Постанова

від 13.08.2013 по справі 38/215-8/59

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2013 року Справа № 38/215-8/59

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Запорощенка М.Д., суддів:Акулової Н.В., Владимиренко С.В. -доповідач, розглянув касаційну скаргу Державного управління справами на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.05.2013р. та рішеннягосподарського суду міста Києва від 20.11.2008р. у справі№38/215-8/59 господарського суду міста Києва за позовомДержавного підприємства обслуговування повітряного руху України до 1. Державного управління справами 2. Державної казначейської служби України простягнення 11628250грн.,

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 12.08.2013р. №02-05/662 у зв'язку з виходом з відпустки судді Акулової Н.В., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Запорощенка М.Д., суддів Акулової Н.В., Владимиренко С.В.

За участю представників:

- позивача: Бохан О.Г., дов. №1.23-16 від 07.02.2011р.;

- відповідача1: не з'явилися;

- відповідача2: не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство обслуговування повітряного руху України звернулося до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Державного управління справами 11628250грн. заподіяної шкоди внаслідок порушення чинного законодавства при здійсненні ліквідації Державного підприємства "Державна база матеріально-технічного забезпечення".

Справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.02.2008р. залучено до участі у справі другого відповідача Державне казначейство України.

Під час нового розгляду справи позивачем подано пояснення з проханням стягнути з відповідачів - Державного управління справами та Державної казначейської служби України завдану шкоду на суму 11628250грн. та судові витрати.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.11.2008р. у справі №38/215-8/59 (суддя Катрич В.С.) позов задоволено частково, стягнуто солідарно з Державного управління справами та Державного казначейства України на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України 11628250грн. завданої шкоди, 25500грн. державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013р. у справі №38/215-8/59 (колегія суддів у складі головуючого судді Сотнікова С.В., суддів Суліма В.В., Шипка В.В.) апеляційні скарги Державного управління справами, Державної казначейської служби України залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2008р. у справі №38/215-8/59 змінено шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини в наступній редакції: "Стягнути з Державного управління справами шляхом списання грошових коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України, у Державній казначейській службі України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (08307, Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт, код ЄДРПОУ 19477064) грошові кошти в розмірі 11628250 (одинадцять мільйонів шістсот двадцять вісім тисяч двісті п'ятдесят) грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним діями Державного управління справами при ліквідації Державного підприємства "Державна база матеріально-технічного забезпечення". Стягнути з Державного управління справами (01220, м. Київ, вул. Банкова, 11, код ЄДРПОУ 37471975) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 25500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. витрат по сплаті державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу". В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2008р. у справі №38/215-8/59 залишено без змін.

Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013р. та рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2008р. у справі №38/215-8/59 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заявлене скаржником клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових актів до закінчення їх перегляду в порядку касації судом касаційної інстанції не задовольняється, оскільки у відповідності до ст.121 1 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком суду касаційної інстанції, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи наказів суду першої інстанції виданих на виконання постанови суду апеляційної інстанції, та прийнятих на їх виконання постанов державної виконавчої служби.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, на підставі розпорядження Керівника Державного управління справами від 27.10.2000р. №308 створено Державне підприємство "Державна база матеріально-технічного забезпечення". 27.11.2000р. затверджено Статут Державного підприємства "Державна база матеріально-технічного забезпечення", зареєстрований 28.11.2000р. Московською районною державною адміністрацією м. Києва за №17273, за положеннями якого Державне підприємство "Державна база матеріально-технічного забезпечення" засноване на державній власності і підпорядковане Державному управлінню справами, є юридичною особою. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Ліквідація і реорганізація підприємства провадяться за рішенням засновника чи за рішенням суду, арбітражного суду в установленому законодавством порядку. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка призначається органом, що прийняв рішення про ліквідацію. Ліквідація та реорганізація підприємства вважається закінченою з моменту внесення запису про це до Державного реєстру.

04.12.2000р. між позивачем (кредитор) та Державним підприємством "Державна база матеріально-технічного забезпечення" (позичальник) був укладений договір №12.1-249 безвідсоткової позики, за умовами п.1.1, п.2.1 якого кредитор надав позичальнику безвідсоткову позику на зворотній основі для становлення та розвитку позичальника, сума позики становить 3500000грн.

03.01.2001р. між позивачем (кредитор) та Державним підприємством "Державна база матеріально-технічного забезпечення" (позичальник) був укладений договір №12.1-268 безвідсоткової позики, за умовами п.1.1, п.2.1 якого кредитор надав позичальнику безвідсоткову позику на зворотній основі для становлення та розвитку позичальника, сума позики становить 4800000грн. За додатковою угодою від 04.02.2002р. до договору від 03.01.2001р. загальна сума позики становить 7800000грн. За додатковою угодою від 09.04.2002р. до договору від 03.01.2001р. загальна сума позики становить 10800000грн. На виконання умов вказаних договорів позивач перерахував на користь Державного підприємства "Державна база матеріально-технічного забезпечення" грошові кошти в загальному розмірі 11628250грн., що підтверджується копіями платіжних доручень. Строк дії договору №12.1-249 безвідсоткової позики від 04.12.2000р. у будь-якому випадку до 07.12.2005р. (п.7.1). Строк дії договору №12.1-268 безвідсоткової позики від 03.01.2001р. у будь-якому випадку до 03.01.2006р. (п.6.1). Доказів повернення суми позики позивачу суду не надано.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 06.06.2002р. відповідачем-1 прийнято розпорядження №256 "Про ліквідацію Державного підприємства "Державна база матеріально-технічного забезпечення". В газеті "Молодь України" від 11.06.2002р. №71(18334) опубліковано оголошення про припинення діяльності Державного підприємства "Державна база матеріально-технічного забезпечення" та прийом зацікавлених осіб протягом двох місяців з моменту опублікування. За результатами ліквідаційної процедури Державного підприємства "Державна база матеріально-технічного забезпечення" ліквідаційною комісією було складено ліквідаційний баланс станом на 30.07.2002р. та акт комісії по ліквідації Державного підприємства "Державна база матеріально-технічного забезпечення" від 30.07.2002р., в якому зафіксовано, що ліквідаційна комісія провела перевірку фінансово-господарської діяльності підприємства, підготувала ліквідаційний баланс, узгодила його та представила на затвердження Державному управлінню справами та зазначено, що всі кредитори та дебітори повідомлені, кредиторської та дебіторської заборгованості немає. 31.07.2002р. Заступником керівника Державного управління справами Романовим В.М. затверджено ліквідаційний баланс та акт комісії по ліквідації Державного підприємства "Державна база матеріально-технічного забезпечення" від 30.07.2002р. З довідки Головного управління статистики в м. Києві від 21.03.2005р. судами встановлено ліквідацію Державного підприємства "Державна база матеріально-технічного забезпечення" 31.07.2002р. на підставі наказу власника (Державного управління справами) та вилучення з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. На підставі вищевикладених обставин суди попередніх інстанцій зазначили, що з 31.07.2002р. Державне підприємство "Державна база матеріально-технічного забезпечення" припинило свою діяльність як юридична особа у зв'язку з ліквідацією.

Пославшись на вищевикладені обставини, приписи ст.35 Закону України "Про підприємства в Україні" (на момент прийняття розпорядження №256 "Про ліквідацію Державного підприємства "Державна база матеріально-технічного забезпечення"), ст.1173 Цивільного кодексу України, ст.51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", рішення Конституційного суду України №12-рп/2001 від 03.10.2001р., місцевий господарський суд вказав, що Державне підприємство "Державна база матеріально-технічного забезпечення" не повернуло позичу безвідсоткову позику по спірним договорам на суму 11628250грн., його ліквідація здійснена з порушенням ст.35 Закону України "Про підприємства в Україні" та ст.51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а відповідач-2 є головним розпорядником коштів Державного бюджету України, що виділяються на виконання покладених на нього завдань та функцій, задовольнив заявлені позовні вимоги, стягнув солідарно з відповідачів завдану шкоду на суму 11628250грн.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення шкоди з обох відповідачів, послався на те, що саме діями відповідача-1 спричинені збитки позивачу в розмірі 11628250грн., оскільки ліквідація Державного підприємства "Державна база матеріально-технічного забезпечення" здійснена відповідачем-1 з порушенням законодавства через недотримання строку розгляду вимог кредиторів, що призвело до збитків позивача у вигляді неповернення йому позичкових грошових коштів ліквідованим підприємством, оскільки останній був позбавлений права звернутись з відповідними вимогами до боржника за договорами позики, при цьому такі збитки спричинені діями відповідача-1 шляхом затвердження ліквідаційного балансу та прийняття рішення про ліквідацію Державного підприємства. Посилання суду першої інстанції на приписи ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в частині солідарної відповідальності власника майна боржника, керівника боржника, голови ліквідаційної комісії, суд апеляційної інстанції визнав помилковим, через те, що ліквідація державного підприємства була здійснена за загальною процедурою, а не на підставі вказаного Закону.

На підставі зазначеного, з посиланням на приписи ст.ст.22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, рішення Конституційного суду України №12-рп/2001 від 03.10.2001р., суд апеляційної інстанції вказав, що умовою відшкодування завданих збитків є наявність складу правопорушення, що включає такі елементи як: протиправність поведінки; шкода; причинний зв'язок між ними; вина заподіювача шкоди, можливість відшкодування шкоди в даній справі лише за рахунок державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених на утримання відповідача-1, обов'язок обслуговування якого покладено на Державну казначейську службу України, дійшов висновку, що позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана незаконними діями відповідача-1, шляхом списання грошових коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України, у Державній казначейській службі України.

Натомість колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для відшкодування шкоди з наступних підстав.

До зобов'язань із заподіяння шкоди, що виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003р., застосовуються положення глави 40 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року (далі - Цивільний кодекс УРСР). Статтею 440 Цивільного кодексу УРСР визначено загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди, а статтею 442 цього Кодексу передбачено спеціальні підстави відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями державних і громадських організацій, а також їх службових осіб. Відповідно до положень статті 442 Цивільного кодексу УРСР шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440, 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом; за шкоду, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому законом.

Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма визначена статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлює відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

З огляду на те, що при задоволені заявлених на підставі ст.ст.22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України позовних вимог судами попередніх інстанцій не встановлено наявності усіх складових елементів правопорушення, зокрема причинний зв'язок між протиправною (незаконною) поведінкою відповідача-1 та заподіяною шкодою, та позивачем їх не доведено, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав задоволення заявлених позовних вимог про стягнення майнової шкоди, у зв'язку з чим, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 111 9 , ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне скасувати попередні судові рішення та прийняти нове рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача у зв'язку із відмовою в позові.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного управління справами задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013р. та рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2008р. у справі №38/215-8/59 скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.

Головуючий суддя:М. Запорощенко Судді: Н. Акулова С. Владимиренко