Постанова

від 06.08.2013 по справі 813/4582/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2013 року № 813/4582/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Цар Х.М.

за участю:

представника позивача - Демчук І.Д.

представника відповідача - Кельбас Р.А.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом приватного підприємства «ВетАгро» до ДПІ в Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Встановив:

ПП „ВетАгро" звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС (далі - ДПІ у Личаківському районі м. Львова) про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 12.03.2013 року №0000092210 по ПДВ на суму 70 894,50 грн. (де основний платіж 66236,00грн. а штрафні санкції 4 658,50 грн.) та від 12.03.2013 року №0000082210 по податку на прибуток на загальну суму 250 992,75 грн. (де основний платіж 212 610,00грн. та штрафні санкції 38 382,75 грн.). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право позивача на податковий кредит та валові витрати під час проведення перевірки підтверджується необхідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку на підтвердження договірних відносин з ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007), ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600), ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636). Всі операції з контрагентами є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочину та безтоварності операцій з контрагентами базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Позивач зазначає, що суми, які були включені до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, що засвідчують факт, що правочини вчинено із спрямуванням на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ними. Таким чином, вважає, що відповідач прийшов до неправомірних висновків щодо порушення порядку формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат підприємства, який передбачає єдиною підставою для формування податкового кредиту - наявність податкових накладних, складених у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, позивач зазначає, що згідно закріпленого в ст. 61 Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. Відтак позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення рішення такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові, просив суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Пояснив, що висновки акту перевірки відповідача, на підставі яких були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суперечать вимогам податкового законодавства.

Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, наведених у письмовому запереченні, вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що винесені з урахуванням вимог чинного законодавства.

Заслухавши доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС було проведено планова документальна виїзна перевірка ПП «ВетАгро» з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007), ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600), ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636), в висновках якого встановлено порушення:

- п..1.7 ст.1 пп.7.2.1 п.7.2 п.п.7.4.1, 7.4.5, п.7.4 пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97ВР (із змінами та доповненнями) , п.183.1 ст.183, пп.187.1, 187.8, 187.9, ст..187, п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VІ (із змінами та доповненнями), у зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ на суму 70 894,50 грн., де основний платіж 66236,00грн. а штрафні санкції 4 658,50 грн.(податкове повідомлення-рішення від 12.03.2013 року №0000092210);

- п.5.1, п.п.5.2.1, п.5.2 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. №283/97ВР (із змінами та доповненнями), п.138.2 ст.138. пп.139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VІ (із змінами та доповненнями), у зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 250 992,75 грн., де основний платіж 212 610.00грн. та штрафні санкції 38 382,75 грн.(податкове повідомлення-рішення від 12.03.2013 року №0000082210).

За результатами перевірки ПП «ВетАгро» ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС було складено акт перевірки акт перевірки №246/22-1/33532942 від 13.02.2013 року та прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.03.2013 року №0000092210 та №0000082210.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) підприємству ПП «ВетАгро» від вищезазначених контрагентів-постачальників, а також відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. В діяльності вищезазначених контрагентів вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту, та які не мають реального товарного характеру. Відповідачем вказано, що господарські операції із даними контрагентами є нікчемними в силу ч. 1, 2 ст.215, ч. 5 ст.203 Цивільного кодексу України, а тому в порядку ст.216 ЦК України, не тягнуть за собою жодних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю. Тому, позивач неправомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ з вартості придбаних товарів (робіт, послуг) та віднесено вказані суми до валових витрат при придбанні товарів (робіт, послуг).

Позивач з прийнятими Відповідачем податковими повідомленнями рішеннями не погодився, оскаржив їх в судовому.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), ЦК України, ГК України, КАС України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 №283/97-ВР із змінами та доповненнями (далі по тексту Закон №283/97-ВР), господарська діяльність - це будь-яка діяльність, особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до пункту 5.1 підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. До таких обмежень згідно підпункту 5.3.1 вищевказаного Закону, віднесено включення до валових витрат, витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону N283/97-ВР, заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону N283/97-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вказані норми передбачені і у чинному на сьогодні Податковому кодексу України, зокрема, відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Тобто, Законом чітко визначено, які обов'язкові реквізити та інформацію повинен містити первинний документ, в тому числі акт виконаних робіт, для того щоб фіксувати факти здійснення господарських операцій та відображати в бухгалтерському обліку господарських операцій.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999, №996-XIV (із змінами та доповненнями), бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з пп.14.1.179. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК) податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу- загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.14.1.181. п.14.1. ст.14 ПК України).

Згідно з пп.54.3.2. п.54.3. ст.54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 57.3. ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно з п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (4. ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Крім того, згідно пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від 03.04.97 р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", зі змінами та доповненнями (далі-Закону N168/97-ВР) датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; - або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 7.4 статті 7 Закону N168/97-ВР встановлено загальний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість як для юридичних, так і для фізичних осіб, зареєстрованих платниками ПДВ.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, видана постачальником послуг (товарів), яка оформляється з дотриманням вимог пп.7.2.1 Закону про ПДВ та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165 „Про затвердження форми податкової накладної та Порядку її заповнення" (зі змінами та доповненнями).

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону N168/97-ВР, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Отже, нормами Закону N168/97-ВР чинного до 2011року та нормами чинного Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Як вбачається з акту перевірки, в ньому не зафіксовано неналежно оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону N168/97-ВР.

Отже, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем як умову для формування податкового кредиту.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що ПП «ВетАгро» у вказаний період часу придбавало товари, роботи і послуги у ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007), ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600), ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636), зокрема:

1. між ПП «ВетАгро» (Замовник) та ФОП ОСОБА_4 (Виконавець) було укладено договори №1/08 від 02.06.2008р. та №1/08 від 02.01.2010р. «Про надання консультаційних послуг» .

2. між ПП «ВетАгро» (Замовник) та ФОП ОСОБА_3 (Виконавець) було укладено три договори від 11.03.2009р., 02.01.2010р., 04.01.2010р. «Про надання бухгалтерських послуг» .

3. між ПП «ВетАгро» (Покупець) та ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636, Продавець) було укладено договір від 01.01.2011р. №11/01/11 про придбання товару.

4. між ПП «ВетАгро» (Покупець) та ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600, Продавець) було укладено усну угоду про придбання товару.

5. між ПП «ВетАгро» (Покупець) та ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007, Продавець) було укладено усну угоду про придбання товару, та у повній мірі виконано їх сторонами.

Судом встановлено, що на виконання вказаних вище умов договорів ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007), ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600), ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636) «Продавці» надали товари, роботи та послуги ПП «ВетАгро» «Покупець» на суму 251398,00грн. а також сплатило ПДВ на суму 66236,00грн. Вказані кошти були повність сплачені ПП «ВетАгро» вказаним контрагентам у безготівковій формі і жодна із сторін не має одна до одної ніяких претензій. В акті перевірки зазначено, що сума ПДВ та ПП за вищезазначеними первинними документами, податковими накладними, видатковими накладними та платіжними дорученнями, включено ПП «ВетАгро» до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства в період що перевірявся. А також зазначено в акті перевірки, що розрахунки за надані послуги проведені в повному обсязі через розрахунковий рахунок підприємства в повному обсязі.

В акті перевірки вказано, що сума ПДВ та ПП за вищезазначеними первинними документами, податковими накладними, видатковими накладними та платіжними дорученнями, включено ПП «ВетАгро» до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства в період що перевірявся. А також зазначено в акті перевірки, що розрахунки за надані послуги проведені в повному обсязі через розрахунковий рахунок підприємства в повному обсязі.

Отже, судом встановлено та підтверджено актом перевірки, що ПП «ВетАгро» придбало послуги та сплатило ПДВ за надані послуги, тобто послуги (товар) придбавався для використання в господарській діяльності товариства, тобто фактично понесло витрати, а тому Позивачем було правомірно включено до валових витрат(відображалось у податковій декларації з ПП у відповідний звітний період), до складу податкового кредиту (відображалось у податковій декларації з ПДВ у відповідний звітний період), оскільки в період що перевірявся, податок на додану вартість сплачений надавачеві послуг, понесло фактичні витрати, що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, деклараціями з ПДВ та ПП.

Судом також встановлено, що ПП «ВетАгро» та контрагенти ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007), ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600), ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636) по вказаних вище взаємовідносинах, відповідно до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками ПДВ та отримали від органів ДПС свідоцтво платника ПДВ, а отже зобов'язані при продажу товарів, робіт, послуг оподатковувати вказані операції, виписувати податкові накладні та перераховувати у випадку позитивного значення зобов'язання до бюджету.

Стосовно твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем ПП «ВетАгро» та контрагентами ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007), ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600), ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636), суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Одним з таких правочинів відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України є правочин, який порушує публічний порядок. Зокрема, згідно частини 1 вказаної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного суду України в пункті 18 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"від 6 листопада 2009 року № 9 зазначає, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Суд дійшов висновку, що договори між Позивачем та його контрагентом за своїм змістом не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно не є нікчемними.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України -якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До таких підстав, зокрема, належить фіктивність правочину. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

На момент розгляду справи немає даних про визнання правочинів позивача недійсними і відповідач не висуває вимог про таке визнання, тому відповідно до закріпленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, зазначені вище договори позивача суд вважає правомірними.

Під час проведених перевірок встановлено, що ПП «ВетАгро» придбало товари, роботи, послуги у контрагенті та сплатило ПДВ за надані послуги, тобто послуги (товар) придбавався для використання в господарській діяльності товариства, а тому нашим підприємством було правомірно включено до складу податкового кредиту (відображалось у податковій декларації з ПДВ у відповідний звітний період), оскільки в період що перевірявся, податок на додану вартість сплачений надавачеві товарів. робіт (послуг), що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, деклараціями з ПДВ.

Зазначені послуги були надані, продані та передані у власність отримувачу ПП «ВетАгро» (замовник), згідно виписаних контрагентами податкових накладних, та отримало суму коштів за реалізовані товарів робіт послуг), які були нами оприбутковані та згідно вимог чинного законодавства сплачені податок на прибуток та податок на додану вартість.

Слід зазначити, що ПП «ВетАгро» не відповідає за будь-які дії своїх контрагентів щодо незалежної підприємницької діяльності, ведення бухгалтерського та податкового обліку, однак факт виконання даних двосторонніх зобов'язань (послуги, товари) відображені у бухгалтерському, податковому обліку двох юридичних осіб, задекларовані і сплачені відповідні податки до бюджету.

Відповідно до ст ст. 46-49 ПКУ ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності -відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"(заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Стаття 9 Закону України, від 16.07.1999, № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює вимоги до Первинних облікових документи та регістрів бухгалтерського обліку.

Зокрема, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Виходячи із наведених законодавчих норм суд вважає, що лише первинні документи можна вважати допустимим засобом доказування правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Такі первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доказів протилежного відповідачем не представлено.

Отже суд встановив, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат, витрат за придбані товари, роботи і послуги, та правомірно сформовано податкового кредиту в період що перевірявся, тому у податкового органу відсутні правові підстави щодо висновку про порушенням позивачем вимог Податкового кодексу України щодо формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставину підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Суд приходить до висновку, що ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС, доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення норм податкового законодавства надано не було.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення, яким позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 12.03.2013 року №0000092210 та №0000082210.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «ВетАгро» 2294 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Брильовський Р.М.

Повний текст постанови виготовлений 12.08.2013 року.