Постанова

від 13.08.2013 по справі 801/5025/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 серпня 2013 р. Справа №801/5025/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ольшанської Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засіданні Ківа А.С., представника позивача- Захаров Д.О. довіреність № б/н від 07.05.13, представника відповідача- Жукова О.М., довіреність № 18/10.1 від 14.02.13, адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Априкот"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.2013 №0001692206 та №0001682206,

Обставини справи: Приватне підприємство "Априкот" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.2013 №0001692206 та №0001682206.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову.

Вислухавши пояснення представників сторін позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

У відповідності зі статтею 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу ДПІ у м. Сімферополі від 09.04.2013 №1499 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства "Априкот", повідомлення про проведення перевірки від 09.04.2013 №776/22.6 проведена невиїзна документальна перевірка приватного підприємства "Априкот" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "Ротонда Торг", ПП "Кримторг", ПП "Визит Торг", ПП "Грандпродукт", ПП "Габарит-Груп" за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складений акт від 15.04.2013 №2238/22.6-13/34372136, в якому зафіксоване порушення приватного підприємства "Априкот":

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 №334/94-ВР, пункту 44.1 статті 44 , пунктів 138.1, 138.2, 138.6, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 68012,00 грн., у тому числі по періодах: за 2010 року в сумі 49961,00 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 2680,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року в сумі 15371,00 грн..

- підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.97 року (із змінами і доповненнями), пункту 185.1 статті185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 55479,00 грн., у тому числі по періодах: у лютому 2010 року в сумі 1099,00 грн., у березні 2010 року в сумі 1480,00 грн., у квітні 2010 року в сумі 5461,00 грн., у травні 2010 року в сумі 7266,00 грн., у червні 2010 року в сумі 4370,00 грн., у липні 2010 року в сумі 5863,00 грн., у серпні 2010 року в сумі 1770,00 грн., у вересні 2010 року в сумі 915,00 грн., у жовтні 2010 року в сумі 3181,00 грн., у листопаді 2010 року в сумі 3621,00 грн., у грудні 2010 року в сумі 4943,00 грн., у січні 2011 року в сумі 1743,00 грн., у березні 2011 року в сумі 401,00 грн., у квітні 2011 року в сумі 1148,00 грн., у травні 2011 року в сумі 1265,00 грн., у липні 2011 року в сумі 1200,00 грн., у серпні 2011 року в сумі 2195,00 грн., у вересні 2011 року в сумі 1026,00 грн., у жовтні 2011 року в сумі 2788,00 грн., у листопаді 2011 року в сумі 1879,00 грн., у грудні 2011 року в сумі 1865,00 грн..

По результатам акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення:

-від 23.04.2013 №0001692206 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 80503,25 грн., у тому числі за основним платежем 68012,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 12491,25 грн.;

-від 23.04.2013 №0001682206 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 68210,50 грн., у тому числі за основним платежем 55479,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 12731,50 грн.;

Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем було оскаржено у судовому порядку до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Застосування Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які втратили чинність з 01.01.2011 у зв'язку з набранням чинності Податкового кодексу України, є цілком правомірним, оскільки норми зазначених законів діяли на час проведення окремих господарських операцій та формування податкового кредиту та валових витрат позивачем.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом умови формування податкового кредиту містяться у пунктах 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з правилами формування витрат, передбаченими у пунктах 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як зазначено в акті перевірки від 15 квітня 2013 року проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності платника податків встановлено, що сумнівний податковий кредит, отриманий ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп», від контрагентів-постачальників фактично не було використано у власній господарській діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання. Враховуючи дані факти, податкова вигода, сформована від сумнівних постачальників підлягає коригуванню по ланцюгу постачання до реальних «вигодонабувачів». Крім того, відповідно до вищевказаних висновків встановлено, що керівники підприємств надали пояснення щодо непричетності до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств.

Згідно з частиною 1 статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином об'єктом доказування по даній справі є обставини встановлення позивачем досягнення фінансово-господарського результату, в іншому випадку визначення податкового зобов'язання можна визнати обґрунтованим, незважаючи на наявність у платника податку - позивача у справі, доказів сплати продавцю ПДВ у вартості товару та належно оформлених податкових накладних.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 27.03.2012 № 21-737во10, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 06.05.2006 зареєстровано як юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "Априкот" та надане свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи. ТОВ «Априкот» зареєстроване платником ПДВ 14.08.2008.

Місцезнаходження суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: пров. Заводський, 29, кв.136, м. Сімферополь, АРК, 95024.

Платником податків здійснюються наступні види діяльності:

51.39.0.-неспеціалізована торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами,

52.12.0-роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту,

52.72.1-ремонт радіотелевізійної, аудіо - та відеоапаратури,

72.21.0-розроблення стандартного програмного забезпечення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Априкот" протягом 2010, 2011, 2012 років мало господарським стосунки з ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп».

Згідно статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Судом встановлено, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html), ПП "РОТОНДА ТОРГ" здійснює основну діяльність за 51.19.0 ПОСЕРЕДНИЦТВО В ТОРГІВЛІ ТОВАРАМИ ШИРОКОГО АСОРТИМЕНТУ, не перебуває в процесі припинення, ПП "КРИМТОРГ" здійснює основну діяльність за 51.39.0 НЕСПЕЦІАЛІЗОВАНА ОПТОВА ТОРГІВЛЯ ХАРЧОВИМИ ПРОДУКТАМИ, НАПОЯМИ ТА ТЮТЮНОВИМИ ВИРОБАМИ не перебуває в процесі припинення, ПП "ВИЗИТ ТОРГ" здійснює основну діяльність за 51.39.0 НЕСПЕЦІАЛІЗОВАНА ОПТОВА ТОРГІВЛЯ ХАРЧОВИМИ ПРОДУКТАМИ, НАПОЯМИ ТА ТЮТЮНОВИМИ ВИРОБАМИ, не перебуває в процесі припинення, ПП "ГРАНДПРОДУКТ" здійснює основну діяльність за 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, не перебуває в процесі припинення, ПП "ГАБАРИТ-ГРУП" здійснює основну діяльність за 51.39.0 НЕСПЕЦІАЛІЗОВАНА ОПТОВА ТОРГІВЛЯ ХАРЧОВИМИ ПРОДУКТАМИ, НАПОЯМИ ТА ТЮТЮНОВИМИ ВИРОБАМИ, не перебуває в процесі припинення.

На підставі встановленого, суд робить висновок, що контрагенти позивача мали належний обсяг право- та дієздатності, а тому мали укладати господарські договори з позивачем.

Як зазначено у статті 179 Господарського кодексу України господарсько-договірни зобов'язання виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (стаття 180 ГК України).

24.10.2011 між позивачем та ПП «Визит Торг» був укладений договір №189 купівлі продажу продуктів харчування. З іншими постачальниками - ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп» договори не укладалися.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 656 Цивільного кодексу України, встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Інші договори купівлі-продажу, що не є предметом регулювання коментованої статті, можуть укладатися в усній (стаття 206 ЦК та коментар до неї) чи письмовій формі (статті 207 - 208 ЦК). Однак слід зауважити, що на вимогу особи, яка виступає стороною в договорі купівлі-продажу, навіть і такі правочини можуть бути нотаріально посвідчені (частина 4 статті 209 ЦК).

Таким чином договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним.

Однак, суд зазначає, що вказані договори із ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп» не є беззаперечним доказом реальності їх виконання та вказані обставини підлягають доведенню в межах розгляду даної справи.

Позивачем до матеріалів справи надані видаткові та податкові накладні на кожну операцію купівлі-продажу продуктів харчування.

Судом зазначається, що надані позивачем на підтвердження здійснення відповідних господарських операцій податкова накладна, видаткова накладна, які оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, відтиски мокрих печаток, підписи уповноважених осіб, тобто, оформлені у відповідності до норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, зокрема, містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та валових витрат, зокрема, наявність податкових накладних, виписаних платником податку та актів здачі-приймання виконаних робіт є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Судом встановлено, що за наданими податковими та видатковими накладними вбачається отримання позивачем продуктів харчування, наприклад

-від ПП «Кримторг» 08.04.2010 - 150 кг кури (тушки морожені), 30 кг стегенець заморожених; 14.04.2010 - 197 кг яловичини 1 кат., 31 кг печінки яловичиної, 9,8 кг свинини 1 кат.;

-від ПП «Ротонда торг» 21.05.2010 - 345,5 кг яловичини, 10.01.2011 - 102 кг стегенець заморожених, 9,187 кг кофе «Нескафе голд» 0,05; 10.12.2010 - 500 кг цукру піску;

-від ПП «Габарит Груп» 28.12.2010 - 350 кг стегенець заморожених;

-від ПП «Визит Торг» 23.12.2011 - 90 кг сілі кам'яної, 60 л оцету, 400 кг цукру піску, 10 кг зефіру, 10 кг цукерок, 24.10.2011 - 300 кг цукру піску, 30 кг сухарів, 40 кг вермішелі, 28,1 кг печива, 34,2 кг вафель.

Відповідний асортимент та кількість товарів постачалася позивачу протягом всього періоду господарських операцій. Безумовно постачання вказаних товарів передбачає наявність транспорту для їх перевезення, відповідних місць зберігання за кожним видом товарів, наявність персоналу для навантаження та розвантаження продукції.

Суд неодноразово звертав увагу заявника на те, що відповідно до принципу змагальності сторін та частину 1 статті 71 КАС України позивач повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Зокрема вимагалися:

регістри бухгалтерського обліку на підтвердження оприбуткування отриманих товарів,

журнали реєстрації довіреностей, на підтвердження отримання товарів уповноваженою особою,

товарно-транспортні накладні, подорожні листи на підтвердження перевезення товарів,

докази наявності складських приміщення для зберігання швидкопсувної продукції. Однак, незважаючи на необхідність складання таких документів, позивачем не надано їх до справи, хоча б такі документи могли б підтвердити реальність договорів між позивачем та ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп».

Як вбачається із матеріалів справи, позивач не має власної матеріально-технічної бази підприємства для подальшого забігання виготовленої продукції, а саме не надано докази наявності у нього складських приміщень для розміщення виготовлених товарів.

Суд критично ставиться до наданих позивачем доказів проведеної оплати за отримані від ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп» товарно-касові чеки, оскільки зазначені в них суми не відповідають вартості поставлених товарів та не співпадають з датами операцій. Так, наприклад, позивачем надана податкова та видаткова накладні від 13.12.2010 на отримання товару від ПП «Ротонда торг» на суму 6524,00 грн. Разом з тим ним надані товарно-касові чеки від 17.12.2010 №5169 на суму 2197,44 грн., №5168 на суму 2539,50 грн., №5167 на суму 1850,96 грн., а усього на 6587,90 грн., що не відповідає а ні сумі постачання, а ні даті операції.

Суд зауважує, що у випадку проведення готівкових розрахунків покупець повинен отримати готівку у касі підприємства, що згідно до абзацу першого пункту 3.4 глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку України від 15.12.2004 №637, оформлюється видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями.

Позивачем не надані документи на отримання готівкових коштів з каси ТОВ «Априкот».

З наведеного робиться висновок, про недоведеність позивачем оплати за отримані товари, що спричиняє безпідставність віднесення їх вартості до складу валових витрат.

Суд критично ставиться до наданих позивачем витратних накладних на отримання продуктів харчування санаторієм «Красний маяк», у якості доказу наступної реалізації отриманих товарів від ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп». Надані позивачем документи не мають печатки юридичної особи, розшифровки підпису та посади особи, яка прийняла вказані товари. До накладних не надані інші документи на підтвердження перевезення, відвантаження, оплати отриманих товарів, податкові накладні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 55479,00 грн. та включення до валових витрат 277391,00 грн. по операціям з ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп», враховуючи відсутність первинних документів, які мали бути складені за результатами здійснення операцій з купівлі-продажу продуктів харчування.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає правомірним визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість у податкових повідомленнях-рішеннях від 23.04.2013 №0001692206, №0001682206, а тому відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 КАС України у випадку відмови у задоволенні адміністративного позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати не розподіляються.

Під час судового засідання, яке відбулось 13.08.2013 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанову складено 19.08.2013.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Т.С. Ольшанська