Ухвала

від 23.07.2013 по справі 820/3995/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 р.Справа № 820/3995/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2013р. по справі № 820/3995/13-а

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Харківського приватного навчально-виховного комплексу "Вересень" Харківської області

про стягнення суми,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач -Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківського приватного навчально-виховного комплексу "Вересень" Харківської області, в якому просив:

- стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 7575,0 грн. та пені в розмірі 3,04 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що суб'єкт господарювання у спірних правовідносинах допустив порушення положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", працевлаштування інвалідів не забезпечив, суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, а відтак, спірна сума заборгованості підлягає стягненню в судовому порядку. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення заявлених вимог.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2013 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2013 року скасувати та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ч. 3 та ч. 5 ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів"та вказує, що на підприємство покладається обов'язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 р. (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві за 2012 рік становить 7575,00 грн.

Згідно звіту відповідача за 2012 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2012 р. становила 36 осіб, тобто відповідач у 2012 р. повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів. Згідно даних, наданих відповідачем у звіті за 2012р. форма №10-ПІ, розділ ІІ "Кількість працівників та фонд оплати праці", у 2012 році на підприємстві відповідача не було працевлаштовані інвалідів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, не надано доказів, що компетентні органи, які займаються направленням інвалідів для працевлаштування, направляли інвалідів на підприємство відповідача, однак їх не було працевлаштовано. Крім того, позивач не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови в такому працевлаштуванні. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що не належне виконання обов'язку з боку відповідача відсутнє.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Стаття 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок по перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Як встановлено матеріалами справи Харківський приватний навчально-виховний комплекс "Вересень" Харківської області перебуває на обліку в Харківському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Згідно форми 10-ПІ №2208 від 08.02.10р. "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2012 рік, що наданий відповідачем до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2012 році становила 36 осіб. Відповідно до ст. 19 Закону, у відповідача в 2012 році норматив для працевлаштування інвалідів складає 1 робоче місце. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 0 осіб (а.с.5).

Із звітів відповідача, поданих до Міського центру зайнятості, за формою статистичної звітності №3-ПН, затвердженої наказом Державного комітету статистики №420 від 19.12.05 року , вбачається, що підприємство в 2012 році належним чином інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування (а.с.15-26).

Центром зайнятості інших інвалідів для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Фактів відмови підприємства в працевлаштуванні інвалідів, центром зайнятості не зафіксовано.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Згідно ч.1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не представлено, а тому у суду немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2013р. по справі № 820/3995/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В. Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.