Ухвала

від 07.08.2014 по справі 813/4582/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2014 р. Справа № 876/11448/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Большакової О.О., Гудима Л.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. по справі за позовом Приватного підприємства "ВетАгро" до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

12.06.2013 року року позивач - Приватне підприємство „ВетАгро" (надалі - ПП «ВетАгро») звернулося до суду з позовною заявою до відповідача ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС (надалі - ДПІ у Франківському районі м. Львова) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.03.2013 року №0000092210 по ПДВ на суму 70 894,50 грн. (де основний платіж 66236,00грн. а штрафні санкції 4 658,50 грн.) та від 12.03.2013 року № 0000082210 по податку на прибуток на загальну суму 250 992,75 грн. (де основний платіж 212 610,00грн. та штрафні санкції 38 382,75 грн.).

Позовні вимоги мотивовано тим, що право Приватного підприємства "ВетАгро" на податковий кредит та валові витрати під час проведення перевірки підтверджується необхідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку на підтвердження договірних відносин з ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007), ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600), ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636).

Позивач зазначає, що всі операції з контрагентами є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочину та безтоварності операцій з контрагентами базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Позивач вказує, що суми, які були включені до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, що засвідчують факт, що правочини вчинено із спрямуванням на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ними. Таким чином, Приватне підприємство "ВетАгро" вважає, що відповідач прийшов до неправомірних висновків щодо порушення порядку формування позивачем податкового кредиту та валових витрат підприємства, який передбачає єдиною підставою для формування податкового кредиту - наявність податкових накладних, складених у відповідності до вимог чинного законодавства.

Також позивач зазначає, що згідно закріпленого в ст. 61 Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. Відтак позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення рішення такими, що підлягають скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 12.03.2013 року №0000092210 та №0000082210.

Задовольняючи позовні вимоги суд встановив, що ПП «ВетАгро» придбало послуги та сплатило ПДВ за надані послуги, тобто послуги (товар) придбавались для використання в господарській діяльності товариства, тобто фактично понесло витрати, а тому позивачем було правомірно включено до валових витрат (відображалось у податковій декларації з ПП у відповідний звітний період), до складу податкового кредиту (відображалось у податковій декларації з ПДВ у відповідний звітний період), оскільки в період що перевірявся, податок на додану вартість сплачений надавачеві послуг, понесло фактичні витрати, що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, деклараціями з ПДВ та ПП.

Суд дійшов до висновку, що договори між позивачем та його контрагентом за своїм змістом не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно не є нікчемними.

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) підприємству ПП «ВетАгро» від контрагентів-постачальників, а також відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. В діяльності вищезазначених контрагентів вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту, та які не мають реального товарного характеру.

07.08.2014 року представник Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області заявив клопотання в порядку ст.55 КАС України та просив суд апеляційної інстанції замінити відповідача у справі Державну податкову інспекцію у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Представник Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області зазначив, що Державна податкова інспекція у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області є правонаступником Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби, а відтак і належним відповідачем у справі.

Так, відповідно до ст.55 КАС України - у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне замінити сторону відповідача Державну податкову інспекцію у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи наступні обставини.

Так, ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС було проведено планова документальна виїзна перевірка ПП «ВетАгро» з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007), ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600), ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636), в висновках якого встановлено порушення:

- п..1.7 ст.1 пп.7.2.1 п.7.2 п.п.7.4.1, 7.4.5, п.7.4 пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97ВР (із змінами та доповненнями) , п.183.1 ст.183, пп.187.1, 187.8, 187.9, ст..187, п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VІ (із змінами та доповненнями), у зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ на суму 70 894,50 грн., де основний платіж 66236,00грн. а штрафні санкції 4 658,50 грн.(податкове повідомлення-рішення від 12.03.2013 року №0000092210);

- п.5.1, п.п.5.2.1, п.5.2 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. №283/97ВР (із змінами та доповненнями), п.138.2 ст.138. пп.139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VІ (із змінами та доповненнями), у зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 250 992,75 грн., де основний платіж 212 610.00грн. та штрафні санкції 38 382,75 грн.(податкове повідомлення-рішення від 12.03.2013 року №0000082210).

За результатами перевірки ПП «ВетАгро» ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС було складено акт перевірки акт перевірки №246/22-1/33532942 від 13.02.2013 року та прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.03.2013 року №0000092210 та №0000082210.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України (надалі - ПК), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно ч.1 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999, №996-XIV (із змінами та доповненнями), бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно ч.3 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до пп.14.1.179. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК) податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу- загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.14.1.181. п.14.1. ст.14 ПК України).

В силу з пп.54.3.2. п.54.3. ст.54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 57.3. ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно з п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (ст. 198.4 ПК України).

Згідно з п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Крім того, згідно пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від 03.04.97 р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", зі змінами та доповненнями (далі-Закону N168/97-ВР) датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 7.4 статті 7 Закону N168/97-ВР встановлено загальний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість як для юридичних, так і для фізичних осіб, зареєстрованих платниками ПДВ.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, видана постачальником послуг (товарів), яка оформляється з дотриманням вимог пп.7.2.1 Закону про ПДВ та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165 „Про затвердження форми податкової накладної та Порядку її заповнення" (зі змінами та доповненнями).

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону N168/97-ВР, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Беручи до уваги вищенаведені правові норми колегія суддів виходить з того, що нормами Закону N168/97-ВР чинного до 2011року та нормами чинного Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Надаючи правову оцінку акту перевірки податкового органу, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в ньому не зафіксовано неналежного оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону N168/97-ВР.

Отже, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем як умову для формування податкового кредиту.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В контексті викладеного, судом апеляційної інстанції встановлено, що ПП «ВетАгро» у вказаний період часу придбавало товари, роботи і послуги у ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007), ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600), ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636), зокрема:

1. між ПП «ВетАгро» (Замовник) та ФОП ОСОБА_3 (Виконавець) було укладено договори №1/08 від 02.06.2008р. та №1/08 від 02.01.2010р. «Про надання консультаційних послуг» .

2. між ПП «ВетАгро» (Замовник) та ФОП ОСОБА_2 (Виконавець) було укладено три договори від 11.03.2009р., 02.01.2010р., 04.01.2010р. «Про надання бухгалтерських послуг» .

3. між ПП «ВетАгро» (Покупець) та ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636, Продавець) було укладено договір від 01.01.2011р. №11/01/11 про придбання товару.

4. між ПП «ВетАгро» (Покупець) та ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600, Продавець) було укладено усну угоду про придбання товару.

5. між ПП «ВетАгро» (Покупець) та ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007, Продавець) було укладено усну угоду про придбання товару, та у повній мірі виконано їх сторонами.

Судом встановлено, що на виконання вказаних вище умов договорів ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007), ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600), ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636) «Продавці» надали товари, роботи та послуги ПП «ВетАгро» «Покупець» на суму 251398,00грн. а також сплатило ПДВ на суму 66236,00грн. Вказані кошти були повність сплачені ПП «ВетАгро» вказаним контрагентам у безготівковій формі і жодна із сторін не має одна до одної ніяких претензій.

В акті перевірки зазначено, що сума ПДВ та ПП за вищезазначеними первинними документами, податковими накладними, видатковими накладними та платіжними дорученнями, включено ПП «ВетАгро» до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства в період що перевірявся. А також зазначено в акті перевірки, що розрахунки за надані послуги проведені в повному обсязі через розрахунковий рахунок підприємства в повному обсязі.

Також, в акті перевірки вказано, що сума ПДВ та ПП за вищезазначеними первинними документами, податковими накладними, видатковими накладними та платіжними дорученнями, включено ПП «ВетАгро» до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства в період що перевірявся. А також зазначено в акті перевірки, що розрахунки за надані послуги проведені в повному обсязі через розрахунковий рахунок підприємства в повному обсязі.

Як наслідок, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено актом перевірки, що ПП «ВетАгро» придбало послуги та сплатило ПДВ за надані послуги, тобто послуги (товар) придбавались для використання в господарській діяльності товариства, тобто фактично підприємство понесло витрати, а тому позивачем було правомірно включено до валових витрат (відображалось у податковій декларації з ПП у відповідний звітний період), до складу податкового кредиту (відображалось у податковій декларації з ПДВ у відповідний звітний період), оскільки в період що перевірявся, податок на додану вартість сплачений надавачеві послуг, підприємство понесло фактичні витрати, що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, деклараціями з ПДВ та ПП.

Крім того, судом також встановлено, що ПП «ВетАгро» та контрагенти ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007), ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600), ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636) по вказаних вище взаємовідносинах, відповідно до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками ПДВ та отримали від органів ДПС свідоцтво платника ПДВ, а отже зобов'язані при продажу товарів, робіт, послуг оподатковувати вказані операції, виписувати податкові накладні та перераховувати у випадку позитивного значення зобов'язання до бюджету.

Щодо твердження апелянта про нікчемність правочинів, укладених між позивачем ПП «ВетАгро» та контрагентами ПП «Абсолют центр» (ЄДРПОУ 31443007), ТОВ «Хіммед UA» (ЄДРПОУ 32161600), ПП НВП «Агровет» (ЄДРПОУ 37189636), колегія суддів виходить з наступного.

Так, згідно з статтею 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Одним з таких правочинів відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України є правочин, який порушує публічний порядок. Зокрема, згідно частини 1 вказаної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного суду України в пункті 18 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"від 6 листопада 2009 року № 9 зазначає, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Як наслідок, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що договори між позивачем та його контрагентом за своїм змістом не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно не є нікчемними.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України -якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До таких підстав, зокрема, належить фіктивність правочину. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

Беручи до уваги вищевикладені правові норми, колегія суддів враховує, що на момент розгляду справи немає даних про визнання правочинів позивача недійсними і відповідач не висуває вимог про таке визнання, тому відповідно до закріпленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, зазначені вище договори позивача суд апеляційної інстанції вважає правомірними.

Так, під час проведених перевірок встановлено, що ПП «ВетАгро» придбало товари, роботи, послуги у контрагенті та сплатило ПДВ за надані послуги, тобто послуги (товар) придбавався для використання в господарській діяльності товариства, а тому нашим підприємством було правомірно включено до складу податкового кредиту (відображалось у податковій декларації з ПДВ у відповідний звітний період), оскільки в період що перевірявся, податок на додану вартість сплачений надавачеві товарів. робіт (послуг), що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, деклараціями з ПДВ.

Зазначені послуги були надані, продані та передані у власність отримувачу ПП «ВетАгро» (замовник), згідно виписаних контрагентами податкових накладних, та отримало суму коштів за реалізовані товарів робіт послуг), які були нами оприбутковані та згідно вимог чинного законодавства сплачені податок на прибуток та податок на додану вартість.

Слід зазначити, що ПП «ВетАгро» не відповідає за будь-які дії своїх контрагентів щодо незалежної підприємницької діяльності, ведення бухгалтерського та податкового обліку, однак факт виконання даних двосторонніх зобов'язань (послуги, товари) відображені у бухгалтерському, податковому обліку двох юридичних осіб, задекларовані і сплачені відповідні податки до бюджету.

Відповідно до ст ст. 46-49 ПКУ ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Колегія суддів виходить з того, що позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності -відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Також, судом першої інстанції вірно застосовано судову практику Верховного Суду України.

Зокрема, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, суд прийшов до вірного висновку, що діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Крім того, стаття 9 Закону України, від 16.07.1999, № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює вимоги до Первинних облікових документів та регістрів бухгалтерського обліку.

Зокрема, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Виходячи із наведених законодавчих норм колегія суддів вважає, що лише первинні документи можна вважати допустимим засобом доказування правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Слід зазначити, що такі первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доказів протилежного відповідачем не представлено.

Як наслідок колегія суддів вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат, витрати за придбані товари, роботи і послуги та правомірно сформовано податковий кредит в період що перевірявся, тому у податкового органу відсутні правові підстави щодо висновку про порушенням позивачем вимог Податкового кодексу України щодо формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке не підлягає до скасування.

Керуючись ч.3 ст.160 КАС України , ст.ст. 195, 196, 198, ст.200, ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. по справі № 813/4582/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя І.В. Глушко

Судді О.О. Большакова

Л.Я. Гудим

Ухвала складена в повному обсязі 12.08.2014 року.