280, -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 31 липня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне мале підприємство «Модус» (далі - ПМП «Модус», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 лютого 2013 року № 0002572280, № 0002582280.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що ним були виконані усі законодавчі умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ВСК «Геос», що підтверджується складеними за результатами їх діяльності первинними документами.

Позивач також зазначає, що висновки податкового органу про нікчемність укладеного між ним та його контрагентом правочину є безпідставним з огляду на те, що податковим органом не доведено належними та достатніми доказами факту того, що вказаний правочин мав фіктивний характер. А тому такі висновки, на думку, позивача ґрунтуються на припущеннях посадових осіб податкового органу, які здійснювали перевірку, а також на невірному застосуванню положень Цивільного кодексу України, а спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував та в обґрунтування своєї позиції посилався на те, що останній при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, діяв у межах чинного податкового законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ПМП «Модус» (код ЄДРПОУ 19486749) відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 672142 зареєстроване Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 25 січня 1993 року (номер запису № 1 074 120 0000 013268). Місцезнаходження ПМП «Модус»: 08600, Київська область, м. Васильків, вул. Шевченка, 15, кв. 41.

ПМП «Модус» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 25 січня 1993 року за № 261-П/16171 та перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС.

Згідно свідоцтва від 06 червня 2008 року № 100120402 ПМП «Модус» станом на момент проведення перевірки мав статус платника податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 19486726125).

ДПІ у Шевченківському м. Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПМП «Модус» (код за ЄДРПОУ 19486749) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «ВСК «Геос» (код за ЄДРПОУ 36756148) за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт від 25.01.2013 р. № 242/22-80/19486749.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- пп. 7.4.5 п.7.4. , пп.,7.7.1 п. 7.7. ст. 7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами і доповненнями) п. 198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями) в результаті завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в розмірі 2 591 809, 00 грн. в тому числі за жовтень 2010 р. р розмірі 357 235, 00 грн., за листопад 2010 р. в розмірі 729 812, 00 грн., за грудень 2010 р. в розмірі 600 440, 00 грн., за січень 2011 р. в розмірі 426 305, 00 грн., за лютий 2011 р. в розмірі 478 017, 00 грн.;

- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств всього у сумі у сумі 3220796,0 грн., у тому числі за 4 квартал 2010р. в сумі 2 109 358, 00 грн., за 1 квартал 2011р. в сумі 1 111 438, 00 та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 р. в розмірі 75 859, 00 грн.

28 лютого 2013 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС на підставі акту перевірки прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0002572280, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та відповідно до абз. «б» п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, із змінами та доповненнями визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 3 748 137, 00 грн., де 3 220 796, 00 грн. - основний платіж, 527 341, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 0002582280, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та відповідно до абз. «б» п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення пп. 7.4.5 п.7.4. , пп.,7.7.1 п. 7.7. ст.. 7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами і доповненнями) п. 198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями) визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 013 682, 00 грн., де 2 591 809, 00 грн. - основний платіж, 421 873, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Незгода з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з доводами Приватного малого підприємства «Модус», виходячи з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (який частково втратив чинність, в редакції на момент спірних правовідносин, що існували в період до 01 січня 2011 року) (далі - Закон № 334/94-ВР), який був спеціальним законом з податку на прибуток на момент спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічна норма містяться в пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення;

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з п. 1.32 ст. 1 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

В силу п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічно відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту/пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.) (абз. 1 пп. 7.4.5 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР/абз. 1 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Обов'язкові реквізити податкової накладної визначені в пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Абзацом 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року за № 165, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість (п. 6.2 Порядку).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредиту формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Водночас, приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відповідно, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваної операції, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів/податкових накладних або підписання цих документів не уповноваженою особою.

З наданого акту перевірки вбачається, що податковим органом за результатами перевірки позивача встановлено заниження суми податку на додану вартість у розмірі 2 591 809, 00 грн. та податку на прибуток у розмірі 3 220 796, 00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «ВСК «Геос» за період з жовтня 2010 року по лютий 2011 року.

Позивачем в підтвердження правомірності формування вказаних вище сум надано суду договір купівлі-продажу № 01/10 від 01 жовтня 2010 року, укладений між ТОВ «ВСК «Геос» та ПМП «Модус», за умовами якого Продавець передає у власність, а Покупець приймає та оплачує товар, асортимент, номенклатура, кількість та вартість якого визначається в товарних накладних або специфікаціях на передачу конкретної партії товару.

Відповідно до п. 3.1 право власності на товар переходить від Продавця до Покупця у момент підписання Покупцем, або уповноваженою ним особою товарної накладної про передачу товару в порядку, визначеному чинним законодавством України, або при передачі товаророзпорядчого документу на партію товару Покупцю.

На виконання вказаного договору позивачем надано наступні документи, а саме: податкові накладні, накладні, рахунки на оплату, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення та банківські виписки по рахунку ПМП «Модус».

Вказані документи від імені ТОВ «ВСК «Геос» підписані ОСОБА_4

Однак, вони не беруться судом до уваги, як належні докази, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для проведення перевірки був лист УПМ ДПА в м. Києві від 19.03.2012 р. № 937/7/07-3215.

Передумовою надіслання вказаного вище листа стали матеріали УПМ ДПС у м. Києві, якими встановлено створення невстановленими особами ТОВ «ВСК «Геос» з ознаками фіктивного підприємства, засновником та директором якого числиться ОСОБА_4.

Вказане підтверджується наданим у судовому засіданні Висновком ДПА у м. Києві щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «ВСК «Геос» (код за ЄДРПОУ 36756148) та постановою про порушення кримінальної справи від 06 листопада 2012 року, в якому відображені вказані вище обставини.

З протоколу допиту свідка від 06 грудня 2012 року вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрував ТОВ «ВСК «Геос» за грошову винагороду на прохання невстановленої слідством особи, наміру займатися підприємницькою діяльністю не мав, документів бухгалтерської та податкової звітності не підписував, посадові особи позивача йому невідомі.

Непричетність до фінансово-господарської діяльності вказаного вище товариства підтверджується також наданими ОСОБА_4 поясненнями від 01 грудня 2011 року.

Одночасно з наданого в судовому засіданні представником відповідача іншого письмового доказу - протоколу допиту директора ПМП «Модус» ОСОБА_5 від 03.08.2011 р. вбачається, що він є також засновником позивача.

ОСОБА_5 підтвердив факт наявності договірних відносин з ТОВ «ВСК «Геос», проте не зміг детально пояснити обставини укладення та виконання договору з вказаним контрагентом. Також з вказаного протоколу вбачається, що ОСОБА_4 він не пригадує, співробітники та місцезнаходження ТОВ «ВСК «Геос» йому не відомі.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів перевірки, позивачем не було надано податковому органу на його запит первинні документи фінансово-господарські документи за 2010 рік по взаємовідносинах з ТОВ «ВСК «Геос», з причин їх вилучення ГУ МВС України в АР Крим. Проте, як вбачається з протоколу виїмки від 03.08.2011 року такі документи не вилучалися.

Судом береться до уваги той факт, що позивачем, за результатами отримання акту перевірки, письмових пояснень чи заперечень щодо спростування висновків перевірки та наявності (надання) вказаних документів, у термін передбачений Податковим кодексом не дано.

З урахуванням вказаних вище обставин, суд не приймає як належний доказ копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_4 від 27.04.2012 р. в якій містяться загальні відомості щодо реєстрації, діяльності та підписання ним первинних документів ТОВ «ВСК «Геос», та жодним чином не відображені обставини фінансово-господарської діяльності з позивачем.

Враховуючи викладене вище, наданий позивачем договір та додані до нього документи, суд вважає неналежними, оскільки належним чином оформлені (підписані невідомими особами) документи не можуть бути підставою для декларування податкового кредиту та валових витрат при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність поставленого товару.

Таким чином, суд зазначає, що за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких задекларовано податковий кредит та сформовано валові витрати за спірною господарською операцією, самі по собі первинні документи не підтверджують право позивача на їх формування.

Вказана позиція, зокрема, підтверджується постановою Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11.

Враховуючи викладене, суд також критично ставиться до наданих позивачем податкових, видаткових накладних, довіреностей, які, підтверджують факт подальшої реалізації ТОВ «ТВК «Крайт», ТОВ «Епіцентр», ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Перший віконний завод», ТОВ «СПС», ТОВ «Рожнівка-Агро», ТОВ «Торговий дім СЕК», ТОВ «ВКК «Максімус» та ін. контрагентам товару, як доказ його придбання у ТОВ «ВСК «Геос».

При цьому, суд вважає, що такий товар було поставлено позивачем на адресу вказаних контрагентів не за рахунок його придбання у ТОВ «ВСК «Геос», а за рахунок його поставки іншими суб'єктами господарювання.

Виходячи з аналізу встановлених фактів, суд також зазначає наступне.

Згідно п. 83.1 ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є:

- документи, визначені цим Кодексом;

- податкова інформація;

- експертні висновки;

- судові рішення;

- інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року за № 2657-XII визначено, що податкова інформація - це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Джерела отримання податкової інформації, яка може бути використана Державною податковою службою для забезпечення її діяльності визначені ст. 72 ПК України.

Зокрема, відповідно до пп. 72.1.5 п. 72.1 ст. 72 ПК України податковою службою використовується інформація від підрозділів податкової служби та митних органів - за результатами податкового контролю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (у редакції чинній на момент спірних правовідносин) в державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція).

Враховуючи викладене, використання податковим органом під час проведення перевірки та складання за її результатами висновку матеріалів досудового слідства, що здійснюється органами податкової міліції, є правомірним, оскільки вони підтверджують або спростовують дані обліку суб'єкта господарювання, який перевіряється та отримані у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Водночас, згідно акту перевірки від 25 січня 2013 року № 242/22-80/194867449, за висновками якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідачем зроблено висновок про нікчемність правочинів позивача з контрагентами.

Доводи позивача щодо відсутності компетенції у податкового органу робити такі висновки судом не приймаються з огляду на таке.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається, в своєму акті податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, який не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ним по правочину, здійснених МПМ «Модус» при придбанні товарів. Товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. ст. 662, 655 та 656 ЦК України.

Аналіз норм вищевказаного законодавства дає суду підстави вважати, що податковий орган та його посадові особи під час здійснення податкового контролю, в тому числі і у формі позапланової невиїзної перевірки, вправі використовувати будь-яку податкову інформацію для складання відповідних висновків що стосується дотримання вимог податкового законодавства платниками податків. При цьому, такі висновки ґрунтуються на оцінці посадовою особою органу державної податкової служби певних фактів та відомостей. А тому, визнання в акті перевірки угоди укладеної позивачем із його контрагентам нікчемною не тягне за собою жодних юридичних наслідків до такої угоди та є лише позицією податкового органу, яка за наявності підстав, має бути доведена в суді.

Відповідні докази неможливості виконання обов'язків за вказаним вище договором контрагентом позивача податковим органом були надані, у зв'язку із чим вищевказані висновки відповідача знайшли своє підтвердження в суді.

Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2013 року № 0002572280, № 0002582280 ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому, скасуванню не підлягають.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Приватного малого підприємства «Модус» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 05.08.2013 р.