Ухвала

від 01.08.2013 по справі 826/1939/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1939/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

01 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.

суддів Сорочка Є.О., Федотова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.04.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллнесс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллнесс» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просили суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.10.2012 р. №00001452202 та №00001462202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.04.2013 року зазначений адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.04.2013 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідачем позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Укрторгпартнер» за період з 01.05.2010 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Веллнесс», з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Укрторгпартнер» за період з 01.05.2010 р. по 30.09.2010 р. №765/22-2/36187334 від 05.10.2012 р.

Відповідно до Акту перевірки №765/22-2/36187334, позивачем порушено вимоги п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5, п.п.5.2.1 п.5.2 та п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено суму податку на прибуток підприємства на загальну суму 16026,00 гривень, а саме: за ІІ квартал 2010 р. - 9158 грн., за ІІІ квартал 2010 р. - 6868 грн.; порушено вимоги п.п.7.3.1. п.7.3 ст.7, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого, занижено податок на додану вартість на загальну суму 11369,00 грн., а саме: за травень 2010 р. - 1172,00 грн., за червень 2010 р. - 4075,90 грн., за липень 2010 р. - 1665,00 грн., за серпень 2010 р. - 2990,30 грн., за вересень 2010 р. - 1465,20 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки №765/22-2/36187334 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №00001462202 від 23.10.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 20032,50 грн., з яких 16026,00 грн. - за основним платежем, а 4006,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, №00001452202 від 23.10.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 14211,00 грн., з яких 11369,00 грн. - за основним платежем, а 2842,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем, як покупцем, та ПП «Укрторгпартнер», як продавцем, був укладений Договір купівлі-продажу №32 від 05.05.2010 року (надалі - Договір купівлі-продажу №32), згідно п.1.1. якого в порядку та на умовах визначених даним договором, продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар відповідно накладної, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Згідно вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та (або) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На виконання умов Договору купівлі-продажу №32 були виставлені рахунки-фактури на загальну суму 76923,00 грн., в т.ч. ПДВ 12820,50 грн. (від 03.05.2010 р. - на суму 15744,24 грн., в т.ч. ПДВ 2624,04 грн.; від 20.05.2010 р. - на суму 8231,76 грн., в т.ч. ПДВ 1371,96 грн.; від 01.06.2010 р. на суму 16223,76 грн., в т.ч. ПДВ 2703,96 грн.; від 21.06.2010 р. - на суму 3756,24 грн., в т.ч. ПДВ 626,04 грн.; від 01.07.2010 р. - на суму 6233,76 грн., в т.ч. ПДВ 1038,96 грн.; від 21.07.2010 р. - на суму 3196,80 грн., в т.ч. ПДВ 532,80 грн.; від 02.08.2010 р. - на суму 14745,24 грн., в т.ч. ПДВ 2457,54 грн.; від 01.09.2010 р. -на суму 8791,20 грн., в т.ч. ПДВ 1465,20 грн.).

На виконання умов Договору купівлі-продажу №32, ПП «Укрторгпартнер» поставило позивачу товар на загальну суму 76923,00 грн., в т.ч. ПДВ 12820,50 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №202 від 03.05.2010 р. - на суму 15744,24 грн., в т.ч. ПДВ 2624,04 грн.; №243 від 20.05.2010 р. - на суму 8231,76 грн., в т.ч. ПДВ 1371,96 грн.; №289 від 01.06.2010 р. -на суму 16223,76 грн., в т.ч. ПДВ 2703,96 грн.; №321 від 21.06.2010 р. - на суму 3756,24 грн., в т.ч. ПДВ 626,04 грн.; №519 від 01.07.2010 р. - на суму 6233,76 грн., в т.ч. ПДВ 1038,96 грн.; №527 від 21.07.2010 р. - на суму 3196,80 грн., в т.ч. ПДВ 532,80 грн.; №613 від 02.08.2010 р. - на суму 14745,24 грн., в т.ч. ПДВ 2457,54 грн.; №1049 від 01.09.2010 р. - на суму 8791,20 грн., в т.ч. ПДВ 1465,20 грн.).

Крім того, ПП «Укрторгпартнер» були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 76923,00 грн., в т.ч. ПДВ 12820,50 грн. (№202 від 03.05.2010 р. - на суму 15744,24 грн., в т.ч. ПДВ 2624,04 грн.; №243 від 20.05.2010 р. - на суму 8231,76 грн., в т.ч. ПДВ 1371,96 грн.; №289 від 01.06.2010 р. - на суму 16223,76 грн., в т.ч. ПДВ 2703,96 грн.; №321 від 21.06.2010 р. - на суму 3756,24 грн., в т.ч. ПДВ 626,04 грн.; №519 від 01.07.2010 р. - на суму 6233,76 грн., в т.ч. ПДВ 1038,96 грн.; №527 від 21.07.2010 р. - на суму 3196,80 грн., в т.ч. ПДВ 532,80 грн.; №613 від 02.08.2010 р. - на суму 14745,24 грн., в т.ч. ПДВ 2457,54 грн.; №1049 від 01.09.2010 р. - на суму 8791,20 грн., в т.ч. ПДВ 1465,20 грн.).

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні контрагентом, колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також судова колегія вважає помилковим висновки податкового органу щодо збільшення сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ПП «Укрторгпартнер», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ІДК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на прибуток та/або податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Як зазначалося раніше, за законом платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.04.2013 року - залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.04.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Є.О. Сорочко

І.В. Федотов

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Сорочко Є.О.

Федотов І.В.