Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
14 серпня 2013 р. Справа №820/4240/13-а
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Нуруллаєва І.С.,
при секретарі судового засідання - Русецькому І.В.,
за участю:
представника позивача - Бережного О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Приватпостачсервіс" до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Приватне підприємство "Приватпостачсервіс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000232220 від 08.05.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання ПП "Приватпостачсервіс" за платежем податок на додану вартість на загальну суму 83837,75грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що висновки акту документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Приватпостачсервіс» з питань взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Ривс» за період з 01.01.2010р. по 31.01.2013р. щодо реальності та повноти відображення їх в обліку, з посиланням на який було винесено спірне податкове повідомлення-рішення, є безпідставними та необґрунтованими. Порушень, які відображені в акті перевірки, ПП «Приватпостачсервіс» не вчиняло. Неправомірним є намагання податкового органу визнати укладені між ПП «Приватпостачсервіс» та ТОВ «Ривс» угоди такими, які не направлені на реальне настання юридичних наслідків, суперечать меті господарської діяльності, укладені з метою штучного завищення вартості продукції. Висновок податкового органу про порушення підприємством податкового законодавства також базується на акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ривс», яким встановлена нікчемність первинних документів ТОВ «Ривс».
Протокольною ухвалою суду від 31.07.2013 року здійснено заміну відповідача - Індустріальної міжрайонної державної податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби його правонаступником - Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, вказані у позовній заяві, письмових поясненнях та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач, Індустріальна МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, з поданим позовом не погодився, надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Приватпостачсервіс» були встановлені порушення норм податкового законодавства, в результаті чого встановлено завищення ПП «Приватпостачсервіс» доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 289514грн.; завищення складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 287960грн.; завищено склад податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 57592грн.; завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 57903,00грн. та встановлено заниження до сплати в бюджет суми податку на додану вартість у сумі 67071,00грн. Позивачем було включено до складу податкового обліку суми витрат та податку на додану вартість за накладними, отриманими від ТОВ «Ривс», відносно якого було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, тобто підприємство не підтвердило реальність здійснення господарських операцій. У зв'язку із встановленими обставинами Індустріальна МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам законодавства, а тому позовні вимоги ПП «Приватпостачсервіс» не підлягають задоволенню.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою в матеріалах справи.
Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Суд вважає, що відповідач є належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, перешкод для розгляду справи у судовому засіданні немає, тому справу слід розглянути за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав.
Позивач - ПП «Приватпостачсервіс», зареєстрований 09.07.2007р. виконавчим комітетом Харківської міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи - 35246147, взятий на податковий облік в органах державної податкової служби 10.07.2007 року за №081430, є платником ПДВ з 19.07.2007 року, свідоцтво №100053965 від 19.07.2007р. і.п.н. 352461420378.
ПП «Приватпостачсервіс» перебуває на обліку як платник податків у відповідача, що не заперечується сторонами по справі.
Згідно довідки АА №518611 Головного управління статистики Харківської області, видами діяльності ПП «Приватпостачсервіс» за КВЕД-2010 є: оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (46.69); неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; оптова торгівля верстатами; оптова торгівля машинами й устаткуванням для добувної промисловості та будівництва; оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього; неспеціалізована оптова торгівля.
Суд зазначає, що статтями 75, 76 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Пунктом 75.1.2 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Порядок та особливості проведення документальних позапланових перевірок визначено положеннями ст.ст. 78, 79 ПК України.
Судом встановлено, що фахівцями Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС на підставі направлення від 18.03.2013р. №654 та №655, наказу від 06.03.2013р. №1455, який прийнято на підставі п.п. 78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Приватпостачсервіс» (код ЄДРПОУ 35246147) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносин з ТОВ «Ривс» (код ЄДРПОУ 34914473) за період з 01.01.2011р. по 31.01.2013 рік.
Згідно п.п.78.1.11 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо отримано судове рішення суду про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.
Суд зазначає, що представником відповідача не було надано суду копію постанови старшого слідчого ОВС ГСУ ДПС України Борисенко В.М., на яку посилається відповідач у своїх запереченнях як на підставу для проведення позапланової документальної перевірки ПП «Приватпостачсервіс».
За результатами перевірки складено акт від 02.04.2013 року №1693/22-207/35246147, яким встановлено порушення ПП «Приватпостачсервіс» п.135.1 ст.135, п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 289514,0 грн., у тому числі: за 4 кв. 2012 року на суму 289514,0 грн.; п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 289514,0 грн., у тому числі: за 4 кв. 2012р. на суму 289514,0 грн.; пп.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено склад податкового кредиту з податку на додану вартість всього у сумі 57592,0 грн., у тому числі: за жовтень 2012р. на суму 57592,0 грн.; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 57903,0 грн., в тому числі: за жовтень 2012 року на суму 57903,0 грн.; п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, встановлено заниження до сплати в бюджет суми податку на додану вартість всього у сумі 67071,0грн., у тому числі: за жовтень 2012р. на суму 67071,0грн.
Не погодившись з висновками вказаного даного акту перевірки, ПП «Приватпостачсервіс» направило на ім`я начальника Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС заперечення на акт перевірки.
Листом Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС від 29.04.2013р. №4670/10/22-207 позивачеві надано відповідь на заперечення до акту перевірки, згідно якої податковим органом встановлено, що висновки акту перевірки відповідають вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим - залишені без змін.
На підставі вище зазначеного акту перевірки в.о. керівника Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення від 08.05.2013 року №0000232220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 83837,75 грн.
Судом встановлено, що мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов судження про порушення ПП «Приватпостачсервіс» діючого податкового законодавства, є висновки акту від 21.12.2012 року №7211/224/34914473 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ривс», яким встановлено нереальність здійснення господарських операцій за перевіряємий період та відсутність поставок покупцям, за червень 2012 року.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного податкового повідомлення-рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд встановив наступне.
Відносини ПП «Приватпостачсервіс» та ТОВ «Ривс» склались в межах підписаного між сторонами в особі їх керівників договору №01-10-12 від 01.10.2012р. на придбання продукції згідно специфікацій - устаткування, на що ТОВ «РИВС» виписано на адресу ПП «Приватпостачсервіс» видаткові та податкові накладні на поставку товарів. За цим договором ПП «Приватпостачсервіс» придбано устаткування на загальну суму 747979,3 грн., ПДВ -124663,2 грн.
Перевезення устаткування до ПП «Приватпостачсервіс» відбувалося на підставі товарно-транспортних накладних автомобілем ГАЗ 3303 ВА 38-70 КВ, що підтверджується наданими товарно-транспортними накладними б/н від 04.10.2012, від 12.10.2012р., від 19.10.2012р.
Оцінивши вказаний правочин за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що спірний правочин укладений між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.
Таким чином, зазначений договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочину в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України.
Суд також зазначає, що згідно ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно п.1.1 Постачальник ТОВ «Ривс», який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в строк та на умовах передбачених цим договором товар у власність покупця ПП «Приватпостачсервіс», для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується у порядку та на умовах, визначених цим договором прийняти та оплатити товар.
Судом встановлено, що на виконання зазначеного договору поставки постачальником ТОВ «Ривс» позивачеві поставлено товар (запчастини) згідно специфікації №1, №3, та №4 від 01.10.2012р., що підтверджується видатковими накладними №7021 від 19.10.2012р., №6882 від 04.10.2012р. та №6944 від 12.10.2012р., які містять перелік товару, його кількість і ціну, по якій вони поставлені покупцеві, відбитки печатки ПП «Приватпостачсервіс» та підпис директора про отримання товару.
ТОВ «Ривс» було виписано покупцеві - ПП «Приватпостачсервіс» податкові накладні №217 від 19.10.2012р., №76 від 04.10.2012р. та №138 від 12.10.2012р. на суму 747979,3 грн., у т.ч. ПДВ - 124663,2грн. Зазначену суму податку було віднесено ПП «Приватпостачсервіс» до складу податкового кредиту за жовтень 2012 року.
Згідно наданих представником позивача договорів та первинних документів, товар, придбаний у ТОВ «Ривс» був частково реалізований підприємствам-покупцям, а саме: ТОВ «Центр покрівлі «Домобуд» на суму 8676,0 грн; ПАТ «Рафаліській кар'єр» на суму 118863,3 грн.; ПрАТ «Бласко» на суму 16620,0 грн.; ПАТ «Томашгородський щебеневий завод» на суму 8064,0 грн.; ТОВ «Союз Транс Лайн» на суму 19752,0 грн.; ТОВ «Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд» на суму 112492,8 грн.; ВАТ «Коростенський щебзавод» на суму 12289,99 грн.; ТОВ «НТЦ Паскаль» на суму 2640,0 грн.; ТОВ «Павлоградське ПНП» на суму 1084,38 грн.; ТОВ «Енергоконтракт» на суму 3792,0 грн.; ОСОБА_5 на суму 2058,0 грн.; КП «Білоцерківської міської ради «Білоцерківводоканал» на суму 2574,0 грн; ТОВ «Кіслородмаш» на суму 7020 грн.; ОСОБА_6 на суму 2112,0 грн.; ТОВ «Коропорація КРТ» на суму 8751,6 грн; ТОВ «Технодар» на суму 1782,0 грн.; ТОВ «Прибузький гранітний кар'єр» на суму 12000,0 грн.; ОСОБА_7 на суму 720,0 грн.; ПрАТ «Харківське котлобудівне підприємство «Котлоенергопроект» на суму 10462,2 грн. Згідно обігово-сальдової відомості по рахунку 281 «Товари» залишок товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «РИВС» станом на 31.01.2013р. складає 335356,4грн., що підтверджується податковими та видатковими накладними, дорученнями на отримання товару та копіями банківських виписок про сплату його вартості.
Між ПП «Приватпостачсервіс» та ТОВ «Ривс» лічиться кредиторська заборгованість на суму 747979,3 грн.
29.04.2013 року між ТОВ «РИВС» (Первісний кредитор), ТОВ «ДЛП» (Новий кредитор) та ПП «Приватпостачсервіс» (Боржник) було укладено договір №б/н про відступлення права вимоги (цесії). Відповідно до вказаного договору Первісний кредитор відступає Новому кредиторові, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредиторові у відповідності до Договору № 01-10-12 від 01.10.2012 року. За вказаним договором Новий кредитор набуває право вимагати від Боржника належного виконання зобов'язань визначених у договорі № 01-10-12 від 01.10.2012 року, а саме: 924364,92 (дев'ятсот двадцять чотири тисячі триста шістдесят чотири) грн. Виконання умов оплати до вказаного договору підтверджується платіжним дорученням № 298 від 14.05.2013г. року на загальну суму 100000,00 грн. та №311 від 24.05.2013р. на загальну суму 50000,00 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем та його контрагентом було виконано спірний договір та отримані товари використані позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи.
Пунктом 44.1 ст.44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Як було встановлено судом та не заперечувалось відповідачем по справі, підприємством надані всі первинні документи відносно взаємовідносин з вказаним в акті перевірки постачальником.
Суд зазначає, що копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи договорів та первинних документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Також суд зазначає, що сам факт отримання спірного товару, його належне оприбуткування тощо, не заперечується відповідачем та знайшло своє підтвердження під час проведення перевірки та відображено в акті перевірки.
Суд зазначає, що на момент настання звітних податкових періодів, за які виявлені податковим органом порушення, правовідносини з приводу справляння податку на прибуток були унормовані приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України, а правовідносини з приводу обчислення ПДВ врегульовувались приписами розділу V Податкового кодексу України.
Так, відповідно до п.135.1, п. 135.2 ст.135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
Підпунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У силу застереження, що міститься в п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента первинного документа без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на збільшення витрат (що, в залежності від виду понесених видатків, співпадає або з подією отримання доходу, або з подією понесення витрат).
З приводу викладених в акті суджень МДПІ з податку на додану вартість суд відмічає, що за визначенням п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За правилом п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; а згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
У силу встановленого приписами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України застереження не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Аналізуючи положення наведених норм закону в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) реальне здійснення платником податків господарської операції, котра визначена законодавцем як об'єкт оподаткування ПДВ; 2) проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 3) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 4) виконання зобов'язань за господарською операцією з метою подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних ПДВ операціях у межах господарської діяльності платника податку; 5) отримання від контрагента податкової накладної як первинного та розрахункового документу, котрий належно оформлений за змістом та формою; 6) наявність у контрагента статусу платника податку на додану вартість; 7) внесення податкової накладної у визначених законом випадках до Єдиного реєстру податкових накладних.
Згідно з ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).
Згідно матеріалів справи, контрагентом ТОВ «Ривс» на адресу позивача виписані податкові накладні: №217 від 19.10.2012р., №76 від 04.10.2012р. та №138 від 12.10.2012р., що відповідають вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та не оспорюються відповідачем.
Суми податку на додану вартість за зазначеним податковим накладним позивачем були включені до податкового кредиту за жовтень 2012 року, дані відповідають додаткам до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.
Суд зазначає, що відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення. Доказів фактичної відсутності операції по придбанню позивачем товарів у свого контрагента відповідач не подав.
За змістом ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, які були видані за договорами за своєю формою та змістом відповідають вимогам, які актами чинного законодавства встановлені для первинних документів.
Даючи правову оцінку наведеним доказам суд, вважає, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового обліку є надані позивачем первинні бухгалтерські документи. Подані ж відповідачем докази, не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій ПП «Приватпостачсервіс» при оподаткуванні зазначених господарських операції і підтверджувати обізнаність позивача про сумнівне ведення господарської діяльності його контрагента та контрагентами останнього.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог Податкового кодексу України .
В акті перевірки від 02.04.2013р. №1693/22-207/35246147 підтверджено та не заперечується представником відповідача надання позивачем усіх первинних документів.
Підприємством правомірно відображено в податкової звітності правові взаємовідносини з ТОВ «Ривс».
Крім цього суд зазначає, що згідно п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6 інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Пунктом 2 р.І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПАУ від 22.12.2010р. № 984 (далі, Порядок), визначено, що документальні перевірки проводяться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку. Відповідно до п. 4-6 р.І Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Суд зазначає, що викладені в акті перевірки судження відповідача не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.
В силу висновків Верховного Суду України, вміщених у п.6 Постанови № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Суд зазначає, що зміст спірного договору не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору поставки не відповідає намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, також вказаних доказів у відповідності до вимог ст.71 КАС України не надано і відповідачем.
Відповідачем не надано доказів наявності притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб як позивача так і його контрагентів за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення.
Суд зазначає, що доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагентів на підписання договорів тощо в момент їх укладання суду відповідачем не надано.
Що стосується посилання відповідача на акт перевірки вказаного в акті контрагента позивача - ТОВ «Ривс», то вказані посилання відповідача є необґрунтованими оскільки у відповідності до вимог ст.61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер, а отже господарська діяльність контрагентів позивача не вказує на факт нікчемності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів.
З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.
Суд зазначає, що відповідачем не було доведено наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.
Суд також зазначає, що згідно з містом суджень відповідача, які викладені в акті перевірки, висновок суб`єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на проведені заходи податкової інспекції та обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб`єктом господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочинів вимогам закону.
Аналізуючи положення ст.ст.54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суд приходить до висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень - рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.
Суд зазначає, що в акті перевірки від 02.04.2013р. №1693/22-207/35246147 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про порушення ПП «Приватпостачсервіс» вимог діючого податкового законодавства.
Таким чином, з досліджених в судовому засіданні письмових доказів, пояснень представників сторін, судом встановлено відсутність порушень в діях позивача при формуванні податкового обліку по взаємовідносинам з контрагентом - ТОВ «Ривс».
Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд зазначає, що відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.
Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладена між позивачем та ТОВ «Ривс» угода у судовому порядку оспорювалася, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу недійсності вказаного договору.
Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000232220 від 08.05.2013р. винесено Індустріальною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС з порушенням норм чинного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд звертає увагу на те, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на це, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення №0000232220 від 08.05.2013р., прийняте відповідачем, підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням ч.3 ст.2 КАС України, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 8, 19 Конституції України, ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 186, 254 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Приватного підприємства "Приватпостачсервіс" до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0000232220 від 08.05.2013р.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Приватпостачсервіс" (61046, м.Харків, вул. Єнакіївська, буд. №1, код ЄДРПОУ 35246147, інші відомості суду не відомі) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 838,38грн. (вісімсот тридцять вісім грн. 38 коп.).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
У повному обсязі текст постанови виготовлено 16 серпня 2013 року.
Суддя І.С. Нуруллаєв
Суд | Харківський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 14.08.2013 |
Оприлюднено | 16.08.2013 |
Номер документу | 33007066 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Харківський окружний адміністративний суд
Нуруллаєв І.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні