Постанова

від 05.07.2013 по справі 2а-12908/12/0170/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2013 р. (11:10) Справа №2а-12908/12/0170/21

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., за участю секретаря судового засідання Багдасарян Н.В., представників: позивача - Салюк А.С. - дов. б/н від 09.11.2012р., відповідача - Бєкіров Е.С., довіреність № 178/10/10-24 від 15.01.13, посвідчення № 103398, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санді-Євпаторія"

до Державної податкової інспекції у м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Санді-Євпаторія" (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби (далі відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01 листопада 2012 року № 0000692304 та № 0000702304.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки проведеної відповідачем перевірки, в результаті якої встановлено заниження показників податку на додану вартість, заниження показників податку на прибуток та на підставі яких відповідачем прийняті оскаржувані податкове повідомлення-рішення, яким збільшено грошові зобов'язання за відповідними податками, є необґрунтованими, оскільки позивачем, в ході здійснення господарської діяльності були проведені реальні господарські операції з контрагентами, здійснені розрахунки та складені відповідні первинні бухгалтерські та податкові документи, в результаті чого у нього виникло право на формування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до податку на прибуток.

У судових засіданнях представник позивача наполягав на задоволенні вимог відповідно до підстав та обставин, викладених в адміністративному позові.

Представник відповідача проти позову заперечував, в обґрунтування своєї позиції надав письмові заперечення, в яких, зокрема зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно, за порушення позивачем приписів Податкового кодексу України, а саме під час перевірки встановлено заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, у зв'язку з чим платнику податків збільшено грошові зобов'язання та застосовано штрафні (фінансові) санкції. Відповідно до вказаних підстав та обставин просить суд у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.05.2012 у справі призначено судово-економічну експертизу та зупинено провадження по адміністративній справі до одержання її результатів.

25.04.2013 до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшли матеріали адміністративної справи з висновком судово-економічної експертизи № 320/12 від 23.04.2013, у зв'язку із чим ухвалою суду від 26.04.2013 поновлено провадження у справі з 15.05.2013, у судове засідання викликано позивача та відповідача.

Під час розгляду справи представником відповідача надані письмові заперечення на висновок експерта, відповідно до яких відповідач вважає висновки судово-економічного експерта необґрунтованими, оскільки вони суперечать висновкам, встановленим в ході перевірки, здійсненої податковим органом.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

З 05.10.2012 по 11.10.2012 відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Бренд Строй", код за ЄДРПОУ 36165567, ТОВ "Кримбудіндустрія", код за ЄДРПОУ 32100553 за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 18.10.2012 № 1586/22-03 (далі акт перевірки).

Відповідно до висновків названого акта, перевіркою встановлено порушення:

- п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді що перевірявся, на загальну суму 100 428,87 грн., у тому числі за періоди: ІІ квартал 2011 року заниження на суму 36 278,48 грн.; ІІ-ІІІ квартал 2011 року заниження на суму 36 278,48 грн.; ІІ-ІV квартали 2011 року заниження на суму 100 428,87 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Бренд Строй", код за ЄДРПОУ 36165567, ТОВ "Кримбудіндустрія", код за ЄДРПОУ 32100553;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 82 829,67 грн., у тому числі: за травень 2011 року у сумі 26 366,67 грн., за червень 2011 року у сумі 5 180,00 грн., за вересень 2011 року у сумі 4 060,00 грн., за жовтень 2011 року у сумі 15 142,05 грн., за грудень 2011 року у сумі 32 140,95 грн. (а.с.9-38).

24.10.2012 на ім'я начальника ДПІ в м. Євпаторії АР Крим позивачем подано заперечення на висновки, викладені в акті документальної позапланової виїзної перевірки № 1586/22-03 від 18.10.2012, в яких позивач просив суд прийняти заперечення до розгляду та вважати висновки акту перевірки необґрунтованими і тому штрафні санкції до ТОВ "Санді-Євпаторія" не застосовувати, податкове повідомлення-рішення не виносити.

01 листопада 2012 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000702304 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість розміром 95 651,41 грн., з яких 12 821,74 грн. є штрафні (фінансові) санкції та № 0000692304 про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств розміром 100 428,87 грн. (а.с.7,8).

Не погоджуючись з відповідними рішеннями суб'єкта владних повноважень платником податків до окружного адміністративного суду подано адміністративний позов, предметом якого є чинність рішень відповідача щодо збільшення грошових зобов'язаннь платника податків

Досліджуючи питання законності прийнятих рішень відповідача - суб'єкта владних повноважень в порядку адміністративного судочинства та обрання належного способу судового захисту прав позивача від наслідків таких дій, суд виходить з наступного.

Перевіркою встановлено порушення статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ними по контрагентам ТОВ "Бренд Строй" та ТОВ "Кримбудіндустрія", внаслідок чого порушено положення статей 185, 188, 198 Податкового кодексу України.

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу, вважає їх безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугувала інформація щодо перевірок контрагентів, за якими встановлено, що правочини, укладені із контрагентами - ТОВ "Бренд Строй" та ТОВ "Кримбудіндустрія" є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

У відповідності до положень пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Отже, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Судом встановлено, що позивач з ТОВ "Бренд Строй" уклали договір від 01.02.2011 на виконання проектних робіт № 01-02-11/40 (а.с.39-41) та додаткові угоди від 17.04.2011 та 27.04.2011 (а.с. 43-44), відповідно до яких ТОВ "Бренд Строй" узяло на себе зобов'язання виконати за дорученням Замовника, яким є ТОВ "Санді-Євпаторія" у відповідності з визначним Договором та додатковими угодами переліком, здати результати робіт Замовнику, а останній зобов'язався прийняти результати робот та оплатити їх.

На підтвердження реальності виконання операцій за правочинами, як під час перевірки так і до суду позивачем надано переліки додаткових об'ємів робіт при проектування готельного комплексу по вул. Сімферопольській в м. Євпаторія, акти здачі-прийомки робіт (надання послуг), рахунки-фактури, податкові накладні (а.с.42, 45-62).

Оплата виконаних робіт здійснена в повному обсязі в безготівковій формі. У рахунок оплати за придбані роботи ТОВ "Санді-Євпаторія" перерахувано на адресу ТОВ "Бренд Строй0" 337 898,00 грн., у тому числі ПДВ 56 316,33 грн. що підтверджується банківськими виписками, які досліджені податковим органом під час перевірки і визнані ним (а.с.16).

За договором генпідряду від 10 травня 2011 № 18/11/11, укладеного між ТОВ "Санді-Євпаторія", як Замовником, та ТОВ "Кримбудіндустрія", як Генпідрядник, Замовником доручено, а Генпідрядником забезпечено у відповідності із кошторисною документацією і умовами Договору виконання будівельних і монтажних робіт на виніс водогону за межі відведеної ділянки по вул. Сімферопольській в районі котельної м. Євпаторії, а замовником прийнято зобов'язання прийняти та сплатити виконані роботи (а.с.63-65).

На підтвердження реальності виконання операцій за названим договором, як під час перевірки так і до суду позивачем надано: кошториси робіт, довідки про вартість виконаних робіт, акти прийомки робіт за типовою формою КБ-2в, підсумкові відомості ресурсів (витрати за фактом), рахунки фактури, податкові накладні (а.с. 66-87)

Судом встановлено та не заперечувалося відповідачем, що на момент складання спірних податкових накладних, як позивач так і його контрагенти ТОВ "Бренд Строй" та ТОВ "Кримбудіндустрія" були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

Господарська мета в укладенні та виконання угод між позивачем та ТОВ "Бренд Строй", ТОВ "Кримбудіндустрія" обумовлена наявністю зобов'язань позивача в якості підрядника за інвестиційним договором будівництва об'єкта нерухомості № 01-2010/СМП від 02.12.2010, укладеного з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (а.с.12).

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В межах проведення господарських операцій контрагентом позивача виписано податкові накладні (а.с. 55-62, 82-84). Суми ПДВ, включені контрагентом позивача до загальної вартості проведених робіт, правомірно віднесені позивачем до суми податкового кредиту відповідного періоду.

Порушень порядку виписки або заповнення податкової накладної, що в силу приписів ПК України є підставою для нарахування податкового кредиту в акті перевірки не зазначено та судом не встановлено.

Твердження відповідача, що правочини позивача з ТОВ "Бренд Строй", ТОВ "Криміндустрія" є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемності, суд вважає неспроможними на підставі наступного.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України (постанова № 9 від 06.11.2009 року), вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Бренд Строй", ТОВ "Кримбудіндустрія" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, посилання відповідача на ч. 1, ч. 5 ст. 203, ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Суд зазначає, що статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, факти виконання робіт, послуг підтверджується наявними в матеріалах справи первинним документами, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України і містять усі необхідні реквізити.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Суд зазначає, що згідно із приписами пп. 14.1.181 ст. 14, п. 198.3, п. 198.6. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення позивачем у спірних правовідносинах витрат шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаних робіт, послуг) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Доказів того, що вказаний в отриманих від контрагентів - ТОВ "Бренд Строй" та ТОВ "Кримбудіндустрія" податкових накладних, актах виконаних робіт, кошторисах товар (роботи, послуги) не використовувались (роботи не надавались, послуг не отримувались) позивачем у власній господарській діяльності матеріали даної адміністративної справи не містять.

Доводи відповідача про підтвердження фіктивності (нікчемності) висновків актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Бренд Строй", ТОВ "Кримбудіндустрія", суд вважає необґрунтованими.

З акту податкової перевірки відповідача вбачається, що підставою висновків податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є припущення про відсутність реальних операцій (об'єктів оподаткування) за угодами позивача з ТОВ "Бренд Строй", ТОВ "Кримбудіндустрія", з посиланнями на акти про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Бренд Строй" від 06.04.2012 № 29/22/36165567, ТОВ "Кримбудіндустрія" від 06.04.2012 № 34/22/32100553 щодо питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.

Проте, зазначені акти про неможливість зустрічної звірки ТОВ "Бренд Строй", ТОВ "Кримбудіндустрія" не є належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нікчемність угод, укладених між цими контрагентами та позивачем.

Суд зазначає, що будівельні роботи (підряд), що є видом діяльності контрагентів позивача, не вимагає від суб'єкта господарювання безумовної наявності сировини, матеріалів, виробничого обладнання, оскільки така діяльність може здійснюватися з давальницькою сировиною, а трудові та виробничі ресурси можуть залучатися за необхідністю на підставі цивільно-правових та господарських угод. Доказів протилежного відповідачем не надано.

На жодну зі сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента за угодами та дотримання ними вимог податкового і іншого законодавства.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер. Обмеження права позивача (як сумлінного платника податку) на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

Посилання контролюючого органу, як на правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, на неможливість встановити факт сплати податку контрагентами, в тому числі і по ланцюгу до виробника, суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Несплата податків контрагентами позивача не може бути підставою для відповідальності товариства, відносно якого у справі відсутні докази його недобросовісності як платника.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним за сплатою ПДВ, який нараховується по ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).

Під час розгляду справи судом призначено судово-економічну експертизу, висновок якої № 320/12 від 23.04.2013 залучений до матеріалів справи, який суд вважає повним обґрунтованим та приймає в якості доказу по справі (а.с. 140-149).

У вказаному висновку зазначено, що відповідно до наданих первинних бухгалтерських та податкових документів:

- податковий кредит ТОВ "Санді Євпаторія" за господарськими операціями, що були предметом перевірки (акт № 1586/22-03 від 18.10.2012) визначено правильно.

- актами здачі-приймання робіт (надання послуг), актом виконаних будівельних робіт, платіжними дорученнями, банківськими виписками, журналами-ордерами підтверджується отримання товарно-матеріальних цінностей (послуг) від контрагентів зазначених в Акті перевірки на загальну суму 436 648,31 грн.

- фактичне виконання угод, що були предметом перевірки (акт № 1586/22-03 від 18.10.2012) підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ТОВ "Санді-Євпаторія" (актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та приймання виконаних будівельних робіт, платіжними дорученнями, та іншими документами первинного бухгалтерського обліку).

- отримані товарно-матеріальні цінності (послуги) від контрагентів, які вказані в акті перевірки, були використані в господарській діяльності ТОВ "Санді-Євпаторія", що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та приймання виконаних будівельних робіт, журналами-ордерами.

- висновки акту перевірки ДПІ в м. Євпаторії № 1586/22-03 від 18.10.2012 щодо заниження податку на додану вартість за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 на загальну суму 82829,67 грн. та заниження податку на прибуток в розмірі 100428,87 грн. не підтверджуються даними податкового та бухгалтерського обліку ТОВ "Санді Євпаторія".

- оплата за отримані товарно-матеріальні цінності (послуги) від контрагентів, які вказані в акті перевірки, підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку ТОВ "Санді Євпаторія" (платіжними дорученнями, журналами-ордерами).

Згідно з приписами ст. 70 КАС України докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На вимогу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість та податку на прибуток податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Крім того, відповідач у своїх запереченнях на позов посилається на дані досудового слідства в рамках кримінальної справи № 69-0146 як докази порушення позивачем вимог податкового законодавства не відповідають ознакам належності та допустимості доказів.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Допустимість доказів означає отримання останніх в порядку, визначеному чинним законодавством.

В матеріалах справи відсутні дані, які б вказували на отримання доказів, на які посилається відповідач, як в Акті перевірки так і в своїх запереченнях, як докази нікчемності правочинів, укладених позивачем, - в порядку, визначеному чинним законодавством.

Більш того, відповідно до кримінально-процесуального законодавства, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, дані, отримані в ході досудового слідства в рамках кримінальної справи, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи, з огляду на що не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

Вказана позиція викладена Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 01 жовтня 2012 р. по справі № К/9991/42373/12 та від 15 жовтня 2012 року у справі К/9991/49494/12.

Відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагентів, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

Отже, посилання відповідача на дані про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва стосовно деяких контрагентів позивача, не може бути належними доказом у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер правочинів між позивачем і контрагентами.

Отже, податкові повідомлення-рішення від 01 листопада 2012 року № 0000702304, № 0000692304 не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством, у зв'язку із чим підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.

В адміністративному позові позивач просить суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01 листопада 2012 року № 0000702304, № 0000692304.

В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до п. 11 ст. 171 КАС України резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акту незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що лише нормативно-правовий акт може бути визнаний судом нечинним, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 01 листопада 2012 року № 0000702304, № 0000692304 є актами індивідуальної дії.

Оскільки акти індивідуальної дії відповідно нормам КАС України підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а не визнаються нечинними, суд вважає за необхідне прийняти постанову про захист прав позивача саме таким способом.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01 листопада 2012 року № 0000702304, № 0000692304.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 05.07.2013.

У повному обсязі постанову складено та підписано 10.07.2013 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби від 01 листопада 2012 року № 0000692304 та № 0000702304 .

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекція у м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби (ідентифікаційний код юридичної особи 34371111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санді Євпаторія" (ідентифікаційний код юридичної особи 33429233) витрати зі сплати судового збору у сумі 1960 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят) гривень 80 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частини постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд АР Крим протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Євдокімова О.О.