Постанова

від 13.08.2013 по справі 5027/749/2012

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2013 р. Справа № 5027/749/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Гриців В.М., суддів Давид Л.Л., Юрченко Я.О.

при секретарі судового засідання Бохонок В.З.

за участі представників: позивача Гончарука В.В., відповідача ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Чернівецької області від 27 листопада 2012 року у справі №5027/749/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Наш Край - ЛЦ» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Чернівецької області (суддя Паскарь А.Д.) рішенням від 27 листопада 2012 року по справі №5027/749/2012 позов задовольнив повністю, стягнув з відповідача на користь позивача 71 283,19 грн. заборгованості.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, просить Львівський апеляційний господарський суд рішення господарського суду Чернівецької області від 27 листопада 2012 року у справі №5027/749/2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Стверджує, що не укладала з позивачем і не підписувала договору комерційної концесії від 01 листопада 2010 року. Про існування такого договору довідалася зі справи №5027/749/2012, коли ознайомилася із рішенням господарського суду Чернівецької області від 27 листопада 2012 року.

Про розгляд апеляційної скарги сторонам повідомлено належним чином.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просить таку задовольнити, рішення господарського суду Чернівецької області від 27 листопада 2012 року скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін. Крім того представник позивача заявив усне клопотання скерувати повідомлення прокурору про вчинення шахрайських дій.

Клопотання підлягає відхиленню.

За змістом ст. 90 ГПК України якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

Оскільки при розгляді справи за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції не встановив порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, підстави для надсилання повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури відсутні. Тому суд відхиляє клопотання представника позивача.

Львівський апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та матеріали справи №5027/749/2012 і вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з нижченаведених підстав.

Згідно з матеріалами справи у жовтні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Наш Край - ЛЦ» звернулося до господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 71 283,19 грн. заборгованості. За твердженням позивача, відповідач упродовж грудня 2010 року - серпня 2012 року не виконував зобов'язань за договором комерційної концесії від 01 листопада 2010 року - не сплачував роялті за право використання об'єкта інтелектуальної власності позивача.

Господарський суд Чернівецької області, постановляючи рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі вказав, що на підставі укладеного між ТОВ «Наш Край - ЛЦ» та ФОП ОСОБА_3 договору комерційної концесії від 01 листопада 2010 року (договір) позивач зобов'язався надати відповідачу за плату право користування комплексом належних позивачу прав з метою виготовлення, використання, ввезення, пропозиції до продажу, продажу і іншого введення в господарський обіг товарів, надання послуг і виконання робіт з використанням торговельної марки «НАШ КРАЙ».

У свою чергу, за приписами п. 3.1 статті 3 договору, відповідач зобов'язався починаючи з дати відкриття один раз на місяць упродовж 5 (п'яти) календарних днів, наступних за звітним періодом сплачувати правоволодільцеві роялті у розмірі 328,6 євро по курсу НБУ на день платежу. Розмір роялті визначається в залежності від розміру торгівельної площі на якій користувач використовує торгівельну марку та становить 2 євро за 1 м. кв. Роялті сплачується в повному обсязі та у національній валюті - гривні.

Згідно умов договору, роялті - це щомісячна плата, яку користувач сплачує правоволодільцеві за право використання об'єктів інтелектуальної власності у порядку та строки вказані в статті 3 договору.

За умовами п. 2.2 статті 2 договору, предметом даного договору є право на використання користувачем об'єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації правоволодільця з метою ведення бізнесу за системою правоволодільця. До об'єктів інтелектуальної власності, які надаються правоволодільцем користувачеві, належать торгівельна марка та система правоволодільця.

Відповідно до ст. 4 договору, позивач зобов'язався надати користувачу один екземпляр франчайзингового пакету з метою його використання для ведення бізнесу; призначити уповноваженого представника (куратора відкриття торгового закладу), який буде консультувати з питань організації виробничих процесів та контролювати їх дотримання до та в період відкриття точки; розробити і надати користувачу відповідні плани, специфікації для оформлення точки у відповідності з вимогами, зазначеними у франчайзинговому пакеті, планограму торгового залу, схему розташування відділів та товарів на полицях; провести ввідне стажування для персоналу користувача згідно статті 5 цього договору.

Суд першої інстанції констатував, що свої зобов'язання за договором позивач своєчасно, належним чином та в повному обсязі виконав, а відповідач, свої зобов'язань по сплаті роялті в повному обсязі не дотримав, що стало причиною виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості по сплаті роялті перед за період з 1 грудня 2010 року по 6 вересня 2012 року і становить 71283,19 грн. (6900,60 євро) по курсу НБУ станом на дату подання позову.

Відповідач у своєму відзиві на позов, поданому суду першої інстанції, вказував що позивач не надавав відповідачу жодних послуг, не виставляв рахунків на оплату та не надавав актів виконаних робіт - первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт надання послуг.

Господарський суд Чернівецької області таке твердження відповідача спростував, як необґрунтоване та безпідставне, оскільки умовами договору не передбачена сплата роялті на підставі рахунків, проте чітко зазначений обов'язок відповідача сплачувати роялті один раз на місяць упродовж 5 днів, наступних за звітним періодом, та підкреслив, що згідно ст. 1115 Цивільного кодексу України комерційна концесія - це відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, а не передача речі, майна, чи виконанням певних робіт чи послуг, тому передача прав не може здійснюватися актом приймання-передачі.

Львівський апеляційний господарський суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції і вважає, що рішення господарського суду Чернівецької області від 27 листопада 2012 року у справі №5027/749/2012 постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

В апеляційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_3 вказує, що між відповідачем та позивачем ніяких договірних відносин не існує та ніякого договору комерційної концесії відповідач не підписувала. Зазначає, що зі змісту договору випливає, що місцем його укладення є м. Луцьк, хоча 01 листопада 2010 року у м. Луцьку вона не була й договору не підписувала.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2013 року у справі №5027/749/2012 провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Чернівецької області від 27 листопада 2012 року зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №903/51/13-г за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Наш Край - ЛЦ» про визнання недійсним договору комерційної концесії від 01 листопада 2010 року, що розглядається господарським судом Волинської області.

Провадження у справі поновлено, бо 19 липня 2013 року відповідач надіслав суду копію рішення господарського суду Волинської області від 19 червня 2013 року у справі №903/51/13-г.

У судовому засіданні представники сторін повідомили, що не оскаржували рішення господарського суду Волинської області від 19 червня 2013 року у справі №903/51/13-г. Назване рішення внесено в Єдиний державний реєстр судових рішень.

Рішенням господарського суду Волинської області від 19 червня 2013 року у справі №903/51/13-г позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Наш Край - ЛЦ» задоволено, визнано недійсним договір комерційної концесії від 01 листопада 2010 року.

Постановляючи рішення господарський суд Волинської області встановив, що відповідно до висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 29.05.2013р. №2950/2951/13-32 підписи від імені ОСОБА_3 в графі «користувач» на кожній сторінці та запис «/ОСОБА_3./» в розділі «Реквізити сторін» в графі «Користувач» на 8 сторінці в договорі комерційної концесії від 01.11.2010 року, між ТзОВ «Наш Край - ЛЦ» та ФОП ОСОБА_3 виконані не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням її підпису та почерку. З урахуванням цього факту та на підставі положень ч. 1 ст. 215 ЦК України суд дійшов висновку про недійсність договору комерційної концесії від 01 листопада 2010 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Крім того, Львівський апеляційний господарський суд констатує, що у матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем зобов'язань правоволодільця за договором комерційної концесії від 01 листопада 2010 року.

За умовами ст. 1115 ЦК України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 1116 ЦК України предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

Як визначено ст. 1120 ЦК України, правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав.

Як визначено п. 2.1. ст. 2 договору комерційної концесії від 01 листопада 2010 року, предметом договору є зобов'язання правоволодільця (позивач) надати користувачу (відповідач) за плату право користування комплексом належних позивачу прав з метою виготовлення, використання, ввезення, пропозиції до продажу, продажу і іншого введення в господарський обіг товарів, надання послуг і виконання робіт з використанням торговельної марки «НАШ КРАЙ».

За змістом ст. 4 договору комерційної концесії від 01 листопада 2010 року, позивач зобов'язався надати відповідачу один екземпляр франчайзингового пакету з метою його використання для ведення бізнесу; розробити і надати користувачу відповідні плани, специфікації для оформлення точки у відповідності з вимогами, зазначеними у франчайзинговому пакеті, планограму торгового залу, схему розташування відділів та товарів на полицях; провести ввідне стажування для персоналу користувача.

За визначенням ст. 1 названого договору франчайзинговий пакет - це спеціально розроблений правовласником комплекс інструкцій, форм та іншої документації, що передається користувачу для успішного ведення бізнесу. Зміст франчайзингового пакету міститься в Додатку № 3. Передача франчайзингового пакету оформлюється актом передачі, що знаходиться в Додатку № 5 до даного Договору.

Отже, позивач повинен був розробити і передати відповідачу франчайзинговий пакет за актом передачі.

У матеріалах справи відсутні й суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів на підтвердження виконання позивачем названих умов договору комерційної концесії від 01 листопада 2010 року. У матеріалах справи відсутні додатки до договору комерційної концесії від 01 листопада 2010 року, які є невід'ємною частиною договору, а саме: Додаток № 3, який підтверджує наявність і зміст франчайзингового пакету та Додаток № 5, яким доводиться факт передачі франчайзингового пакету за актом передачі.

Отже, висновок суду першої інстанції про виконання позивачем зобов'язань, визначених договором комерційної концесії від 01 листопада 2010 року, не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно, за відсутності належних і допустимих доказів виконання позивачем (правоволодільцем) зобов'язань, визначених ст.ст. 1, 2, 4, 5 договору комерційної концесії від 01 листопада 2010 року - передачі відповідачу права на використання об'єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації правоволодільця з метою ведення бізнесу за системою правоволодільця, немає законних підстав стягувати з відповідача (користувача) роялті (плату за право використовування об'єктів інтелектуальної власності позивача).

Згідно із ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За змістом ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Кожна сторона повинна належними і допустимими доказами довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Виходячи з вищевикладених фактичних обставин справи та приписів закону Львівський апеляційний господарський суд вважає, що законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 71 283,19 грн. заборгованості за договором комерційної концесії від 01 листопада 2010 року відсутні. Тому рішення господарського суду Чернівецької області від 27 листопада 2012 року у справі №5027/749/2012 у слід скасувати, судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити. Рішення господарського суду Чернівецької області від 27 листопада 2012 року у справі №5027/749/2012 скасувати і постановити нове рішення:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Наш Край - ЛЦ» (Волинська область, Луцький район, с. Зміїнець, вул. Березова, 22, ідентифікаційний код 33537597) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) 804,75 грн. судового збору, сплаченого за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гриців В.М.

суддя Давид Л.Л.

суддя Юрченко Я.О.