Рішення

від 13.08.2013 по справі 923/910/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2013 р. Справа № 923/910/13

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Дудар І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський картонний комбінат", м. Житомир

до: Приватного підприємства "Таврія Пак-В", с. Станіслав Херсонської області

про: стягнення 241 190 грн. 99 коп.

за участю представників сторін:

від позивача : не прибув

від відповідача : Крупа Ю.Я. дов. від 12.08.2013 р., Чесноков В.В. - директор дов. від 12.08.2013 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирський картонний комбінат" звернулося до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Таврія Пак-В" про стягнення заборгованості за договором поставки № 34/Р від 01.01.2012 року у розмірі 241 190 грн. 99 коп., з яких 217062,41 грн. основний борг, 622,48 грн. інфляційні втрати, 3917,69 грн. 3% річних та 19588,41 грн. пеня.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 11.07.2013 р. порушено провадження у справі № 923/910/13.

22 липня 2013 року відповідач, через канцелярію господарського суду подав клопотання про відкладення слухання справи на іншу дату, у зв'язку з необхідністю складання обґрунтованого відзиву та заперечень проти заявлених позовних вимог.

Представник позивача Давиденко С.А. був присутнім в судовому засіданні 23 липня 2013 року, наполягав на задоволенні позовних вимог.

8 серпня 2013 року від позивача надійшла до суду заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача 200000,00 грн. основного боргу, 622,48 грн. інфляційних втрат, 3917,69 грн. 3% річних та 19481,36 грн. пені.

В судове засідання 13 серпня 2013 року позивач не прибув, причини неявки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

Відповідач позовні вимоги визнає, надав суду докази сплати 5000,00 грн. в рахунок погашення основного боргу, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій та розстрочити суму боргу до 31.12.2013 року.

Враховуючи викладене, неявку позивача, суд дійшов висновку щодо розгляду справи у відповідності до ст..75 ГПК України за наявними матеріалами, яких достатньо для ухвалення рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, суд -

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Житомирський картонний комбінат» (позивач, постачальник) та Приватним підприємством «Таврія Пак-В» (відповідач, покупець) укладено договір поставки №34/Р від 01.01.2012 р. (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов»язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати партіями у власність покупцеві папір для гофрування, картон для виробництва гофрованого картону (далі - продукція), а покупець зобов»язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити її.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 251801,91 грн. за видатковими накладними:

- № 0-00003274 від 09.10.2012 р. на суму 93255,40 грн.;

- № 0-00003572 від 01.11.2012 р. на суму 64899,41 грн.;

- № 0-00003743 від 14.11.2012 р. на суму 93647,10 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2. договору передбачено, що покупець зобов»язується розраховуватись за отриману продукцію протягом 14 банківських днів з дня поставки товару.

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'зання виконав частково, сплативши 34739,50 грн., заборгованість відповідача перед позивачем станом на день звернення з позовом до суду складала 217062,41 грн.

8 серпня позивач уточнив суму основного боргу, зазначивши, що відповідач заборгував 200000,00 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Відповідач надав в судовому засіданні 13.08.2013 р. платіжне доручення №195 від 12.08.2013 року на суму 5000,00 грн. на підтвердження погашення основного боргу.

Враховуючи викладене, суд, керуючись п.1-1 ст.80 ГПК України, дійшов висновку щодо припинення провадження по справі в частині стягнення з відповідача 5000,00 грн.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню в сумі 195000,00 грн.

Відповідно до п.6.5. Договору у випадку прострочення оплати вартості товару відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов»язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов»язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Пунктом 6.7. договору сторони домовились, що строк нарахування штрафних санкцій визначених цим договором, і строк позовної давності на їх стягнення, не обмежується шістьма місяцями і/або роком, штрафні санкції нараховуються до моменту належного виконання забезпеченого ними зобов»язання або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій в межах строку загальної позовної давності (три роки).

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 19481,36 грн. пені.

Відповідач у відзиві просить зменшити розмір штрафних санкцій, вважає, що нарахування пені суперечить вимогам ч.6 ст.232 ГК України. Суд звертає увагу відповідача, що підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 ГК України погодився з його умовами. Відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 с.181 ГК України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 ГК України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення розміру штрафних санкцій за порушення зобов»язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог Господарського кодексу України.

Пунктом 1 ст.233 Господарського кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Частина 3 статті 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов»язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Частина 3 ст.83 ГПК України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов»язання.

Отже, оскільки порушення зобов»язання відповідачем не потягло за собою збитків для позивача, суд, приймаючи до уваги скрутне фінансове становище відповідача, яке підтверджується фінансовими звітами суб»єкта малого підприємництва станом на 31.12.2012 р. та станом на 31.03.2013 р., з урахуванням інтересів відповідача зменшує розмір належної до сплати пені на 9481,36 грн. Таким чином, стягненню підлягає пеня в сумі 10000,00 грн..

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Суд перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 622,48 грн. та 3 % річних в сумі 3917,69 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.6 ст.83 ГПК України суд вправі надати боржнику розстрочку примусового виконання рішення, однак при вирішенні цього питання слід враховувати, що відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи, тому зобов'язань задовольняти заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання суд не має.

В клопотанні про розстрочення виконання рішення відповідач посилається на складне фінансове становище. В обґрунтування вимог щодо надання розстрочки відповідачем надано фінансові звіти суб»єкта малого підприємництва.

При вирішенні питання про розстрочення виконання рішення суд враховує матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору. Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що саме неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов»язань призвело до виникнення вказаного спору, внаслідок чого позивач був змушений звернутися до суду з відповідним позовом за захистом своїх справ та охоронюваних законом інтересів. Судом враховується наявність інфляційних процесів у економіці держави, період на який відповідач просить розстрочити виконання рішення суду.

На підставі вищевикладеного, - суд відмовляє відповідачу в наданні розстрочки виконання рішення суду.

З огляду на неявку представника позивача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез»явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов»язком суду , і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі вищевказаних норм права та керуючись, ст. 49, п.1-1 ст.80, ст.ст.82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково. Припинити провадження по справі в частині стягнення з відповідача 5000,00 грн. основного боргу.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Таврія Пак-В» (75051, Херсонська область, Бєлозерський район, с.Станіслав, Білозерське шосе, 36, р/р 26005696971 в ПАТ «МарфінБанк» м.Іллічівськ, МФО 328168, код ЄДРПОУ 36236297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський картонний комбінат» (10019, м.Житомир, майдан Станишівський, 7, р/р 26001300789634 в АТ «Ощадбанк» МФО 311647, код ЄДРПОУ 33644098) 195000,00 грн. боргу, 622,48 грн. інфляційних втрат, 3917,69 грн. 3% річних, 10000,00 грн. пені, в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 4823,82 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.08.2013 р.

Суддя В.В.Людоговська