Ухвала

від 16.09.2013 по справі 2а-12908/12/0170/21

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-12908/12/0170/21

16.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Санді Євпаторія"- Салюк Андрій Петрович, довіреність № б/н від 10.01.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О. ) від 05.07.13 у справі № 2а-12908/12/0170/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санді Євпаторія" (Красноярське шосе, 6 А, місто Євпаторія, Автономна Республіка Крим,97404)

до Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Д. Ульянова, 2 Б, місто Євпаторія, Автономна Республіка Крим,97416)

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2013 адміністративний позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 01.11.2012: №0000692304 та №0000702304, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Санді-Євпаторія" (далі-позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01 листопада 2012 року: № 0000692304 та № 0000702304.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки проведеної відповідачем перевірки, в результаті якої встановлено заниження показників податку на додану вартість, заниження показників податку на прибуток та на підставі яких відповідачем прийняті оскаржувані податкове повідомлення-рішення, яким збільшено грошові зобов'язання за відповідними податками, є необґрунтованими, оскільки позивачем, в ході здійснення господарської діяльності були проведені реальні господарські операції з контрагентами, здійснені розрахунки та складені відповідні первинні бухгалтерські та податкові документи, в результаті чого у нього виникло право на формування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до податку на прибуток.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновки відповідача були включені до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагента товарів та використання їх в господарській діяльності, дані висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 01.11.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000702304 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість розміром 95 651,41 грн., з яких за основним платежем 82829,67 грн. та 12 821,74 грн. за штрафними санкціями, № 0000692304 про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств розміром 100 428,87 грн.

Передумовою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт від 18.10.2012 №1586/22-03 позапланової документальної виїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Бренд Строй", ТОВ "Кримбудіндустрія" за період з 01.01.2009 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статі 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді що перевірявся, на загальну суму 100 428,87 грн.; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 82 829,67 грн.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо порушення позивачем статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які, на думку відповідача, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ними по контрагентам ТОВ "Бренд Строй" та ТОВ "Кримбудіндустрія", внаслідок чого порушено положення статей 185, 188, 198 Податкового кодексу України, через наступне

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 01.02.2011 між позивачем (замовник) та ТОВ "Бренд Строй" (виконавець) укладено договір на виконання проектних робіт № 01-02-11/40 та додаткові угоди від 17.04.2011 та 27.04.2011, відповідно до умов яких ТОВ "Бренд Строй" узяло на себе зобов'язання виконати доручення замовника, а саме: здати результати робіт замовнику, а останній зобов'язався прийняти результати робот та оплатити їх.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на підтвердження реальності виконання операцій за правочинами, як під час перевірки так і підчас судового розгляду справи позивачем надано переліки додаткових об'ємів робіт при проектування готельного комплексу по вул. Сімферопольській в м. Євпаторія, акти здачі-прийомки робіт (надання послуг), рахунки-фактури, податкові накладні, оплата виконаних робіт здійснена в повному обсязі в безготівковій формі, а саме: у рахунок оплати за придбані роботи позивачем перераховано на адресу ТОВ "Бренд Строй" 337 898,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 56 316,33 грн. що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи та досліджені податковим органом під час перевірки і визнані ним .

Заявником апеляційної скарги не враховано, що за умовами договору генпідряду від 10.05.2011 № 18/11/11, укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ "Кримбудіндустрія" (генпідрядник), замовником доручено, а генпідрядником забезпечено у відповідності із кошторисною документацією і умовами договору виконання будівельних і монтажних робіт на виніс водогону за межі відведеної ділянки по вул. Сімферопольській в районі котельної м. Євпаторії, а замовником прийнято зобов'язання прийняти та сплатити виконані роботи

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на підтвердження реальності виконання операцій за названим договором, як під час перевірки так і підчас судового розгляду справи позивачем надано: кошториси робіт, довідки про вартість виконаних робіт, акти прийомки робіт за типовою формою КБ-2в, підсумкові відомості ресурсів (витрати за фактом), рахунки фактури, податкові накладні, які містяться в матеріалах справи та ретельно досліджені судовою колегією.

Слід зазначити, що господарська мета в укладенні та виконання угод між позивачем та ТОВ "Бренд Строй", ТОВ "Кримбудіндустрія" обумовлена наявністю зобов'язань позивача в якості підрядника за інвестиційним договором будівництва об'єкта нерухомості № 01-2010/СМП від 02.12.2010, укладеного з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3

Судова колегія зауважує, що в межах проведення господарських операцій виписані податкові накладні, суми податку на додану вартість включені до загальної вартості проведених робіт та, відповідно, правомірно віднесені позивачем до суми податкового кредиту відповідного періоду, тобто порушень порядку виписки або заповнення податкової накладної, що в силу приписів Податкового кодексу України є підставою для нарахування податкового кредиту, в акті перевірки не зазначено та судом не встановлено.

Окрім цього, поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що відповідно до висновку №320/12 від 23.04.2013 судово-економічної експертизи, яка була призначена судом під час розгляду справи, податковий кредит ТОВ "Санді Євпаторія" за господарськими операціями, що були предметом перевірки (акт № 1586/22-03 від 18.10.2012) визначено правильно, а саме: актами здачі-приймання робіт (надання послуг), актом виконаних будівельних робіт, платіжними дорученнями, банківськими виписками, журналами-ордерами підтверджується отримання товарно-матеріальних цінностей (послуг) від контрагентів зазначених в Акті перевірки на загальну суму 436 648,31 грн.; фактичне виконання угод, що були предметом перевірки підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ТОВ "Санді-Євпаторія" (актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та приймання виконаних будівельних робіт, платіжними дорученнями, та іншими документами первинного бухгалтерського обліку); отримані товарно-матеріальні цінності (послуги) від контрагентів, які вказані в акті перевірки, були використані в господарській діяльності ТОВ "Санді-Євпаторія", що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та приймання виконаних будівельних робіт, журналами-ордерами; висновки акту перевірки ДПІ в м. Євпаторії № 1586/22-03 від 18.10.2012 щодо заниження податку на додану вартість за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 на загальну суму 82829,67 грн. та заниження податку на прибуток в розмірі 100428,87 грн. не підтверджуються даними податкового та бухгалтерського обліку ТОВ "Санді Євпаторія"; оплата за отримані товарно-матеріальні цінності (послуги) від контрагентів, які вказані в акті перевірки, підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку ТОВ "Санді Євпаторія" (платіжними дорученнями, журналами-ордерами).

Судова колегія, дослідивши висновок експерту №320/12 від 23.04.2013, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів/послуг з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Помилковими визнаються твердження в апеляційній скарзі щодо порушень позивачем податкового законодавства, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальних справах порушених відносно посадових осіб постачальників контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, тому що ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагентів позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентами по вказаних вище договорах.

Більш того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Висновки акту відповідача, його мотивувальна частина щодо необґрунтованого включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість від вартості товарів, робіт і послуг з вказаних контрагентів, заснована на факті порушення кримінальної справи стосовно посадових осіб юридичних осіб, які є постачальниками контрагентів позивача, а також на підставі інформації, отриманої ревізорами з актів про неможливість проведення зустрічної перевірки вищезгаданих контрагентів з питань правомірності господарських відносин з контрагентами-покупцями і постачальниками з метою встановлення факту реальності здійснених взаємин. В акті перевірки відсутність фактичного постачання ТМЦ контрагентами позивача, а також не виконання робіт підрядними організаціями по конкретних об'єктах документально не доведено. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентами з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу товарів, робіт (послуг).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Аналогічна позиція викладена у рішенні Європейського суду по об'єднаній справі С 354/03, С 355/03, С 484/03 від 12.01.2006, а саме:" Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, який здійснює такі операції, не може залежати від того факту, що в ланцюгу постачання, куди входять ці операції, наступна або попередня операція визнаються недійсними в зв'язку з шахрайством по податку на додану вартість, про що платник не знав і не міг знати".

Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаних кримінальних справах, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані підприємства на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю. Більш того акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Будь-яких доказів недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість, податковим органом не подано.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій, оскільки зміст правочинів з контрагентами позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаного правочинів.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його конртагентами.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту передачі товарів, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття спірних повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 01.11.2012: № 0000702304 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість розміром 95 651,41 грн., з яких за основним платежем 82829,67 грн. та 12 821,74 грн. за штрафними санкціями, № 0000692304 про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств розміром 100 428,87 грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2013 у справі № 2а-12908/12/0170/21 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 вересня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко