Ухвала

від 16.08.2013 по справі 412/10985/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15 серпня 2013 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого: Бровченко Л.В.

суддів: Коваленко В.Д., Дрибаса Л.І.

при секретарі: Філіній Я.Г.,

за участю прокурора: Голоти С.В.,

засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали по апеляції прокурора, який приймав участь при розгляді справи судом 1-ї інстанції на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2013 року, яким,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимого,-

засуджено за ч.4 ст.190 КК України до 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки.

На підставі п.п.2,3 ст.76 КК України на нього покладені відповідні обов'язки.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимого,

засуджено за ч.4 ст.190 КК України до 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки.

На підставі п.2,3 ст.76 КК України на нього покладені відповідні обов'язки.

ВСТАНОВИЛА:

Вироком суду ОСОБА_1, ОСОБА_2 визнано винними та засуджено за те, що в другій половині липня 2010 року ОСОБА_1 дав вказівку ОСОБА_2 знайти реквізити та банківський рахунок суб'єкта підприємницької діяльності, а співучаснику злочину, матеріали відносно якого виділено в окреме провадження, підшукати та орендувати приміщення, яке обладнати під офіс приватного підприємства.

ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3, яка займала посаду менеджера ПП «Рускус» з проханням надати йому реквізити та номер розрахункового рахунку вказаного підприємства, при цьому не повідомляючи про свої злочинні наміри.

Будучи введеною в оману ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 номер розрахункового рахунку відкритого в Дніпропетровському філіалі ЗАТ «Європейський банк раціонального фінансування» та інші реквізити ПП «Рускус», які ОСОБА_2 передав співучасникам злочину.

В другій половині липня 2010 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 уклали низку договорів купівлі-продажу зерна «рапса» з суб'єктами господарювання Дунаєвського, Виньковецького та Старокостянтинівського районів Хмельницької області згідно яких ПП «Рускус» купила у суб'єктів господарювання 1554,7722 тони зерна рапса на загальну суму 5439529,18 грн.

Однак ОСОБА_1, ОСОБА_2 та невстановлена особа, звернулись через невстановлену особу до директора Вінницького відділення ТОВ «Альфред С.Топфер Інтернешнл (Україна) (АСТІ(Україна) ОСОБА_7 з пропозицією придбати у ПП «Рускус» вказане зерно, при цьому, не маючи дійсного наміру фактично передати останнє у власність. ОСОБА_7 будучи введеним в оману погодився продати зерно рапсу та підписав договори від 26 липня 2010 року надані невстановленою особою, підписані від імені директора ПП «Рускус» відповідно до умов яких ПП «Рускус» зобов'язується в строк до 30 липня 2010 року поставити на умовах франко-склад 1974,679 тонн зерна «рапса», а покупець ТОВ «АСТІ(Україна)» прийняти та на протязі трьох банківських днів з моменту отримання документів, підтверджуючих поставку товару, провести оплату за нього, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП «Рускус».

Після оформлення 27 липня 2010 року документів про придбання ПП «Рускус» 1554,772 тони зерна «рапса» на суму 5439529,18 грн.ОСОБА_5 і ОСОБА_4 того ж дня за вказівкою невідомої особи передали представнику ТОВ «АСТІ (Україна)» ОСОБА_8 складські квитанції на 1529,288 тон зерна «рапса», що згідно договору, вважалось передачею зерна у власність.

В той же час 28 липня 2010 року ТОВ «АСТІ (Україна)» перерахувало на розрахунковий рахунок ПП «Рускус» грошові кошти в сумі 5312434,09 грн. які того ж дня при сприянні ОСОБА_2, який домовився з менеджером ПП «Рускус» та власником ПП «Ейплінг» ОСОБА_9 були перераховані з першого підприємства на розрахунковий рахунок другого підприємства, а в подальшому декілька разів переведені через розрахункові рахунки підприємств ТОВ «Валіос-Груп», ПП «Арт-Бейл», ПП «Енергооблад-Постач», ТОВ «Брокбізнестрейдінг», в кінцевому ланцюжку отриманих приватним підприємцем ОСОБА_10, який 29 липня 2010 року перевів вказані грошові кошти в готівку та у присутності начальника служби безпеки Дніпропетровського філіалу ЗАТ «Європейський банк раціонального фінансування», передав їхньому співучаснику злочину ОСОБА_1 та іншим невстановленим особам.

Таким чином, співучасники злочину ОСОБА_1, ОСОБА_2 та невстановлена особа діючи від імені ПП «Рускус», заволоділи шляхом обману та розпорядились за власним розсудом зерном «рапсу» на загальну суму 5439529,18 грн., що в 600 та більше разів перевищувало неоподаткований мінімум доходів громадян, тим самим являло собою особливо великий розмір.

В апеляції прокурор вважає вирок суду незаконним, в зв'язку з м'якістю призначеного покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених, оскільки суд не взяв до уваги те, що засуджені на протязі судового слідства не вжили заходів для погашення завданої шкоди, не розкаялись у скоєному, довгий час не визнавали вини. Суд не врахував тяжкість скоєного злочину, розмір спричиненої шкоди, позицію представника потерпілого.

Просить вирок суду скасувати, постановити свій вирок, яким призначити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.4 ст.190 КК України покарання у вигляді 7 років позбавлення волі кожному.

В запереченні на апеляцію прокурора, засуджений ОСОБА_1 вважає вирок суду законним та обґрунтованим, оскільки суд повно та об'єктивно провів судове слідство, правильно застосував кримінальний закон, при призначенні покарання врахував обставини справи, його участь в скоєному злочині, дані що характеризують особу, а доводи викладені в апеляції прокурора з цього приводу є надуманими. Довід прокурора стосовно того, що він не відшкодував завдані збитки є безпідставним, оскільки злочинними діями не було нікому завдано матеріальних збитків, та позовів про їх відшкодування не надходило.

Просить вирок суду залишити без змін, а апеляцію прокурора залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляцію, та вважає вирок суду незаконним, в зв'язку з м'якістю призначеного покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених, просив вирок суду скасувати та постановити новий вирок, призначити покарання за ч.4 ст.190 КК України у вигляді 7 років позбавлення волі кожному, засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які просили вирок суду залишити без змін, апеляцію покурора без задоволення, проаналізувавши доводи, викладені в апеляції та в судовому засіданні, співставивши їх з наявними в справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає, вирок суду є законним та обґрунтованим з наступних підстав.

Висновки суду щодо винності ОСОБА_1, ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, обґрунтовано наявними у справі доказами, що в апеляційному порядку не оскаржено. Фактичні обставини справи, юридична кваліфікація дій засуджених за ч.4 ст.190 КК України також є правильною і ніким не оспорюється.

Колегією суддів перевірена обґрунтованість призначеного покарання ОСОБА_1, ОСОБА_2.

У відповідності до ст.65 КК України при призначенні покарання суд повинен в повній мірі враховувати ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, дані про особу засудженого, а також ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, що скоїла злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання за скоєний злочин, суд в повній мірі врахував характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного, дані про засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які характеризуються позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, кожен має на утриманні малолітню дитину, що судом правильно було віднесено до пом'якшуючих покарання обставин.

Доводи в апеляції прокурора про те, що вирок суду є незаконним, в зв'язку з м'якістю призначеного покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених, оскільки суд не взяв до уваги те, що засуджені не розкаялись у скоєному, довгий час не визнавали вини, не відшкодували завдані збитки, безпідставні.

Відповідно до ч.3 ст.67 КК України при призначенні покарання суд не може визнати такими, що обтяжують його, обставини, не зазначені в ч.1 цієї статті. Закон встановлює вичерпний перелік обставин, що обтяжують покарання, і отже, такими не можуть бути визнані, невизнання підсудними своєї вини, відсутність каяття у вчиненому, не відшкодування завданого збитку.

Крім того, процесуальні права, перелік яких міститься у ст.263 та в інших статтях КПК України 1960 року, дають можливість підсудному брати активну участь у судовому розгляді справи, відмова підсудного від дачі показань, як і дача ним завідомо непрвдивих показань, повне визнання вини чи часткове, яких-небудь негативних для нього наслідків за собою не тягне. Право підсудного аргументувати на підставі своєї оцінки доказів власну позицію.

Порушень в ході досудового слідства та у судовому засіданні вимог кримінально-процесуального законодавства, які б тягнули за собою зміну або скасування вироку, перевіркою матеріалів справи не виявлено.

Згідно зі ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому суд має належним чином дослідити і оцінити всі обставини, що мають значення для справи, та враховувати, що ст.75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Звільняючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, суд дотримався вказаних вимог закону, належним чином дослідив і оцінив всі обставини, що мають значення для справи, та послався на те, що засуджені скоїли злочин вперше, позитивно характеризуються, на обліку у нарколога та психіатра не знаходяться, мають на утриманні неповнолітню дитину. Крім того, ОСОБА_1 має на утримані матір пенсіонерку, та брата інваліда 2 групи, страдає рядом тяжких захворювань.

Тому, покарання, призначене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вигляді 5 років позбавлення волі із застосуванням положень ст.75 КК України, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів,а тому підстав для призначення їм реального покарання з мотивів, зазначених в апеляції прокурора колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365,366 КПК України 1960 року, п.п.11,15 Перехідних положень КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляцію прокурора,який приймав участь при розгляді справи судом 1-ї інстанції - залишити без задоволення.

Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2013 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 - залишити без змін.

Судді: