Постанова

від 16.01.2014 по справі 801/5025/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/5025/13-а

16.01.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "Априкот" на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Ольшанська Т.С. ) від 13.08.2013 по справі № 801/5025/13-а

за позовом Приватного підприємства "Априкот" (пров. Заводський, 29 кв. 136, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.2013 №0001692206 та №0001682206,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 13 серпня 2013 року у справі № 801/5025/13-а у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Априкот» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.2013 року № 0001692206 та № 0001682206 було відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 13 серпня 2013 року, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам. Позивач вказує, що фінансово-господарські відносини між ним та ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп» мали товарний характер, товари реально позивачем отримані, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Висновок про нікчемність правочинів з вказаними суб'єктами господарської діяльності позивач вважає безпідставним.

У судове засідання представники сторін не з'явились. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони сповіщені належним чином.

Від позивача надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги з документами у підтвердження подальшого використання у власній господарській діяльності отриманого товару від ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп».

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 68012 грн. за основним платежем та 12491,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 23.04.2013 року № 0001692206 та у зв'язку із збільшенням суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 55479 грн. за основним платежем та 12731,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 23.04.2013 року № 0001682206.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 15.04.2013 року № 2238/22.6-13/34372136 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства «АПРИКОТ», код за ЄДРПОУ 34372136, з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Ротонда Торг», код за ЄДРПОУ 36165656, ПП «Кримторг», код за ЄДРПОУ 32271261, ПП «Визит Торг», код за ЄДРПОУ 37081939, ПП «Грандпродукт», код за ЄДРПОУ 34946788, ПП «Габарит-Груп», код за ЄДРПОУ 35941644 за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року», яким було встановлено заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 68012 грн., у т.ч.: за 2010 рік в сумі 49961 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 2680 грн., за 2-4 квартали 2011 року в сумі 15371 грн. та заниження ПДВ на загальну суму 55479 грн., у т.ч.: у лютому 2010 року на суму 1099 грн., у березні 2010 року в сумі 1480 грн., у квітні 2010 року в сумі 5461 грн., у травні 2010 року в сумі 7266 грн., у червні 2010 року в сумі 4370 грн., у липні 2010 року в сумі 5863 грн., у серпні 2010 року в сумі 1770 грн., у вересні 2010 року в сумі 915 грн., у жовтні 2010 року в сумі 3181 грн., у листопаді 2010 року в сумі 3621 грн., у грудні 2010 року в сумі 4943 грн., у січні 2011 року в сумі 1743 грн., у березні 2011 року в сумі 401 грн., у квітні 2011 року в сумі 1148 грн., у травні 2011 року в сумі 1265 грн., у липні 2011 року в сумі 1200 грн., у серпні 2011 року в сумі 2195 грн., у вересні 2011 року в сумі 1026 грн., у жовтні 2011 року в сумі 2788 грн., у листопаді 2011 року в сумі 1879 грн., у грудні 2011 року в сумі 1865 грн. внаслідок включення до складу валових витрат та податкового кредиту сум витрат з придбання товарів у ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп», правочини із якими податкова інспекція вважає нікчемними у зв'язку із безтоварним характером фінансово-господарських операцій з придбання товарів. Крім того, податкова інспекція у акті перевірки посилається на те, що ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп» мають ознаки фіктивних підприємств та посилається на неможливість проведення зустрічних звірок вказаних підприємств, посилаючись на відповідні акти.

Також у акті перевірки податкова інспекція посилається на показання свідків, що були допитані у межах кримінальної справи.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп», у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсним у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп» , був відсутній відповідний вирок суду про фіктивність вказаних підприємств, відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з придбання товарів у вказаних підприємств..

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, зі змісту вказаних положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що понесені платником податку витрати у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) повинні бути документально підтверджені та безпосередньо пов'язані із здійсненням платником власної господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, вказаними положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу передбачено, що валові витрати та податковий кредит з ПДВ повинні бути документально підтверджені а понесенні платником витрати з придбання товарів (робіт, послуг) повинні бути безпосередньо пов'язані із здійсненням платником податків власної господарської діяльності.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами та у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи, а саме: видатковими накладними на отримання продуктів харчування, податковими накладними, платіжними документами, договорами купівлі-продажу.

Отриманні продукти харчування позивач використав у власній господарській діяльності шляхом їх продажу у санаторні заклади АР Крим, а саме: ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Червоний Маяк» МОЗ України за договорами № 47, № 49 від 08.04.2010 року, № 32 від березня 2011 року, № 16, № 17 від 01.02.2012 року, № 16/1 від 22.11.2012 року та Медичному реабілітаційному центру «Сокіл» МВС України за договорами № 210 від 02.02.2010 року, № 70 від 15.03.2010 року, № 218 від 03.11.2010 року № 103 від 11.02.2011 року.

У письмових поясненнях позивач зазначив, що доставка товарів від вказаних підприємств здійснювалася в залежності від обсягу та складу товарів або за допомогою особистого транспорту директора ПП «Априкот» або продавцем товару безпосередньо особі, якої він перепродавався ПП «Априкот», у зв'язку з чим у позивача відсутні товарно-транспортні накладні.

Посилання суду першої інстанції на деякі недоліки у заповненні видаткових накладних на подальшу поставку товарів позивачем на адресу ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Червоний Маяк» МОЗ України (відсутність печатки юридичної особи, розшифровки підпису та посади особи, яка прийняла товари) не можуть бути розцінені судом як такі, що спростовує право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту з придбання товарів у ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп», оскільки в матеріалах справи відсутні докази виключення податковою інспекцією зі складу податкових зобов'язань позивача з ПДВ та податку на прибуток доходів від реалізації позивачем продуктів харчування ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Червоний Маяк» МОЗ України.

Під час здійснення перевірки податкова інспекція не досліджувала питання щодо реального виконання фінансово-господарських операцій між позивачем та ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп», не досліджувала питання щодо використання позивачем отриманих товарів у власній господарській діяльності.

При таких обставинах справи висновки податкової інспекції щодо нікчемності правочинів та безтоварності фінансово-господарських операцій між позивачем та ПП «Ротонда Торг», ПП «Кримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Грандпродукт», ПП «Габарит Груп» - спростовуються належними письмовими доказами.

Посилання податкової інспекції у акті перевірки на показання свідків, що були надані у рамках кримінальної справи, не приймається судовою колегією до уваги, оскільки такі показання повинні бути підтвердженні відповідним вироком суду. Висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на показаннях свідків без встановлення певних обставин судовим рішенням.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

При таких обставинах справи судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги позивача, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям по справі нового судового рішення про задоволення адміністративного позову ПП «Априкот» у повному обсязі.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Априкот" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.08.2013 по справі № 801/5025/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 23.04.2013 року № 0001682206.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 23.04.2013 року № 0001692206.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська