Постанова

від 15.08.2013 по справі 915/809/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2013 р.Справа № 915/809/13 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді Головея В.М.,

Суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.,

при секретарі судового засідання: Шкрабак О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Жестовський Л.Б. (за довіреністю),

від відповідача - Чупахіна О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства приватного підприємства „Кряж" „Красногвардійський шиферний завод"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 12.06.2013р.

по справі №915/809/13

за позовом Дочірнього підприємства приватного підприємства „Кряж" „Красногвардійський шиферний завод"

до Фізичної особи-підприємця Чупахіної Олени Юріївни

про стягнення 25 943,37 грн.

В судовому засіданні 15.08.2013р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И Л А:

Дочірнє підприємство приватного підприємства „Кряж" „Красногвардійський шиферний завод" (далі - Підприємство, позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Чупахіної Олени Юріївни (далі - ФОП, відповідач) про стягнення 25 387,37 грн. основного боргу, 1 053,73 грн. 3% річних та 5 077,40 грн. штрафу.

Проте, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач остаточно просить стягнути з відповідача 20 897,00 грн. основного боргу, 867,37 грн. 3% річних, 4 179,00 грн. штрафу.

Позов мотивований тим, що відповідно до умов договору поставки № 143/11 від 13.09.2011р., відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 25 943,37 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Відповідач проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві. Зокрема, наголошував про повну оплату позивачу основного боргу та 3% річних за договором поставки № 143/11 від 13.09.2011р., а також, вважає необґрунтованими вимоги щодо стягнення штрафу, оскільки п.п. 7.3, 8.1 названого договору не вказаний максимальний термін оплати отриманої партії товару, за прострочення оплати якого передбачена сплата штрафу.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.06.2013р. (суддя Бездоля Д.О.) позов Підприємства задоволено частково, стягнуто з ФОП 197,20 грн. штрафу, 41,19 грн. 3% річних та 68,46 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення вмотивовано з посиланням на п.1 ч.1 с.512, ч.1 ст.513, ст. ст. 525, 526, ч.1 ст.530, ч.2 ст.625 ЦК України та ч.1 ст. 93, ч.1 ст.216, ч.2 ст.217, ч.1 ст.230 ГК України.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Підприємство звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення в частині та сягнути з ФОП заборгованість за першу партію поставленого товару від 13.09.2011р. в загальній сумі 20 897,00 грн. основного боргу, 867,37 грн. 3% річних, 4 179,00 грн. штрафу.

Скаржник вважає, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а отже рішення суду є незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального права.

Більш детальніше доводи викладені в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні 30.07.2013р. позивач надав усні пояснення, повністю підтримує вимоги апеляційної скарги і заявив клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, додаток №3 до Договору поставки №87 від 03.01.2013 року яким внесені зміні в п.7.4 Договору про передачу права вимоги ФОП Заіка О.С. заборгованості за поставлений ним товар Чупахіної О.Ю. Беручи до уваги, що сторони при вирішенні спору в суді першої інстанції не посилалися на вказаний додаток №3, зважаючи на те, що додаток №3 не був наданий до суду та позивачем не було обґрунтовано неможливість його подання до суду першої інстанції, колегія суддів на підставі ст. 101 ГПК України відхилила клопотання позивача.

В судовому засіданні 30.07.2013р. відповідач також надав усні пояснення, проти апеляційної скарги заперечував, просив суд рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.06.2013р. залишити без змін, скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 30.07.2013р. відповідно до ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 15.08.2013р. та зобов'язано ФОП надати докази оплати товару.

05.08.2013р. до Одеського апеляційного господарського суду від ФОП надійшло клопотання з проханням надіслати копію апеляційної скарги відповідачці, щоб підготуватись до засідання, яке відбудеться 15.08.2013р.

Розглянувши дане клопотання, судова колегія вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах наявні докази (фіскальний чек КД УГППС „Укрпочта"№ 7915 від 17.06.2013р.) надсилання на адресу ФОП копій документів наданих до апеляційного суду, зокрема і апеляційної скарги.

Так, згідно з абзацем 3 п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.05.2011, № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (із змінами, внесеними згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. N 3) розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), може вважатися належним доказом надсилання іншій стороні у справі копії апеляційної скарги і доданих до неї документів.

Крім того, суд не зобов'язаний надсилати сторонам копії апеляційних скарг.

15.08.2013р. через канцелярію Одеського апеляційного господарського суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких ФОП просила в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін. Крім цього, до заперечення були додані докази, що підтверджують оплату товару.

В судовому засіданні 15.08.2013р. сторони підтримали свої доводи та позиції викладені в попередньому судовому засіданні 30.07.2013р.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не обґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.09.2011р. між сторонами по справі був укладений договір поставки №143/1 (далі - договір).

Так, пунктом 1.1. договору, позивач зобов'язався постачати і передавати у власність відповідачу певний товар, а відповідач, у свою чергу, приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору

Пунктами 4.1 та 5.1. договору, сторони узгодили, що ціни на продану продукцію вказуються у накладних, з урахуванням транспортних витрат, у т.ч. ПДВ - 20%. Розвантаження партії товару здійснюється позивачем при умовах оплати на протязі двох календарних місяців від дня поставки товару відповідачу. Але у будь-якому разі відповідач зобов'язаний розрахуватись за поставлений товар до закінчення строку дії даного договору, передбаченого пунктом 7.6. договору.

Отже, п. 7.6. договору вказано, що дія даного договору встановлюється з дня його підписання сторонами і діє до 10.12.2011р.

Згідно з п. 8.1. договору, за прострочення оплати товару більше ніж на 15 днів, відповідач повинен сплатити поверх пені, встановленій у цьому пункті договору, штраф у розмірі 20% від суми не сплаченого або не повністю сплаченого товару.

Як вбачається з матеріалів справи та згідно видаткової накладної від 21.09.2011р. №У000001761, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар (з тарою) вартістю 21 336,00 грн.

Згідно платіжних доручень від 28.09.2011р. № 299 на суму 1 000,00 грн., від 04.10.2011р. № 302 на суму 2 900,00 грн., від 05.10.2011р. № 307 на суму 3 350,00 грн., від 26.10.2011р. № 325 на суму 5 280,00 грн., від 27.10.2011р. № 327 на суму 4 100,00 грн., від 25.11.2011р. № 352 на суму 2 000,00 грн., від 16.12.2011р. № 364 на суму 1 500,00 грн., від 01.10.2012р. № 543 на суму 500,00 грн. та меморіального ордеру від 27.05.2013р. № 12 на суму 750,00 грн., загальна сума яких становить 21 380,00 грн., вбачаться, що відповідач свої зобов'язання за договором в частині оплати вказаного товару виконував неналежним чином, невчасно, проте оплативши поставлений товар.

При цьому, з наведеного вбачається, що у відповідача перед позивачем відсутній основний борг за договором, а також наявна передплата у сумі 44,00 грн.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду щодо відсутності основного боргу у відповідача перед позивачем за договором від 13.09.11р. № 143/1, правомірні.

Між тим, до апеляційної скарги позивач надав додаткові документи з яких вбачається, що між Підприємство та Фізичною особою-підприємцем Заіка Олександром Сергійовичем був укладений договір №87 від 01.09.2010р.

Так, відповідно до п.п. 1.1., 1,2, 1.3. вказаного договору № 87 від 01.09.2010р. позивач зобов'язався постачати і передавати у власність ФОП Заіка О.С. певний товар, а останній, в свою чергу, приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору. Так само, ФОП Заіка О.С. згідно умов цього договору виконує обов'язки дилера, при яких ФОП Заіка О.С. зобов'язується надавати позивачу послуги по просуванню і продажу на ринку України продукції, що випускається останнім. Сторони підтверджують, що даний договір служить достатнім підтвердженням того, що дилер є офіційним представником позивача на ринку України, уповноваженим здійснювати просування продукції, виготовленої позивачем.

Згідно п. 7.4. договору № 87 від 01.09.10р., ФОП Заіка О.С., не отримавши сплату за продану продукцію від третіх осіб, може передавати право вимоги боргу позивачу.

Відповідно до ст. 511, п.1 ч.1 ст.512, ч.1 ст.513 ЦК України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд правомірно відмовив позивачу в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, оскільки в матеріалах справи відсутній договір між позивачем та ФОП Заіка О.С. про відступлення останнім права вимоги до відповідача.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 867,37 грн. 3% річних, 4 179,00 грн. штрафу, судова колегія зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, перевіряючи суму розрахунку позивача щодо нарахування 867,37 грн. 3% річних за договором №143/1 від 13.09.2011р., місцевий суд правомірно задовольнив вимогу частково, в суму 41,19 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, як було зазначено вище, у відповідача перед позивачем утворилась передплата в розмірі 44,00 грн. за договором №143/1 від 13.09.2011р. Ця передплата віднесена в рахунок погашення суми нарахованого відповідачу за порушення зобов'язань за договором поставки від 13.09.11р. №143/1 штрафу.

Так, перевіряючи суму розрахунку позивача щодо нарахування 20% штрафу за договором №143/1 від 13.09.2011р., місцевий суд правомірно задовольнив вимогу частково, в суму 197,20 грн.

Наведені скаржником у апеляційній скарзі та поясненнях доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Перевіряючи згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 12.06.2013р. по справі №915/809/13 залишити без змін , апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 15.08.2013 року.

Головуючий суддя Головей В.М.

Судді Мирошниченко М.А.

Шевченко В.В.