Постанова

від 10.10.2013 по справі 923/910/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2013 р.Справа № 923/910/13 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Філінюк І.Г., Ярош А.І.

(відповідно до розпорядження в.о. голови суду від 09.10.2013р. №807 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „Таврия Пак-В"

на рішення господарського суду Херсонської області від 13 серпня 2013 року

по справі №923/910/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Житомирський картонний комбінат"

до відповідача Приватного підприємства „Таврия Пак-В"

про стягнення 241190,99 грн., -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ „Житомирський картонний комбінат" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до ПП „Таврия Пак-В" про стягнення 241190,99 грн., з яких: 217062,41 грн. основної заборгованості, 19588,41 грн. пені, 622,48 грн. інфляційних втрат та 3917,69 грн. 3% річних.

08.08.2013р. позивачем було до господарського суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 224021,53грн., з яких: 200000 грн. основної заборгованості, 19481,36 грн. пені, 622,48 грн. інфляційних втрат та 3917,69 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 13 серпня 2013 року у справі №923/910/13 (суддя Людоговська В.В.) позовні вимоги ТОВ „Житомирський картонний комбінат" задоволено частково: припинено провадження в частині стягнення з відповідача 5000 грн.; з відповідача на користь позивача стягнуто 195000 грн. основного боргу, 10000 грн. пені, 622,48 грн. інфляційних втрат, 3917,69 грн. 3% річних та 4823,32 грн. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 251801,91 грн., відповідач частково оплатив отриманий товар та визнає заборгованість у розмірі 195000 грн. Оскільки порушення зобов'язання відповідачем не потягло за собою збитків для позивача, господарський суд першої інстанції, приймаючи до уваги скрутне фінансове становище відповідача, зменшив розмір належної до сплати пені на 9481,36 грн. Також місцевий господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних та 3% річних з огляду на їх правомірність та обґрунтованість. При цьому, господарський суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач (ПП „Таврия Пак-В") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, в якому, залишаючи в силі всі присуджені судом першої інстанції до стягнення кошти з ПП „Таврия Пак-В" на користь позивача, застосувати відстрочку виконання судового рішення в частині стягнення основного боргу в сумі 195000 грн., з посиланням при цьому на неправомірне ненадання судом відстрочки, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

У судове засідання представник позивача (ТОВ „Житомирський картонний комбінат") не з'явився, про час, дату і місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення від 09.09.2013р., при цьому, у відзиві на апеляційну скаргу від 01.10.2013р. позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПП „Таврия Пак-В" з мотивів, викладених у вказаному відзиві, та просив розглянути справу без участі представника позивача.

У судове засідання представник відповідача (ПП „Таврия Пак-В") не з'явився, про час, дату і місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення від 09.09.2013р.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ПП „Таврия Пак-В" за відсутністю представників сторін у судовому засіданні.

Згідно з розпорядженням в.о. голови суду від 09.10.2013р. №807 розгляд апеляційної скарги здійснювався судовою колегією у складі: головуючий суддя Журавльов О.О., судді Ярош А.І., Філінюк І.Г.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2012р. між ТОВ „Житомирський картонний комбінат" (позивач, постачальник) та ПП „Таврія Пак-В" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки №34/Р (надалі - договір, спірний договір), за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати партіями у власність покупцеві папір для гофрування, картон для виробництва гофрованого картону (далі - продукція), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити її.

За п.2.1 договору кількість продукції зазначається в видаткових накладних, які супроводжують товар.

Згідно з п.п.2.2, 2.6 договору кількість кожної партії продукції визначається згідно письмових заявок покупця. Однак, відсутність заявки не звільняє покупця від обов'язку оплати отриманої ним партії продукції. В даному випадку оплата проводиться за фактично отриману продукцію, відповідно до видаткових накладних.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що покупець зобов'язується розраховуватись за отриману продукцію протягом 14 банківських днів з дня поставки товару.

Відповідно до п.6.5 договору у випадку прострочення оплати вартості товару відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

Вказаний договір підписаний належними представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами по справі, на виконання умов договору №34/Р позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 251801,91 грн., що підтверджується видатковими накладними №0-00003274 від 09.10.2012р. на суму 93255,40 грн., в т.ч. ПДВ, №0-0003572 від 01.11.2012р. на суму 64899,41 грн., №0-00003743 від 14.11.2012р. на суму 93647,10 грн., які підписані належними представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Факт отримання продукції підтверджується відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, товар, отриманий за видатковими накладними №0-00003274 від 09.10.2012р. на суму 93255,40 грн., в т.ч. ПДВ, №0-0003572 від 01.11.2012р. на суму 64899,41 грн., №0-00003743 від 14.11.2012р. на суму 93647,10 грн. сплачено відповідачем частково на суму 34739,50 грн., що підтверджується сторонами по справі та матеріалами справи.

14.06.2013р. позивачем було направлено відповідачу претензію на суму 222062,41 грн., відповідно до якої просив відповідача оплатити в повному обсязі товар отриманий за договором поставки №34/Р від 01.01.2012р. за видатковими накладними №0-00003274 від 09.10.2012р. на суму 93255,40 грн., в т.ч. ПДВ, №0-0003572 від 01.11.2012р. на суму 64899,41 грн., №0-00003743 від 14.11.2012р. на суму 93647,10 грн.

У відповідь на вказану претензію відповідачем було направлено позивачу лист №04/11 від 04.07.2011р., за яким відповідач визнав заборгованість у розмірі 217062,41 грн. та просив розглянути графік погашення заборгованості (фактично розстрочення платежу) у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем і неможливістю термінового погашення відповідної заборгованості.

Вищенаведене стало підставою для звернення ТОВ „Житомирський картонний комбінат" до господарського суду першої інстанції з відповідним позовом про стягнення заборгованості та нарахованих не неї пені, інфляційних та 3% річних.

Під час розгляду справи відповідачем продовжувалось погашення заборгованість по оплаті вищезазначеного товару, та на момент винесення рішення місцевим господарським судом основна заборгованість за відповідачем склала 195000 грн., яка відповідачем визнається у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже було зазначено вище та підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними №0-00003274 від 09.10.2012р. на суму 93255,40 грн., в т.ч. ПДВ, №0-0003572 від 01.11.2012р. на суму 64899,41 грн., №0-00003743 від 14.11.2012р. на суму 93647,10 грн., позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 251801,91 грн.

Відповідачем вказані зобов'язання по сплаті вартості товару визнаються в повному обсязі, що підтверджується, зокрема, доводами апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги матеріали та обставини справи, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що у відповідача виник обов'язок щодо оплати вартості товару, отриманого на виконання договору поставки №34/Р від 01.01.2012р. за видатковими накладними №0-00003274 від 09.10.2012р., №0-0003572 від 01.11.2012р, №0-00003743 від 14.11.2012р. на загальну суму 251801,91 грн.

Як вже було зазначено вище, у зв'язку з продовженням погашення відповідної заборгованості під час розгляду справи у господарському суді Херсонської області, позивачем зменшувались позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості з 217062,41 грн. до 200000 грн.

У судовому засіданні 13.08.2013р. відповідачем було надано платіжне доручення №195 від 12.08.2013р., відповідно до якого відповідач перерахував на рахунок позивача 5000 грн.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що відповідна заборгованість, яка утворилась у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №34/Р від 01.01.2012р., станом на момент винесення оскаржуваного рішення, складала 195000 грн.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для припинення провадження по справі в частині стягнення з відповідача 5000 грн. основної заборгованості на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги норми чинного законодавства та матеріали справи, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ „Житомирський картонний комбінат" в частині стягнення з ПП „Таврія Пак-В" основної заборгованості у сумі 195000 грн.

Щодо позовних вимог ТОВ „Житомирський картонний комбінат" в частині стягнення з відповідача 19481,36 грн. пені, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За умовами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Також, відповідно до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з відзиву на позовну заяву від 13.08.2013р., відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій (пені) на підставі ст. 233 ГК України.

За ст. 233 ГК України, яка кореспондується з вимогами ч.3 ст. 551 ЦК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч.3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При застосуванні частини третьої ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття „значно" та „надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Аналогічні правові висновки викладені в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. №01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України".

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо .

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Враховуючи вищевикладене, дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, здійснений відповідно до вимог чинного законодавства, приймаючи до уваги фактичні дії відповідача, направлені на погашення відповідної основної заборгованості, з огляду на те, що порушення зобов'язань з боку відповідача не призвело до понесення позивачем збитків, враховуючи позитивну поведінку винної сторони, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені до 10000 грн.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ „Житомирський картонний комбінат" в частині стягнення з ПП „Таврія Пак-В" пені на суму 10000 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 622,48 грн. інфляційних втрат та 3917,69 грн. 3% річних апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що вказані розрахунки 3% річних та інфляційних здійснені відповідно до норм чинного законодавства, приймаючи до уваги, що відповідач погоджується з відповідним стягненням 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ „Житомирський картонний комбінат" в частині стягнення з ПП „Таврія Пак-В" 622,48 грн. інфляційних втрат та 3917,69 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення в частині стягнення основного боргу у сумі 195000 грн., викладеного у відзиві на позовну заяву від 13.08.2013р., апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з ч.6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим , за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи , може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом . При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення , зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи , зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Така ж правова позиція викладена у п.7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17 жовтня 2012 року №9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Як вбачається із заяви ПП „Таврия Пак-В" про розстрочення виконання рішення суду, відповідач знаходиться у скрутному фінансовому становищі, про що свідчать фінансові звіти відповідача станом на 01.04.2013р. та 31.12.2012р.

Між тим, апеляційним господарським судом вказані доводи сприймаються критично, оскільки вищевказані фінансові звіти складені відповідачем одноособово, при цьому, відповідачем свій фінансовий стан ніякими іншими доказами, в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України, не підтверджений.

Надані відповідачем докази щодо продовження погашення відповідної заборгованості навпаки свідчать про наявність у відповідача коштів на рахунках та можливість оплатити відповідну заборгованість.

До того ж, наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення, такі як тяжке фінансове становище, яке в свою чергу не обґрунтовано, не є тими виключними обставинами, які давали підстави для розстрочення виконання судового рішення, оскільки важке фінансове становище відповідача утворилося внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Апеляційний господарський суд зауважує, що відповідачем не було надано доказів щодо відсутності коштів на рахунках підприємства, ані до місцевого господарського суду, ані до апеляційного господарського суду.

Окрім того, виходячи із необхідності врахування матеріальних інтересів обох сторін, слід також зазначити, що скрутне фінансове становище є як у відповідача, так і у позивача.

Таким чином, відстрочення виконання рішення по справі №923/910/13 може негативно вплинути на інтереси позивача (ТОВ „Житомирський картонний комбінат").

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що заява ПП „Таврия Пак-В" про розстрочку виконання відповідного рішення господарського суду Херсонської області по справі №923/910/13 є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги матеріали та обставини справи, враховуючи норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ „Житомирський картонний комбінат" щодо стягнення з відповідача на користь позивача 195000 грн. основного боргу, 10000 грн. пені, 622,48 грн. інфляційних втрат та 3917,69 грн. 3% річних.

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП „Таврия Пак-В" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Херсонської області від 13 серпня 2013 року у справі №923/910/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства „Таврия Пак-В" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 14 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов І.Г. Філінюк А.І. Ярош